Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

У контексті переходу до інформаційного суспільства




Доверь свою работу кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

ПІДХОДИ ДО інформаційної політики

Сьогодні суттєві цивілізаційні зміни в усіх сферах життя, у першу чергу, визначаються інформацією і знаннями як головними цінностями інформаційного суспільства, на яких ґрунтується виробництво нової епохи. Під впливом науково-технічної діяльності людини кардинально змінилася біосфера, і, якщо питання, чи вступило людство у останній вищій, як вважається, – ноосферний – період розвитку, залишається дискусійним, то безсумнівним є той факт, що глобальні екологічні проблеми цивілізації, такі, як згубні наслідки потепління клімату, руйнування озонового шару стратосфери, радіаційне та хімічне забруднення довкілля, виснаження континентальних, морських, лісових, степових екосистем, поява трансгенних організмів, тощо, зумовлені антропогенним втручанням у біосферу Землі. Від цих змін біосфери залежать подальші шляхи майбутнього соціально-економічного, політичного та культурного розвитку, котрі, у свою чергу, впливають на науково-технічну діяльність людства, яка їх спричинила. Так коло замикається, і постає одна глобальна проблема – виживання людства як біологічного виду. Усвідомлюючи цю проблему, у 1992 році на Конференції ООН в Ріо-де-Жанейро, присвяченій питанням розвитку цивілізації, охорони та раціонального використання природних ресурсів у ХХІ ст., було продекларовано принцип сталого розвитку і збереження видової різноманітності органічного світу як основну стратегію взаємодії природи і суспільства на майбутнє. Ідеологія інформаційного суспільства (далі – ІС) ґрунтується на новому образі природи, концепції гармонії. Вперше поняття сталого розвитку сформульовано у 1987 р. у доповіді видатної політичної діячки, голови Всесвітньої комісії ООН з довкілля та розвитку Гру Харлем Брундтланд під назвою «Наше спільне майбутнє»: «...сталий розвиток – це такий розвиток суспільства, за якого задоволення потреб сучасних поколінь не має ставити під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти свої потреби» [цит. за: 15]. На Круглому столі із сталих поселень, що відбувся у м. Олімпія (Сіетл, США), визначено: «...територія є несталою, якщо її населення використовує ресурси швидше, ніж вони можуть відновлюватися, якщо на цій території утворюється більше відходів, ніж та їх кількість, що може бути утилізована природним шляхом або використана для інших потреб людини» [цит. за: 15]. Зауважимо, що сучасні темпи зростання промислового виробництва у високорозвинених країнах становлять не більше 2-3%, в основному ці країни орієнтуються на виробництво та експорт інформаційно-інтелектуальної продукції. Це призводить до того, що країни «золотого мільярда» з часткою населення 20% володіють 75% обсягу світової торгівлі, розміщуючи екологічно найшкідливіші виробництва у менш розвинених і бідних країнах, що перешкоджає сталому розвитку цих територій. Відповідно ріст промисловості супроводжується збільшенням викидів у довкілля відходів виробництва, що має негативні наслідки збільшення техногенного тиску на усю планету. На Всесвітній зустрічі із сталого розвитку у Йоганнесбурзі у 2002 р., незважаючи на прохання до держав-учасниць переглянути свої моделі виробництва і споживання, взяти на себе зобов’язання щодо забезпечення екологічно безпечного економічного зростання, а також спрямувати загальні зусилля на крупномасштабне розширення транскордонного співробітництва, обміну досвідом, технологіями і ресурсами, до конкретних пропозицій та дій справа не дійшла.

Така ситуація дозволяє зробити висновок, що нова суспільна модель, яка тісно пов’язана з поняттям інформації, потребує значного переосмислення філософських основ буття, які наразі ґрунтуються на таких категоріях, як прибуток, влада, успіх. У цій системі координат успіх корелює з матеріальними благами, можливістю споживати якомога більше товарів і послуг; домінує ідеологія вільного ринку, що базується на жорсткій конкуренції, яка надає преференції меншості сильних, позбавляючи шансів слабких і непристосованих. На нашу думку, в цивілізаційних умовах, які складаються, поняття «інформаційна політика» вартує розглядати, насамперед, у глобальному контексті, що пов’язано із інтернаціоналізацією інформаційних потоків та необхідністю розв’язання спільних проблем сучасності.

Мета статті – розглянути існуючи підходи до інформаційної політики як окремого напрямку діяльності та нової галузі наукового знання, яка в умовах переходу до інформаційного суспільства виокремлюється з поміж інших дисциплін і активно розвивається.

Так, глобалізація інформаційного простору призводить до того, що «порядок денний» країн, які розвиваються, значною мірою залежить від світового «порядку денного», який визначається провідними інформаційними агентствами у відповідності до владного бачення головних подій. При цьому вплив порядку денного на маси колосальний: він визначає «порядок» життя усього суспільства, зокрема, у глобальному вимірі, як це було із темами тероризму, пташиного/свинячого грипу, наразі – фінансової кризи, глобального потепління. Люди, що опікуються певними проблемами, повторюють відносне акцентування цих проблем у мас-медіа. Підкреслимо, що масові настрої формуються як під впливом реальності, так й віртуальної дійсності (пропаганда, агітація, ідеологія, реклама, зв’язки з громадськістю, журналістика і т.д.), яка за певних обставин (вибори, військові дії, загроза тероризму тощо) може домінувати. Вчені справедливо стверджують, що переходові масового настрою у суспільну, громадську думку сприяють насамперед ЗМК. Професор В.В. Різун зазначає: «Це вони кристалізують, а відтак і раціоналізують настрій, роблять його усвідомлюваним через багаторазові повтори настрою своїми каналами, акцентування уваги аудиторії на тих чи інших його компонентах» [14, 74]. Зауважимо, теорія порядку денного дуже зручна в деідеологізованому, але високо інформатизованому суспільстві з ослабленими партійно-політичними структурами. Тут вона виконує роль ситуативної, а тому завжди актуальної позапартійної ідеології. Масмедіа стають квазіідеологами з посередницькою функцією між владою і суспільством. Тому формування суспільної думки та забезпечення інформаційної безпеки країниє важливими завданнями інформаційної політики (далі – ІП).

Об’єктом ІП є інформаційна сфера у контексті переходу до ІС, зокрема державне управління нею, а також інформаційними процесами, які віддзеркалюють інтереси особистості, суспільства і держави.

Предмет ІП – закони, тенденції, закономірності розвитку інформаційної сфери.

Наразі в Україні формування ІП як наукової дисципліни пов’язано, у першу чергу, з двома науковими школами – російською, яку очолює В.Д. Попов, та українською, яку представляють науковці КНУ імені Тараса Шевченка (Л.В.Губерський, Є.Є.Камінський, Є.А.Макаренко, М.А.Ожеван, О.І.Шнирков, В.В.Різун, В.Ф.Іванов,В.О.Карпенко, М.І.Недопитанський та ін.) та професор Г.Г.Почепцов.

Зауважимо, що ІП активно розвивається у межах відповідних кафедр Національної академії державного управління при Президентові України та Російської академії державної служби при Президентові Російської Федерації (школи Г.Г.Почепцова та В.Д.Попова). Це свідчить про те, що на рівні органів державної влади усвідомлюється, що в сучасних умовах найважливішою характеристикою діяльності держави виступає рівень її інформаційно-аналітичного забезпечення, який справляє вплив на процеси соціально-економічного розвитку суспільства. Зміни у системі державного управління демонструють, що інформаційно-аналітичне забезпечення є одним із найважливіших напрямків збільшення ефективності функціонування державної влади на всіх рівнях: регіональному, національному та міжнародному.

Ефективна ІП держави здатна легітимізувати владу у довгостроковому періоді, з іншого боку – держава унаслідок своїх функцій відповідальна за забезпечення доступу громадян до інформації та ефективне її використання, розвиток інформаційної інфраструктури, створення у країні розвиненого національного інформаційного простору та інтеграцію у світовий інформаційний простір. Тому особлива увага у межах цієї дисципліни приділяється інформаційно-аналітичному супроводу державної політики, здійсненню ефективної комунікації з громадськістю, роз’ясненню державної політики з метою підвищення рівня довіри до органів державної влади та підтримки державних рішень у суспільстві, а також для забезпечення інформаційно-психологічної безпеки громадян та країни [4]. Г.Г.Почепцов та С.А.Чукут розглядають інформаційну політику у більш широкому контексті, аналізуючи інформаційні стратегії в різних сферах життєдіяльності, детально вивчаючи проблему інформаційних воєн, психологічних операцій (Г.Г.Почепцов); акцентуються також питання формування ІП зарубіжних країн щодо побудови ІС, правові аспекти регулювання інформаційної сфери, світовий досвід впровадження електронного уряду (С.А.Чукут) [13].

В.О.Карпенко піднімає питання національної ідеї, місця та ролі ЗМІ, зокрема української періодики, у формування державної ідеології [8]. Європейський контекст інформаційної політики України досліджують Л.В.Губерський, Є.Є.Камінський, Є.А.Макаренко, М.А.Ожеван, О.І.Шнирков[5].

Проблематику ЗМІ та масової комунікації як важливих складових інформаційної сфери розглянуто у дослідженнях науково-педагогічного колективу Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка (В.В.Різун, В.Ф.Іванов, Т.О.Приступенко, В.І.Шкляр, О.К.Мелещенко та ін.).

Як бачимо, ІП окреслює широкий спектр інформаційних проблем, проте терміносистема відносно нової галузі знання ще не є усталеною.

Ми під інформаційною політикою будемо розуміти сукупність методів і засобів діяльності в інформаційній сфері, спрямованих на формування та управління інформаційним простором.

Метою національної інформаційної політикиє створення правових, організаційно-технічних, фінансово-економічних умов для формування розвиненого національного інформаційного простору,що забезпечить побудову та розвиток інформаційного суспільства, відповідно сталий розвиток території.

Зауважимо, що національний інформаційний простір надзвичайно важливе соціально-політичне поняття, яке у вартісній шкалі соціальних цінностей ставлять на друге місце після державної незалежності [11]. Проте й досі не існує єдиного визначення цього поняття. Слідом за О.Литвиненком, визначимо національний інформаційний простіряк сукупність інформаційних потоків національного й іноземного походження, які доступні на території держави [10, 6]. Конкретні завдання органів державної влади в інформаційній сфері безпосередньо збігаються з функціями державної влади: захист суверенітету країни та загальнонаціональних інтересів, що включає вирішення проблем не лише зовнішньої політики, а й внутрішньої. Держава зобов'язана забезпечити оптимальне використання свого інформаційного потенціалу в інтересах саме держави та її громадян.

Інформаційний потенціалоцінюють за такими критеріями:

1. Стан інформаційної інфраструктури (мереж зв’язку, інформаційних систем, кількість комп’ютерів, телефонів на душу населення тощо) та тенденції її розвитку.

2. Потужність науково-освітнього потенціалу та тенденції його розвитку.

3. Потужність поліграфічної промисловості та тенденції її розвитку.

4. Наявність та потужність вітчизняної індустрії культури та тенденції її розвитку [10, 6-7].

До означеного переліку можна додати, виділивши окремо:

5. Стан інформаційних ринків (ринки друкованих ЗМІ, телебачення і радіомовлення, інтернет-ринок, рекламний і ПР-ринки, кількість інформаційних агентств), а також кількість масових універсальних бібліотек, розміри бібліотечних фондів тощо та динаміка її розвитку.

6. Потужність освітньо-виховного потенціалу та тенденції його розвитку.

Сьогодні від ІП держави значною мірою залежить її місце на світовій арені. Справедливо зазначає Г.Почепцов, що «ефективна інформаційна інфраструктура здатна допомогти державі в вирішенні багатьох політичних, економічних, дипломатичних, військових завдань, що є набагато дешевшим варіантом реалізації» [13, 13]. Вона є запорукою розвитку будь-якої держави, оскільки:

1) дає змогу різко скоротити час на висунення та обговорення нових ідей, проектів, людей;

2) дає змогу розробляти найбільш ефективну галузь економіки – економіку інформації, економіку з виробництва нових знань;

3) спрямовує країну на той самий шлях розвитку, по якому іде сьогодні все людство [13, 13].

Світ поступово, але неупинно наближається до нової стадії людської цивілізації – ІС, з безліччю його можливостей та викликів. Подальша доля України залежить від того, як швидко і на яких умовах держава трансформується в ІС, яку національну стратегію розвитку обере. Якщо прийняти точку зору М.Кастельса, що найголовнішою з основних причин кризи радянської системи є її «нездатність ... сприйняти ... умови інформаційного суспільства» й тому у підсумку відбулося «воскресіння національної ідентичності» [9, 465], то наразі можна стверджувати, що існування України як конкурентоспроможної, самобутньої держави на геополітичній карті світу (як варіанти – перетворення її на сировинний придаток високорозвинених країн або транзитну зону) значною мірою пов’язане з ефективним державним управлінням в інформаційно-комунікаційній сфері. В умовах соціально-політичного реформування пріоритет має належати саме ІП. Пригадаймо, негативний досвід 90-х рр. ХХ ст., який й досі тяжіє над пострадянськими країнами: тоді відбувся розрив суспільного способу життя, котре розвивалось надзвичайно динамічно, стихійно, за абсолютно новими правилами, та суспільної свідомості, що сталося унаслідок відсутності чітко продуманої, однозначної ІП. Така ситуація на території України спричинена як об’єктивними факторами (фрагментарність інформаційної інфраструктури після розпаду СРСР, відсутність необхідних спеціалістів), так і суб’єктивними (невизначеність керівництва країни щодо геополітичної спрямованості країни, відповідно відсутність скоординованої державної політики у міжнародній сфері), що призвело до хаотичності, багатовекторності ЗМІ, морального нігілізму, відповідно – втрати довіри до національних медіа з боку населення. По суті такі процеси роблять країну беззахисною перед зовнішніми інформаційними впливами, які в ІС неможливо обмежити адміністративними засобами. Наразі Україна перебуває у сфері інтересів та під впливом, зокрема інформаційним, Росії, США та Європейського Союзу. Об’єктом інформаційного впливу виступає масова і спеціалізована свідомість як структурні елементи суспільної свідомості.

У таких умовах ІП має спрямовуватися на збереження і створення якісної конкурентоспроможної вітчизняної інформаційної продукції, збереження культурних і духовних цінностей України, захист національного інформаційного простору не тільки програмно-технічними засобами, але й на гуманітарному рівні, що полягає у захисті національної символічної системи. Справедливо підкреслює О.Литвиненко: «Належність до суспільства визначає не мова – її можна вивчити, не громадянство – його можна змінити, а саме реакція на певні речі, що є святими, чи навпаки – диявольськими – для цього соціуму» [10, 37]. Зауважимо, що на основі цього підходу й ґрунтується північноамериканське суспільство, яке сьогодні, на думку багатьох вчених (Зб.Бжезинського, Р.Йєнсена, О.Панаріна та ін.), претендує на світову гегемонію. Новий інформаційний гегемонізм заперечує національну культурну ідентичність народів – образ «ми», який акумулює культурну пам’ять, готовий зберігати свої цінності та на їх основі виробляти власні проекти майбутнього [12, 15].

Безумовно, у глобалізованому світі, де все більшої ваги набирають наддержавні об’єднання, важливою умовою виконання регіональних програм є міжнародна кооперація. Результативні національні стратегії розвитку ІС ґрунтуються на міжнародних програмах, виходячи насамперед з існуючих місцевих реалій. Серед міжнародних документів, у першу чергу, відзначимо цілі та принципи, проголошені Організацією Об'єднаних Націй (Загальна декларація прав людини, Декларація тисячоліття, Віденська декларація, Йоганнесбурзькі принципи тощо), підсумкові документи Всесвітнього саміту з питань інформаційного суспільства (Женева, грудень 2003 року; Туніс, листопад 2005 року). У свою чергу міжнародні проекти враховують потреби і особливості регіонів.

ІС – відкрите суспільство, але поняття відкритості досить не однозначне. На думку українського дослідника Т.Возняка, відкритість буває двох типів: є відкритість як прийняття чогось відмінного у тій формі, яка йому притаманна, – це шлях до плюралізму. Але є відкритість як споживання, допущення у себе через пристосування до своєї системи координат. Тоді мова ведеться, у кращому випадку, – про адаптацію, у гіршому – про уніфікацію та асиміляцію чи знищення. Наразі глобалізаційна відкритість набирає асимілятивних форм, які позбавляють окремі цивілізаційні архіпелаги не тільки їхньої суті, а й просто знищують [2]. Такої ж позиції дотримується відомий російський вчений О.Панарін, підкреслюючи, що ідеологія нового глобалізму замінила демократичну ідею прогресу, відкритого для усіх народів, ідеєю відбору, що передбачає поділ людства на прилаштованих і неприлаштованих (до умов глобального ІС), на тих у кого є майбутнє, і тих, у кого залишилось тільки минуле, за яке вони безпомічно чіпляються [12, 15].

Проте інші цивілізаційні рішення можливі. Діалогічний варіант глобального ІС формують усі економічні, політичні, культурні світи на основі плюралізму, консенсусності, врахування думки меншості, партнерського обміну з приводу універсальних цінностей, що допоможуть людству знайти спільний ґрунт, визначити загальну мету суспільного розвитку. У контексті сучасного стану ноосфери, або технобіосфери, – це виживання цивілізованого людства як біологічного виду, його об’єднання і співпраця в інтересах забезпечення сталого розвитку. Зауважимо, що ООН проголосила 2005 – 2014 рр. Десятиліттям освіти в інтересах сталого розвитку. Координувати реалізацію складного і масштабного завдання щодо підвищення інформування громадськості та розуміння нею питань сталого розвитку Генеральна Асамблея ООН доручила ЮНЕСКО – Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури. Враховуючи роль ЗМІ у формуванні громадської думки, провідна роль у цьому процесі відводиться електронним та друкованим ЗМІ, ширше – усім спеціалістам інформаційно-комунікаційної сфери, які мають забезпечити вивчення, засвоєння, передачу знань, необхідних для виживання, захисту і розвитку планети Земля. На даний момент можна констатувати, що само поняття «сталого розвитку» не увійшло у суспільну свідомість, зокрема тому, що не пов’язане із локальними проблемами людей. Конкретні завдання ЮНЕСКО – сприяти системній інтеграції соціально-економічних питань та питань охорони навколишнього середовища у діяльності ЗМІ; заохочувати участь ЗМІ в житті суспільства та обговорення позитивних досягнень, що ведуть до сталого розвитку; підвищувати обізнаність журналістів щодо питань сталого розвитку та усвідомлення ними поняття «сталості» [1].

Одна з головних перешкод на шляху до сталого розвитку полягає, на нашу думку, у надзвичайній технологізації сучасного суспільства, яка руйнує не тільки біосферу, але й негативно впливає на людину, зокрема, обмежуючи її взаємодію з проблемами реального світу. З одного боку, ІКТ надають додаткові можливості для обміну інформацією, її обробки, з іншого – виникає небезпека відчуження від дійсності, підміна її віртуальним світом. Все більше від людей вимагається уміння володіти технічними навичками, зокрема, за рахунок духовно-емоційної та фізичної сфер. Сьогодні висококваліфікований спеціаліст той, хто має вузьку спеціалізацію (знання вглиб) плюс володіє технічною грамотністю, тобто вмінням працювати з інформаційними пристроями. Змінюються також форми дозвілля, переходячи у віртуальну площину кіберпростору. Як наслідок, людина опиняється перед новими загрозами для психологічного і фізичного здоров’я. Й хоча інтернет-залежність, або так звана кібер-соціалізація, офіційно не є хворобою, вона спричиняє найпоширеніші хвороби ХХІ ст. – неврози (психози) та ожиріння, які викликають безліч інших хвороб (діабет, захворювання серця, судин, рак тощо), від яких щороку гине сотні тисяч людей. Виділяють кілька типів інтернет-залежності: 1) нав’язливий веб-серфінг; 2) пристрасть до віртуального спілкування та знайомств; 3) залежність від мережних комп’ютерних ігор; 4) фінансова залежність, що виявляється в азартних іграх у мережі, постійних купівлях в інтернет-магазинах або участю в інтернет-аукціонах; 5) нав’язливий потяг до кібер-сексу, порносайтів.

Посприяти вирішенню багатьох проблем ІС може інформаційна освіта, зокрема введення навчальної дисципліни «інформаційна політика» або окремих курсів з медіаосвіти, інформаційної культури. Наразі інформаційну культуру розглядають як методику, методологію і світогляд ІС [7]. На рівні особистості інформаційна культура регулює взаємодію з ІКТ, на рівні суспільства виступає способом подолання протиріч соціального характеру за допомогою їх інформаційного регулювання. Інформаційна культура включається в інфраструктуру інформаційного середовища, яке виникло у ході формування суспільства й було однією із необхідних умов і факторів соціалізації людини. Його еволюція сприяла появі такого нового поняття, як інформаційний спосіб життя, яке ще не утвердилося у науковому категоріальному апараті. Інформаційний спосіб життя виявляється в інформаційній поведінці, яка залежить від інформаційної культури, і визначається як здатність індивіда розподіляти власний час і енергію на пошук, споживання і засвоєння інформації, вміння використовувати її в особистій та професійній діяльності [7, 32].

Таким чином, формування ІС не зводиться до технічних аспектів побудови і розвитку інформаційної інфраструктури. Необхідна нова інформаційна парадигма в гуманітарній сфері, що стосується питань змісту інформації, ідеології, культури, духовності, моралі. Такий підхід цілком відповідає теорії комунікації Ю. Хабермаса. Вчений стверджує, що в постіндустріальному суспільстві об’єктивно зміщуються акценти з економічної на комунікаційну, культурну, інформаційну сфери, що стало джерелом соціального прогресу [цит. за: 12, 24].

Звернімо увагу, що сучасна криза надспоживання, яка має американське походження, але в умовах глобалізації так або інакше торкнулася усіх країн, виникла на фоні слабкої розвиненості духовних потреб у порівнянні з матеріальними. Надмірне споживання, зростання сфери розваг і відпочинку, просування гламуру інтенсифікується маркетингово-рекламним комплексом, де маркетинг прогнозує нові потреби, а реклама одразу говорить, що у споживача такі потреби вже є, а також урядовими заявами і діями (зокрема, отримання кредитів у великих розмірах урядами різних країн – коли благами користуються теперішні уряди, а розраховуються наступники). Сьогодні ця криза охопила всі сектори суспільства – виробництво матеріальних та віртуальних товарів та послуг, фінансовий сектор, маркетингово-рекламний комплекс, урядові політики, сфери державних послуг, зокрема, галузь освіти, медицини, пенсійного забезпечення та військову сферу [3].

Проте, згідно класику ІС Е.Тоффлеру, різного роду катаклізми, які охоплюють більшість країн, в цілому є ознакою цивілізаційної кризи, локусом переходу до нового типу суспільної організації. Яким він буде – залежить від нас. Універсальної моделі ІС не існує, про що свідчить вдалий, але такий несхожий досвід реалізації національних моделей ІС – Силіконової Долини (США), Фінляндії, Сінгапуру. При цьому зауважимо, що у гуманітарній сфері найважливіше значення, при розробленій стратегії розвитку суспільства, має довгостроковий вплив ЗМІ, тому проблема ефективного функціонування системи ЗМІ, встановлення інформаційно-комунікаційної взаємодії державної влади і населення, у першу чергу – за допомогою масмедіа, ширше – посилення ролі масової інформації у розвитку суспільства, є ключовою у сфері ІП.

Висновок. Інформаційна політика як окремий напрям діяльності та наукова дисципліна розв’язує широкий спектр інформаційних питань з метою захисту інтересів особистості, суспільства, держави; досліджує методи і способи здійснення державної інформаційної політики з точки зору її ефективності; створює умови для формування в країні розвиненого інформаційного суспільства, що забезпечить сталий розвиток території.

 







Дата добавления: 2015-09-07; просмотров: 397. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.029 сек.) русская версия | украинская версия








Поможем в написании
> Курсовые, контрольные, дипломные и другие работы со скидкой до 25%
3 569 лучших специалисов, готовы оказать помощь 24/7