Російсько-українська-польсько-кримська війна 1654-1657

Після Переяславської ради і затвердження Москвою Березневих статей (1654 p.), які визначали політичний і правовий статус України у складі Російської держави, становище України залишалося складним. Входження України до складу Росії не відповідало інтересам сусідніх країн. Уряд Польщі не хотів втрачати українські землі й не визнав рішень Переяславської ради. Туреччина і Кримське ханство розуміли, що союз України й Росії відкривав можливості для зміцнення становища Росії на берегах Чорного та Азовського морів. Російсько-український союз і зміцнення Російської держави непокоїло й Швецію.
За таких складних обставин відновилася війна проти Польщі. На початку воєнних дій 1654-1656 pp. спільні українсько-російські війська звільнили велику частину території України аж до західних кордонів Галичини та Холмщини, російське місто Смоленськ, частину земель Білорусії. Проте закріпити перемогу не вдалося. Скориставшись ослабленням Польщі, у липні 1655 р. Швеція виступила проти неї і захопила більшість її території. Швеція претендувала й на західноукраїнські землі, звільнені українсько-російськими військами. У цих умовах Росія припинила воєнні дії проти Польщі, уклавши з нею в 1656 р. перемир’я, і розпочала війну зі Швецією.
Укладення російсько-польського перемир’я продемонструвало відмінність у підходах Росії і України до ведення війни. Україна про­довжувала воєнні дії проти Польщі. Проте початок російсько-шведської війни і тимчасовий перепочинок допомогли Польщі зміцнитися й завдати поразки війську Б. Хмельницького навесні 1657 р. Після смерті Б. Хмельницького у серпні того ж року починається боротьба за владу різних угруповань української правлячої верхівки. 60-80-ті роки XVII ст. увійшли в історію України як доба Руїни. На жаль, спадкоємці Б. Хмельницького не змогли успішно завершити його починання. Початком доби Руїни стало усунення від влади восени 1657 р. шістнадцятирічного сина Б. Хмельницького - Юрія. І. Виговський та його прибічники фактично здійснили державний переворот.

 

25.Українська Руїна (1658-1681)

Українська Руїна – це громадянська війна між прихильниками феодально-кріпосницького ладу в Укр. та прихильниками збереженнями буржуазних перетворень. Причина цієї війни полягали в протиріччях, які сформувалися в українському суспільстві за час революції. Головне протиріччя між усім козацтвом з одного боку та ін. сусло віями укр. суспільства.

Друге протиріччя – між козацькою старшиною і рядовими козаками.

Третє – між лівобережним і правобережним населенням.

Четверте – між міським і сільським населенням.

Ці протиріччя в різному їх співвідношенні і визначили хід громадянської війни – Укр. Руїни.

Дві особливості громадянської війни:

- В її ході широкі народні маси поступово відходили від активної боротьби, а їх місце заступили найманці і збройні сили сусідніх держав, яскраво це видно на долі Дорошенка.

- Процес обмеження автономії Укр. під час Громад. Війни не носив лінійного характеру. У випадках, часи, коли гетьманувала людина, яка користувалась народною підтримкою, царський уряд нав’язав угоди, які суттєво обмежувала повноваження української влади.

.Громадянська війна починала повстання полтавського полку і запорожців проти Виговського. І завершувався Бахчисарайським миром Росії і Туреччини, який зафіксував Правоб. Укр. і Запоріжжя, і околиць Києва в складі Росії. Поділля і Пд. Київщина в складі Туреччини. Та створення нейтральної зони між Дніпром і пд. Бугом, яка не підлягала заселенню.

 

26. Правобережжя після Руїни (1681-1699)

Після Руїни Правобережна Україна залишилася знелюднілою, і польський уряд, якому відійшла ця територія за Андрусівським, а згодом за Вічним миром, вирішив поновити козацький стан у Польщі. У 1684 Яном ІІІ Собельським було офіційно відновлене Військо Запорозьке, очолюване запорожцем Андрієм Могилою. Було створено чотири полки (Богуславський, Корсунський, Брацлавський і Білоцерківський). Реєстр становив дві тисячі осіб. Того ж року в турецькій частині Правобережжя був обраний гетьман Теодор Сулименко, якого визнав султан.

27. Лівобережжя після Руїни (1681-1699)

· Формально Гетьманщина перебувала у межах Московського царства

· Ділилася на 10 полків

· Гетьмана обирала старшинська рада на невизначений термін

· До ген. Старшини входили:

- обозний (відповідав за постачання армії)

- суддя (очолював генеральний суд)

- осавул (організація військових частин)

- підскарбій (фінансова та податкова політика)

- хорунжий (військовий прапор – корогви)

- бунчужний (зберігав бунчук – гетьманський символ влади)

· Підписання статей з кожним новим гетьманом

· Загальновійськова рада скликалася залежно від обставин і перестала бути законодавчо-розпорядчим владним органом

· Старшинська рада замінила загальновійськову вона вирішувала оборонного характеру, у містах існув. Магдеб. Пр..

28. Україна і Пн. Війна (1700-1721)

Пн. Війна – це війна анти шведського союзу (Р.П., Саксонія, Данія, Росія) проти Швеції.

Мета Росії: відвоювати вихід до Балтійського моря та приєднати прибалтійські території.

Північна війна зі Швецією розпочалася в 1700 р.
Північна війна, яка тривала двадцять один рік, відбувалася на території України. У 1702 р. шведські війська вторгайся на територію Польщі, до складу якої входила Правобережна Україна. У 1704 р. шведська армія захопила Львів. Північна війна лягла непосильним тягарем на плечі українського народу. Запровадження нових податків, відправлення козацьких полків на північ для участі у воєнних діях викликали невдоволення не лише селян і простих козаків, а й козацької старшини. Такі настрої, поразка російських військ на початку війни, а також успіхи шведів зміцнили рішення І. Мазепи перейти на бік Швеції у боротьбі проти Росії. Бажаючи добитися самостійності України, І. Мазепа звернувся до Карла XII і польського короля С. Лещинського з пропозицією об’єднатися проти Росії. Угода І. Мазепи з Лещинським передбачала свободу України “від усякої чужої влади”.
Проте небагато козаків підтримали І. Мазепу. Замість обіцяних 50 тис. воїнів І. Мазепа привів до Карла XII близько 4 тис, та невдовзі частина з них залишила шведський табір.
У 1709 р. Карл XII вирішив захопити Полтаву - важливий стратегічний пункт на шляху до Москви, Польщі, Туреччини й Кримського ханства. Спроба шведських військ штурмом заволодіти містом завершилася невдачею. До кінця червня 1709 р. до Полтави підійшли головні сили російських військ. Полтавська битва почалася на світанку 27 червня 1709 р. Об 11 годині ранку битва завершилася цілковитою перемогою армії Петра І. Карл XII та І. Мазепа втекли до Молдавії, яка була тоді під владою Туреччини. Так завершилася остання спроба відірвати Україну від Росії. У подальшому процес інкорпорації українських державних органів у структурі Російської імперії помітно прискорився. І важливу роль у цьому відіграв Петро І.
Спочатку царський уряд усі справи, пов’язані з Україною, вирішував через Малоросійський наказ (Малоросія - назва України в офіційних актах царської Росії).

29. Повстання на Правобережній Україні на початку ХVІІІ століття.

1702-704 Паліївщина- національно-визвольне повстання на Правобережній Україні під проводом білоцерківського полковника Семена Палія(Ватажок простих людей-так називали) Причини: - у зв’язку з переходом правобережних укр. Земель від туреччини до Речі Посполитої(1699)-відпадала потреба в козацтві, бо польський уряд розпустив козацькі формування. Із заселенням спустошених земель правобережжя сюди повертається і польська шляхта, яка прагне відновити свої володіння. Територія: поділля, Брацлавщина, київщина, ясхідна Волинь. Рушійні сили: козацька чернь, селяни, міщани, укр.. шляхта. Перебіг подій: 1700 козацька армія Палія відбила напади польск. Війська на Фастів. На підтримку козаків спалахнули селянські повстання. Армія Палія захопила Немирів, Бар, Внницю, Брацлав, білу Церкву.Було заявлено про намір звільнити україну від польського панування. 1703 перевагу здобувають польські війська. 1704 московсько-козацьке військо зайняло територію правобережжя і автоматично перейшло під гетьманство Мазепи.

30. Поступове обмеження автономії і скасування Гетьманщини (1708-1764)

У 1709 р. Карл XII вирішив захопити Полтаву - важливий стратегічний пункт на шляху до Москви, Польщі, Туреччини й Кримського ханства. Спроба шведських військ штурмом заволодіти містом завершилася невдачею. Тоді Карл XII наказав обложити Полтаву, але шведам так і не вдалося взяти місто.
До кінця червня 1709 р. до Полтави підійшли головні сили російських військ. Полтавська битва почалася на світанку 27 червня 1709 р. Об 11 годині ранку битва завершилася цілковитою перемогою армії Петра І. Карл XII та І. Мазепа втекли до Молдавії, яка була тоді під владою Туреччини. У 1734 р. царський уряд дозволив їм повернутися на батьківщину і заснувати Нову Січ. Проте це була лише тимчасова поступка царського уряду вимогам козацької старшини. Політика російського уряду була спрямована на остаточну ліквідацію всіх органів і установ українського державництва, які існували за часів Б. Хмельницького. Проте Конституція не стала реальністю. Згодом наказний гетьман Павло Полуботок (1722-1724 pp.), котрий управляв Україною за часів дії Малоросійської колегії, здійснив судову реформу, перетворивши генеральний суд на колегіальний. Він також розробив і подав до Петербурга Петру І петицію про повернення Україні колишніх прав. Діяльність П. Полуботка викликала в царя гнів; його запросили до Петербурга, де заарештували. Помер П. Полуботок у в’язниці в 1724 р. У другій половині XVIII ст. основою економіки України залишається сільське господарство. Вдосконалюються знаряддя праці, поліпшується система землеволодіння - здійснюється перехід від трипілля до багатопілля. Великими землевласниками стали царські чиновники і російські поміщики. Тільки графу П. Румянцеву в 1770 і 1775 р. було подаровано 30 маєтків.
Зазначений період - час різкого посилення феодального пригноблення селянсько-козацьких мас. Уже в 60-70-х роках XVIII ст. селяни Лівобережжя і Слобожанщини змушені були відбувати триденну панщину. Проте селянські й козацькі повинності не обмежувалися панщиною. Селяни й козаки змушені були брати участь у будівництві фортець, каналів, платити нові види грошових податків. Збільшилась кількість великих мануфактур. У 1764 р. у Києві почав працювати державний збройовий завод “Арсенал”. Значно розширився пороховий завод у Шостці. У 90-х роках XVIII ст. на ньому було зайнято 500 селян і робітних людей.

 

31. Нова Січ (1734-1775)

Підпільненська Січ (Нова Січ) — адміністративний і військовий центр запорозького козацтва в 1734—1775 роках. Остання Запорозька Січ. Нова Січ була заснована з дозволу і під наглядом російського уряду 31 березня 1734 року отаманом-гетьманом І. Малашевичем на Правобережжі Дніпра у Великій плавні, що займала 26-тисяч десятин. З Нової Січі вирушало Запорозьке Військо на російсько-турецьку війну 1735—1739 рр. та війну 1768—1774 рр., у 1771—1773 з січової гавані виходила запорозька флотилія, що двічі здійснила Чорноморсько-Дунайську експедицію.

На початку червня 1775 року за наказом Катерини II Нова Січ була зруйнована, а Вольності Війська Запорозького анульовані. Після закінчення російсько-турецької війни (1768—1774), в якій запорозькі козаки приймали активну та дієву участь, генерал-поручик Петро Текелій повів до Січі — 10 піхотних, 13 російських козацьких, 8 кінних регулярних полків, 20 гусарських і 17 пікінерських ескадронів. Незважаючи на малочисельність, запорожці звернулись до кошового отамана Петра Калнишевського за дозволом боронитися до загину. Проте заможні старшини радили кошовому піддатися без жодних умов; до того ж, священик січової церкви Покрови Володимир Сокальський став прохати не йти «брат на брата». Врешті кошовий отаман здав Січ без бою. 4 червня 1775 року Нової (Підпільненьської) Січі не стало.

На місці Січі виникло село Покровське, яке в 50-ті роки XX ст. опинилося під водами штучного Каховського моря.