Святитель Петро Могила

Майбутній Київський митрополит народився 1596 року в сім'ї молдавського господаря Симеона Могили. Після смерті батька (1607) його сім'я перебралася на захід нинішньої України. Спочатку Петро ймовірно навчався у Львівській братській школі, а потім продовжив свою освіту в європейських університетах. Після навчання молодий шляхтич деякий час служив у польській армії. Згодом, залишивши військову службу, він прийняв чернечий постриг. 1627 року Петра Могилу обирають архімандритом Києво-Печерської Лаври. Влітку 1631 року архімандрит Петро запросив зі Львова до Києва двох вчених іноків: Ісайю Трофимовича й Сильвестра Косова. Восени того ж року вони відкрили школу в Києво-Печерській Лаврі, на навчання до якої було набрано близько сотні учнів. Нова школа розмістилася на території Троїцького лікарняного монастиря Верхньої Лаври (на північ від Святих врат). Ісайя Трофимович став ректором школи, а Сильвестр Косов — префектом. Архімандрит Петро і його сподвижники мали намір створити школу, яка б за своїм рівнем не поступалася європейським аналогам. Тому насамперед вони орієнтувалися на польські освітні заклади. У Лаврській школі основний акцент був поставлений на викладання латинської й польської мов.

Але кияни були категорично налаштовані проти такого характеру навчання в Лаврі. Щоб запобігти неминучому конфлікту, 30 грудня 1631 року архімандрит Петро підписав з братчиками акт про об'єднання двох шкіл. Документ передбачав, що об'єднані школи очолить Петро Могила. Місцем розташування школи залишався Братський монастир. На початку 1632 року рішення про об'єднання шкіл було підтверджено Київським митрополитом Ісаєю Копинським і гетьманом Іваном Петражицьким. З цього часу школа йменувалася Київською колегією.

3 листопада 1632 року на конвокаційному сеймі у Варшаві православні депутати обрали Петра Могилу митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі. На початку квітня 1633 року було отримано затвердження цього вибору від Константинопольського Патріарха Кирила Лукаріса, і 28 квітня 1633 року в Успенській братській церкві у Львові відбулася єпископська хіротонія Петра Могили.

Повернувшись до Києва, святитель Петро провів реформу братської школи. До програми навчання було введено арифметику, геометрію, музику, поезію, астрономію, діалектику. Як і раніше, основна увага приділялася викладанню латинської та польської мов, оскільки вони відкривали православним студентам доступ до європейської науки. У кількох містах святитель Петро відкрив нові школи, які фактично стали філіями Київської колегії.

Щоб зробити з Київської колегії повноцінний вищий навчальний заклад — Академію, про яку мріяв митрополит Петро, необхідно було одержати від польської влади дозвіл на відкриття в ній вищого класу — богословського. Король же Владислав не дозволив викладати в Києві науки, вищі за діалектику й логіку. Тому повноцінну богословську освіту випускники Київської колегії змушені були здобувати в католицьких Академіях Польщі та західноєвропейських держав. Усе це зумовило глибоке проникнення латинської схоластики в православну церковну науку. Пізніше дослідники назвуть це явище «латинським полоном» православного богослов'я.

Спочатку Київська колегія знаходилась в будинку, який братству подарувала Галшка Гулевичівна. У 30-ті роки XVII століття поблизу нього була зведена ще одна будівля, в якій окрім навчальних кімнат розмістилася домова церква в ім'я святих Бориса й Гліба, а також трапезна. Ця будівля залишалася головним навчальним корпусом колегії аж до початку XVIII століття. Пізніше вона була перебудована у Свято-Духівську церкву.

Святитель Петро завжди піклувався про Київську школу. У своєму заповіті він передав Братському монастирю кілька сіл, вотчин, будинків і дворів, сімейний срібний посуд, митрополиче облачення й митру, прикрашені сімейними коштовностями, срібний хрест, сакос і, що неабияк важливо, свою бібліотеку, що нараховувала 2 131 книгу. Колегію святитель називав у заповіті єдиним справжнім надбанням свого життя й слізно просив виконавців заповіту зберегти її навіки. Помер святитель Петро в ніч на 1 січня 1647 року й був похований в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври. В пам'ять про нього Київську колегію стали називати Могилянською.