Словесні методи

До них належать: розповідь, пояснення, бесіда, пояснювальне читання з підручника та ін.)лекція, дискусія).

Словесні методи мають дві форми: акроаматичну (розповідну) та еротематичну (запитальну – бесіда).

Словесні методи за характером викладення можуть бути монологічні (говорить один вчитель) та діалогічні (бесіда, говорять декілька людей).

а) Розповідь – вільний, емоційний, досить короткочасний опис якогось факту, події, явища. За структурою повинна нагадувати літературний твір згідно з правилом: „синтез – аналіз – синтез”. Розповідь використовується, коли потрібно скласти чітке уявлення про об’єкти, явище природи, розповісти про діяльність видатних вчених, екологічні проблеми, тобто коли викладається новий матеріал. Розповідь повинна бути доступною, цікавою, науково витриманою, розширювати матеріал підручника. К.Д.Ушинский писал, что «… педагогический рассказ не только должен отличаться занимательностью, как всякий другой, но заключить в себя еще чисто педагогические качества: он должен быть таков, чтобы мог легко запечатлеться в голове детей, чтобы, дослушав рассказ до конца, дитя помнило его середину и начало, чтобы подробности не затемняли главного и чтобы главное, будучи лишено подробностей, не оказалось сухим…»

У процесі розповіді можна використовувати наочні посібники, демонструвати фрагменти навчальних фільмів, результати дослідів і спостережень(запис на дошці нових термінів). Факти треба викладати у логічній послідовності.

Враховуючи індивідуальні особливості шкільного молодшого віку, розповідь повинна тривати:

1 кл. – 3-5 хв.;

2-3 кл. – до 10 хв.

В начальных классах дети при слушании и восприятии быстро утомляются, поэтому уже через 4-5 мин необходимо переключить их внимание на другие приемы работы. Так, например, можно поставить проблемный вопрос и ввести в изучение материала элементы беседы или сосредоточить внимание детей на какой-либо детали демонстрируемых наглядных пособий. Переключение с одного вида деятельности учащихся на другой позволяет усилить внимание к рассказу.

За дидактичною метою розповідь може бути:

- вступна;

- евристична (засвоєння нового);

- повторювально-узагальнююча (перед використанням знань на практиці).

Розповідь також може бути:

- індуктивною (матеріал подається за принципом „від окремого до загального, факти- узагальнення їх – термін, правило, визначення. Використовується на перших уроках вивчення загальної теми.

- дедуктивною (за принципом „від загального до окремого, тобто вчитель спирається на відомі учням факти і послідовно рухається до вирішення окремих невідомих питань. Використовуються такі бесіди в кінці вивченої теми).

Є уроки, коли при вивченні нового матеріалу розповідь може бути мішаною: частина матеріалу подається індуктивно, а частина – дедуктивно.

Після екскурсій – на уроках краще вивчати новий матеріал дедуктивно, тому що після проведеної екскурсії учні мають окремі знання, нема необхідності вивчати подробиці і будувати розповідь на окремих фактах. У зміст дедуктивної розповіді слід включати матеріали екскурсій, практичних робіт, спостережень.

Мова вчителя повинна бути:

1. Небагатослівною, „чтоб словам было тесно, а мыслям просторно»; лаконічною (краткость, четкость);

2. Спокійна, не гучна, не криклива, не нервова, не повільна, не монотонна.

3. Слова вимовляти чітко, наголоси в словах та логічні наголоси повинні бути правильними.

4. Темп мовлення – помірний.

5. Нові терміни, визначення, правила повинні виділятися зміною темпа, вимовою окремих слів по складах, зміною інтонації, паузами.

6. Одночасне написання на дошці термінів, формул дає найкращі результати.

7. Помірне використання метафор, епітетів, порівнянь.

8. Не можна зловживати мімікою та жестами.

9. Ходіння вчителя по класу послабляє враження від почутого, від слів вчителя.

Вчителю необхідне абсолютне знання того, що він буде розповідати. Молодий починаючий вчитель перед уроком повинен ретельно прорепетувати розповідь: відпрацювати голос, емоційність викладання, виписати незнайомі слова і їх пояснення; підбирає наочні засоби, формулює проблемні питання і з’ясовує їх місце під час розповіді.

Переваги розповіді.

1. Вчитель має можливість освітити навчальний матеріал з урахуванням останніх досягнень науки.

2. Вчитель своїм усним викладанням показує приклад розумової діяльності.

3. Вчитель показує відношення до даного предмету.

4. Вчитель виділяє головне в матеріалі та робить висновки.

Недоліки методу розповіді.

1. Вчителю складно керувати пізнавальною діяльністю учнів.

2. У кожного учня свої темпи сприйняття матеріалу, тому складно контролювати сприйняття.

б) Пояснення – тлумачення вчителем конкретних фактів, їх складових елементів, здійснення аналізу, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, побудова системи доказів і т.ін.

Має місце тоді, коли в учня виникає питання: „Чому?” Часто пояснення супроводжує експеримент, використовуються різні наочні посібники.

При вивченні природознавства дуже часто розповідь поєднується з бесідою – розповідь з елементами бесіди.

в) Бесіда - система запитань та відповідей, об’єднаних спільною темою або ідеєю.

В ході бесіди у вирішенні питання приймають участь декілька осіб (вчитель та учні або учні між собою).

У залежності від дидактичної мети бесіда може бути:

- бесіда по передачі знань (спираючись на ті знання, що учні вже мають, дати їм новий матеріал. Ніколи не можна строїти бесіду на невідомому матеріалі);

- евристична (проблемна) – питання ставить учня в роль вченого, який робить відкриття; спираючись на окремі факти і знання учнів, послідовною системою проблемних питань, вчитель підводить учнів до нових висновків;

- бесіда по систематизації та узагальненню знань;

- контрольно-облікова (по перевірці та оцінці знань).

Бесіда: індуктивна, дедуктивна.

Методичні вимоги до проведення бесіди:

- організувати, підготувати учнів до бесіди;

- підключити до бесіди всіх учнів.