Параклінічне обстеження.
1. Розгорнутий клінічний аналіз крові (з підрахунком тромбоцитів та лейкоцитарної формули). 2. Клінічний аналіз сечі. 3. Визначення групи крові та резус-фактору. 4. Негайна бактеріоскопія патологічних секретів, що можуть містити збудника захворювання (кров, харкотиння та ін.) 5. Бактеріологічне обстеження (кров, ліквор, харкотиння, сеча, виділення з ран та ін.) з визначенням чутливості виділеної мікрофлори до антибіотиків. 6. Копрологічне дослідження. 7. Біохімічне дослідження крові (гематокрит, загальний білок, глюкоза, сечовина, креатинін, коагулограма, печінковоспецифічні ферменти, білірубін, амілаза, осмолярність, електроліти сироватки: натрій, калій, кальцій, хлориди). 8. Імунологічне дослідження (показники клітинного та гуморального імунітету, фагоцитозу, циркулюючих імунних комплексів, комплементу). 9. Визначення газів крові та показників кислотно-основного стану у артеріальній (капілярній) та венозній крові (за можливістю). 10. Рентгенологічне обстеження (обов’язково органів грудної клітини) та інших систем, залежно від можливої локалізації джерела сепсису. 11. Ультрасонографія центральної нервової системи, внутрішніх органів, серцево-судинної системи з розрахунком показників центральної гемодинаміки. 12. Вимірювання частоти дихання, ЧСС, артеріального тиску з розрахунком середнього артеріального тиску, центрального венозного тиску. 13. Електрокардіографія. 14. Огляди та консультації суміжних спеціалістів, залежно від можливої етіології сепсису (хірург, травматолог, отолярінголог, невролог, інфекціоніст та ін.) Діагноз септичного шоку визначається при наявності двох або більше симптомів системної запальної відповіді а саме: 1. лихоманка (вище 37,2° С) або гіпотермія (нижче 35,2° С), 2. тахікардія (частота серцевих скорочень вище вікової норми), 3. тахіпное (частота дихання вище вікової норми), 4. лейкоцитоз (більш 12´109/л) або лейкопенія (менше 4´109/л) 5. «змоложення» лейкоцитарної формули – збільшення кількості незрілих форм нейтрофілів понад 10%; та наступних симптомів порушення гемодинаміки та перфузії: 1. АТ при двох вимірюваннях нижче вікової норми більш ніж на 1/3; 2. Збереження гіпотонії після проведення інфузійної терапії в обсязі 20 мл/кг маси тіла колоїдними або кристалоїдними розчинами; 3. Збереження гіпотонії після проведення інфузійної терапії в обсязі 20 мл/кг маси тіла колоїдними або кристалоїдними розчинами, необхідність інотропної або вазопресорної підтримки (за виключенням дофаміна менш 5 мкг/кг/хв); 4. Сполучення гіпотонії із критеріями тяжкого сепсису (розлади свідомості, олігоурія). Стандарти моніторингу під час інтенсивної терапії: Моніторинг ЕКГ, ЧСС, систолічного, діастолічного та середнього артеріального тиску (інвазивний або неінвазивний), Вимірювання центрального венозного тиску (4 рази на добу через 6 годин, або частіше при наявності показань), Контроль маси тіла (4 рази на добу через 6 годин), Термометрія (бажано - шкірно-ректальний градієнт), Пульсоксиметрія, Капнометрія, Погодинний контроль діурезу, Вищеозначені лабораторні дослідження не рідше ніж один раз на добу, або частіше, залежно від клінічної ситуації, характеру патологічних зрушень та динаміки стану хворого. Лікування септичного шоку необхідно проводити лише у відділеннях інтенсивної терапії та анестезіології, але починати лікування потрібно там, де цей стан діагностовано (соматичне, хірургічне, інфекційне відділення, машина швидкої допомоги та ін.)
|
