5. Слов’яни великого переселення народів (2-6 ст н.е.)
Слов’яни і Велике переселення народів
ІІІ ст. — рух на південь германських племен готів, що створили свою державу на узбережжі Чорного та Азовського морів. Після кількох невдалих спроб готам врешті вдалося підкорити собі праслов’янське населення, захопивши підступно їх вождів на чолі з Бусом.
Початок ІV ст. — поява у Північному Причорномор’ї кочовиків з Центральної Азії — гунів.
375 р. — гуни на чолі з Баламбеєм розбили готів і зруйнували грецькі міста-колонії. Звідси вони продовжили рух на захід до кордонів Римської імперії.
Середина V ст. — за Аттіли («Бич Божий») гуни досягають вершини свого розквіту. Однак після смерті Аттіли їх союз остаточно розпадається. Після цього посилюються позиції слов’ян.
VІ ст. — анти досягають найвищої могутності. Вони ведуть переможні війни з Візантією в Подунав’ї та на Балканах. Починається процес розселення слов’ян. Із межиріччя Дніпра й Дністра вони просуваються в Придунайські землі і там діляться на дві групи: одна йде на Балканський півострів, а інша — вгору вздовж течії Дунаю. Починаючи з V ст., слов’яни Лівобережжя заселяють нові райони на півночі й північному сході, що до цього були зайняті балтами та угро-фінами. Початок поділу слов’ян на три гілки — східних, західних та південних.
50-і рр. VІ ст. — з Центральної Азії у Північне Причорномор’я насунули тюркомовні кочові племена аварів. Завдавши поразки антам, вони спустошили їх землі. Осівши в середній течії Дунаю, вони утворили свою державу — Аварський каганат.
602 р. — остання письмова згадка про антів, коли вони виступали союзниками Візантії у війні з аварами.
VІ–ІХ ст. — аварська держава поступово занепадає. Причина — невдалі війни проти Візантії, франків і слов’ян.
VІІ ст. — слов’яни повністю витискають аварів з українського Причорномор’я.
Значення Великого переселення народів:
1. Привело до формування сучасної етнополітичної карти Європи.
2. Започаткувало поділ слов’ян на етнічні групи, які залежно від історичних обставин заклали основи процесів формування сучасних слов’янських народів.
3. Межа між історією Стародавнього світу й Середньовіччям.
6. Слов’янська колонізація східної європи (7-середина 9 ст н.е.)
Назва “анти” проіснувала недовго, до початку VII ст. Після 602 р. вона щезла з історичних хронік. Згідно з однією з історико-лінгвістичних версій у процесі розселення на Балканах анти змішалися зі склавинами і далі були вже відомі під спільною назвою“слов’яни”.
В арабських джерелах згадується про союзи слов’янських племен - об’єднання східних племен ще до створення Київської Русі. Слов’яни жили родами, племенами. Найдавніший вітчизняний літопис, згадуючи про розселення слов’ян у Східній Європі в IX ст., називає різні племена: словени, кривичі, поляни, в’ятичі, радимичі, древляни, сіверяни та ін.
Починаючи з перших століть нашої ери і до виникнення Київської Русі матеріальна культура східних слов’ян пройшла кілька етапів розвитку. Слов’янські племена найчастіше селилися групами на берегах річок та озер. Люди жили в землянках і напівземлянках з плетеними або дерев’яними стінами. Керамічний посуд був переважно ліпним з візерунками. Обряд поховання - спалення трупів. Археологи при розкопках знаходять багато різноманітних знарядь праці і прикрас.
Основними заняттями східних слов’ян були землеробство і скотарство. Вирощували просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес та інші культури. У слов’ян існували різні види ремесел: ливарне, обробка заліза, різьблення на кістці, виготовлення посуду та ін. Соціальні структури розвивалися в напрямку від первісної общини в перших століттях до н. є. до сусідської общини. Кількісне збільшення міст як економічних і політичних центрів, якісний прогрес різних ремесел і торгівлі, воєнні походи, в яких брали участь воїни всіх слов’янських земель, -усе це сприяло утворенню східно-слов’янської держави - Київської Русі.
7. Дохристиянська київська русь: економіка, етносоціальна структура, внутрішня і зовнішня політика (836-988)
У VIII–IX ст. у Середній Наддніпрянщині виникло державне об’єднання - Руська земля, до складу якого ввійшли поляни, древляни, сіверяни.
Згідно з літописною традицією в генезисі Давньоруської держави активну роль відігравали нормани, яких на Русі називали варягами.. Перші загони варягів з’явилися на слов’янській землі в IX ст. Вони нападали на міста і селища слов’ян, розташовані навколо озера Ільмень, на фінські і латиські племена, що жили у Прибалтиці. Окремі загони варягів йшли на службу до слов’янських князів, які брали участь у боротьбі з хозарами, у походах на Візантію
Як записано у “Повісті временних літ”, у 862 р. варязького конунга Рюрика ільменські слов’яни запросили княжити в Новгороді на річці Волхові. Через 20 років (у 882 р.) один з варязьких проводирів Олег із загоном воїнів приплив з Новгорода до Києва. Князями Києва у той час були Аскольд і Дір. Варяги назвали себе мирними купцями. Вони хитрощами заманили Аскольда і Діра до свого табору і там убили їх. Київським князем став Олег.
Існують два погляди щодо походження Київської держави. Перший - представлений германістами (О. Шахматов, Л. Нідерле та ін.), - виходить з того, що нормани (варяги) зробили вирішальний внесок у створення Давньоруської держави. Другий - антинорманський (М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Багалій) - заперечує це. За даними сучасних істориків, Давньоруська держава -Київська Русь - сформувалася до приходу норманів.
З проблемою виникнення Київської Русі тісно пов’язане питання про походження слова “Русь”. Окремі вчені вважають, що це слово варязького походження. Так, Д. Дорошенко наголошує, що вирішальний доказ на користь норманської теорії полягає в тому, що західні фіни й досі “Руссю” називають Швецію. О. Єфименко вважає, що слово “Русь” південного (причорноморського) походження. М. Тихомиров, Б. Рибаков, В. Мавродін та інші на основі аналізу різних джерел наголошують на місцевому походженні назви “Русь”. Характерно, що саме в Середній Наддніпрянщині збереглося багато назв, пов’язаних зі словом “Русь”: Рось, Росава, Роставиця, Ростовець. На думку Б. Рибакова, союз слов’янських племен у VIII–IX ст. запозичив назву одного з племен - народу “рос”, або “рус”, відомого з VI ст. за межами слов’янського світу.
Якщо князі Кий, Аскольд і Рюрик - герої легенд про Київ, то князь Олег (882-912 pp.) - перша історична особа в Київській Русі. Відомо, що він як Великий київський князь збирав данину зі слов’янських племен, воював із хозарами. У 907 і 911 р. князь Олег здійснив успішні походи на Візантію, завдяки чому Русь домоглася вигідних для себе мирних договорів із греками. Князюванням Олега завершився процес створення Київської Русі. Отже, доходимо висновку: Київська Русь виникла в результаті тривалої політичної, економічної, культурної консолідації східних слов’ян.
Характер діяльності Київської Русі, що склався за часів правління Олега, не змінився і при князеві Ігорі (912-945 pp.). У 941 р. Ігор здійснив похід на Візантію, у 944 р. у результаті воєнного походу до Закавказзя захопив Дербент, Ширван, столицю Уранії місто Бердаа. Під час правління Ігоря на південних кордонах Русі з’явилися печеніги. У 915 р. вони домовилися з Києвом про мир і відійшли до Дунаю, але вже в 930 р. Ігореві довелося воювати з ними. Часті війни, велика данина викликали невдоволення населення. Восени 945 р. позачергова поїздка Ігоря з дружиною за даниною до древлян завершилася трагічно - жителі міста Іскоростеня повстали й убили Ігоря.
Повстання древлян жорстоко придушила вдова Ігоря княгиня Ольга. Літописець Нестор записав про це легенду. Усіх представників першого посольства древлян Ольга наказала закопати живими в землю, друге посольство було спалене. Потім Ольга з дружиною прийшла до древлян нібито з миром і запросила знатних бояр до себе в табір на бенкет. Гостей напоїли вином і потім зарубали. А жителям Іскоростеня на знак обіцяного їм примирення княгиня наказала принести голубів -по одному з кожного дому. Дружинники Ольги прив’язали до лапок голубів клоччя, підпалили його і відпустили птахів. Голуби полетіли в місто і сіли під дахи осель. Іскоростень спалахнув і перетворився на попіл.
Княгиня Ольга правила державою до повноліття свого сина Святослава. За часів її правління (945-964 pp.) підвищився міжнародний авторитет Київської Русі. Цьому сприяли візит Великої княгині Ольги до Константинополя і прийняття нею християнства. У ці часи розвивалися відносини з іншими державами. У внутрішній політиці Ольга здійснила реформи щодо упорядкування збирання данини.
У 964 р. Великим князем Київської Русі став син Ольги Святослав (964-972 pp.). Усе своє життя він провів у воєнних походах і битвах. Він не возив із собою особистого шатра, постелі, посуду, поділяв з воїнами всі побутові труднощі. Спав князь просто неба, вживав просту їжу, приготовлену на вогнищі. Святослав був дуже сміливим полководцем. “Іду на Ви!”, - так він попереджав супротивника про майбутню війну.
Протягом 965-967 pp. Святослав розбив Хозарський каганат, Болгарське царство на Волзі, увів до складу Київської Русі в’ятичів. На Північному Кавказі йому підкорилися племена осетинів і черкесів. Завдяки перемогам Святослава Київська Русь значно розширилася. Руські купці дістали змогу торгувати з країнами Сходу.
З 968 р. Святослав розпочав експансію на Дунай. Розбивши Болгарію, він захопив дунайські міста, а місто Переяславець-на-Дунаї зробив своєю резиденцією з наміром перенести сюди згодом і столицю Русі. Далі Великий князь почав боротьбу з Візантією за Балканські землі. Здобувши кілька перемог над візантійськими військами, він проник углиб Візантійської імперії. У 971 р. військо Святослава було оточене в місті Доростолі на Дунаї величезною армією імператора Йоанна Цимісхія. Князь звернувся до своїх воїнів зі словами: “Не осоромимо землю руську, а ляжемо кістьми. Мертві сорому не ймуть. Станемо міцно, я поперед вами піду!” Воїни відповіли: “Де твоя голова впаде, там і ми свої голови покладемо”. Нерівний бій тривав довго. Воїни Святослава не відступили. Візантійський імператор, переконавшись, що руське військо стоїть на смерть, вирішив укласти зі Святославом мир. Відмовившись, згідно з умовами миру, від дунайських завоювань, у 972 р. Святослав з невеликою частиною дружини повертався до Києва. Поблизу дніпровських порогів на нього несподівано напали печеніги. У жорстокій битві Святослав загинув. Печенізький хан зробив з черепа Святослава чашу, окувавши її золотом. З цієї чаші він пив вино, вважаючи, що тим самим він перейме розум і мужність київського князя.
Після смерті Святослава Великим князем Київської держави став його син Володимир (980-1015 pp.). Він очолив боротьбу проти печенігів, які дедалі більше загрожували Київській Русі. Протягом 981-993 pp. Володимир здійснив походи на ятвагів, в’ятичів, хорватів, поляків, у результаті чого завершився тривалий процес формування державної території Київської Русі. У кожному князівстві він посадив або своїх синів, або намісників і в такий спосіб покінчив з автономією давньоруських земель.
8. Київська Русь християнської доби: економіка, етносоціальна структура, внутрішня і зовнішня політика (988-1097)
У 988 р. у Київській Русі офіційною державною релігією стає християнство (у його візантійсько-православному варіанті). Запрошені з Візантії священики відправляли обряд хрещення, часто примусово. Дерев’яні зображення язичницьких богів спалювали або кидали в річку. Запровадження християнства на Русі розширило її економічні зв’язки. За часів правління Володимира крім Візантії Київська Русь підтримувала зв’язки з Німеччиною, Римом, Польщею, Чехією, Скандинавськими країнами.
Після смерті Володимира (1015) залишилося 12 його синів, між якими почалася боротьба за київський престол. Спочатку Києвом заволодів Святополк, убивши своїх братів Бориса, Гліба і Святослава (князі Борис і Гліб стали першими руськими християнськими святими). Проти Святополка, якого прозвали Окаянним, виступив Ярослав. Князь Ярослав народився в 978 p., здобув добру освіту, багато читав, знав кілька мов. Княжив Ярослав у Новгороді і був одружений з донькою шведського короля. Одержавши восени 1015 р. листа від сестри про лиходійства брата Святополка, Ярослав зібрав понад три тисячі новгородців і пішов на Київ. Військо Святополка було розбите. Проте Святополк, уклавши союз із печенізькими ханами і польським королем Болеславом Хоробрим, у 1017 р. захопив разом з ними Київ. Ярослав залишив Новгород, зібрав військо і знову вигнав Святополка з Києва. У 1019 р. Святополк ще раз підійшов до Києва. Битва відбулася на річці Альті. Військо Святополка було розбите, а він утік на захід і незабаром помер.
Часи князювання Ярослава Володимировича (1019-1054 pp.) позначені новим піднесенням Київської Русі й Києва. Було збудовано нову лінію оборони на південних кордонах Русі. У 1036 р. печеніги намагалися захопити Київ, але були остаточно розгромлені. Згодом, у 1043 p., Ярослав очолив останній похід русичів на Візантію.
Багато уваги Ярослав приділяв зміцненню християнства. В усіх великих містах було зведено християнські храми, серед них головний храм Русі - Софія Київська; було засновано багато монастирів. Найбі
