Учасники виконавчого провадження

 

Коло суб’єктів стадії виконання судових рішень має певну специфіку у порівнянні з іншими стадіями процесу. Так, у виконавчому провадженні немає позивача і відповідача, третіх осіб, які заявляють або не заявляють самостійних вимог на предмет спору, свідків та ін.

До учасників виконавчого провадження належать: органи виконання, якими закон називає державних виконавців; особи, які беруть участь у справі: сторони (стягувач, боржник) та їх представники; та особи, які сприяють виконанню: експерти, спеціалісти, суб’єкти оціночної діяльності — суб’єкти господарювання, перекладачі, поняті, працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ.

Відповідно до Закону України від 24 березня 1998 р. «Про державну виконавчу службу» та Закону України від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження» виконання рішень судів та інших органів здійснює державна виконавча служба, яка входить у систему органів Міністерства юстиції України. Систему органів державної виконавчої служби складають: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Але, у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2006 р. N 1622 «Про ліквідацію Департаменту державної виконавчої служби» ліквідовано Департамент державної виконавчої служби, що діє у складі Міністерства юстиції як урядовий орган державного управління.

Виконання рішень судів та інших органів покладено на державних виконавців. Державними виконавцями згідно із ст. 4 Закону «Про державну виконавчу службу» є начальник відділу примусового виконання рішень, заступник начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, начальники відділів примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, їх заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці відділів примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, заступник начальника районного, районного в місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного управління юстиції - начальник відділу державної виконавчої служби, заступник начальника, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець районного, районного в місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного відділу державної виконавчої служби відповідного управління юстиції.

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом. Державні виконавці є державними службовцями.

Контроль за діяльністю державних виконавців здійснюють Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі районними, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції — через відповідні відділи державної виконавчої служби.

Законом передбачено також судовий контроль за рішеннями, діями чи бездіяльністю судового виконавця (розд. VІІ ЦПК; ст. 181, 267 КАС; ст. 121-2 ГПК).

Ряд важливих питань у стадії виконання вирішується не державним виконавцем, а судом у судовому засіданні: про відстрочку, розстрочку, зміну чи встановлення способу виконання; видачу дубліката виконавчого листа або судового наказу; поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання; затвердження мирової угоди; тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу тощо (розд. VI ЦПК; розд. V КАС; розд. XIV ГПК).

У літературі висловлюється думка, що органами виконання у передбачених законом випадках є також установи Національного банку України та комерційних банків, органи державної податкової служби та державного фінансового управління, бухгалтерія і фінансові частини організацій та інші органи, діями яких реалізується судове рішення^[6]. Однак ця думка суперечить чинному законодавству, оскільки ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» точно вказує, що примусове виконання судових рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, а інші органи, установи, організації і посадові особи провадять окремі виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до статті 5 Закону, на вимогу чи за дорученням державного виконавця. Відповідно до ст. 3 Закону «Про виконавче провадження» у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, установами банків, кредитно-фінансовими установами. Такі органи, організації та особи не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності. Отже, наведені установи та органи виступають як стягувачі, держателі майна тощо, дії яких підконтрольні державному виконавцеві.

Так, органи державної податкової служби та державного фінансового управління займають процесуальне становище стягувача і не можуть визнаватися органами виконання, бо мають процесуальну заінтересованість у справі. З тієї ж причини не можна визнавати органами виконання дільничні виборчі комісії або дільничні комісії по референдуму, які вносять виправлення у списки виборців при виконанні судових рішень у справах щодо неправильності у списках виборців; відділи державної реєстрації актів цивільного стану або, інші органи, що оформлюють відповідні документи згідно з рішенням суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації у відділах державної реєстрації актів цивільного стану або оформленню в інших органах; органи опіки і піклування та відділи державної реєстрації актів цивільного стану при виконанні рішень судів про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення померлим, а також про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним; нотаріусів при виконанні рішень судів щодо неправильно вчинених нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні; органи, що вчиняють платежі при виконанні рішень судів у справах про поновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника. Як держателі майна боржника виступають організації за місцем його роботи, банки.

Гарантією законності дій державного виконавця з виконання рішень є право сторін заявити відвід державному виконавцю. Відповідно до ст. 16 Закону «Про виконавче провадження» державний виконавець, а також експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати участі у виконанні рішення, якщо вони є близькими родичами сторін, їх представників або інших осіб, що беруть участь у виконавчому провадженні, або заінтересовані в результаті виконання рішення, або є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості.

За наявності обставин для відводу зазначені особи зобов’язані заявити самовідвід. З тих же підстав відвід їм може бути заявлений стягувачем, боржником або їх представниками. Відвід має бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і заявленим у будь-який час до закінчення виконавчого провадження.

Питання про відвід державного виконавця вирішується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, про що виноситься постанова.

У разі відводу державного виконавця виконавчий документ передається у встановленому порядку іншому державному виконавцеві або до іншого підрозділу державної виконавчої служби.

Відмова у задоволенні відводу державного виконавця може бути оскаржена до відповідного суду у 10-денний строк, а відводу експерта, спеціаліста, перекладача чи суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання — у той же строк начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, а у разі його відмови — до суду.

Державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Для цього державний виконавець:

здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі — виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом;

надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання;

роз’яснює сторонам їх права та обов’язки тощо.

Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право:

одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію;

здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень стосовно працюючих у них боржників;

безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища;

накладати арешт на майно боржника, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством;

на виконання рішення суду про стягнення коштів або накладення арешту, накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

використовувати за згодою власника нежилі приміщення, що є в комунальній власності, та інші приміщення — для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспорт стягувача або боржника для перевезення майна;

звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз’ясненням рішення, порушувати клопотання про зміни порядку і способу виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення;

звертатися до суду з поданням про розшук боржника або дитини чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника чи іншої особи;

викликати громадян та посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні;

залучати до проведення виконавчих дій понятих, інших осіб у встановленому порядку, а також експертів, спеціалістів, в тому числі для оцінки майна;

накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом;

здійснювати інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач та боржник.

Стягувачем може бути фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником може бути фізична або юридична особа, яка зобов’язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов’язки, передбачені рішеннями) або утриматися від їх вчинення.

Процесуальне становище стягувача та боржника не пов’язане нерозривно зі становищем позивача та відповідача. Як правило, стягувачем стає позивач, але ним може стати і відповідач, якщо у позові позивачу відмовлено і з нього стягуються судові витрати на користь відповідача. Стягувачем може стати третя особа із самостійними вимогами на предмет спору, якщо її вимоги судом задоволені, а боржником — третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, у справах з трудових відносин, якщо суд визнає її винною у тому, що звільнення або переведення було проведено з явним порушенням законодавства.

У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів або боржників. Кожен з них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або може доручити участь у виконавчому провадженні одному із співучасників.

Стягувач та боржник як основні учасники виконавчого провадження наділені певними процесуальними правами. Стягувач та боржник мають право бути присутніми при вчиненні виконавчих дій або уповноважити на це своїх представників, знайомитись з усіма матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, давати усні й письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, заявляти відводи у випадках, передбачених законодавством, одержувати довідки про хід виконання, оспорювати належність майна та його оцінку, оскаржувати дії державного виконавця та ухвали судді, суду з питань виконання рішень, подавати заперечення проти розрахунку державного виконавця про розподіл стягнутих грошових сум між стягувачами; укладати мирову угоду, яка затверджується судом.

Стягувач має право подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, про поновлення строку пред’явлення виконавчого документа до виконання, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа; зменшити розмір стягнення, надати боржнику відстрочку чи розстрочку виконання, заявити про своє бажання залишити за собою непродане майно боржника або будинок у рахунок стягуваних з боржника сум. Боржник має право вказати майно, на яке слід звернути стягнення в першу чергу, оскаржити оцінку описаного майна, а також визначити черговість його продажу. Сторони наділені й іншими процесуальними правами.

У виконавчому провадженні сторони зобов’язані сумлінно користуватись своїми процесуальними правами, не перешкоджати виконанню, виконувати вимоги державного виконавця, сповіщати про зміну свого місця проживання, роботи. Боржник зобов’язаний допускати державного виконавця для огляду своїх приміщень з метою виявлення належного йому майна, сплачувати витрати, пов’язані з примусовим виконанням рішення.

У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником (ст. 378 ЦПК; ст. 264 КАС). Суд розглядає це питання у десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов’язкові тією мірою, якою вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив. ГПК подібних правил не передбачає

Заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником здійснюється на підставі документів, якими правонаступник визначений. Такими документами є: рішення суду (господарського суду); статут; свідоцтво про право на спадщину; інші документи у передбачених законодавством випадках.

У виконавчому провадженні, як і в інших стадіях процесу, сторони можуть діяти особисто або через законних чи договірних представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, за винятком випадку, коли боржник зобов’язаний згідно з рішенням вчинити певні дії особисто.

Державний виконавець має допустити представника у виконавче провадження на підставі належно оформлених документів, форма яких залежить від виду представництва.

Неповнолітні та особи, визнані судом недієздатними, здійснюють свої права та виконують обов’язки у виконавчому провадженні відповідно до вимог закону.

Якщо стороною виконавчого провадження є особа, визнана судом безвісно відсутньою, державний виконавець залучає до участі у виконавчому провадженні особу, яка є опікуном її майна.

Участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом, або через представників юридичної особи.

Повноваження представника, що діє на підставі договору, та представника юридичної особи оформлюються довіреністю, яка посвідчується нотаріально або в іншому встановленому законом порядку.

Представниками у виконавчому провадженні не можуть бути:

особи, які не досягли 18 років, крім випадків, передбачених законом;

особи, над якими встановлено опіку чи піклування;

судді, слідчі, прокурори, державні виконавці, крім випадків, коли вони діють як законні представники або як уповноважені особи відповідного органу, що є стороною виконавчого провадження;

інші особи, які відповідно до закону не можуть здійснювати представництво.

Інші учасники виконавчого провадження, що лише сприяють виконанню (експерти, спеціалісти, суб’єкти оціночної діяльності — суб’єкти господарювання, перекладачі), мають в основному процесуальні обов’язки, про виконання яких їм дає роз’яснення державний виконавець.

Для з’ясування та роз’яснення питань, що виникають при здійсненні виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста, а при необхідності -– кількох спеціалістів або експертів, для оцінки майна — суб’єктів оціночної діяльності — суб’єктів господарювання.

Як експерт або спеціаліст може бути запрошена будь-яка дієздатна особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію, досвід роботи у відповідній галузі.

Експерт або спеціаліст зобов’заний дати письмовий висновок з питань, що поставлені йому державним виконавцем, а також давати усні рекомендації щодо дій, які виконуються в його присутності.

Експерт, спеціаліст, суб’єкт оціночної діяльності — суб’єкт господарювання має право на винагороду за надані ним послуги, розмір якої визначає начальник відповідного органу Державної виконавчої служби. Ця винагорода та інші витрати на проведення експертизи належать до витрат, пов’язаних із провадженням виконавчих дій.

За відмову або ухилення від дачі висновку чи за дачу завідомо неправдивого висновку експерт несе відповідальність, передбачену законом, про що він має бути попереджений державним виконавцем.

У разі необхідності під час провадження виконавчих дій державний виконавець або сторони (їх представники) можуть запросити перекладача. Перекладачем може бути будь-яка дієздатна особа, яка володіє мовами, знання яких необхідно для перекладу. Особі, якій потрібні послуги перекладача, державний виконавець надає строк для його запрошення. У випадку, коли зазначена особа не забезпечить участі перекладача у визначений строк, його може призначити своєю постановою державний виконавець.

Перекладач має право на винагороду за виконану роботу, що належить до витрат, пов’язаних із провадженням виконавчих дій.

Особа, яка запрошується державним виконавцем до участі у виконавчому провадженні, повинна надати документ, який підтверджує, що вона володіє мовами, знання яких необхідне для перекладу.

У разі завідомо неправильного перекладу, а також за відмову виконати обов’язки перекладача особа несе відповідальність відповідно до закону, про що вона має бути попереджена державним виконавцем.

Для проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхідних випадках залучаються поняті, а також працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ у порядку, встановленому Законом «Про виконавче провадження».

Згідно зі ст. 15 зазначеного Закону присутність понятих обов’язкова при вчиненні виконавчих дій, пов’язаних із примусовим входженням до нежилих приміщень і сховищ, в яких зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернено йому в натурі; примусовим входженням до жилих будинків, квартир для забезпечення примусового виселення та вселення в них; примусовим входженням до будинків, квартир та інших приміщень, в яких знаходиться дитина, яка має бути передана іншим особам відповідно до рішення суду; при проведенні огляду, арешту, вилучення і передачі майна.

Як поняті можуть бути запрошені будь-які дієздатні фізичні особи, які не мають особистої заінтересованості в провадженні виконавчих дій і не пов’язані між собою або з учасниками виконавчого провадження родинними зв’язками, підлеглістю чи підконтрольністю. Кількість понятих при вчиненні виконавчих дій не може бути менше двох.

Понятий має право знати, для участі в провадженні яких виконавчих дій його запрошено, на підставі якого виконавчого документа вони здійснюються, а також робити зауваження з приводу вчинення виконавчих дій. Зауваження понятого підлягають занесенню до акта відповідної виконавчої дії. Понятий зобов’язаний засвідчити факт, зміст і результати виконавчих дій, під час провадження яких він був присутній. Перед початком виконавчих дій, в яких беруть участь поняті, державний виконавець роз’яснює їх права і обов’язки.

Поняті мають право на компенсацію витрат, пов’язаних із виконанням обов’язків понятих. Зазначені витрати належать до витрат на проведення виконавчих дій.

Відповідно до п. 2.2 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом МЮУ № 512/5 від 02.04.2012 р., залучення працівників органів внутрішніх справ у межах наданих їм повноважень здійснюється державним виконавцем при виконанні рішень у разі виникнення загрози життю та здоров’ю державного виконавця, а також для охорони і забезпечення правопорядку на місці здійснення виконавчих дій у порядку, встановленому Інструкцією про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб), затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України від 25.06.2002 № 607/56/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.06.2002 за № 541/6829.

Залучення працівників податкової міліції здійснюється державним виконавцем за виконавчими документами про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави у разі, коли від її імені у виконавчому провадженні виступають органи державної податкової служби, з метою надання допомоги державному виконавцю щодо виїзду за місцем виконання та супроводження при примусовому входженні до приміщень та сховищ боржника відповідно до вимог Порядку взаємодії органів державної виконавчої служби та податкової міліції при примусовому виконанні рішень судів про стягнення коштів на користь держави за позовами органів державної податкової служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Державної податкової адміністрації України від 03.07.2002 № 60/5;304, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.07.2002 за № 555/6843.

Залучення органів опіки та піклування відповідно до покладених на них повноважень обов’язково здійснюється при виконанні рішень про відібрання дитини, а також у разі необхідності забезпечення прав та інтересів неповнолітніх та непрацездатних осіб, які потребують опіки (піклування).

Залучення державним виконавцем інших органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб, фізичних осіб при примусовому виконанні рішень здійснюється у разі, якщо їх присутність може сприяти своєчасному й повному виконанню рішень.

Для з’ясування та роз’яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), для оцінки майна (майнових прав) - суб’єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання, а також у разі потреби - перекладача.

У постанові про призначення експерта або спеціаліста, суб’єкта оціночної діяльності - суб’єкта господарювання, перекладача зазначаються питання, на які ці особи повинні надати письмовий висновок (звіт), або з якої мови слід здійснити переклад, або вид та характеристика майна, яке необхідно ідентифікувати, оцінити тощо, строки здійснення відповідних дій.