Б) Поняття. Методика формування природничих понять.

Знання – це перевірений практикою результат пізнання, відображення у свідомості людини навколишньої дійсності, що об’єктивно існує поза нею. Відображення відбувається у формі фактів, уявлень, понять, закономірностей, законів, теорій, які передаються мовою.

Знання є органічною єдністю чуттєвого пізнання і абстрактного мислення.

У курсі навчання природознавства молодші школярі оволодівають знаннями про:

· Предмети і явища природи;

· Взаємозв’язки й залежності у природі;

· Способи різних видів навчально-пізнавальної діяльності;

· Спеціальні методи пізнання об’єктів природи;

· Способи практичної діяльності з об’єктами природи;

· Норми ставлення до об’єктів природи, до інших людей;

· Норми спілкування і поведінки учня в процесі сумісної діяльності з іншими учнями та учителями;

· Суспільно-історичні знання.

Усі зазначені види знань засвоюються учнями початкових класів у формі конкретних фактів, уявлень, понять.

Процес пізнавальної діяльності розпочинається із сприймання окремих явищ, предметів, подій, які відбуваються через відчуття (ощущения) окремих ознак або властивостей, що діють на аналізатори суб’єкта.

Отже, відчуття – процес відображення в мозку людини окремих властивостей, якостей предметів і явищ об’єктивної дійсності в наслідок їхнього безпосереднього впливу на органи чуттів.

Наприклад, під час першого знайомства з квіткою у дітей утворюються різні відчуття: колір, смак, запах і т.і. Всі ці ознаки самі по собі не існують, а належать конкретному об’єктові – квітці. Тому у свідомості виникає образ.

На базі відчуттів виникають сприйняття – відображення в корі головного мозку наочних образів предметів і явищ дійсності в результаті їх безпосереднього впливу на органи чуттів з участю мислення і пам’яті.

Сприйняття виникає на базі відчуттів, але не зводить до них. Відчуття відображають тільки окремі властивості або ознаки предметів і явищ, а сприйняття дає їхній цілісний образ.

Сприйняття:

1) безпосереднє, т.б. наочно-образне відображення предметів, явищ оточуючого світу за допомогою органів чуттів.

2) опосередковане, коли сприйняття утворюються за допомогою словесного пояснення вчителя.

Сприйняття передбачає такі дії – розглядання, слухання, читання, спостереження з предметами, процесами.

В результаті чуттєвого сприймання предметів та явищ природи у дитини формується ряд уявлень як результат усвідомлення, осмислення, запам’ятування.

На відміну від сприйняття, уявлення є більш узагальненим образом, оскільки запам’ятовуються не всі ознаки, а найхарактерніші.

Коли накопичується багато уявлень, дитина починає їх узагальнювати, приводити в систему і поступово підходить до поняття. Задача вчителя – допомогти виконати це складне завдання по узагальненню, щоб висновки, до яких дійде учень, були правильними. Перш за все, треба навчити дітей виділяти істотні ознаки і на основі цього робити узагальнення.

Уявлення – чуттєво-наочний, узагальнений образ предметів та явищ дійсності, які раніше діяли на органи чуттів. В уявленнях відображаються зв’язки і відношення між предметами та явищами реальної дійсності.

Але уявлення – не завжди звичайний образ раніше сприйнятого предмета або явища. Воно може бути певною мірою узагальненим образо ряду предметів і явищ. Наприклад, уявлення про березу – ще образ не якоїсь однієї певної берези, а взагалі з характерними для цього виду дерев ознаками: формою та кольором стовбура, гілок, листків тощо.

Уявлення – це не тільки образи предметів, які ми колись сприймали. Можна мати уявлення і про такі предмети, яких ми ніколи не бачили. Вони створюються на основі осмислення ряду уявлень про навколишні предмети.

Т.ч. уявлення виникає на основі відчуття і сприймання, але є більш узагальненою формою чуттєвого відображення. Воно служить перехідною ланкою до вищої форми пізнання – абстрактного мислення, яке оперує системою понять, що є його результатом. Т.б. формування понять – результат абстрактного мислення, бо формуються в свідомості людини на основі ряду аналітико-синтетичних операцій.

Поняття – форма думки, яка відображає істотні ознаки й відношення предметів та явищ реального світу.

Ознакою ми називаємо те, чим відрізняються або чим схожі між собою предмети і явища. Ці ознаки можуть бути у вигляді властивостей (білий, прозорий, розчинний), стану (рухається, живиться, росте).

Ознаки поділяються на істотні і неістотні.

Істотні ознаки – це ті, які належать предметам певної групи і відрізняють їх від предметів іншої групи.

У кожному понятті розрізняють його зміст і об’єм.

Зміст поняття – це сукупність ознак предметів, відображених у понятті.

Об’єм поняття – безліч предметів, кожному з яких належать ознаки, що становлять зміст поняття. (Розглянути на прикладі поняття «жива» і «нежива» природа).

Поняття поділяються на індивідуальні (поодинокі – горизонт, план, і карта, кам’яне вугілля та ін.), що стосуються окремих предметів, явищ, і загальні, які охоплюють групу предметів (жива і нежива природа, водойми, рослини, тварини, корисні копалини, форми земної поверхні та ін.).

Поняття доповнюються, поглиблюються, тобто розвиваються: «людські поняття не нерухомі, а вічно рухаються, переходять одне в одне, переливаються одне в одне, без цього вони не відображають живого життя».

Наприклад, поняття «тварини», як найбільш загальне в системі понять про тварин, об’єднує менш загальні – «свійські та дикі тварини», «звірі», «птахи», «риби», «комахи». У поняття «птахи», у свою чергу, об’єднуються поняття «перелітні і зимуючі птахи», у поняття «звірі» - поняття «рослиноїдні», «хижі», «всеїдні».