Біологічна мотивація

Будь-які, навіть незначні відхилення у внутрішньому середовищі організму негайно сприймаються численними рецепторами. Це баро-, механо-, термо-, осмо-, глюкорецептори та інші, тобто рецептори, що реагують на зміну тиску, на механічні, температурні впливу, зміна осмотичного тиску крові, вміст глюкози в крові. Такі рецептори знаходяться у внутрішніх органах (шлунку, печінки, серце), в стінках судин і в різних структурах мозку (у гіпоталамусі, ретикулярної формації середнього мозку, довгастому мозку). Так, у передній преоптіческой зоні гіпоталамуса знаходяться терморецептори. Глюкорецептори, що реагують на зміст і доступність глюкози для клітин, присутні в проміжному мозку, печінці, шлунку і тонкому кишечнику.

Часто зрушення у внутрішньому середовищі надають комплексну дію на різні типи рецепторів. Так, зміна в організмі водно-сольового балансу збуджує численні осморецептори, розташовані в передньому гіпоталамусі. Вони активуються підвищенням внутрішньоклітинної концентрації солей при втраті клітинами води.Імпульсацію центральних осморецепторов можна викликати ін'єкцією малої кількості гіпертонічного розчину хлористого натрію (менше 0,2 мл) в передній гіпоталамус тварини. Через 30-60 с це викликає посилене (до 2-8 л) і тривалий (2-5 л) споживання води. При електричної стимуляції цих же нервових структур тварина п'є воду протягом тривалого періоду часу. Але організм реагує не тільки на внутрішньоклітинний дефіцит води, а й на втрату води з позаклітинного простору.Припускають, що до цього причетні рецептори розтягування в стінках крупних вен поблизу серця. Крім того, втрата води в організмі викликає зменшення слиновиділення. Це також порушує спеціальні водні рецептори в слизової рота і глотки і відчувається як сухість у роті. Рецептори внутрішнього середовища (інтероцептори) забезпечують безперервне спостереження за станом внутрішнього середовища організму. Їх порушення включає гомеостатичний механізм, автоматично компенсуючий виник у внутрішньому середовищі зрушення.

Так, при перегріванні активується вегетативна. нервова система, в результаті посилюється потовиділення, виділення слини, розширюються периферичні судини.Одночасно за допомогою адреналіну і глюкогена з резервів організму в кров виділяється цукор і т. п. Робота цих механізмів направлена ​​на зігрівання організму за рахунок наявних ресурсів і зміни режиму функціонування різних його систем.

Якщо ж відхилення у внутрішньому середовищі досягають таких величин, які не можуть бути скомпенсовані гомеостатической саморегуляцією, то включається другий механізм у вигляді спеціалізованого поведінки. Зрушення у внутрішньому середовищі, що ініціюють поведінку, відображають появу потреби. А сама поведінка, спрямоване на її задоволення, називають мотивованою поведінкою.Його відрізняє висока доцільність. Воно спрямоване на усунення небажаних зрушень у внутрішньому середовищі через взаємодію з певними об'єктами зовнішнього світу.

Слід сказати, що поки немає згоди між різними авторами щодо змісту самого терміну «мотивація». Мотивація буквально означає «те, що викликає рух». На цій підставі найбільш часто цей термін використовують для позначення деякої тенденції, яка прагне виявити себе в поведінці. Коли ж намагаються уточнити зміст цього поняття, то виділяють різні аспекти цього механізму. Згідно одній точці зору мотивація - це стан, який розвивається в структурах ЦНС під час поведінки.Об'єктивно воно виражається в зміні електричної активності мозку, біохімії мозку і, мабуть, у змінах на молекулярному рівні. В суб'єктивному плані мотивації відповідає поява певних переживань. Так виникає почуття спраги, яке ми відчуваємо, не напившись води, або почуття голоду, коли давно не їли. За К.В.Судакова, мотивація розглядається як особливий комплекс збуджень, який фатально штовхає тварину і людину до пошуку специфічних подразників зовнішнього середовища, що задовольняють цю потребу. Подібне визначення мотивації пропонує Б.І. Котляр. Це «емоційно забарвлене стан, що виникає на основі певної потреби і формує поведінку, спрямовану на задоволення цієї потреби».

Інший підхід пов'язаний з розумінням мотивації як деякого початкового поштовху (спонукання), який завжди переходить в поведінку, що характеризується наявністю певної мети. І мотивація в цьому випадку стає синонімом цілеспрямованої поведінки. Мета - головна ланка в мотивації. Тому П.В. Симонов визначає мотивацію через механізм формування мети. «Мотивація - це фізіологічний механізм активації зберігаються в пам'яті слідів (енграм) тих зовнішніх об'єктів, які здатні задовольнити наявну в організму потреба, і тих дій, які здатні привести до її задоволення».. Згідно А.Н. Леонтьєву, мотивація - опредмечена потреба. Головне в такому визначенні: мотивація - саме цілеспрямоване поведінку.

Прагнення виділити в мотивації дві сторони, два аспекти характерно і для повсякденній мові. Часто використовують термін «мотивація», вкладаючи в нього подвійний сенс. Так, говорячи про голод, мають на увазі або відчуття голоду як виділення деякого стану або намір діяти, щоб задовольнити голод, підкреслюючи тим самим операційний або поведінковий аспект мотивації.