Найбільш знаною і широко вживаною у соціології є тричленна структура особистості, представлена її складовими: соціальним статусом, соціальною роллю та спрямованістю особистості.

Соціальний статус - це певне місце, позиція людини у суспільній

ієрархії групи або суспільства в цілому. Статуси можуть бути приписані або вроджені (не контрольовані власною волею людини) та набуті або досягнуті (здобуті в результаті власного вибору та власних зусиль і контрольовані волею людини).

Соціальна роль - динамічна характеристика статусу, яка виражається

шаблонною, очікуваною поведінкою, заданою певним статусом.

Спрямованість особи - це особливе ставлення людини до дійсності і

самої себе, що виражається у цінностях, мотивах, потребах, установках, прагненнях, переконаннях, ідеалах. Вона виявляється у соціальній поведінці особистості.

Центральною ідеєю Мертона є розгляд індивідів (і їх дій) як структурно обумовлених, закріплених в системі соціальних стосунків. Структурне розміщення індивіда і є його соціальний статус; <позиція в соціальній системі, що визнається, зайнята призначеними індивідами> (Мертин, 1968, 368) (наприклад, лікар, студент, хатня господарка, батько). Кожен статус, будучи основним будівельним блоком соціальної структури, має три основні аспекти. До них відноситься змодельований набір соціальних (загальноприйнятих) экспектаций відносно необхідної поведінки будь-якого індивіда. Це нормальний аспект статусу, сформульований в концепції ролевої установки Мертона. Аналогічно кожен соціальний статус має відповідний набір шансів, можливостей, ресурсів, пільг, доступних для індивідів. Це його імовірнісний аспект. Нарешті, кожен статус має відповідний набір змодельованих переконанні, поглядів, життєвих принципів, типових для певної групи індивідів. Це ідеальний аспект статусу.Тепер можна безпосередньо до соціальної структури як основи соціального світу, абстрагуючись від індивідів, що займають статуси і що виконують ролі, і спробувати визначити її виміри і компоненти.

Цікавим є підхід американського соціолога та економіста А. Маслоу,

визнаного теоретика менеджменту. За його міркуваннями, у суспільстві існує п'ять рівнів потреб, які умовно розташовуються ним на уявній шкалі,починаючи від нижчих (примітивних) і закінчуючи вищими.

Перший рівень - фізіологічні потреби або вітальні.

Другий рівень - екзистенціальні (потреби у безпеці власного існування,

здоров'ї, відсутності насильства, безпеці на вулицях, захист від війн тощо).

Третій рівень - потреби в комунікації, дружбі, спілкуванні.

Четвертий рівень - потреби в статусі, визнанні, престижі - оцінці інших

людей, самоповазі.

П'ятий рівень - потреби у самовираженні через творчість, самореалізації, розкритті та реалізації здібностей, в досягненні сенсу життя.

Потреби першого і другого рівня - нижчі, потреби третього, четвертого і п'ятого рівня - вищі. Усі ці потреби являють собою об'єктивну шкалу потреб, що існує у суспільстві. Пересічна людина може мати суб'єктивну шкалу потреб, яка не обов'язково співпадає з об'єктивною, тобто такою, що складається на рівні суспільства.

За А.Маслоу, особистість — це така людина, в якій суб'єктивна і об'єктивна шкала потреб співпадають, причому вищі потреби на суб'єктивній шкалі розташовані згори, а нижчі-знизу.

Отже, за А. Маслоу, виходить, що не кожний індивід, який живе у суспільстві, є особистістю. Він стає такою у випадку, якщо його діяльність ще обмежується задоволенням примітивних потреб (фізіологічних та екзистенціальних), а пов'язується з досягненням значущих сенсожиттєвих цілей: набуттям знань та вмінь, всебічним розвитком особистості, її гармонійністю, здійсненням творчих задумів. Це врешті - решт призводить до повної всебічної самореалізації особистості, включення у процес життєдіяльності всього внутрішнього духовного потенціалу людини, її соціальної активності.

Структура особистості, за З.Фрейдом, представлена єдністю трьох елементів: самосвідомою частиною психіки людини - "Я", "Его" або "Свідоме; "Над-Я", "Супер-Его" або "Надсвідоме", яке складається на рівні суспільства і виконує оціночну та моральну функцію.

На думку З.Фрейда, цей рівень психіки - "ідеалізований батько", який диктує і нав'язує людині норми, правила поведінки, заборони, стереотипи, пояснює, що є добрим, а що поганим.

Третій структурний елемент особистості, який займає дві третини

психіки людини, - це "Воно", або „підсвідоме” - джерело енергії, що

спрямоване на отримання задоволення. З.Фрейд наголошував, що розвинута особистість має навчитися переводити вимоги підсвідомої частини психіки людини під контроль розумного, розсудливого "Я".