ГАЛІЛЕЯНИ

Починаючи з VI тис. до н. е. Україна виступала в ролі постійно діючого “етнотворчого казана”, в якому нові народи народжу­вались, зростали і розходились на всі сторони світу. Одним з таких народів були гали [34] (зовнішня назва — кельти). За свід­чен­ням видатного англійського історика й етнографа Д. С. Прі­чар­да, кельти-гали мали скіфське походження і були вихідцями з нинішньої Галичини[35]. Гальська мова належить до кельтських мов, нею розмовляли кельтські племена, що населяли принаймні з VI—V ст. до н. е. територію Західної і Центральної Європи, а також центральні області Малої Азії (галатські племена)[36].

Велика кількість племен кельтів-галів пішла на захід — лише у Галії-Франції Цезар нарахував понад 50 племен. Після підкорення Римом Галія постачала йому знаменитих легіонерів, якими Римська імперія завойовувала тодішній світ.

Інша частина кельтів-галів помандрувала на південь. В Малій Азії вони заснували державу Галатія[37] (інша назва — Східна Галлія) — саме до християн-галатів (яких ще називали галогреками[38]) св. апостол Павло написав своє послання у 50-х роках н. е. “ Галати були відгалуженням галів, вихідців з північних берегів Чорного моря, що відокремились від головного переселення в західному напрямку (до нинішньої Франції). Вони закріпилися в Малій Азії у III ст. до Р.Х. До Галатії належали міста Іконія, Лістра, Дервія і, вірогідно, Антіохія Пісидійська ”[39].

Частина галів пішла ще далі на південь і поселилася в Пів­нічній Палестині над озером Генезарет (Галілейським морем, пізніше перейменованим на Тиверіадське море). Назва “Палес­тина” походить від пал — “воїн”, стан — “табір”, а вже від неї походить етнонім “филистимляни”, яких ще називали “на­ро­дом моря”. Вони оселились на цій території в XIII ст. до н. е. і були вихідцями з Кіпру, Кріту і Малої Азії, як про це пишуть Біблія (Єзекіїль 15.16, Єремія 47.4, Амос 9.7) та сучасні історики[40]. Нині дос­товірно відомо, що це були пелазги(“лелеки”) — вихідці з Пів­ніч­ного Надчорно­мо­р’я, народ то­го самого етнічного кореня, що й гали[41].

На території Палестини лиши­лися й інші топоніми, що, вірогідно, пов’язані з Україною: місто Скіфополь, ріка Йордан (Яр-дана — “яра, сонячна вода”), гора Небо, Галілея[42], міста Єрусалим(Яро-салим — “сонячне місто”), Єрихон(Яри-гон — “сонячна сила”), Рама(хрест, символ поєд­нання небесного і земного, оберіг), Голан (від “гал-лан” — “край галів”, територія на сході Галілейського моря), Самарія (перекладають як “сторожова вежа”), Назарет— від слова “назирати”, оскільки місто знаходиться на південному схилі гори на висоті 350 м над рівнем моря, “ з Назарета відкрива­ється вид на велику дорогу і велике історичне поле битви — долину Ездраелон, яка є єдиним плоским коридором через гірські хребти між Середземним морем і Сходом. Через цю рівнину проходив торговий маршрут між Дамаском і Єгиптом, відомий як «Морський шлях» ”[43].

Народ галілеян всесвітньо відомий тим, що саме в його середовищі народилось християнство: галілеянами були Ісус Христос, Діва Марія, всі апостоли (за винятком Юди Іскаріота, який був юдеєм [44] ), численні Христові учні та їхні послідовники. Інакше кажучи,християнство має галілеянську етнічну основу[45].