Обережніше з апокрифами

Значна частина простонародних уявлень увійшла до т. зв. апокрифів(“таємних”, “прихованих”, від слова “покрити”) — не визнаних церквою писань на релігійні теми. Найпопуляр­нішими з них були захоплюючі опові­дання з великою кількістю всіляких чудес і казкової фантастики.

Взяти хоча б просто нашпиговану чудесами апокри­фічну “Книгу про народження блаженнійшої Марії і дитинство Спасителя”, де яскраво й емоційно розповідається про те, як по дорозі до Єгипту святу родину охороняли леви і леопарди, як маленькому Ісусу поклонилася велика зграя жахливих драконів, або як на Його слово нахилася пальма, даруючи свої плоди, а з-під її коренів пробилося джерело з найсмачнішою водою тощо[496].

Церкваставилась поблажливо до апокрифів, якщо лише вони не мали принципових розходжень з церков­ним вченням. Урешті-решт, такого роду писання збуджували уяву людей і викли­кали їхнє зацікавлення християнською темати­кою, тож були неначе першим щаблем у засвоєнні Христового вчення. Таким чином, вже з середини 2 ст. н. е. в християнському середовищі було створено велику кількість різноманітних творів, що доповню­вали євангельські оповідання. Біля витоків усієї цієї літератури стоять два найпопулярніші апокрифи II ст. — згадана вище “Книга про народження блаженнійшої Марії і дитинство Спасителя”, а також “Історія Якова про народження Марії”, інша її назва — “Книга Якова”, як називав цей твір видатний християнський апологет і письменник Оріген (близько 185—253/254); у науковій літера­турі цей твір чомусь прийнято називати “Протоєван­гелієм Якова”[497].

Церква не могла визнати “Книгу Якова” каноніч­ною: вона була написана занадто пізно, а казкові деталі контрас­ту­вали з оповіданням євангелій Нового завіту. Проти цієї книги різко виступив святий Ієронім, а у 5 ст. її було включе­но до списку заборонених. Найсильнішою була опозиція проти неї в західній церкві аж до 16 ст. Менший опір “Книга Якова” зустріла на Сході: вона не лише читалася і тлумачилася, але навіть дала підставу для низки Богородичних свят, зокрема, уведення Богородиці в храм. Проте й на Сході ця книга згадується у списках заборонених. На Русь “Яковлева повість” прийшла в 12 ст., а у 14 ст. ця повість вже зустрічається в списках заборонених книг[498].

Саме з цієї забороненої Церквою книги були взяті фантазії про належність Марії до Давидового роду, її введення в Єрусалимський храм, навчання в цьому храмі, деталі знайомства з Йосипом і багато чого іншого.

— Це просто дивовижно! Як могло статися, що релігійні свята були запроваджені Церквою на основі книги, яка була заборонена самою ж Церквою?

Розгадку неважко знайти, якщо мислити в категоріях інформа­ційної війни або, що те ж саме, маніпуляцій свідомістю. Людина або спільнота, яка стала жертвою маніпулятора, робить неро­зум­ні вчинки, а потім не може второпати, як це сталося. Згадайте, як після проголошення Україною незалежності майже всі прагнули негайно позбавитися ядерної зброї, сьогодні ж майже всі цього б не хотіли, проте вже немає ні зброї, ні гарантій безпеки. Вдало проведена інформаційна атака — і другої за потужністю ядерної держави не стало без жодного пострілу.

8.3. Спецоперація “Книга Якова”

Історія з поширенням “Книги Якова” та її загадковим впро­вадженням у церковне життя попри церковну заборону дуже нагадує вдало проведену операцію в інформа­ційній війні. У сучасних термінах, згадана книга зіграла роль “інформаційної закладки”, “троянського коня” або “годинникової бомби” з колосальним руйнівним потенціалом, що “вибухнула” через багато століть.

Руйнівний вплив “Книги Якова” полягав у тому, що вона під виглядом возвеличення гідності Христа і Діви Марії несла цілий пакет вигадок: що батьки Марії були багатими правовірними юдеями, що у трирічному віці Її віддали на виховання до Єрусалимського храму, що Йосип познайомився з Марією у старечому віці, що заручини Йосипа і Марії відбулися в цьому ж храмі, що Марія була правовірною юдейкою і багато іншого з численними казково-фантастичними деталями. Звісно, що все це прямо або дотично суперечило канонічним єванге­ліям, а також історичним реаліям і юдейським звичаям — автор книги погано в них орієнтувався, можливо тому, що книга писалася вже через століття після руйнування Єрусалиму. В силу пере­ра­хо­ваних обставин “Книга Якова” була включена Церквою до списку заборонених книг.

— Чому ж тоді вона стала такою популярною в народі?

Поширення цієї книги серед простолюду до певної міри можна пояснити гострою нестачею достовірних відомостей про походження Діви Марії і присмаком “забороненого плоду”. Проте це не пояснює, чому до неї почали звертатися як до джерела навіть церковні авторитети — попри офіційне засудження цієї книги. Навряд чи це могло статися випадково, саме по собі. Логічніше виглядає думка, що мало місце ціле­спря­моване просування “Книги Якова” у християнську свідомість.

До такого висновку підштовхує те, що майже одночасно відбулась подія, яку в термінах інформаційної війни можна визначити як “відволікаючий удар”. Ідеться про “Правдиве слово” (177—178 рр.) — відверто антихристи­янсь­кий брутальний пасквіль Цельса. На тему християнства, походження Христа і Богородиці цей автор зібрав усі мислимі вигадки та найбрудніші плітки, що на той час поширювалися передусім в ортодок­сальному юдейському середовищі (перший розділ книги називається “Юдаїзмпроти християнства”)[499]. Сучасні дослідники зауважують, що до цієї “енциклопедії антихриста” пізніші вороги Христа вже мало що могли додати: майже все, що можна вигадати з цієї теми, вже давно було у Цельса[500].

Додамо, що у 2 ст. н. е. і пізніше з’явилося багато інших анти­хрис­тиянських писань, проте більшість з них було знищено перемагаючим християнством. Показовим у цьому сенсі є приклад Порфирія, філософа-неоплатоніка 3 ст. н. е. Він написав проти християнства 15 томів творів і полемічних трактатів. У 5 ст. за наказом римського імператора Валентиніана Третього усі вони були спалені на багатті, так що від них майже нічого не залишилося. В результаті у нащадків виникла ілюзія, що християнство перемогло без серйозного опору — насправді ж з самого початку поширення Христового вчення мала місце справжня масштабна інформаційна війна. Проте вся ця численна антихристиянська література відходила на другий план порівняно з шаленою атакою “Правдивого слова”. Тому саме ця книга потрапила в поле зору Орігена, який по пунктах заперечив її положення у своєму фундаментальному трактаті “Проти Цельса”.

Привертає увагу те, що Цельснаписав у своїй книзі багато очевидних навіть на той час дурниць, з чого випливає припущення, що його не дуже цікавила переконливість свого писання. Та й претензійна назва цього пасквіля — “Правдиве слово” — розрахована на те, щоб викликати обурення.

— Тоді для чого було його писати?

Саме для того, щоб спровокувати всезагальне обурення, викли­ка­ти на себе град критики і відвернути увагу від головного уда­ру по християнству, який, згідно з основним правилом інфор­ма­цій­них маніпуляцій, мав лишитися непомітним. Прихована агре­сія завжди небезпечніша, ніж агресія відкрита, отим-то в молитві “Отче наш” говориться: “ І не введи нас у спокусу, а ізба­ви нас від лукавого ”. Іншими словами, “Захисти нас, Боже, від лукавих друзів, а з ворогами ми самі дамо раду”. І справді, прихована деструкція “Книги Якова” виявилася знач­но шкідливішою, ніж лобова атака “Правдивого слова”. Найцікавіше, що в назвах обох згаданих книжок закладено натяк на маніпуляцію.

— З “Правдивим словом” зрозуміло, а в чому натяк на лукавість у назві “Книга Якова”?

Річ у тім, що ім’я “Яків”, згідно з книгою Буття (27.36), означає “обманець, хитрун”, про що відверто пишеться у коментарях до Біблії[501] і біблійних довідниках[502]. Ідеться про відомого нам родоначальника євреїв (див.: 7.3.1. “Зіткнення світоглядів”). Свою “кар’єру” він розпочав з того, що обдурив старшого брата Ісава, який тяжко працював у полі і прийшов додому смертельно голодний, в той час як молодший Яків “у наметах сидів” (Буття, 25.27). Так от цей Яківхитрістю купив в Ісава його перво­род­ство, заплативши йому сочевичною юшкою, яка йому (Якову) навіть не належала, бо годував сім’ю не він, а Ісав. Згодом Яків обманув свого рідного батька Ісака, видуривши у нього благословіння. Втікаючи від лютої помсти Ісава (якого можна назвати “першим антисемітом”), він зупинився у свого дядька Лавана в Падані арамейськім, якого згодом також обду­рив і таємно втік разом з дядьковою худобою та його дочками. За таку підступність Лаван намірився покарати свого племінника так само, як раніше цього хотів його брат-близнюк Ісав.

Пізніше цей Яків-хитрун силою отримав благословення від якогось темного духа (світлий дух не боявся би ранкового світла) і присвоїв собі арійське ім’я Ізраїль, що на три наступні тисячоліття внесло небачене сум’яття у людські голови. Заради справедливості зауважимо, що до останньої брехні Яків не мав жодного стосунку, оскільки фальшиву історію про присвоєн­ня Якову імені Ізраїль-“бороборець” (Буття, 32.29) вигадали значно пізніше його не менш винахідливі нащадки. А оскільки ця вигадка про перейменування не лише виглядала сумнівною, а й викликала недобрі підозри, то через кілька сторінок її довелося повторити: тепер вже не якийсь “нечистий” дає Якову ім’я Ізраїль, а сам Бог (Буття, 35.10).

Так що у назві “Книга Якова” дається символічний натяк на те, що насправді це “Книга Обманщика” — так само облудна, як і “Правдиве слово”.

— А може, ця книга писалася автором з добрими намірами, але потім “вийшло так, як завжди”?

Тепер важко аргументовано сперечатися про справжні наміри автора. Доцільніше скористатися євангельським принципом, що всяке дерево пізна­ється за його плодами: “ Стережіться фаль­шивих пророків, що приходять до вас в одежі овечій, а всередині — хижі вовки. По їхніх плодах ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіги — із будяків? ” (Матвій, 6.15). Сьогодні є очевидним, що “Книга Якова” зіграла на користь антихристиян, юдеохристиян та “єресі юдействую­чих”, які завжди намагалися прив’язати до юдейського ґрунту всі чотири опори християнства — засновника, етнічну основу, вчення і церковну організацію.

— А чи можна сьогодні встановити автора і спонсора згаданої маніпуляції?

Це не просто, адже заключним етапом маніпуляціїє знищення слідів маніпуля­тивного втручання. Проте немає нічого тайного, що не стало б явним. Якщо провести ретельне розслідування, то можна буде знайти авторів маніпуляції. Тим більше, що є одна начебто незначна зачіпка: “Книга Якова” в “науковій” літера­турі з якогось часу почала називатися “Протоєвангелієм” або “Першоєвангелієм”. І це при тому, що вона була написана через 50—100 років після канонічних євангелій, з яких автор “Першоєвангелія” навіть переписав деякі фрагменти.

Просування терміна “Протоєвангеліє Якова” — це ще одна маніпуляція з назвами, яка має на меті “узаконити” в масовій свідомості цей єретичний текст. Адже така наукоподібна назва ставить “Книгу Обманщика” не лише в один ряд з канонічними євангеліями, а й вище них — як “першоєвангеліє”. З погляду інформаційної війни все це можна назвати “операцією прикриття”. Було б надзвичайно цікаво дослідити, хто першим почав просувати назву “протоєвангеліє”.

Треба сказати, що проведення згаданого вище сакрального розсліду­вання давно назріло. Воно може принести багато цікавих відкриттів, дуже неприємних для професійних маніпуляторів і баламутів. Згадайте наведений в розділі 3.3 принцип: “ Початок інформаційної війни визначити неможливо, і це дає певні переваги агресору. Але парадокс полягає в тому, що якщо жер­тва нападу встигне усвідомити, що проти неї ведеться інфор­ма­ційна війна, то отримані агресором на початковому етапі переваги можуть обернутися проти нього самого ”.

Отже, євангелісти нічого не пишуть про походження Діви Марії з роду Давида, в тому числі Лука, який був особисто з Нею знайомий. Вірогідно, саме від Неї Лука дізнався про те, як Їй з’явився архангелГавриїл і які він сказав слова, повідомляючи, що Вона стане матір’ю Спасителя.

— Цікаво, а чому до Марії звернувся Гавриїл, а не якийсь інший архангел?

Про це в Євангелії є майже детективна історія.