ВИСНОВКИ. 1. З точки зору правового статусу, пенсійні фонди, що існують у світі, розрізняються за: правовою формою

1. З точки зору правового статусу, пенсійні фонди, що існують у світі, розрізняються за: правовою формою, у якій вони створені; правовим режимом пенсійних коштів; особливостями реалізації правосуб’єктності; природою участі в пенсійних фондах; видами пенсійних схем. Аналіз зарубіжного законодавства, що регулює відносини за участю НПФ, свідчить про те, що на відміну від пенсійних планів ХІХ століття, що передбачали формування активів, які належали на певному правовому титулі юридичним особам-роботодавцям (при цьому учасники не мали ні речових, ні зобов’язальних прав стосовно таких активів), сучасні світові тенденції полягають у зменшенні кількості неавтономних пенсійних фондів та юридичній автономізації НПФ, тобто в їх становленні як самостійних юридичних осіб.

2. Вбачається неможливим формулювання єдиної дефініції НПФ, яка б ураховувала істотні ознаки НПФ, без співвіднесення із законодавством певної держави. У найбільш загальному вигляді НПФ можна визначити як: 1) сукупність активів, що являють собою грошові кошти учасників, залучені у вигляді внесків на пенсійні рахунки, та які інвестуються для збільшення вартості активів з метою виплат пенсій учасникам; 2) юридичну особу, що здійснює збирання та інвестування грошових коштів, призначених для виплати пенсій учасникам фонду, які досягли пенсійного віку.

Систематизація правових ознак дозволяє визначити НПФ за законодавством України як юридичну особу, створену в організаційно-правовій формі непідприємницького товариства виключно з метою накопичення пенсійних активів і здійснення учасникам пенсійних виплат на підставах і в порядку, встановлених законом, та зобов’язану забезпечувати адміністрування, управління пенсійними активами та обслуговування пенсійних активів зберігачем. Пропонується у ст. 1 Закону України про НПЗ викласти визначення НПФ у наведеній редакції.

3. Місце НПФ у системі учасників цивільних правовідносин визначається його особливостями як юридичної особи та, зокрема, непідприємницького товариства. Ознаками, що характеризують чинну законодавчу конструкцію НПФ як юридичної особи, є: наявність єдиного органу управління — ради, відсутність трудового колективу і структурних підрозділів; нездатність мати відокремлене майно для забезпечення основної діяльності НПФ; обов’язкова наявність юридичних осіб, які в цивільному обігу виступають від імені НПФ (реалізують правосуб’єктність НПФ); нездатність нести самостійну майнову відповідальність; здатність бути позивачем і відповідачем у суді та водночас відсутність механізмів відшкодування шкоди, завданої з боку НПФ.

Як непідприємницьке товариство НПФ: створюється на підставі рішення засновників і не має на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками; функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних активів і здійснення пенсійних виплат учасникам; має право провадити лише недержавне пенсійне забезпечення, і в силу закону провадження іншої діяльності заборонено.

Основними (визначальними) елементами, що складають зміст цивільно-правового статусу НПФ, є: правосуб’єктність НПФ, правовий режим майна НПФ, особливості управління НПФ, цивільно-правова відповідальність НПФ за зобов’язаннями.

4. НПФ властива спеціальна правоздатність, обумовлена метою створення (накопичення пенсійних активів та здійснення пенсійних виплат учасникам НПФ на підставах і в порядку, встановлених законом) та видом діяльності (недержавне пенсійне забезпечення) НПФ.

Для усунення непорозумінь і запобігання вчинення правочинів, які б виходили за межі правоздатності непідприємницьких товариств, у ЦК України необхідно закріпити норму, яка б дозволяла наділяти непідприємницькі товариства спеціальною (цільовою) правосуб’єктністю на підставі норм закону або установчих документів цих юридичних осіб.

5. Способи реалізації правосуб’єктності НПФ є унікальними порівняно з традиційною доктриною реалізації правосуб’єктності юридичної особи, адже окрім набуття і здійснення цивільних прав та обов’язків через органи управління або через представників-фізичних осіб, правосуб’єктність НПФ на підставі договорів реалізується представниками-юридичними особами (адміністратором та особою, що здійснює управління активами). Відтак, зміщуються акценти з реалізації правосуб’єктності через органи управління юридичної особи на реалізацію правосуб’єктності через окремі юридичні особи. Істотне місце в механізмі реалізації правосуб’єктності НПФ займає зберігач, який шляхом вчинення банківських правочинів забезпечує реалізацію правосуб’єктності НПФ через адміністратора та особу, що здійснює управління активами.

6. Практика діяльності НПФ свідчить про необхідність законодавчого закріплення існування в пенсійного фонду відокремленого майна для забезпечення його основної діяльності, яке б формувалося за рахунок внесків засновників і ставало власністю НПФ. При запропонованій конструкції майно, що належить на праві власності пенсійному фонду, розподілятиметься на пенсійні активи, призначені для виконання зобов’язань НПФ перед учасниками й іншими суб’єктами недержавного пенсійного забезпечення, та майно, призначене для забезпечення основної діяльності НПФ, що відіграватиме допоміжну роль при досягненні мети НПФ. Необхідність формування засновниками майна для забезпечення основної діяльності НПФ та особливості його правового режиму слід передбачити Законом України про НПЗ.

Законодавчо закріплена конструкція права власності учасників НПФ на пенсійні кошти з наукової точки зору не є обґрунтованою. Учасники повинні виступати не власниками пенсійних коштів, а носіями зобов’язальних прав у сумі пенсійних коштів, які обліковуються на їхніх індивідуальних пенсійних рахунках, у зв’язку із чим необхідно внести відповідні зміни до Закону України про НПЗ.

7. Дослідження підходів до побудови схем управління юридичних осіб та аналіз цивільного законодавства свідчать про наявність достатніх теоретичних підстав і законодавчого підґрунтя для визнання зборів засновників НПФ вищим органом управління цієї юридичної особи. Пропонується запровадити дворівневу схему управління НПФ з наданням зборам засновників статусу вищого органу управління, у зв’язку із чим внести відповідні зміни до Закону України про НПЗ.

З метою чіткого розподілу повноважень між зборами засновників і радою в частині внесення змін до статуту НПФ слід Законом України про НПЗ передбачити, що рада має право розробляти зміни до статуту та ініціювати їх затвердження зборами засновників, тоді як збори засновників наділити повноваженням затвердження таких змін. Водночас, доцільно передбачити повноваження зборів засновників вносити такі зміни й самостійно, тобто без ініціювання їх радою НПФ.

8. Недопустимість і недоцільність запровадження субсидіарної відповідальності засновників за зобов’язаннями НПФ через відсутність майнових та обмеженість організаційно-управлінських прав засновників, а також хибність запровадження майнової відповідальності членів ради за зобов’язаннями НПФ, свідчать про те, що рівень деліктоздатності НПФ повинен визначатися лише виконанням установлених законом вимог щодо формування та підтримання певного обсягу майна для забезпечення основної діяльності цієї юридичної особи і фактичною реалізацією її правомочностей стосовно такого майна. Законом України про НПЗ повинен бути запроваджений підхід, згідно з яким НПФ несе відповідальність за власними зобов’язаннями всім майном, що належить йому на праві власності, з урахуванням встановлених цим Законом особливостей правового режиму і звернення стягнення на пенсійні активи.

9. З точки зору цивільно-правового статусу НПФ, значення договорів, що ним укладаються, полягає в їх безпосередньому зв’язку із правосуб’єктністю цієї юридичної особи. Договір про адміністрування, договір про управління активами і договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем спрямовані на забезпечення правосуб’єктності НПФ, адже саме з моменту укладення всіх цих договорів у НПФ виникає повна правосуб’єктність. Змішана цивільно-правова природа цих договорів зумовлена комплексністю відносин, що ними регулюються, представницьким характером правовідносин між пенсійним фондом та особами, через яких реалізується його правосуб’єктність, а також виступом зберігача в якості суб’єкта, що забезпечує реалізацію правосуб’єктності НПФ.

Пенсійний контракт і договір про виплату пенсії на визначений строк є договорами, спрямованими на реалізацію правосуб’єктності НПФ як суб’єкта недержавного пенсійного забезпечення, оскільки забезпечують досягнення мети створення НПФ в обох компонентах — накопичення пенсійних активів та здійснення пенсійних виплат. Концепція самостійності пенсійного контракту й договору про виплату пенсії на визначений строк обумовлена як відмінністю цих договорів від інших цивільно-правових договорів, у тому числі договорів про надання фінансових послуг, так і відсутністю передбачених ЦК України договірних моделей подібного типу (виду).