Введение во Храм Пресвятой БогородицыПісля вересня 1939 "Маслосоюз" включено до так званої молочарської кооперації, яка була кооперацією лише за назвою. Відновив свою діяльність під час німецької окупації, захищаючи права українського населення від німців. Остаточно ліквідований в 1944. Роком зародження західноукраїнської кооперації вважається 1883-й. Тоді у Львові з ініціативи Василя Нагірного йАполлона Ничая на кошти українських заможних міщан і селян створено кооперативне торгівельне підприємство «Народна торгівля». Метою його діяльності оптове постачання «з перших рук» і навчання українського населення веденню власної торгівлі. По містах «Народна торгівля» організовувала власні склади та крамниці, яких станом на1914 рік мала 19, об'єднуючи 1244 членів (в тому числі 93 кооперативи). З «Народною торгівлею» співпрацювала 831 дрібна українська крамниця. З 1907 кооператив змінив статус і став союзом торговельно-господарських спілок, маючи за мету перетворення громадських крамниць (які були при церквах, читальнях «Просвіти» тощо) в кооперативи рогдельського типу. УКР ЛІКАРСЬКЕ ТОВАРИСТВО Засноване 1910 року у Львові з метою піклування здоров'ям українського населення, оборони професійних інтересів і піднесення знань лікарів. Попередник — лікарська комісія НТШ, утворена 1898 року. Засновано за ініціятивою д-ра Олександра Козакевича асновники УЛТ визначили три основні напрямки діяльності: наукову, фахово-організаційну та громадську. Украї́нське гігієні́чне товари́ство (УГТ) — історичне товариство створене для пропаганди основ гігієни (1929–1939). Постало 1929 року у Львові заходами Мар'яна Панчишина, що став його головою і меценатом. Діяло в Галичині, мало філії по більших містах і гуртки. УГТ влаштовувало популярні виклади, виставки, курси для медсестер та санітарних робітників, ширило пропаганду гігієни при допомозі статей у пресі, летючок, популярних брошур, місячника «Народне здоровля» (з 1937 року). Утримувало амбулаторії, туберкульозні диспансери (серед інших у Львові, в Гребенові туберкульозний народний санаторій), спортову й євгенічну порадні (Львів). Організувало вакаційні осередки для молоді (серед інших кліматичну станцію біля Підлютого). Після радянської окупації 1939 року перестало існувати. «Украї́нська Захоро́нка» (до 1912 — Руська Захоронка) — товариство, засноване 1901 у Львові з ініціативи Клубу Русинок для матеріальної допомоги, педагогічного нагляду й оборони від денаціоналізації дітей дошкільного віку з найбідніших верств українського населення. До 1914 р. товариство утримувало дві захоронки (дитячі садки), ведені фребелівським методом, 1922 — вже 12 (переважно на передмістях Львова). Педагогічний нагляд над садками мало товариство «Рідна Школа». Зі середини 1920-х pp. «Українська Захоронка» поширила мережу стаціонарних дитячих садків на інші міста. У 1930-х pp. захоронки реорганізовано на дошкілля модерного типу (до 1939 — 16) з фаховими виховательками. Головами товариства, зокрема, були: В. Коцовська, Софія Рак (1928—1939); референткою дошкільного виховання — М. Пастернакова (1934—1939)
Українське педагогічне товариство в Празі — засноване 1930 року під головуванням Степана Сірополка як продовження Філософсько-педагогічного товариства ім. Сковороди (діяло з часу заснування у Празі в 1925 році[1]); вело серед іншого практичну роботу по допомозі українським учителям (зокрема, влаштування на працю вЗакарпатті)
Со́кіл» — тіловиховне (руханкового профіля) товариство, яке відіграло значну роль у національному відродженні слов'янських народів, зокрема чехів, українців, поляків. Перший «Сокіл» заснував Мірослав Тирш в 1862 році у Празі з метою поширення не тільки фізкультури на зразок німецьких «турнферайнів», але й пробудження національної свідомості чеського народу. У 1930-х роках чеський «Сокіл» нараховував 600 000 членів. За прикладом чехів інші слов'янські народи перебрали сокільську ідею, засновуючи свої національні сокільські організації: у 1907 вони об'єдналися у Всеслов'янський сокільський союз, який відбував масові сокільські здвиги з участю «Соколу» слов'янських народів. Після радянської окупації всі «Соколи» ліквідовано як реакційні буржуазно-націоналістичні товариства; подібно ж і в сателітних державах, і в Юґославії (деякі з них понині діють у діаспорі)
Січ» — спортивно-пожежно-руханкове товариство, поширене в 1900–1903 роках у Галичині, а також на Буковині, Закарпатті та в еміграції. Перша «Січ» заснована Кирилом Трильовським («січовим батьком») в селі. Завалля Снятинського повіту 5 травня 1900 року. Далі «Січі» створилися в Коломийському іГороденківському повітах, поширилися в Галичині і Буковині. Організаційною надбудовою «Січей» були повітові «Січі», а з 1908 р. — централя, заснована у Станиславові (Головний Січовий Комітет — голова К. Трильовський, заступник І. Сандуляк-Лукини, секретар І. Чупрей, скарбник М. Лагодинський) і перейменована 1912 року у Львові на Український Січовий Союз (генеральний отаман К. Трильовський, головний осавул Я. Весоловський, головний писар М. Балицький, головний скарбник С. Винників, головний обозний Дмитро Катамай, головний четар Ф. Калинович). Активними організаторами «Січей» також були: А. Кузьмич, Ю. Соломійчук-Юзенчук, П. Шекерик-Доників, А. Чайковський, Р. Ставничий, Л. Лепкий, Р. Дашкевич, Г. Ничка, В. Гуркевич, В. Лисий, Володимир Бемко, Д. Вітебський, С. Ріпецький, М. Угрин-Безгрішний, О. Демчук, М. Хробак, О. Семенюк та багато інших (здебільша діячі Радикальної партії). Члени «Січей» мали дотримуватися своєї народної ноші; їхньою відзнакою була малинова стрічка («лента»), ношена через плече з написом «Січ» в ….". З 1910 у селах, в яких уже не носили народного одягу, як і в міських «Січах», був обов'язковий відповідний однострій з січовою стрічкою. Кожний січовик носив топірець. Сільські і повітові «Січі» мали свої прапори. Перший з'їзд «Січей» відбувся у Коломиї (1902), далі у Станіславі (1911), в Снятині (1912) і найбільший, так званий Шевченківський Січовий Здвиг (за участю бл. 12 тис. членів «Січей», «Сокола», «Пласту», Українських Січових Стрільців) — 28 червня 1914 р. У січових святах брали участь також представники чеських, хорватських ісловенських руханкових товариств. 1913 року «Січей» було понад 900, де об'єднувалися близько 80 тис. «січовиків». Популяризації й поширенню січового руху сприяли видавані й редаговані К. Трильовським та І. Чупреем співаники, календарі («Отаман», «Запорожець»; до 1914 р. — 11 річників), періодичні видання: місячники «Зоря», «Хлопська правда», як також офіційний орган «Січей» — «Січові Вісти» у Львові.
«Пласт» — національна скаутська організація України, мета якої сприяти всебічному патріотичному самовихованню українськоїмолоді на засадах християнської моралі, на свідомих, відповідальних та повноцінних громадян місцевої, національної та світової спільнот, і на провідників українського суспільства. Дата заснування «Пласту» — осінь 1911 р. Перша пластова присяга відбулася 12 квітня 1912 р., попри те, що насправді пластові гуртки створено незалежно один від одного Іваном Чмолою, Олександром Тисовським та Петром Франком. Згодом оформився Організаційний пластовий комітет у 1913 р., який об'єднав розрізнені пластові гуртки в масштабну крайову організацію. Пластуни відзначилися тим, що брали активну участь у розбудові та захисті своєї держави, були активними учасниками визвольного руху та війн за незалежність УНР та ЗУНР. Нині «Пласт» — найбільша та найстаріша українська скаутська організація[1], яка діє у багатьох країнах світу (Між ними Пласт у США, Пласт в Аргентині, Пласт у Канаді) та об'єднує пластунів України й української діаспори. В Україні кількість пластунів становить 6 000 осіб. Діє організація у 24 регіонах України.
Введение во Храм Пресвятой Богородицы
Епископ Пензенский и Кузнецкий Вениамин совершил литургию во Введенском храме, расположенном на ул. Богданова в городе Пензе. На литургии присутствовали казаки Пензенского отдела, кадеты Пензенского казачьего генерала Слепцова кадетского корпуса и прихожане Введенского храма.
Неслучайно во Введенском храме казаки и кадеты, по благословению владыки, духовно окормляются. Скоро церковь должна полностью преобразиться. С весны начнется масштабная реконструкция, позже рядом возведут здание духовно-просветительского центра. «Что говорит храм, когда он или в лепоте своей, или в разрушенном состоянии? Говорит о наши сердцах и наших душах. Ибо храм - это зеркало нашей души, нашего сердца. Он плачет, ждет возрождения. Глядя на этот храм, мы можем четко сказать, что такая разрушенная у нас душа», - сказал епископ Пензенский и Кузнецкий Вениамин. На аналое в центре храма - в цветах икона Введения. На ней изображено, как трехлетнюю Деву Марию привели в Иерусалимский храм. Цвет облачений духовенства - голубой, в честь Богородицы. В 1767 году в Пензе в честь Введения во храм Пресвятой Богородицы была построена каменная церковь в Пешей слободе (сейчас это улица Богданова). В 1930 году здесь стала располагаться пожарная часть, и лишь в 1999 году его вернули епархии и началось восстановление Введенского храма. видео: http://penza.rfn.ru/rnews.html?id=55132&cid=7 http://www.pnz.ru/getnews.php?tid=news&&news_id=42712
|
Пензенцы отметили Введение во храм Пресвятой Богородицы.
Введение Пресвятой Богородицы - один из двенадцати главных православных праздников года. Согласно Святому Писанию, родители Богородицы, Иоаким и Анна, исполняя обет посвятить своего ребенка Богу, привели трехлетнюю дочь Марию в Иерусалимский храм. По внушению свыше первосвященник пустил ее в Святая святых: уже тогда Господь избрал ту единственную, которая должна была стать матерью Иисуса Христа.
