Г) Вимоги часу.

Насамперед, працівник редакції повинен відзначатися високою загальною культурою та грамотністю. Малокультурна людина, яка розгублюється у ситуації, що постійно змінюється, невміло володіє словом, нечітко висловлює власні думки – не має шансів втриматися на журналістській бистрині. Постійне ускладнення процесів життя суспільства, зростання ролі науки і техніки вимагають дальшої інтелектуалізації журналістської діяльності. Зростають вимоги до журналістської професійної майстерності. І справа не лише в оволодінні жанрами публіцистики, а у вмінні сумістити оперативність з масштабним та глибоким аналізом зібраної інформації. Важливо не тільки поєднувати універсальність журналіста з його спеціалізацією у якійсь галузі економіки чи культури. Сучасний газетяр повинен освоїти декілька спеціальностей: фоторепортера, оператора комп’ютерного набору, газетного дизайнера. Важливо бути також фізично та психічно здоровим, особливо в умовах інтенсифікації журналістської праці, яка викликана ощадливістю власників видань у сучасних ринкових умовах.

ґ) Особистий план роботи.

Оскільки кожен журналіст є творчою людиною і особливістю його газетярської діяльності в колективі теж є творче начало в особистому плані поєднуються персональні професійні цілі з проблематикою відділу. А.А. Грабельников індивідуальний творчий план вважає частиною складної системи редакційного планування. На його творення впливають такі фактори:

— спеціалізація журналіста (тематична, жанрова, регіональна);

— особисте досьє;

— загальний план відділу;

— кон’юнктура ринку інформації;

— читацька пошта;

— матеріали авторського активу;

— особисті завдання редактора, завідувача відділу.

В особистий план роботи журналіст повинен включати всі види діяльності в редакції – літературну, редакторську, організаційну працю. Слід зауважити, що в процесі виконання плану можливе внесення до нього змін з боку завідувача чи головного редактора, а також – секретаріату. В індивідуальний творчий план бажано включати такі компоненти: основні теми виступів упродовж певного періоду (тижня, місяця, кварталу), жанри, терміни написання матеріалів, дані авторів замовлених публікацій, приблизний обсяг у рядках, географію виступів, форми подачі матеріалів (окрема публікація, добірка, тематична сторінка і т.д.).

Слід підкреслити, що особистий план роботи журналіста належить до оперативного і середньотермінового планування. На його зміст мають суттєвий вплив події, що відбуваються в суспільно-політичному житті країни, регіону, а також кон’юнктура ринку періодичних видань.

д) Жінка в журналістиці.

Журналістика вважається традиційно чоловічою професією саме з тих причин, що вимагає напругу великих фізичних і нервових зусиль, витривалості, пов’язана з постійними відрядженнями. На початку і всередині минулого століття поодинокі жінки проявили себе на українській журналістській ниві, а серед них Олена Пчілка, Наталя Кобринська, Олена Теліга... Вони залишили помітний слід в історії журналістики.

У часи тоталітарного суспільства жінки у редакціях газет становили дуже низький процент, працюючи на посадах коректорів, обліковців листів, а лише окремі забезпечували такі тематичні напрямки, як освіта, наука, культура. За роки української незалежності співвідношення різко замінилося: сьогодні в структурах українських ЗМІ жінки становлять 50 і більше відсотків. Стають „жіночими” і редакції газет. Один із найвдаліших проектів у сфері друкованих ЗМІ – газету „День” очолює головний редактор Лариса Івашина. Головним редактором львівського „Високого замку” є Наталія Балюк, яка постійно підтверджує свій високий професійний рівень публікаціями на теми політики, економіки, культури. Неможливо уявити собі нині тематичну палітру тижневика „Дзеркало тижня” без вдумливих розважливих публікацій Юлії Мостової. І таких прикладів чимало. Фемінізація сфери журналістики в Україні має ще ширші перспективи: сьогодні 80-90% студентів факультетів і відділень журналістики – жінки. Дівчата, що обирають цей нелегкий фах, насамперед прагнуть реалізувати свій творчий потенціал і здібності: комунікабельність, емоційність, інтуїтивність, гуманістичне спрямування, адаптивність. Жінки, виконуючи свій професійний обов’язок, мають ряд переваг перед чоловіками: вони легше „добираються” до знаменитостей, володіють особливим даром передбачення, особливе жіноче чуття дозволяє їм з більшою вірогідністю викласти найдрібніші деталі того, що відбувається, помітити те, що часом не зауважують досвідчені чоловіки-журналісти.

Рекомендована література

1. Ольгерд Іполит Бочковський, Степан Сірополко. Українська журналістика на тлі доби. – Мюнхен. – 1993. – С.138-152.

2. Грабельников А.А. Работа журналиста в прессе. – Москва: изд-во „РИП-холдинг” – 2001. – С.110-161.

3. Гуревич С.М. Экономика средств массовой информации. – Москва: изд-во „РИП-холдинг” – 2001. – С.172-181.

4. Свитич Л.Г. Профессия: журналист. – Москва: изд-во „Аспект Пресс”. – 2003. – С.4-104.

Питання для самоконтролю

1. Яким вимогам повинен відповідати журналіст? (За Е. Довіфатом, Степаном Сірополком?

2. Як ви розумієте рису „готовність до праці”?

3. Якими стимулами керується журналіст при виборі місця праці?

4. Назвіть особливості журналістської праці в сучасних умовах.

5. Які фактори впливають на творення індивідуального творчого плану?

6. Що включає особистий творчий план журналіста?

7. Яких ви знаєте жінок-журналістів?

8. Які переваги мають жінки-журналісти над чоловіками?

 

IХ. Масова робота редакції газети

 

Ключові терміни і поняття: Маси, масова робота, читацька аудиторія, портрет читачів газети, організаційні заходи редакції, позаштатний автор, інформатор, позаштатний оглядач, консультант, позаштатний відділ, позаштатний кореспондентський пункт, авторська рада, громадська редколегія, фотоклуб, літературна студія, школа юнкорів, „круглий стіл”, інформаційне спонсорство, добірка листів, огляд редакційної пошти, лист з коментарем, за листами читачів.

а) Вступні зауваги.

Нині, коли термінологія у багатьох сферах діяльності англоамериканізується була спокуса „масову роботу редакції” замінити тепер звичним „паблик рилейшнз” (зв’язки з громадськістю). Адже мета цього чину одна і та ж – залучати читачів до процесу збору інформації та встановлювати зв’язки, які вибудовують надійний міст між газетою і суспільством. Але означення „масова робота” – точніше, професійніше. У цьому ще раз переконує нас проф. В.В. Різун, який зауважує: „Якщо ми маємо справу з масовою комунікацією, то результатом масового спілкування можуть бути тільки масоподібні речі. Від масової комунікації не може народитися немасова культура і немасова свідомість, інакше масова комунікація тоді не буде масовою” (В.В. Різун. Маси. – Київ. – 2003. – С.14-15). Далі цей же автор твердить, що масова комунікація розглядається як природне середовище масифікації людей, тобто втягування їх в масову культуру через прищеплення певних стереотипів масової поведінки, формування масових настроїв.

Правильною є думка про те, що газета успішно розвивається тоді, коли стає незамінною для читачів, а це трапляється у тому випадку, коли читацька маса бачить своє відображення на шпальтах газети, коли знаходить публікації з проблем, що її хвилюють, коли для неї створюються умови безпосередніх зв’язків з редакцією (газетою), коли індивід, що є частиною маси, має можливість спілкуватися з нею через посередництво періодичного друкованого видання. Тому кожна редакція визначає власну систему співпраці з численною аудиторією.