Тема. Загальні основи навчання руховим діям дітей дошкільного віку.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ

Сучасна педагогічна наука розглядає процес навчання як цілеспрямовану взаємодію педагога та дитини. Освіта, виховання та розвиток особистості – основні функції навчання, які тісно взаємопов’язані.

Змістом навчання у дошкільних закладах є «Програма виховання та навчання в дитячому садку».

Педагогічний процес навчання дітей основних рухів та розвиток рухових якостей здійснюється на основі реалізації дидактичних принципів, де виражені об’єктивні закономірності, що визначають систему вимог щодо організації, змісту та методики навчання. Змістовна сторона кожного принципу та шляхи його реалізації мають свою специфіку. До принципів навчання руховим діям відносять: принцип виховуючого характеру навчання, принципи свідомості та активності, наочності, доступності та індивідуалізації, систематичності та послідовності, міцності та прогресування.

Спеціальні знання та рухові дії як предмет навчання у фізичному вихованні дошкільників вимагають від вихователя володіння певними способами викладання. Знання характеристик методів навчання дозволяє вихователю правильно орієнтуватися у різноманітті цих способів і відбирати найбільш оптимальні для вирішення навчальних завдань.

Метод – це система послідовних способів взаємопов'язаної діяльності педагога та дітей, спрямована на досягнення поставлених завдань навчання.

Відповідно до дидактичних завдань та умов навчання кожний метод реалізується за допомогою методичних прийомів, що входять до складу даного методу.

Методичний прийом – це частина методу, спрямована на реалізацію методу відповідно до конкретних завдань навчання.

Спеціальну систему методів, методичних прийомів навчання та форм організації дітей під час виконання фізичних вправ, прийнято називати методикою навчання.

У процесі фізичного виховання дошкільного віку застосовуються три групи методів навчання: наочні, словесні та практичні.

Наочні методи переважно базуються на «живому спогляданні», сприйманні дійсності через орган чуття (зір та слух), на свідомому відображенні цієї дійсності у вигляді образів рухових дій, предметів тощо. Наочне сприйняття сприяє більш швидкому та міцному засвоєнню, підвищує інтерес до рухових дій. Методи наочного сприйняття тільки тоді результативні, коли демонстрація рухових дій зрозуміла дітям і спонукає їх до активних дій.

Показ рухових дій є найпоширенішим методом навчання. В його основу покладено наслідування. На першому етапі навчання він створює у дітей цілісне уявлення про вправу, її загальне сприйняття, а в подальшому спрямовується на деталізацію особливостей виконання окремих частин руху.

Показ рухів буває злитий, розчленований, імітаційний, дзеркальний та ін.

Демонстрація наочних посібників створює додаткові можливості для сприйняття дітьми рухових дій за допомогою предметного зображення.

Плакати відображають ті моменти рухових дій, на яких важливо акцентувати увагу дітей під час показу.

Діафільм доцільно показувати у вільний від занять час. Він дозволяє дітям уточнити свої уявлення про рухи й більш правильно виконувати їх під час занять з фізичної культури.

Звукові та зорові орієнтири створюють певні сигнали для початку та закінчення рухової дії, допомагають дітям засвоїти найбільш важкі елементи техніки, задають певний темп рухів, напрямок, амплітуду та ін. Їх використовують після того, як у дітей вже створено загальне уявлення про рух, що вивчається.

Група словесних методів ґрунтується переважно на словесних поняттях про рухові дії. Слово активізує весь процес навчання, тому що сприяє формуванню більш повних та чітких уявлень, допомагає глибоко осмислити, активніше сприйняти навчальне завдання. За допомогою слова вихователь аналізує та оцінює результати засвоєння навчального матеріалу і тим самим сприяє розвитку самооцінки дитини.

Використання словесних методів у процесі фізичного виховання відрізняється лише змістом та деякими особливостями методики застосування. До них належить: розповідь, пояснення, бесіда, вказівка, оцінка, команда, розпорядження, підрахунок.

Практичне виконання фізичних вправ (вправлення) – це основний метод навчання, який базується на активній руховій діяльності дітей. Він безпосередньо формує рухові вміння і навички, розвиває фізичні якості шляхом багаторазового повторення рухової дії. Застосування його відбувається у тісному поєднанні з словесними і наочними методами навчання.

У практиці фізичного виховання дошкільників використовують такі методи і прийоми вправлення: розучування вправи за частинами, цілісний метод розучування вправи, практична допомога; ігровий і змагальний методи.

Метод розучування вправи за частинами полягає в тому, що дітей навчають рухової дії за окремими елементами. Він використовується переважно під час вивчення складних рухових дій.

При застосуванні цілісного методу навчання фізичну вправу вивчають повністю. Це стосується порівняно нескладних щодо координації рухових дій або тих, окремі фази яких не можна вичленити (вправи з рівноваги, пролізання в обруч, підлізання під дугу та ін.). На заключному етапі формування рухової навички цей метод застосовується при виконанні будь-якої рухової дії.

Цілісне розучування складних вправ полегшують на першому етапі навчання такі методичні прийоми: зменшують висоту перешкоди; вправу з рівноваги виконують спочатку по дошці, яка лежить на підлозі, а потім по гімнастичній лаві; розучують спочатку основний, а потім другорядні елементи рухової дії; звертають увагу на правильне виконання дитиною окремих елементів рухової дії.

Ігровий метод широко застосовується в процесі навчання дітей різних вікових груп фізичним вправам та для розвитку в них рухових якостей. Цей метод має багато рис, характерних для рухливої гри як засобу фізичного виховання дошкільників. Однак гра є також ефективним методом навчання та виховання дітей.

Під час навчання рухам у молодших групах застосовуються ігрові прийоми. Діти стрибають, як зайчики; бігають, як мишки; ходять по лаві, як по містку через річку та ін.

Змагальний метод застосовується для удосконалення рухових дій у дітей старших дошкільних груп. Він має багато спільного з ігровим методом. Однак є суттєва різниця. Вона полягає в тому, що при використанні ігрового методу процес навчання в основному має сюжетний зміст. У змагальному методі цей момент відсутній, і процес виконання рухової дії повністю підпорядкований його змісту.

Змагальний метод застосовується після того, як діти добре засвоїли рухи. Найбільш простою формою є індивідуальні змагання між дітьми, спрямовані на виявлення якісного та кількісного результату руху. Наприклад, хто краще пройде по колоді, виконає стрибок або далі кине м’яч та ін.

Навчання у фізичному вихованні – це сумісна діяльність педагога та дітей, спрямована на оволодіння дошкільниками системою знань, рухових умінь та навичок, розвиток рухових якостей, виховання позитивних моральних та вольових рис характеру.

Процес оволодіння руховою дією починається з формування вміння, яке спирається на попередньо отримані знання щодо виконання вправи, яка вивчається, та особистий руховий досвід.

Рухове вміння - це здатність виконувати рухову дію за умови зосередження уваги дитини на кожній ще не засвоєній деталі рухової дії. Управління рухами, які складають цілісну рухову дію, відбувається не автоматизовано. Спосіб вирішення рухового завдання нестабільний (дії виконуються уповільнено, з зупинками, зайвими рухами та помилками), робота здійснюється неекономно, при значному ступені втомленості. Вміння як початковий рівень оволодіння руховою дією не може проминути жодна дитина, яка навчається. Формується вміння шляхом багаторазового повторення вправи, при активній участі всіх органів відчуття.

Багаторазове систематичне виконання вправи, що вивчається, призводить до того, що вміння поступово переходить у рухову навичку.

Рухова навичка – це здатність виконувати дію автоматизовано, яка дозволяє акцентувати увагу на умовах та результатах руху. При цьому автоматизм деяких компонентів дії не виключає провідної ролі свідомості під час виконання руху. На стадії формування навички поступово усуваються зайві рухи, удосконалюється міжм’язева координація, рухи стають точнішими у просторі, часі і за зусиллями. Всі рухи відтворюються невимушено, плавно, з високою точністю і стабільністю.

З окремих навичок формується вміння виконувати цілісну рухову діяльність, або вміння вищого порядку. Воно не переходить у навичку, бо завжди проявляється в ситуативних умовах і залежить від дій партнерів, суперників, зовнішніх умов. Для вміння вищого порядку характерні варіативність і творчість діяльності, стійкість до несприятливих зовнішніх та внутрішніх умов, виконання дій на тлі втоми, висока індивідуалізація діяльності, здатність перебудовуватись у ході діяльності.

Процес формування рухової навички умовно розподіляється на три етапи: розучування, засвоєння та закріплення рухової дії.

Мета першого етапу полягає у засвоєнні вправи в загальних рисах, в основному варіанті (формування вміння).

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання:

1. створити цілісне попереднє уявлення про вправу й осмислити її суть;

2. визначити руховий досвід дітей і при необхідності поповнити його;

3. домогтись виконання вправи загалом;

4. усунути зайві рухи, які грубо спотворюють техніку.

Досягнення поставленої мети і вирішення завдань обумовлюють методику навчання. Під час навчання дошкільників рухів широко використовується метод показу. В основу цього методу покладено здатність дитини до імітації. Показ повинен бути правильним та у потрібному темпі. На початку навчання рухів доцільно супроводжувати показ доступними для дітей словесними вказівками. Пояснення при виконанні рухів повинно бути лаконічним та зрозумілим дітям. Під час показу рухів, який супроводжується словесною інструкцією, діти привчаються усвідомлювати свої дії. Дитина оволодіває руховою дією значно швидше та з меншою кількістю повторень, ніж та, яка не зрозуміла зміст її виконання. Дітям 3-4 років доцільно давати образне пояснення рухової дії. У старших групах здебільшого використовують пояснення і вказівку. За допомогою слова відбувається перехід від механічного наслідування до свідомого. Після показу і пояснення діти пробують самі виконати рух.

Початковий етап оволодіння рухом є найбільш складним у формуванні рухових навичок у дітей. Тому чим конкретніше рухове завдання, яке ставиться перед дитиною, тим воно доступніше їй. На цьому етапі провідна роль в корекції рухових дій належить зовнішньому зворотньому зв’язку, по мірі засвоєння вправи зростає питома вага внутрішнього зв’язку. Велике значення має своєчасність інформації, яка поступає до дітей про виконану вправу і результати діяльності. На початковому етапі великою є потреба в терміновій інформації. Слід врахувати, що на початку навчання рух засвоюється краще тоді, коли діти виконують його не на повну силу. Інтервали між заняттями, спрямованими на навчання нової рухової дії на цьому етапі повинні бути по можливості короткими. Тривалі перерви більшою мірою затрудняють процес навчання на початку формування рухового вміння, ніж у подальшому. Таким чином, на цьому етапі слід прагнути до більш частого повторення руху, що вивчається.

Метою другого етапу (поглиблене розучування руху) є деталізоване, відносно досконале засвоєння рухової дії.

На цьому етапі вирішуються наступні завдання:

1. поглибити розуміння дітьми закономірностей виконання рухової дії;

2. уточнити техніку щодо індивідуальних можливостей дітей, посилити самоконтроль;

3. домогтись правильного виконання вправи;

4. створити передумови варіативного виконання вправи.

Реалізація мети повинна привести до формування навички. На цьому етапі провідна роль у системі управління рухами переводить до рухового аналізатора – «м’язових почуттів». Особливістю цього етапу є те, що процес уточнення відбувається хвилеподібно. Часто кращі спроби у виконанні рухів у дітей чергуються з гіршими. В міру повторень руху такі «зриви» спостерігаються рідше.

Один з важливих засобів усунення та попередження інтерференції навичок (негативний перенос навички) є чітка різниця та протиставлення старого і нового способів дії (під час виконання вправ); старих і нових умов дії; старих і нових цілей дії.

В основу методики другого етапу необхідно покласти метод цілісного розучування з “виділенням”, на фоні цілісного виконання вправи, окремих рухів для їх удосконалення. В окремих випадках можливе застосування методу вивчення частин вправи. Для оволодіння елементами складного за структурою руху доцільно використовувати підвідні вправи.

Поглибити розуміння дітьми закономірностей виконання вправи допоможуть такі методичні прийоми: деталізоване пояснення вправи; супроводжуюче пояснення; звіти дітей, як наслідок їх самоаналізу; самопроговорювання та самоприкази.

Щодо використання наочних методів, то тут важливими є прийоми опосередкованої наочності. Тому у старших вікових групах до показу залучають дітей, які добре виконують рух, що вивчається. На другому етапу методика збагачується змагальним методом, але предметом змагань є якісні показники виконання вправи.

На третьому етапі забезпечується практичне застосування набутої навички.

Для досягнення мети етапу реалізуються такі завдання:

1. закріпити навичку і зробити її придатною для використання в життєдіяльності у поєднанні з іншими дітьми;

2. забезпечити варіативність застосування сформованої на попередньому етапі навички в різних умовах;

3. завершити індивідуалізацію виконання засвоєної вправи;

4. досягти повної відповідності техніки виконання вправи рівневі розвитку фізичних якостей дитини.

Особливістю етапу є те, що сформована рухова дія ще не стійка до несприятливих факторів зовнішнього і внутрішнього середовища. Для закріплення навички використовують такі методичні прийоми: ускладнення форм рухів, зміна зовнішніх умов виконання, регулювання фізичного і психічного стану дітей, поєднання вивченої на другому етапі вправи з іншими раніше засвоєними діями, підвищення обсягу та інтенсивності роботи.

Вирішенню завдань етапу служать методи: багаторазового повторення, стандартно-інтервальної та інтервально-варіативної вправи, ігровий та змагальний методи. Доцільне використання хвилеподібної та ступінчастої динаміки навантажень, жорстких інтервалів відпочинку при повторному виконанні вправи.

У старших дошкільних групах треба періодично вимагати словесного звіту (аналізу) про рух, що виконується. Позитивний вплив на покращення якісної сторони рухових дій у дошкільнят має виконання їх під музику.

До тих пір поки рух не розучено у навчальних умовах на заняттях з фізичної культури, на бажано повторювати його в іграх значної рухливості.