Трудовий договір з молодим спеціалістом

Такий договір регулюється низкою нормативно-правових актів, прийнятих в Україні в останні роки.

Указом Президента України "Про заходи по реформуванню системи підготовки спеціалістів і працевлаштування випускни­ків вищих навчальних закладів" від 23 січня 1996 р, № 77/96 у редакції Указу від 16 травня 1996 р. №342/96 (Урядовий ку­р'єр. — 1996. — 25 січня) встановлені три способи фінансового забезпечення підготовки фахівців вищими навчальними закла­дами: 1) за державним замовленням (за рахунок коштів Держав­ного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів); 2) за рахунок коштів юридичних і фізичних осіб; 3) за рахунок власних коштів учня.

Відповідно до джерела фінансування визначається і сектор народного господарства, де молодий фахівець буде працевлаш­тований. Особи, які навчалися за державний рахунок, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов'язуються після закінчення навчання та отримання відпо­відної кваліфікації відпрацювати в державному секторі народ­ного господарства не менше 3 років.

Порядок працевлаштування випускників, які навчалися за рахунок коштів відповідних юридичних і фізичних осіб, визна­чається угодою між ними.

Випускники, які навчалися за власні кошти, мають право оби­рати місце працевлаштування за власним бажанням.

Працевлаштування молодих фахівців здійснюється на основі Положення про сприяння в працевлаштуванні випускників дер­жавних вищих навчальних і професійних навчально-виховних за­кладів України, затвердженого наказом Міністерства освіти Украї­ни від 23 березня 1994 р. № 79 (зі змінами, внесеними наказом від 9 грудня 1996 р. № 379) (Інформаційний бюлетень Україн­ського державного центру правової інформації. — 1994. — № 14).

Постановою Кабінету Міністрів від 22 серпня 1996 р. № 992 затверджений Порядок працевлаштування випускників вищих

264

навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася на державне замовлення (ЗП України. — 1996. — № 17. — С. 460). Випуск­ники вищих навчальних закладів, яким присвоєно кваліфікацію спеціаліста з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів і які працевлаштовані на підставі направлення на роботу, вважаються молодими спеціалістами протягом 3 років, а випуск­ники професійного навчально-виховного закладу — 2 років з моменту укладення ними трудового договору Із замовником. Час навчання в інтернатурі в цей період не включається. Керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчан­ня за держзамовленням укладають з ними угоди за спеціальною формою. Випускники, які уклали таку угоду, зобов'язані відпра­цювати за місцем призначення не менше 3 років.

Розірвання угоди допускається з поважних причин: встанов­лення інвалідності І або II групи, внаслідок чого випускник не може виїхати на роботу за призначенням; встановлення інвалід­ності І або II групи у чоловіка (дружини) випускника, одного з батьків (або осіб, що їх замінюють); якщо випускник — вагітна жінка, мати або батько, що має дитину у віці до 3 років або ди­тину, яка згідно з медичним висновком потребує догляду (до досягнення нею 6-річного віку); випускник — самотня мати або батько, які мають дитину у віці до 14 років або дитину-інваліда; проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім строкової), у тому числі за контрактом, і служби в органах вну­трішніх справ поза місцем розташування замовника; вступ у вищі навчальні заклади III—IV рівнів акредитації для випуск­ників навчальних закладів І—II рівнів акредитації.

Випускники працевлаштовуються на місця, доведені до вищого навчального закладу за держзамовленням. Керівництво вищого навчального закладу не пізніше ніж за рік до закінчення навчан­ня пропонує випускникові посаду відповідно до укладеної уго­ди. При цьому оформляється картка працевлаштування випуск­ника. Замовник (міністерство, обласні держадміністрації, держав­ні організації й установи) за 2 місяці до закінчення навчання повинен підтвердити вищому навчальному закладу достовірність місць для працевлаштування.

Випускнику після закінчення вищого навчального закладу вручаються диплом про його закінчення, направлення на роботу і видаються належні випускникові кошти, перераховані вищо-

265

му навчальному закладу замовником. Направлення на роботу є підставою для укладення трудового договору між молодим спе­ціалістом і замовником.

Випускнику, який виявив бажання працевлаштуватися само­стійно (у випадку, якщо з ним не укладено цільовий договір), на його письмове прохання видається довідка про можливість са­мостійного працевлаштування. Така ж довідка видається у ви­падку, якщо навчальний заклад не вирішив питання про працев­лаштування випускника.

Молодий фахівець зобов'язаний прибути до місця призначен­ня в термін, визначений у направленні на роботу.

У разі неприбуття молодого фахівця за направленням або від­мови без поважної причини приступити до роботи за призначен­ням; звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни; звільнення за власним бажанням протя­гом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у вста­новленому порядку до державного бюджету вартість навчання і компенсувати замовнику всі витрати (п. 2 Указу Президента від 23 січня 1996 р. № 77/96; п. 18 Положення про сприяння в пра­цевлаштуванні випускників державних вищих навчальних і професійних навчально-виховних закладів України, затвердже­ного наказом Міністерства освіти від 23 березня 1994 р. № 79; п. 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчаль­них закладів, підготовка яких здійснювалася за державним за­мовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 22 серпня 1996 р. № 992).

Вказане положення знайшло підтримку й у думці Верховно­го Суду України (див. Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1998. — № 8. — С. 220).

Проте положення про обов'язок випускника відшкодувати до державного бюджету вартість його навчання викликає запере­чення. Ця норма встановлена підзаконними нормативно-право­вими актами, тоді як у ст. 53 Конституції України визначено, що держава забезпечує доступність і безоплатність професійно-тех­нічного і вищого навчання в державних і комунальних навчаль­них закладах. Цілком імовірно, ця норма протримається до чер­гового конституційного звернення громадян і рішення Консти­туційного Суду, який таку норму, є підстави сподіватися, визнає

266

неконституційною. У цьому випадку має місце публічно-право­вий характер суспільних відносин, в яких держава виконує кон­ституційний обов'язок щодо безоплатного навчання. Стипенді­альні виплати мають характер соціальної підтримки студентів з боку держави і є по суті соціальною допомогою, яка надається на прожиття студентам. Розміри їх надзвичайно низькі. У цьо­му випадку повинен застосовуватися принцип безповоротності таких виплат.

В умовах економічної нестабільності, зростання легального і прихованого безробіття, а також загрозливих процесів скорочення чисельності населення і падіння рівня народжуваності в Україні неприпустимо переводити всі відносини у сфері освіти в русло цивільно-правових договорів. У цьому випадку суб'єкти явно не рівні. Соціальна держава зобов'язана забезпечити певний міні­мум соціальних прав людини за рахунок державного бюджету чи інших коштів, головне, щоб таке забезпечення було безоплат­ним для громадянина. Не можна взагалі ставити питання про відшкодування у таких відносинах ще й тому, що, як відомо, молодими спеціалістами є молоді люди, які у переважній своїй більшості ще не працювали і грошових накопичень не мають. Не можна не звернути уваги і на виняткову значущість освіти у суспільстві, адже саме освічені висококваліфіковані фахівці здатні забезпечити прогрес суспільства.

Іншу правову природу мають відносини особи, яка проходила навчання за договором з юридичними і фізичними особами за рахунок грошових коштів останніх. Ці відносини мають цивілі-стичну природу, і в разі порушення випускником умов договору сума заподіяного збитку повинна бути відшкодована. Повинні бути також відшкодовані транспортні та компенсаційні витра­ти організацій і фізичних осіб на проїзд молодого фахівця до місця роботи, якщо випускник не прибув без поважних причин.

Випускникові, якому відмовлено в прийнятті на роботу після прибуття до місця призначення, замовник компенсує витрати, пов'язані з переїздом випускника і членів його сім'ї як до місця призначення, так і з поверненням до місця постійного прожи­вання (якщо він був направлений в іншу місцевість) відповідно до певних умов угоди.

Молодим фахівцям, які отримали направлення на роботу, на­дається відпустка тривалістю ЗО календарних днів з виплатою

допомоги в розмірі місячної стипендії за рахунок замовника. На них поширюються всі соціальні пільги, передбачені колективним договором підприємства. Надання житла визначається угодою і чинним законодавством.

Слід звернути увагу на те, що чинним нині законодавством не передбачено заборони прийняття на роботу молодого спеціаліста не за призначенням, яка була встановлена раніше. На цю обста­вину вказав Верховний Суд України (див. Бюлетень законодав­ства і юридичної практики України. — 1998. — № 8. — С. 220).