Теорії та моделі стресу.

Сучасні автори не тільки констатують теоретичну недорозробку проблеми, але й концентрують свої зусилля на пошук її адекватних рішень. При більш уважному ^ погляді на різноманітність точок зору та дослідницьких традицій можна виділити декілька основних підходів до аналізу стресу:

Екологічний підхід. Почав розвиватися з кінця 1960-х pp. (Касі, Зараковський, Павлов, Леонова), коли були розпочаті перші системні дослідження якості життя та факторів ризику для здоров'я професіоналів в залежності від специфіки праці, включаючи оцінку психофізіологічної напруги в діяльності. Дані, зібрані на різних професійних контингентах довели наявність закономірностей між змістовними особливостями праці та характерними порушеннями здоров'я.

Стверджувалось, що професійний стрес виникає в результаті неспівпадання вимог середовища і індивідуальних ресурсів людини. Це створює потенційну загрозу для успішності трудової поведінки, здоров'я та самопочуття.

Саме завдяки дослідженням, виконаним в рамках екологічного підходу, були розроблені деталізовані уявлення про комплекс причин та несприятливих наслідків стресу, що впорядковувались за допомогою спеціалізованих переліків показників, процедур збору та аналізу даних.

Сукупність негативних наслідків стресу стала розглядатись як об'єкт, що аналізується по 3-м показникам: вплив на працю, фізичне та психічне благополуччя. Досягенням екологічного підходу є також розробка методів аналізу трудової діяльності, за допомогою яких можна виділити і психологічно осмислено трактувати показники системи "особистість -середовище" з урахуванням їх взаємозв'язку.

Розвиток методології екологічного підходу пов'язано із змістовною розробкою таких загальних понять, як "психічне здоров'я" та "особистіше благополуччя". До найбільш цікавих розробок західних авторів можна віднести модель "салютогенеза праці" Л. Марселла, "вітамінну модель" психічного здоров'я П. Варра, трьохфакторну модель напруженості праці Р. Карасика та Т.Теорелі. Автори, відмовившись від традиційного акценту на вивченні тільки негативних аспектів стреса, створили модель, що описує оптимальний робочий стан та аналізували ефекти взаємодії трудових навантажень та індивідуальних характеристик людини.

Трансактний підхід. Сформувався в середині 1970-х p., прямий наслідок когнітивних кЬнцепцій стресу. Новий погляд на природу психологічного стресу, запропонований в знаменитій роботі Р.Лазаруса, змінив характер досліджень по даній проблемі. Інтерес змістився з традиційного вивчення механізмів гомеостатичного регулювання і стадій адаптаційного пристосування (Сел'є, 1976) на аналіз індивідуально-психологічних факторів, що обумовили розвиток стресу. Центральне місцецьому аналізі зайняли суб'єктивна значимість ситуації, в якій дії людина та
тих способів поведінки, за допомогою яких вона намагається подолати
труднощі (Кокс, Маккей).

Відокремлюючи поняття фізіологічного та психологічного стресу, Р. Лазарус підкреслював,що в другому випадку реакцію слід розуміти як результат того, "що в кожній конкретній ситуації індивід вимагає від самого себе і чи може він ефективно справлятися з загрозою, що суб'єктивно сприймається, якщо ситуація здається йому такою". Логіка розвитку подій від виникнення об'єктивної проблеми до її вирішення була проаналізована в в когнітивних моделях стресу (Кокс, Маккей, 95, Наєнко, 76). В найбільш повному вигляді зміст такого процесуального аналізу відображено в моделі В. Шенпфлю га (мал. 1).

Рішення об'єктивної проблеми

В трансактній моделі професійного стресу Кокса поряд з когнітивними компонентами стресових реакцій включено описові конструкти, взяті із парадигми "людина - середовище". Результати когнітивної оцінки, які не завжди усвідомлено рефлексуються суб'єктом, інтерпретуються як психологічні категорії,.наприклад як конфлікт домінуючих потреб. Наявність таких протиріч дає підставу говорити про дисбаланс, але тільки в тих випадках, коли суб'єкт не знаходить (або не має) адекватних рішень для розв'язання проблеми. В цьому ракурсі наслідки переживань стресу розглядаються як специфічні форми порушень психічної та психофізіологічної адаптації, обумовлені індивідуально-особистісними особливостями людини.

Трансактна модель Т.Кокса дала поштовх для створення нових діагностичних та психокорекційних методів, направлених на аналіз та трансформацію суб'єктивного образу трудової ситуації.

Регуляторний підхід. Головним предметом досліджень в рамках регуляторного підходу стала деталізація уявлень про зміну механізмів регуляції діяльності під впливом різних факторів, а також оцінка їх "ціни" з точки зору внутрішніх затрат. До найбільш яскравих експериментально-прикладних робіт цього тиру відносять цикл досліджень, присвячених аналізу взаємодії когнітивних та енергетичних компонентів в процесі рішення трудових задач.

Так, в дворівневій моделі "управління ресурсами" Г.Хоккі описує механізм змін функціональної структури когнітивних задач, типових для

операторських професій (ідентифікація, класифікація, впізнання), в залежності від структури діяльності та суб'єктивного сприйняття ступіню складності навантажень. Показано, що центральним моментом таких змін є перехід з більш низького (автоматичного) рівня контролю за протіканням окремих операцій на рівні свідомого контролю за виконанням цілісних дій. Це відбувається в тих випадках, коли робоча ситуація сприймається суб'єктом як більш складна.

Дії, що виконані на рівні свідомої регуляції практично завжди мають більш високу "ціну" за рахунок залучення додаткових ресурсів уваги та емоційної мобілізації. Опис типових способів дій лягли в основу класифікації компенсаторних механізмів в роботі, що відображають особливості реагування йа стресогенні ситуації в залежності від того, як відбувається "утилізація" внутрішніх ресурсів індивіда. На них же основані спроби простежити розвиток негативних наслідків стресу - від виникнення актуального (гострого) стресового стану через акумуляцію хронічних ефектів до формування стійких патологічних зрушень.