ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК. Педагогічна діагностика є складовою педагогічної діяльності

Основні положення

Педагогічна діагностика є складовою педагогічної діяльності. По суті педагогічна діагностика нараховує стільки ж років, скільки і педагогічна діяльність. На сьогодні та на перспективу роль та значення діагностики у педагогічній діяльності зростає, оскільки моделі навчально-виховного процесу у 12-річній загальноосвітній школі будуються на основі багатокомпонентного, варіативного змісту освіти, застосування особистісно орієнтованих педагогічних систем.

Особистісно зорієнтована система шкільної освіти вимагає психологізації навчально-виховного процесу, опори на надійну діагностичну основу. Сучасна школа має використовувати діагностику не селективну, а стимулюючу, супровідну, яка є підгрунтям для прийняття і реалізації педагогічно доцільних рішень.

Педагогічна діагностика спрямована на детальну категоризацію окремого випадку і є необхідною для прийняття конкретного рішення, цим вона відрізняється від наукового дослідження, що має на меті відкриття загальних взаємозв’язків і закономірностей.

Педагогічна діагностика може виконувати тільки підпорядковану функцію у системі виховання та навчання.

Педагогічна діагностика слугує покращенню навчально-виховного процесу і є невід’ємною часткою кожного планомірного процесу. Вона має орієнтуватися на цілі, що поставлені державою та суспільством перед загальноосвітньою школою. Тому домінантною стає підготовка вчителя-вихователя, який спроможний вийти за межі власного предмета, здійснювати міждисциплінарні зв’язки, усвідомлювати фахові знання в системі культури, володіти методами педагогічної діагностики, вміти на цій основі організовувати навчально-виховний процес як соціальну взаємодію, залучаючи особистісні ресурси учнів для розв’язання завдань життєтворчості

Педагогічна діагностика забезпечує науковий підхід до організації навчально-виховного процесу, оптимальний вибір мети, завдань, планування, знання школяра у всіх відношеннях. Вона є елементом педагогічної культури і підвищує ефективність навчально-виховного процесу.

Педагогічна діагностика в школі має розв’язати такі задачі:

Ø визначити виховний потенціал педагогічного колективу (завдання адміністрації);

Ø виявити позитивні та негативні впливи у мікрорайоні школи і на цій основі прийняти заходи, щодо поліпшення виховної роботи (завдання заступника директора з виховної роботи);

Ø встановити реальні умови формування особистості і колективу в школі для різних категорій школярів: педагогічно-занедбаних, невстигаючих, обдарованих (завдання класного керівника);

Ø виробити єдині педагогічні позиції, підвищити ефективність виховних впливів на основі об’єктивного уявлення про дітей даного класу (завдання класного керівника й батьківського комітету);

Ø сприяти розвитку самосвідомості та особистої відповідальності вихователів і вихованців (завдання класного керівника);

Ø забезпечити індивідуалізацію та диференціацію у вихованні кожної дитини; врахування рівня розвитку її нахилів, обдарованості, творчості (завдання класного керівника);

Ø виявити відносний рівень розвитку учнів та учнівських колективів (завдання класного керівника та практичного психолога);

Ø аналізувати зміни рівня розвитку учнів під впливом виховних заходів (завдання класного керівника);

Ø визначити потенційні можливості психічного розвитку школярів (завдання практичного психолога).

Отже, сутність педагогічної діагностики становить вивчення результативності навчально-виховного процесу на основі змін у рівні вихованості учнів і зростанні педагогічної майстерності вчителів. Сутність педагогічної діагностики визначає її предмет яким є: особистість школяра (об’єкт виховання); критерії його вихованості; умови виховання (можливості та специфіка функцій школи, сім’ї, класного колективу, самого учня); засоби, методи, форми взаємовпливу вихователів і вихованців (діяльність суб’єктів виховання).

Педагогічна діагностика в роботі класного керівника виконує: виховну, інформаційну, оцінну, формуючу, контрольно-коректуючу та прогностичну функції. Об’єктивна діагностика вихованості особистості грунтується на матеріалістичному розумінні зв’язків людини з оточуючим середовищем і комплексному аналізі її інтегративних якостей та діяльності. Тому до основних об’єктів та змісту педагогічної діагностики класного керівника можна включити:

- рівень вихованості та рівень сформованості інтегративних рис особистості (моральний, розумовий, естетичний та інший розвиток);

- поведінка і діяльність вихованців;

- виховний вплив у макро- і мікросередовищі;

- можливості та особливості сімейного, загально-шкільного та класного колективів, їх педагогічна характеристика;

- зміст, ефективність та продуктивність педагогічної діяльності;

- контроль за впливом на учнів різних діагностичних методів.

Всі об’єкти педагогічної діагностики взаємопов’язані між собою, знаходяться у неперервному русі і розвитку. В діагностичній діяльності класного керівника можна виділити такі аспекти:

ü порівняння (ступінь зрушення або змін);

ü аналіз (виявлення причин змін, що відбулися);

ü прогнозування (екстраполювання даних отриманих у результаті співставлень та аналізу поведінки учнів в інших ситуаціях);

ü інтерпретація (процес, у ході якого інформація об’єднується залежно від її значення);

ü доведення до відома учнів результатів діагностичної діяльності;

ü вимірювання (ступінь вираженості певної властивості предмета). Результати вимірювання мають відповідати таким вимогам: об’єктивність,, надійність, валідність.

Актуальні завдання загальноосвітньої школи: забезпечити саморозвиток, самоствердження, саморух особистості кожного учня. Реалізація особистнісно-орієнтованого підходу у вивченні особистості учня та учнівських колективів передбачає врахування таких вимог, які зумовлені, з одного боку основними психолого-педагогічними принципами, а з другого – конкретними умовами навчально-виховного процесу, а саме:

¨ діагностика має бути націлена на виявлення особливостей процесу психічного розвитку кожного учня;

¨ оцінка результатів діагностики має проводитися не шляхом порівняння результатів з нормами або середніми величинами, а шляхом зіставлення їх з результатами попередніх діагностичних перевірок того ж учня з метою виявлення характеру й міри прогресивних змін та оцінки його зусиль у навчальній діяльності та самовихованні;

¨ дослідження процесу психічного розвитку слід здійснювати протягом усіх років навчання;

¨ діагностика має виявити не тільки актуальний рівень розвитку тієї чи іншої особистості, а проводитися з урахуванням зони найближчого розвитку (перспектив розвитку школяра, яких він може досягти при співробітництві з дорослими або самостійно);

¨ рівень розвитку школяра повинен бути описаний як змістова характеристика відповідної діяльності дитини, а процес розвитку – розглядатися як зміна якісних своєрідних етапів розвитку цієї діяльності;

¨ вивчення особистості учнів та їх колективів важливе не саме по собі. Воно завжди має бути спрямовано на розв’язання певної педагогічної задачі, що випливає з конкретних умов школи, класу, ситуації.

Наступна вимога стосується врахування такої якості особистості вчителя як педагогічного оптимізму. Суть його сформульована видатним психологом С.Л.Рубінштейном: “… Досягти успіхів у боротьбі з негативними та слабкими сторонами людини можливо, …знайшовши його сильні сторони - ті сили, які при належному їх спрямуванні можуть бути обернені на добру мету… На них потрібно спиратися у боротьбі з недоліками людини. Вступаючи у боротьбу з недоліками людини потрібно шукати у ній союзника”.

Психологічне вивчення особистості школярів та шкільних колективів має бути всебічним і охоплювати всі сфери психічного розвитку учня та динаміку розвитку колективу.

Вивчення індивідуальних рис особистості має здійснюватися з урахуванням вікових особливостей, зокрема, в експериментальні завдання повинні включатися вимоги до учнів кожної вікової групи у доступній формі.

Дослідження психічного розвитку, як правило, мають проводитися у природних умовах навчально-виховного процесу. Тільки в деяких випадках можна використовувати лабораторні методи психодіагностики.

Діагностика повинна охопити всіх учасників педагогічного процесу без винятку і проводитися систематично шляхом проведення діагностичних зрізів у запланованому терміні з кожному параметру психічного розвитку.

Вивчення учнів – це обов’язок вчителя, й особливо, класного керівника, який проводить діагностичні зрізи у заплановані терміни. Успіх виховної діяльності класного керівника багато в чому залежить від глибокого вивчення внутрішнього світу дітей, від розуміння мотивів їх поведінки. Класний керівник вивчає школярів не тільки на уроці, але й у процесі виховання: в позаурочний час, під час відвідування сім’ї учня, походів та екскурсій тощо. Перші кроки класного керівника після прийому класу пов’язані з вивченням учнів.

Досвід свідчить, що діагностика має прямий зв’язок з етапами керівництва розвитком колективу і особистості. Відповідно до цього в роботі класного керівника виявлено три типи діагностики: початкова, коректуюча (поточна), узагальнююча (підсумкова).

Початкова діагностика пов’язана з плануванням та керівництвом класних колективів. Виявлено три основних варіанти початкової діагностики: 1) - колектив сформований вперше і класний керівник не знайомий з учнями; 2) - колектив сформовано давно, але класний керівник вперше починає роботу з класом; 3) - класний керівник і колектив класу працювали разом кілька років. При першому варіанті початкова діагностика використовується для всебічного вивчення учнів. Другий варіант - класний керівник вивчає не тільки учнів, але й сам колектив, як складну динамічну систему. Третій варіант надає можливості класному керівникові провести вибіркову діагностику колективу і особистості. Вона є доповненням до інформації, яка була отримана раніше.

Поточна (коректуюча) діагностика проводиться у процесі організації діяльності учнівських колективів, орієнтує педагога на зміни, які відбуваються з учнями та учнівськими колективами. Одночасно оцінюється правильність раніше прийнятих рішень. Поточна діагностика виконує роль експрес-інформації і цим самим допомагає прийняти рішення щодо вдосконалення педагогічної діяльності.

Підсумковий діагноз дає можливість оцінити свою діяльність та накреслити перспективи виховної роботи.

Діагностика виконує роль каталізатора в організації та проведенні виховних заходів класного керівника. Безпосередньо виховні функції діагностики можна класифікувати як оцінну, інформаційну та формуючу.

У своїй роботі класний керівник використовує різні методи. Методи вивчення особистості учня та учнівських колективів у педагогічній літературі класифікуються залежно:

- від характеру участі школярів у їх проведенні – на пасивні (спостереження, кількісний та якісний аналіз продуктів діяльності) та активні (анкетування, тестування, соціометричні виміри, проективні, апаратно-технічні методи);

- від характеру проведення – на одномоментні (анкетування) та довготривалі (цілеспрямоване спостереження, біографічний метод);

- від місця проведення – на шкільні (класні та позакласні) та лабораторні.

Деякі автори поділяють методи діагностики відповідно до конкретних завдань вивчення особистості учнів та учнівських колективів, що стоять перед учителем, на:

- неекспериментальні методи - спостереження, анкетування, бесіда, аналіз продуктів діяльності;

- діагностичні методи - тести, шкали (кількісні), педагогічний консіліум (якісні); змішані діагностичні методи;

- експериментальні - природний, моделюючий, лабораторний експеримент;

- формуючі методи (методи планомірного формування розумових дій).

Кожен класний керівник у процесі діагностики використовує програму вивчення школяра, що включає такі пункти: загальні відомості про учня (місце проживання, місце роботи батьків, склад сім’ї, культурний рівень, її матеріальна забезпеченість); суспільна діяльність батьків, режим та дозвілля дитини, участь дитини у домашній праці, друзі та знайомі дитини поза школою; стан здоров’я учня (за даними лікаря школи); загальний розвиток школяра; участь у громадській діяльності; ставлення до навчання, розумової праці; ставлення до фізичної праці; рівень дисциплінованості; культура поведінки; професійні інтереси.

Вивчення учнівського колективу охоплює наступні аспекти: склад класу; згуртованість класу; організованість класу; громадська думка в класі; розвиток міжколективних стосунків у класі, взаємовідносин учнів з вчителем, поведінка їх у неорганізованому соціальному середовищі; актив класу; зв’язок класного колективу із загальношкільним, колективами інших класів.

На всіх етапах розвитку колективу, класний керівник проводить діагностику індивідуальних особливостей школярів та їх професійних намірів.

Психологи до індивідуальних особливостей особистості відносять: темперамент, емоційне відчуття зовнішнього впливу, характер, як сукупність особистих якостей, що визначають поведінку та їх здібності. Педагог вивчає ще рівень загального розвитку. Показником певного рівня розвитку особистості є моральна стійкість. У педагогічній літературі виділяють певні критерії моральної стійкості учнів:

- відповідність індивідуальної свідомості та самосвідомості еталонам та нормам поведінки, здатність розрізняти мотиви моральних, та неморальних вчинків;

- нетерпимість до антиморальних дій та вчинків;

- стійка моральна позиція у спілкуванні з людьми;

- вміння боротися зі злом у всіх його проявах.

Важливим виявом індивідуальності є здібності школяра. Вони пов’язані з вибором професії, і тому їх діагностика розкриває залежність інтересів учнів від їх індивідуальних особливостей. Пропонуємо одну з методик виявлення професійних інтересів учнів, яка вміщує наступні питання:

1. В якій сфері ти вважаєш за можливе використовувати свої здібності?

2. Твоє улюблене заняття у вільний час.

3. Кого з оточуючих людей ти вважаєш спеціалістом своєї справи.

4. Яка справа у тебе вдається найкраще?

5. Яка професія тобі подобається та чому?

6. Який вид діяльності приносить тобі найбільше задоволення.

Сім’ю як контактну групу слід оцінювати за критеріями, що характеризують моральну цілеспрямованість та педагогічну культуру батьків, підготовленість її членів до спільної діяльності, організованість та психологічну комунікативність.

Оцінці та аналізу мають піддаватися всі виховні заходи. Класний керівник може проаналізувати їх за такою схемою:

1. Актуальність.

2. Мета та зміст заходу.

3. Зв’язок змісту даного заходу з попередніми темами.

4. Відповідність змісту заходу формі його проведення.

5. Насиченість заходу інформацією та емоційними моментами.

6. Тривалість підготовчого періоду.

7. Культура проведення заходу: чіткість, послідовність запланованих подій.

8. Задоволеність школярів проведеним заходом.

9. Самооцінка класним керівником якості та результатів заходу.

Система роботи класного керівника піддається аналізу.

Об’єктом діагностики роботи класного керівника є: правильність та об’єктивність оцінки вихованості школярів; реалізація мети і завдань виховання; врахування актуальних напрямів формування особистості на даному етапі; врахування результатів виховання, тобто рівня вихованості учня та сформованості колективу; прогнозування розвитку колективу та особистості на основі педагогічної діагностики та поставлених педагогічних завдань; відбір змісту виховної роботи. Вміння поєднувати загальні, групові та індивідуальні форми роботи; формування єдиних педагогічних позицій та вимог, необхідних для спільної виховної роботи школи, сім’ї, громадськості; оцінка виховних заходів; контакт з батьками; самоконтроль класного керівника за результатами роботи.

Отже, педагогічна діагностика спрямована на підвищення ефективності виховної і навчальної діяльності учня та вдосконалення педагогічної майстерності вчителів, класних керівників.

Сучасна школа – це простір життя дитини; тут вона не готується до життя, а живе, і тому вся діяльність навчального закладу має вибудовуватися таким чином, щоб сприяти становленню особистості як творця, грунтуючись на ідеї самоцінності дитинства, діалогу, компетентного вибору особистого життєвого шляху. Зосередженість на потребах розвитку і виховання учнів передбачає пряму залежність проектування змісту і методичного забезпечення від вікових та індивідуальних особливостей дітей. Основою всіх перетворень має бути реальне знання дитячих можливостей, прогнозування потреб найближчого розвитку особистості. Саме на цьому грунтується застосування особистісно орієнтованих технологій (Концепція 12-річної загальної освіти).