Анхель де Куатьэ. Національна безпека України як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз є необхідною умовою

Національна безпека України як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей.

Головними об’єктами національної безпеки є:

• громадянин — його права і свобода;

• суспільство — його духовні і матеріальні цінності;

• держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканість кордонів.

Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

• пріоритет прав людини;

• верховенство права;

• пріоритет договірних (мирних) засобів у вирішенні конфліктів;

• адекватність заходів захисту національних інтересів раціональним і потенційним загрозам;

• демократичний цивільний контроль за воєнною сферою, а також іншими структурами в системі забезпечення національної безпеки;

• взаємна відповідність;

• чітке розмежування повноважень органів державної влади.

Національна безпека України досягається шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих доктрин, стратегій, концепцій і програм у таких сферах, як політична, економічна, соціальна, воєнна, екологічна, науково-технічна, інформаційна тощо.

Конкретні засоби та шляхи забезпечення національної безпеки України зумовлюють пріоритетність національних інтересів, необхідність своєчасного вживання заходів, адекватних характеру та масштабам загроз цим інтересам, і ґрунтуються на засадах правової демократичної держави.

Національні інтереси України

Національні інтереси України відображають фундаментальні цінності та прагнення українського народу, його потреби в різних умовах життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи її створення та задоволення.

Національні інтереси України та їхня пріоритетність обумовлюються конкретною ситуацією, що складається в країні та за її межами.

Пріоритетними національними інтересами є:

• створення громадського суспільства, підвищення ефективності органів державної влади та мистецтва самоврядування, розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини;

• досягнення національної злагоди, політичної і соціальної стабільності, гарантування прав української нації та національних меншин країни;

• забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності кордонів;

• створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки;

• забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства;

• збереження та підвищення науково-технічного потенціалу;

• зміцнення генофонду українського народу, його фізичного та морального здоров’я та інтелектуального потенціалу;

• розвиток української нації, історичної свідомості та національної гідності українців;

• розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності громадян усіх національностей, що складають український народ;

• налагодження рівноправних і взаємовигідних відносин з усіма державами, інтегрування в європейську та світову спільноту.

Загрози національній безпеці України

Основи можливої загрози національній безпеці України в найбільш важливих сферах життєдіяльності:

• у політичній сфері:

— посягання на конституційний лад і державний суверенітет України;

— втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;

— наявність сепаратистських тенденцій в окремих регіонах і певних політичних сил в Україні;

— масові порушення прав громадян в Україні та за її межами;

— загострення міжетнічних і міжконфесійних відносин;

— порушення принципу розподілу влади;

— невиконання чи неналежне виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування;

— відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку, боротьби зі злочинністю, особливо її організованої форми, та тероризмом;

• в економічній сфері:

— неефективність системи державного регулювання економічних відносин;

— наявність структурних диспропорцій, монополізму виробництва, перешкод становленню ринкових відносин;

— невирішеність проблем ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн;

— економічна ізоляція України від світової економічної системи;

— неконтрольований відтік за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів;

— криміналізація суспільства, діяльність тіньових структур;

• у соціальній сфері:

— низький рівень життя та соціальної захищеності значних верств населення, наявність великої кількості громадян працездатного віку, не зайнятих у суспільно-корисній діяльності;

— суспільно-політичне протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів України;

— падіння рівня здоров’я населення, незадовільний стан системи його охорони;

— тенденції моральної та духовної деградації в суспільстві;

— неконтрольовані міграційні процеси в країні;

• у воєнній сфері:

— посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність;

— нарощування поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;

— воєнно-політична нестабільність і конфлікти в сусідніх країнах;

— можливість застосування ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення проти України;

— зниження рівня боєздатності воєнної організації держави;

— створення та функціонування незаконних збройних формувань;

• в екологічній сфері:

— значне антропогенне порушення та техногенна перевантаженість території України, негативні екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи;

— неефективне використання природних ресурсів, широкомасштабне застосування екологічно шкідливих і недосконалих технологій;

— неконтрольоване ввезення на територію України екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів;

— негативні екологічні наслідки оборонної та військової діяльності;

• у науково-технологічній сфері:

— невизначеність науково-технологічної діяльності;

— відтік інтелектуального та наукового потенціалу за межі України;

— науково-технологічне відставання України від розвинених країн;

— зниження рівня підготовки висококваліфікованих наукових та інженерно-технічних кадрів;

• в інформаційній сфері:

— не виваженість державної політики та відсутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері;

— повільність входження України у світовий інформаційних простір, відсутність у міжнародного співтовариства об’єктивного уявлення про Україну;

— інформаційна експансія з боку інших держав;

— витік інформації, яка становить державну та іншу передбачену законом таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави;

— запровадження цензури.

Основні напрямки державної політики національної безпеки України

Державна політика національної безпеки України визначається виходячи з пріоритетності національних інтересів та загроз національній безпеці і здійснюється шляхом реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій і програм у різних сферах національної безпеки відповідно до чинного законодавства.

Основні напрямки державної політики національної безпеки України є:

• у політичній сфері:

— створення дійових механізмів захисту прав громадян України в країні та у світі;

— запобігання й усунення спроб втручання у внутрішні справи України;

— входження в існуючі та створювані системи універсальної та регіональної безпеки;

— уникнення політичного екстремізму, підтримка громадянської злагоди та соціальної стабільності;

— побудова надійної системи захисту конституційних засад, запобігання та боротьба з порушеннями законності та правопорядку, створення ефективних умов для ефективної боротьби з корупцією та злочинністю, особливо її організованими формами;

— забезпечення належного виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування;

• в економічній сфері:

— недопущення незаконного використання бюджетних коштів і державних ресурсів, їхнього перетікання в тіньову економіку;

— контроль за експортно-імпортною діяльністю, спрямованою на підтримання важливих для України пріоритетів і захист вітчизняного виробника;

— боротьба з протиправною економічною діяльністю, протидія неконтрольованому впливу національних матеріальних, фінансових, інтелектуальних, інформаційних та інших ресурсів;

• у соціальній сфері:

— виявлення та усунення причин, що призводять до різкого розшарування суспільства під час переходу до ринкової економіки;

— уживання своєчасних заходів щодо протидії кризовим графічним процесам;

— створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного й духовного здоров’я;

— стимулювання розвитку та забезпечення всебічного захисту освітнього й культурного потенціалу країни;

— захист прав споживачів;

• у воєнній сфері:

— створення ефективних механізмів і проведення комплексних заходів щодо запобігання можливій агресії або воєнному конфлікту, локалізації та ліквідації їхніх наслідків;

— запобігання спробам та усунення порушень державного кордону і територіальної цілісності України;

— забезпечення демократичного цивільного контролю за воєнною організацією держави;

• в екологічній сфері:

— упровадження та контроль за дотриманням науково обґрунтованих нормативів природокористування та охорони довкілля;

— контроль за станом навколишнього природного середовища, виявлення й усунення загроз для здоров’я населення, своєчасне попередження громадян України в разі небезпеки;

— зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків шкідливого впливу людської діяльності на природне середовище;

— упровадження у виробництво екологічно безпечних технологій;

— реалізація заходів щодо зменшення впливу наслідків Чорнобильської катастрофи;

— недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів;

• у науково-технологічній сфері:

— уживання комплексних заходів щодо захисту та розвитку науково-технологічного потенціалу;

— виявлення й усунення причин науково-технологічного відставання України;

— створення ефективних механізмів боротьби з впливом інтелектуального та наукового потенціалу за межі України;

• в інформаційній сфері:

— уживання комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного простору та входження України в світовий інформаційний простір;

— виявлення й усунення причин інформаційної дискримінації України;

— усунення негативних чинників порушення інформаційного простору, інформаційної експансії з боку інших держав;

— розробка й упровадження засобів та режимів отримання, поширення і використання суспільно значущої інформації, створення розвиненої інфраструктури в інформаційній сфері.

Система забезпечення національної безпеки України

Для формування державної політики й ефективного проведення комплексу узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній науково-технічній та інформаційній сферах створюється система забезпечення національної безпеки України.

Система забезпечення національної безпеки — це організована державою сукупність об’єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об’єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.

Правову основу забезпечення національної безпеки України становить Конституція України, Закон України «Про національну безпеку України», інші закони і нормативно-правові акти, а також визнані Україною міжнародні договори й угоди.

Діяльність щодо забезпечення національної безпеки має бути доступною для контролю відповідно до законодавства України.

Основними функціями систем забезпечення національної безпеки в усіх сферах її діяльності є:

1. Створення та підтримка готовності сил і засобів забезпечення національної безпеки, що включає:

• створення правових засад для побудови, розвитку та функціонування системи;

• формування організаційної структури системи та державних органів забезпечення національної безпеки, що входять до її складу, розподіл їхніх функцій;

• комплекс забезпечення життєдіяльності складових частин (структурних елементів) системи: кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне забезпечення;

• підготовку сил і засобів системи до їхнього застосування згідно з призначенням.

2. Управління діяльністю системи забезпечення національної безпеки, що включає:

• вироблення стратегії та планування конкретних заходів щодо забезпечення національної безпеки;

• організацію та безпосереднє управління системою та її структурними елементами;

• оцінку результативності дій, витрат на проведення заходів щодо забезпечення національної безпеки та їх наслідків.

3. Здійснення планової та оперативної діяльності щодо забезпечення національної безпеки, що включає:

• визначення національних інтересів та їхніх пріоритетів;

• прогнозування, виявлення й оцінку можливих загроз, дестабілізуючих чинників і конфліктів, причин їх виникнення, а також наслідків їх прояву;

• запобігання й усунення впливу загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси;

• локалізацію, деескалацію та розв’язання конфліктів;

• ліквідацію наслідків конфліктів або впливу дестабілізуючих чинників.

4. Участь у міжнародних системах безпеки, що включає:

• входження в існуючі та утворення нових систем безпеки;

• утворення та участь у роботі двосторонніх та багатосторонніх керівних і виконавчих органів (політичних, економічних, воєнних тощо);

• розробку відповідної нормативно-правової бази, яка регулювала б відносини між державами та їхню взаємодію в галузі безпеки;

• спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних систем безпеки.

Повноваження основних суб’єктів системи забезпечення національної безпеки

Український народ — громадяни України всіх національностей на виборах, референдумах, через інші форми безпосередньої демократії, а також через органи державної влади та місцевого самоврядування висловлюють і реалізують своє бачення національних інтересів України, засобів і способів їхнього захисту, а також добровільно та в порядку виконання своїх конституційних обов’язків проводять заходи, визначені органами державної влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення національної безпеки України; привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни; захищають власну безпеку всіма законними способами і засобами.

Верховна Рада України в межах, визначених Конституцією України, здійснює законодавче регулювання та контроль за діяльністю державної влади та посадових осіб щодо здійснення ними відповідних повноважень у сфері національної безпеки.

Президент України як голова держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина та Верховний Головнокомандувач ЗСУ і Голова Ради національної безпеки і оборони України забезпечує державну незалежність, здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони України.

Рада національної безпеки і оборони України як координаційний орган з питань національної безпеки в обороні при Президентові України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони.

Кабінет Міністрів України як виконавчий орган у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечення обороноздатності, національної безпеки України; громадянського порядку і боротьби із злочинністю.

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів у сфері національної безпеки, Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України з відповідних питань.

Суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя у сфері забезпечення національної безпеки України.

Прокуратура України здійснює свої повноваження у сфері національної безпеки відповідно до Конституції України.

Національний Банк України виробляє і здійснює емісійно-кредитну політику в інтересах національної безпеки України.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень, наявних засобів бюджетного і позабюджетного фінансування забезпечують реалізацію законів України, указів Президента України, концепцій, програм, постанов органів державної влади у сфері національної безпеки України, забезпечують створення, підтримку в готовності й застосування сил і засобів забезпечення національної безпеки, а також управління їхньою діяльністю.

 

2. Зміст предмета «Захист Вітчизни»

Предмет «Захист Вітчизни» (ДПЮ) входить до інваріантної складової Типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів 11-річної школи, затверджених Наказом Міністерства освіти і науки за № 342 від 25.04.01.

Метою предмета «Захист Вітчизни» є:

• ознайомлення учнів з основами нормативно-правового забезпечення захисту Вітчизни, цивільного захисту та охорони здоров’я;

• набуття знань про функції Збройних сил України, їхні характерні особливості; засвоєння основ захисту Вітчизни, цивільного захисту, медико-санітарної підготовки; здійснення психологічної підготовки до захисту Вітчизни;

• формування та вдосконалення життєво необхідних знань, умінь і навичок учнів щодо захисту Вітчизни і військово-патріотичного виховання;

• підготовка учнів до захисту Вітчизни, професійної орієнтації молоді, служби у Збройних силах України та інших військових формуваннях, визначених чинним законодавством.

Предмет «Захист Вітчизни» викладається в старшій школі навчальних закладів системи повної загальної середньої освіти. Уроки проводяться відповідно до потижневого плану по дві години на тиждень (з яких одна година за рахунок інваріантної й одна година за рахунок варіативної складової навчального плану) або в обсязі однієї години на тиждень за рахунок годин інваріантної складової навчального плану.

Програма предмета «Захист Вітчизни» включає:

• пояснювальну записку;

• зміст навчального матеріалу та державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів;

• зміст навчального матеріалу та державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки для юнаків, які за станом здоров’я та релігійними поглядами не вивчають основи військової справи, та дівчат;

• зміст навчального матеріалу при вивченні предмета по одній годині на тиждень;

Організація і проведення навчально-польових зборів (занять) планується керівником навчального закладу відповідно до чинних вимог. Навчально-польові збори (заняття) проводяться з метою практичного закріплення рівня знань, умінь і навичок учнів у кінці навчального року або поетапно (у міру вивчення тем (розділів), у кінці чвертей, першого семестру та навчального року).

Практичне закріплення теоретичного матеріалу з розділу «Основи цивільного захисту» також передбачається під час проведення Тижнів безпеки життєдіяльності та Днів цивільного захисту. Порядок проведення навчально-польових зборів (занять) визначений у додатках 4, 9. Юнакам, що не вивчають основи військової справи за станом здоров’я або релігійними поглядами, та дівчатам пропонуються уроки за програмою згідно з тематичним планом 2. При цьому вступний урок і розділ «Основи цивільного захисту» вивчаються на першому році навчання спільно.

Стрільба з автомата (малокаліберної гвинтівки) проводиться на відповідно обладнаних стрільбищах і в тирах згідно з планами військових комісаріатів на підставі наказів, погоджених з начальником гарнізону (командиром військової частини, начальником вищого військового навчального закладу), органом управління освітою і керівником навчального закладу.

Анхель де Куатьэ