Студопедия — Розділ 1 МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ ДЕОНТОЛОГІЇ 7 страница
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Розділ 1 МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ ДЕОНТОЛОГІЇ 7 страница






Тобто правнича етика відображає синтез свідомості, волі та моралі права як їхню гармонію, не надаючи переваги жодному, а враховуючи лише природну (синергетичну) дію. При цьому професійне буття правника повинно при активному його бажанні самореалізуватися, знайти місце у соціумі, бути визнаним, погодженим із природними законами.

Звичайно, акмеологічна оцінка професійної діяльності юриста пов'язана з його можливостями (інтелектуальними і психологічними), природними здібностями. Тут не існує однотипного підходу, який здебільшого «пропонує» позитивне право. Крім обов'язкових позитивістських вимог, до особи юриста потрібно застосувати додаткові вимоги, які забезпечуються природним правом.

Зокрема, Є. Трубецький стверджує, що суспільство йде шляхом прогресу в галузі моралі, а звідси і в галузі природно-правових світоглядів. Тому людські переконання чи свідомість людей є безпосереднім джерелом природного права [140, с. 9]. Іншими словами, правнича етика характеризує професійну діяльність через свідомість юриста, його правосвідомість, оскільки йдеться про врегулювання суспільних відносин, яке не можна здійснити одними лише нормами позитивного права.

Позитивне право, за визначенням Є. Трубецького, є конкретно-історичною формою виразу природного права. І між позитивним та природним правом на деяких історичних етапах розвитку суспільства може існувати гармонія чи відповідність. Це можливо в тих ситуаціях, коли норма позитивного права більш чи менш адекватно виражає моральний закон людського розуму чи позитивне право. Природне право формує позитивне право і перебуває з ним певний час в гармонії чи відповідності, однак потім випереджає його у своєму розвитку і вступає у протиріччя з ним [140, с. 10].

Синтез природного і позитивного права, моралі і права є складовим елементом правничої етики. Свідомість і воля юриста відображають його професійну культуру, уміння регулювати суспільні відносини. В цьому, як треба, полягає сутність професійної життєдіяльності правника. З цього приводу А. Білий зазначає, що життя - це сукупність норм поведінки, які визначають теоретичні питання розуму. Але сукупність норм і саме визначення ними теоретичних форм знання все ще залишаються етичними проблемами. Суть проблеми полягає у тому, що життя є зв'язком переживань, внутрішньо усвідомленою причинністю, реальною доцільністю, сукупністю норм практичного розуму, проте закони цього зв'язку невідомі [44, с. 239]. Тому правнича етика вчить мудрості професійного життя. Адже біологічне життя потребує певних регуляторів, якими є норми. Для юриста їх створює професійна етика, а правнича етика покликана трансформувати дозволи і заборони у внутрішню потребу юриста.

Звісно, норми правничої етики враховують синергетичні процеси, дають змогу юристові розібратися у процесах самоорганізації. Тобто необґрунтованість службових дій, поспішність прийняття правових рішень свідчать про нехтування процесами самоорганізації, яких позитивне право не враховує. Доповнюючи державні вимоги до особи юриста, правнича етика стає регулятором його професійної діяльності, культурним здобутком у галузі права.

Отже, правнича етика ґрунтується на єдності почуттєвого та раціонального (згадаймо «філософію серця» Г. Сковороди), а не лише на професійних знаннях і нормах.

4.3. Правнича етика як юридична наука

Як відомо, наука - це форма людських знань, складова частина духовної культури суспільства; система понять про явища і закони дійсності; особлива сфера цілеспрямованої людської діяльності, яка включає діячів науки з їхніми знаннями і здібностями і має на меті дослідження на основі певних методів пізнання об'єктивних законів розвитку природи, суспільства і мислення для передбачення і перетворення дійсності в інтересах суспільства [147, с. 324]. Відтак, юридична наука (правознавство, юриспруденція) - це суспільна наука, яка вивчає право як особливу систему соціальних норм, правові форми організації і діяльності держави та політичної системи суспільства в цілому [158, с. 412]. Правознавство передбачає вивчення загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених чи санкціонованих державою, тобто закріплений порядок суспільних відносин. Теоретичний підхід до вивчення й осмислення юридичних наук полягає у дослідженні системи основних ідей у тій чи іншій галузі права як форми наукового пізнання, що дає цілісне уявлення про закономірності та істотні зв'язки у формуванні, прийнятті та застосуванні права [69, с. 4].

Однак юридична наука потребує певної конкретизації, яка допомагає розробляти правові поняття, конструкції, теоретичні положення тощо. Це змінює правову систему, підвищує правову культуру суспільства, удосконалює правотворчу діяльність.

Сьогодні ми є свідками унікальної ситуації. Більшість конкретних наук, які вивчають «проблему людини», домоглись успіхів в окремих аспектах та питаннях. Завдяки науці більше знає про те, як відбуваються складні процеси в корі головного мозку людини; значно краще уявляє собі взаємодію людини і природи. Проте кожного з нас хвилює основне світоглядне питання, - заради чого живе людина? [98, с. 13].

Т. Мехед звертається до положень відомого філософа, спеціаліста у галузі моралі А. Гусейнова, який стверджує, що етика не є у прямому смислі слова ні наукою, ні навіть галуззю теоретичного знання. Проте, як зазначає Т. Мехед, наведений приклад зовсім не свідчить про те, що етика взагалі не пов'язана з наукою. Етика ґрунтується й тісно взаємодіє з конкретними суспільствознавчими і людинознавчими дисциплінами: історією, культурологією, етнографією, антропологією, лінгвістикою, релігієзнавством, не кажучи вже про те, що вона традиційно існує в рамках філософії. При цьому виникають своєрідні міждисциплінні зв'язки. Етика є однією з найважливіших наук про людину, її поведінку у суспільстві. Крім цього, вважаємо, що такою наукою є також правнича етика як окрема, самостійна галузь етичної науки. Більше того, етика не може бути поза філософією. Філософія збагачує етику методологічно. Вона визначає буття правничої етики, модифікує, пристосовує до ритму життєдіяльності. Тим самим правнича етика розвиває здатність юриста здійснювати своєрідний етичний аналіз своєї професійної діяльності, навчає його переглядати свої деонтологічні позиції.

Правнича етика розпочинається саме тоді, коли юрист відчуває потребу розібратися в сенсі професійного буття, в одвічних таємницях людських вчинків. Вона не тільки здійснює етичний аналіз власних дій, а й за допомогою науки визначає людське ставлення до самої моралі: про те, який смисл, яку внутрішню необхідність вбачає людина в прийнятті тих або інших моральних норм, на чому ґрунтує свій вибір, звідки взагалі виникає в неї потреба в моральному самообмеженні [96, с. 23]. Взагалі правнича етика здійснює науковий пошук смислу життя у правовому полі.

Правничу етику як науку зумовлює духовна специфіка світогляду. Духовний вимір професійної діяльності найбільш повно обґрунтовує поведінку юриста, допомагає знайти вихід із безвихідних, на перший погляд, ситуацій. Цей вимір вимагає від юриста знання природних (духовних) законів розвитку суспільства і вміння застосовувати їх у професійній діяльності, дотримуючись створених людством моральних чеснот. Загалом правничу етику треба розглядати як систему духовних принципів юриста у пізнанні правових явищ та прийнятті справедливих рішень.

Правнича етика як наука - це вчення про систему морально-правових випереджувальних принципів професійної поведінки юриста, які відображають фактичні знання про людину, мораль, правові явища і суспільні закони з метою їх подальшого втілення у правову діяльність.

Юридична наука виробляє саме систему теоретичних принципів професійної поведінки як свою першооснову. Це своєрідна система загальних вимог до правника, верхні і нижні межі поведінки, на основі якої здійснюється акмеологічна оцінка його діяльності. Система принципів поведінки характеризує внутрішній стан юриста. Тому юридична наука вивчає процеси, які відбуваються у свідомості юриста, а також його почуття, переконання, теоретичні засади, які він використовує на практиці. Причому ці принципи юридична наука систематизує, групує, забезпечуючи певну послідовність.

Важливо, що теоретичні принципи поведінки мають випереджувальний характер, адже наука випереджує практику, задає їй тон. Тому правнича етика як наука визначає пріоритетні напрями розвитку суспільних відносин і обґрунтовує роль юриста у них. Це стає основою створення позитивних норм діяльності, правомірної поведінки правника, скорочення розриву між дослідженнями і результатами практичних дій. Крім цього, принципи поведінки юриста застерігають його від порушення норм професійної моралі та законності. Наукове обґрунтування дає змогу передбачити можливі варіанти правомірної чи неправомірної поведінки, визначити важливі аспекти правосвідомості юриста.

Безумовно, правнича етична наука немислима без фактичних знань про людину. Це вчення побудоване на здобутках філософської антропології. Але правнича етика використовує їх у юридичній діяльності. Зокрема, йдеться про те, що в центрі будь-яких подій перебуває людина, а в центрі будь-яких юридичних (правових) подій - юрист. Як вчинить юрист у кожному конкретному випадку, яке прийме рішення - від цього залежить доля багатьох людей. У взаємодії з іншими науками, використовуючи їхні досягнення, правнича етика збагачує теоретичні знання юриста про сутність людини і її предметне ставлення до світу, усвідомлення свого місця в соціумі.

Правові явища вивчає в цілому юридична наука. Правнича етика досліджує професійні дії юриста, що пов'язана з цими явищами. Філософська категорія явища відображає зовнішні властивості, процеси, зв'язки предмета, які даються безпосередньо в формах живого споглядання [147, с. 513].

Так, на основі знань про правові явища розробляються різноманітні кодекси професійної поведінки юриста, статути та пам'ятки. Більше того, поверхове знання юристом сутності правового явища нівелює професійні дії. А проведений етичний аналіз таких дій характеризується некомпетентністю, низьким професіоналізмом. Свідома оцінка правового явища дає змогу юристові самовизначитися, сформувати правовий світогляд, дати об'єктивну характеристику процесів, що відбуваються.

Правнича етика вивчає також суспільні та природні закони, які є предметом дослідження багатьох наук. Однак правнича етика досліджує особу юриста у сфері дії природних законів. Йдеться про розуміння цих законів і застосування їх у реалізації норм права. Звичайно, наукові результати можуть бути різні: це залежить від специфіки мислення юриста, його індивідуальних особливостей. Тому не дивно, що у правничій етиці існують різні точки зору і навіть протилежні наукові концепції. Чим більше виникає наукових дискусій щодо дії законів Всесвіту, тим більше пізнається світ. Важливо, щоб науково-дослідна діяльність була послідовною, грунтувалася на логіці та раніше досягнутих результатах. Поле діяльності у галузі правничої етики дуже широке. Тут потрібне знання різноманітних не тільки суспільних, а й природничих наук. І від якості їх засвоєння залежить кінцевий результат у питаннях дії природних законів.

Звичайно, наукові етично-правові принципи поведінки юриста потрібні не тільки йому особисто. Це справа державної ваги. Держава виражає певні правові інтереси, які забезпечують нормальну життєдіяльність громадян. Етична правова наука з огляду на державу слугує формуванню у юриста певних видів культури, серед яких наукова, державна та управлінська.

Відомо, що дослідження здійснюють як юристи-практи-ки, так і юристи-теоретики. Зокрема, практичне пізнання юристом дійсності можна назвати народним пізнанням, яке ґрунтується на національній моралі, тривалому практичному досвіді.

Так чи інакше кожен юрист протягом усієї практичної діяльності робить для себе чимало відкриттів, вчиться на власних помилках. Ці відкриття є частинкою науки і при правильному доборі методів практичних досліджень завдяки їм можна досягти певних результатів. Однак ці результати матимуть цінність тоді, коли «пройдуть» етичну експертизу. Наприклад, кожна кримінальна, цивільна, адміністративна справа, яку веде юрист, є результатом його особистої праці, його творчості, його практичної науки. Це мимоволі спонукає юриста до оволодіння практичною та науковою культурою.

У науковій культурі основну роль відіграє самопізнання, визначення юристом власних якостей та можливостей. Завдяки самопізнанню юрист може як розвивати, так і гальмувати свої дослідницькі дії. Це підносить його на новий щабель цивілізованості, розкриває природні та творчі здібності, нахили.

Державна культура юриста ґрунтується на принципах та функціях діяльності державного апарату, що відображені у Законі України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. Держава створює правоохоронні органи і наділяє їх спеціальними владними повноваженнями для реалізації державних завдань. З погляду культури державних дій юрист усвідомлює характер держави. При цьому силою державного примусу не завжди можна досягнути успіхів у правоохоронній діяльності. Адже в історії України вже був такий період, коли держава перетворила правоохоронні органи у каральні. Тоді державна культура юриста була штучною, вимушеною і навіть шкідливою для суспільства.

Правнича етика як наука визначає суть державної культури, яка полягає у державному мисленні юриста. Адже реалізація влади юристів здійснюється тільки через право, його духовні цінності, а не завдяки авторитарному методові.

На державну культуру юриста значний вплив мають різноманітні політичні партії та рухи. У зовнішній та внутрішній політиці можливі зміни, проте політико-правова доктрина залишається стабільною. М. Костицький зазначає, що особливістю української політико-правової думки, під якою він розуміє систематизоване вчення, яке синтезує теорії, концепції, принципи, ідеологію та ідеї щодо суті, характеру, форми розвитку держави, громадянського суспільства і права, є її національний зміст, зв'язок з історією українського народу. Специфічні особливості української політико-правової доктрини зумовлені менталітетом українців, характером їхньої індивідуальної та соціальної психології, геополітичним розташуванням на межі двох світів - Сходу і Заходу, народними традиціями і звичаями, написаними етичними правилами, толерантністю до людей інших культур, релігій, національностей. Трактування української політико-правової доктрини як системи політичних, етичних, правових поглядів, принципів теорій забезпечує інтегративний підхід [80, с. 21-22]. Така концепція відповідає, зазвичай, сучасній науці правничої етики.

У зв'язку з цим у державній службі існують щонайменше три проблеми: управління, влада та політика, їх успішно можна розв'язати через етичний контроль за політикою. Виходячи з цього, правнича етика визначає основні функції державної культури юриста на сучасному етапі, коли утверджуються саме національні правоохоронні органи. Це підтримання державного суверенітету та національного відродження українського народу, допомога у створенні національної держави, сприяння вступові України до Європейського Союзу, підтримання певного порядку у суспільстві. Правнича етика як наука виробляє методи формування юриста - носія державних ідей, активного учасника державно-національних процесів.

Розкриваючи науковий зміст управлінської культури юриста, зазначимо, що поняття «управління» ширше, ніж поняття «керівництво». Це пояснюється тим, що управління має зовнішній і внутрішній аспекти. Саме зовнішній аспект відображає в основному суть керівництва. А внутрішній аспект характеризується рівнем науки, духовності, моралі і реалізується передусім через управління особою і службовими справами, якими займається юрист.

Управління чинить свідомий впорядковуючий вплив на іншу особу для створення певної єдності в правоохоронній діяльності. Йдеться про такий етичний момент, як вимога виконання своєї волі (не обов'язково щодо підлеглого, можна й до старших за посадою), використання також владних повноважень у процесі виконання функціональних обов'язків.

Щоб виконати функції управління, юрист повинен відчути свою здатність до вольової регуляції службової діяльності. Тому й існують такі поняття, як управлінська етика та ін. Управлінську культуру можна зрозуміти як єдність духовних, моральних, психологічних, практичних, матеріальних та інших надбань з професійними якостями юриста. Це мистецтво впливу на людей за допомогою переконання і особистого прикладу для необхідних дій у відповідному напрямі. Зрозуміло, що юрист повинен мати певні організаторські здібності, володіти високою правовою, державно-моральною та деонтологічною свідомістю.

На основі деонтологічної правосвідомості правнича етика виробляє своєрідні правила процесуальних відносин. Як зазначає М. Шиндяпіна, учасником процесуального право-відношення, в руках якого зосереджені державно-владні повноваження, є не держава в цілому, а компетентний державний орган чи посадова особа [154, с. 53]. Такою посадовою особою є найчастіше юрист. Тому етично-правова наука спрямована на дослідження тих внутрішніх процесів у правосвідомості, які безпосередньо чи логично впливають на хід юридичних процесів. У такий спосіб державна та управлінська культура чинить вплив на етичний бік процесуальних дій юриста.

Отже, правнича етика як наука має різнобічний спектр застосування здобутків у практичній діяльності юриста. Теоретичний метод отримує практичне застосування під дією етичного контролю з можливим проведенням етичного аналізу. З цією метою завданням науки правничої етики є формування морально-етичних норм та вимог для юридичної деонтології

4.4. Норми юридичної деонтології, правничої етики та професійної культури

Професійна культура юриста грунтується на морально-етичних та правових нормах. З цього приводу Т. Москалькова, виходячи з теорії права, розглядає співвідношення між нормами права і нормами моралі з позицій єдності, відмінності, взаємодії, протидії [101, с. 14]. Звичайно, ці позиції актуальні у тому випадку, коли за основу норм права беруться норми природного права. Між нормами природного права і нормами моралі суттєвих відмінностей немає. Тут похибка виражає суб'єктивне розуміння природних норм і вироблення на цій основі власної норми, яка поступово сприймається суспільством. Як зазначають В. Букрєєв та І. Римська, є різниця між чинними природними законами людського суспільства і законами штучними - юридичними та моральними, що мають конвенційний характер, хоча і неоднаковий у праві і моралі [48, с. 145].

У співвідношенні з позитивним правом відображається неконтрольована творчість законодавця. Найнеобхіднішим є використання саме морально-етичних норм. Вони підносять рівень професійної культури юриста, створюючи тим самим нормативну етику, предметом якої є закономірності нормативної регуляції поведінки, проблеми кодифікації й систематизації норм та правил моралі і яка вивчає зміст понять добра і зла, обов'язку, совісті, відповідальності, честі й гідності тощо, визначає межу вчинків, мотиви поведінки людей [147, с. 352]. Ужитковою галуззю нормативної етики є нормативна правнича етика, яка досліджує закономірні дії правової моралі.

Г. Дубова визначає професійну етику як галузь етичної науки» що вивчає систему моральних норм і принципів, які діють у специфічних умовах взаємовідносин людей у сфері певної професії; як специфічну дію загальноетичних і особливих норм професійної моралі, що мають аналітично-рекомендащійний характер, виникають і функціонують у певній професійній групі [117, с. 16-17]. Дія моральних норм у юридичній галузі - це один із предметів дослідження правничої етики. Безумовно, морально-етичні норми мають рекомендаційний зміст, але уміле їх використання формує рівень професійної культури юриста.

Найбільшу цінність мають морально-етичні норми у юридичному процесі. Солідаризуючись з Т. Москальковою, вважаємо, що юридично-процесуальні норми створює держава у вигляді правил поведінки учасників процесу, згідно з якими встановлюються їхні права, обов'язки, відповідальність, а також умови виникнення та реалізації правовідносин при провадженні юридичних справ [101, с. 6]. А правнича етика трансформує морально-етичні норми стосовно внутрішнього світогляду юриста. Йдеться про сприймання, рівень усвідомлення, творче використання державних морально-етичних норм правового характеру у юридичній діяльності. Якісне втілення таких у практику визначає їхню цінність.

Проблему обгрунтування моральних норм і цінностей досліджує В. Малахов. Він зазначає, що здавна одним із центральних суто теоретичних завдань етики було обґрунтування певної усталеної системи моральних норм і цінностей, пошук раціональних підстав, які б доводили їхню перевагу, вмотивованість і надійність. Протягом століть подібне обгрунтування вибудувалося, втім, усередині власне релігійних уявлень про людину та її обов'язки. Сучасна етика висуває аксіологічні, онтологічні та трансцедентальні обґрунтування моралі. Зокрема, в країнах, що постали на теренах колишнього Радянського Союзу, до суперечок навколо методологічних проблем сучасної філософії й людинознавства додається гостра криза основних життєвих орієнтацій, пов'язана із затяжним і болісним процесом зламу традиційних форм існування за відсутності ясної перспективи попереду. Люди нерідко впадають у відчай, даючи вихід лихим пристрастям, або байдужіють. На противагу такій дезорієнтованості й зневірі постає гостра потреба в оновленій надійній системі моральних та духовних орієнтирів, що відповідала б запитам часу й повноті нинішнього досвіду. Зробити свій внесок у задоволення цієї потреби сучасна етика може лише на основі теоретичного осягнення моралі як такої, її глибинних підвалин [96, с. ЗО].

Сучасний період державотворення в Україні характеризується моральним діалогом між існуючими моральними нормами і національним правом, що формується. Але, як зазначають В. Букреєв та І. Римська, вчорашні норми, народжені на іншому фунті, в нових умовах виявилися неспроможними [48, с. 143]. Також вони не можуть регулювати суспільні відносини, впливати на створення правових норм. У цьому випадку поява суверенної держави України - це юридичний факт. М. Алексєєв вказує, що деякі факти набувають нормативного значення або відміняють норми, тим самим відповідаючи на історико-психологічне запитання про те, в силу чого змінюється зміст даних норм; описують психологічні переживання і мотиви поведінки [39, с. 142]. Тобто сьогоднішній зв'язок демократії з правом демонструє фактичність моральної норми щодо здатності можливої ідеальної дії здійснити морально-нормативний підхід до аналізу юридичної діяльності. Якщо, за словами В. Букрєєва та І. Римської, держава - це закон моральний і юридичний, а суддя держави - історія, можлива норма її оцінки [48, с. 159], то дії юриста повинні ґрунтуватися на нормах загальнолюдської закономірності, не допускаючи запрограмованості раціональних дій. Справа в тому, що, як зазначає М. Алексєєв, саме теорія нормативних фактів дає змогу значно розширити вчення про види позитивного права у порівнянні із загальноприйнятими поглядами [39, с. 150].

З'явилась можливість реалізувати природне право, природні закономірності, які гарантують міцні моральні норми. Утворені таким чином моральні норми одержать оцінку значно пізніше, але вони позитивно впливають на цивілізованість українського суспільства і, зокрема, юриста вже нині. Юрист має змогу творчо використовувати духовно-моральні державні стандарти, пристосовуватися до будь-якого правового явища чи суспільного середовища. Головне - це вивірена духовно-моральна політика держави, яка визначає основні напрями формування норм, надає суспільним фактам цивілізованої нормативності, спонукає юриста до нормативної самоорганізації.

Дійсно, правнича етика виробляє основу для моральної нормотворчості юриста, його нормативного мислення у сфері моралі, стандартизує її, знімаючи з людини тягар індивідуального вибору, а значить, і відповідальність за цей вибір [48, с. 143]. Навіть у позитивному праві це недопустимо, оскільки юрист чинитиме шаблонне, однотипне, без внутрішнього на те переконання. З цього приводу П. Новгородцев зауважує, що людині властиво бачити у праві настанову, яка залежить від особистої волі та думки, складової частини моральної субстанції. Звідси її прагнення вплинути на право у розумінні наближення до моральних ідеалів [105, с. 14]. Тобто юрист не підвладний правовим нормам, у нього повинна бути альтернатива, власне бачення суті справи. Звичайно, це ризиковано і відповідально. Проте індивідуальний вибір у межах, які встановлюють позитивні норми, завжди більше цінується суспільством. За словами В. Махалова, свобода ставить найвищі вимоги до людського сумління і відповідальності [96, с. 31]. Саме у свободі вибору правових норм, у «тягарі індивідуального вибору» полягає, якщо доцільно, соціальна сутність юриста, його служіння суспільству.

Відомий російський учений-юрист Б. Чичерін зауважує, що галузь права не вичерпується позитивним законодавством, яким визначаються ті юридичні норми, які діють у певний час і в певному місці. Але юридичні закони не залишаються вічними та незмінними, як закони природи, які потрібно тільки вивчати і завжди рахуватися з ними. Позитивні закони - це творіння людської волі, яка потребує оцінки. Крім цього, вони змінюються відповідно до змін потреб і поглядів. Тобто для оцінки і зміни позитивного права потрібні вищі міркування, загальне мірило, керівні засади, які може дати тільки філософія. Неможливо встановити права і обов'язки осіб, не знаючи, що таке право, де його джерела і які постають з нього вимоги. Ці засади тісно пов'язані з власне людською особистістю, а тому потрібно досліджувати природу людини, її властивості та призначення [151, с. 21]. Морально-етичні норми правничої етики допомагають юристові у його пошукові правомірної поведінки. Стандартне, шаблонне, наперед визначене мислення юриста тут недопустиме.

Отже, у дослідженні морально-етичних норм важливу роль відіграє філософія права. П. Новгородцев підкреслює, що природно-правові системи визначають основне питання філософії права: дослідження вищих основ юридичних настанов, які випливають із природи людини та суспільства [105, с. 14]. Іншими словами, правнича етика, керуючись здобутками філософії права, виробляє такі морально-етичні норми, які б удосконалювали, наближали позитивне право до природних норм службової поведінки юриста. Такий підхід застерігає юридичний позитивізм від консерватизму, авторитаризму, розвиває людську особистість, націлює на благородні почуття, що формують так звану філософію серця юриста.

Звичайно, філософія права, досліджуючи морально-етичні норми професійної культури юриста, дає відповідь на запитання про призначення норм позитивного права у регулюванні суспільних відносин. Так, Є. Трубецький здійснює підходи до правових норм з позицій сили, інтересу, «порядку миру» та моралі, доводячи, що жодна з цих позицій не дає вичерпного обґрунтування правових норм [140, с. 29-36]. Він зазначає, що коли право зводиться до сили, то не може бути жодних обов'язкових правил поведінки, які б пов'язували свавілля сильнішого. Тоді люди зобов'язані підкорятися нормам права лише до того часу, поки вони не мають достатньої сили, щоб чинити їм опір [140, с. ЗО]. Фактично правова норма виступає як примус, нехтуючи природними задатками людини, утверджуючи силу будь-якої влади. Виникнення норм права завжди супроводжується повним інтересом, який слугує могутнім фактором право-творення. Але це не означає, що кожна норма права тотожна інтересові, який її викликав, важливо, щоб інтерес становив зміст права [140, с. 32]. Часто такі інтереси завдають значної шкоди суспільству, гальмують його розвиток. На думку Є. Трубецького, правовий порядок визначається метою встановлення миру між людьми. Але це далеко не єдина мета права: багато правових норм, які визначаються завданнями, що не мають нічого спільного з «метою миру» [140, с. 33].

Особливу увагу приділив Є. Трубецький теорії, яка визначає право як частину моралі. Піддаючи критиці А. Шопенгаузера, Л. Петражицького, В. Соловйова, він не погоджується з тим, що право є частиною моралі, її нижчим ступенем. Право - зовнішній закон, порядок, який повинен панувати у людському суспільстві. Жаль, співчуття - це внутрішній закон людського серця. Як зовнішній закон права, так і внутрішній закон жалю чи співчуття до ближнього - це два окремі прояви однієї і тієї ж моральної засади [140, с. 34-35]. Є. Трубецький вказує, що існує багато правових норм, які не тільки не становлять мінімуму моралі, а, навпаки, значною мірою аморальні. Також існує чимало юридичних норм, які не містять ні морального, ні аморального змісту і байдужі щодо моралі. Висновок Є. Трубецького зводиться до того, що право лише слугує моральній меті, хоча це вимога ідеалу, якому дійсність далеко не завжди відповідає, а часто і прямо суперечить [140, с. 36]. Звідси мораль і право у їхніх взаємних відношеннях можна порівняти з двома колами, які перетинаються. У них є, з одного боку, спільна сфера перетину, в якій зміст приписів збігається, і разом з тим дві окремі ділянки, в яких вимоги часто не сходяться між собою, часто навіть прямо суперечать одна одній [140, с. 44].

М. Алексєєв підтримує вчення Л. Петражицького, який вважав, що об'єктивна властивість об'єктивних зовнішніх подій залежить від психіки тих, хто з ними має справу, і від їхньої схильності до тих чи інших психічних реакцій на відповідні представлення [39, с. 150-151].

Морально-етичні норми професійної культури юриста, думаємо, мають реальне існування, як і спільна частина моральних та правових норм (перетин двох кіл). Але загалом не можна погодитися з Є. Трубецьким, що саме перетин двох кіл символізує правові і моральні норми. Ситуацію швидше можна інтерпретувати концентрованими трьома колами зі спільним центром - духовними, моральними, правовими нормами. Духовні та моральні норми як норми природного права є орієнтиром для норм позитивного права. Тому позитивне право не завжди збігається з природним, часто йому суперечить. Завдання правничої етики полягає у тому, щоб наблизити юридичну діяльність до дій за природними законами. Однак такі дії часто супроводжуються певними упущеннями, а іноді помилками й порушеннями.







Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 551. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

СПИД: морально-этические проблемы Среди тысяч заболеваний совершенно особое, даже исключительное, место занимает ВИЧ-инфекция...

Понятие массовых мероприятий, их виды Под массовыми мероприятиями следует понимать совокупность действий или явлений социальной жизни с участием большого количества граждан...

Тактика действий нарядов полиции по предупреждению и пресечению правонарушений при проведении массовых мероприятий К особенностям проведения массовых мероприятий и факторам, влияющим на охрану общественного порядка и обеспечение общественной безопасности, можно отнести значительное количество субъектов, принимающих участие в их подготовке и проведении...

Неисправности автосцепки, с которыми запрещается постановка вагонов в поезд. Причины саморасцепов ЗАПРЕЩАЕТСЯ: постановка в поезда и следование в них вагонов, у которых автосцепное устройство имеет хотя бы одну из следующих неисправностей: - трещину в корпусе автосцепки, излом деталей механизма...

Понятие метода в психологии. Классификация методов психологии и их характеристика Метод – это путь, способ познания, посредством которого познается предмет науки (С...

ЛЕКАРСТВЕННЫЕ ФОРМЫ ДЛЯ ИНЪЕКЦИЙ К лекарственным формам для инъекций относятся водные, спиртовые и масляные растворы, суспензии, эмульсии, ново­галеновые препараты, жидкие органопрепараты и жидкие экс­тракты, а также порошки и таблетки для имплантации...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.014 сек.) русская версия | украинская версия