Об”єму крові

Шифр МКХ 10 - T 79.4

Шок подібного типу може розвинуться при опіковій травмі, гострій хірургічній патології черевної порожнини (кишкова непрохідність, перітоніт), гострого діарейного синдрому різної етіології. У дітей раннього віку найбільш часта причина гіповолемічного шоку – кишковий токсикоз с ексікозом інфекційоної этіології. Основний этіопатогенетичний фактор шоку -сниження плазматичного об”єму і зменшення повернення венозної крові до серця. Ведучим звеном патогенеза, яке визначає важкість перебігу шоку є значні реологічні і коагулійні порушення в крові. Визначено, що важкі гемореологічні порушення виникають при гостром зменшенні плазматичного об”єму на 20 – 30%.

Критерії діагностики:

Перелік компонентів обстеження включає:

1.Огляд хворого

2.Вимирювання артеріального тиску, частоти дихання, частоти серцевих скорочень, температури тіла.

3.Аускультацію серця

4.Клінічеий аналіз крові, сечи.

5.Визначення гематокриту.

6.Біохімічне обстеження крові.

7.Електрокадиографію.

8.Поширені клінічні лабораторні дослідження крові.

9.Поширені біохімічні дослідження крові (коагулограма, протеінограма, альфа-амілаза, осмолярність та ін.)

10.Дослідження газів крові та кислотно-лужного стану крові.

11.Дослідження імунологічного стану.

12.Консультації спеціалістів за необхідністю.

Діагноз визначається на основі анамнеза і характерних клінічних симптомів, які віддзеркалюють важкість гіповолемії и гемодінамічних порушень. Частіше виникає змішаний тип дегідратації, котрий характерізується одночасними втратами води і електролітів з супутньою гіпопротеінемієй и в кожному конкретному випадку потребує визначення рівня електролітів.

Цей симптомокомплекс є свідоцтвом дегідратації і гіповолемії, які потребують першочергової корекції. Дегідратацію будь-якого типу визначає універсальний склад симптомів, що відрізняються тільки ступенем їх відбиття – спрага, перебігаюча в анорексію, неспокій, який змінюється млявістю, адінамія, западіння джерельця і очних яблук, тахікардія і гіпотензія різного значення, сухість слизових оболонок і шкіра в вигляді „стоячей складки”, олігурія або анурія.

Ступень дегідратації в значній мірі визначає гостра втрата маси тіла по дефіциту якої, можна з певною точністю прогнозувати розвиток і важкість шоку.

Втрата 5% ваги тіла відповідає першому ступеню ексікозу, 10% - другому ступню, 15% і більше відповідає третьому ступіню, що розглядається як гіповолемічний шок.

До переліку лікувальних заходів входять:

1.Реанімаційні міроприємства (при необхідності)

2.Інгаляція кисню.

3.Постановка назогастрального зонду.

4.Оральна регідратація.

5.Зігрівання дитини.

6.Госпіталізація в палату або у відділення інтенсивної терапії.

7.Моніторінг артеріального тиску, частоти серцевих скорочень, частоти дихання, пульсоксіметрія.

8.Забезпечення надійного судинного доступу.

9.Визначення центрального венозного тиску.

10.Контроль діурезу.

11.ШВЛ при необхідності

12.Визначення ступеню компенсації гіповолемічного шоку.

13.Симпатоміметична підтримка кровообігу (допмін, добутрекс).

14.При необхідності застосування плазмаферезу.

В лікуванні гіповолемії важливе не тільки корекція втраченого об”єму, але і поновлення мікроциркуляції. Розрахунок об”єму волемічної терапії проводиться на основі вікової фізіологічної потреби в воді, попередніх її втрат, перспіраційних і подовжуючих втрат води.

Інфузійний об”єм підтримки

 

Маса тіла в кг	Кількість рідини
0 – 10 11 – 20   > 20	4 мл/кг/год 40 мл/год + 2мл/кг/год (на кожний кг зверх 10) 60 мл/год +1 мл/кг/год (на кожний кг зверх 20)

На дошпитальному и шпитальному этапах лікування компенсованого шоку втрати рідини ліквідують призначенням суміші розчинів 5% глюкозы в 0,25N розчині натрія хлориду. В загальному інфузійному об”ємі при компенсованому і субкомпенсованому видах шоку колоїдні розчини повинні складати 1/3 і кристалоїдні розчини 2/3 сумарного об”єму

При декомпенсованої формі шоку невідкладна корекція гемодінамічніх порушень здійснюється кристалоїдними розчинами в поєднанні з плазмарозширюючими препаратами з позитивним реологічним єфектом на основі декстранів и крохмалю. Загальний об”єм колоїдів має становити близько 50% від всього інфузійного об”єму. До кристалоїдної частини інфузійного об”єму мають входити глюкозо-сольови розчини натрію, гідроген карбонату.

Внутрівенну інфузію колоїдно-сольових розчинів треба проводити в обсязі 20-30 мл/кг ваги тіла на протязі 1 години. Продовжити внутрівенну інфузію рідини в обсязі 10 мл/кг/год до відновлення діурезу