Поняття права землекористуванняПраво землекористування можна розглядати в різних аспектах: 1) в суб’єктивному розумінні – · як правомочність користування земельними ділянками, тобто застосування їх корисних властивостей (правомочність користування є складовою «класичної тріади» повноважень власника) або · як правовий титул, що надає фізичним та юридичним особам суб’єктивне право використовувати земельну ділянку, відмінний від права власності. Такий титул є «ярликом», що відповідає певній сукупності повноважень щодо земельної ділянки - щодо (1) користування та, у певних випадках, (2) володіння та (3) обмеженого права розпорядження нею (напр., шляхом надання земельної ділянки в суборенду). Саме у такому розумінні буде розглядатися термін «право землекористування» в даній темі. 2) в об’єктивному розумінні – як інститут земельного права,сукупність правових норм, що регулюють здійснення суб’єктивного права землекористування, його виникнення, зміну та припинення. NB. Наявність окремого речового титулу на використання земельної ділянки слід відрізняти від використання земельної ділянки з дозволу володільця титулу на зобов’язальному праві. Так, нікому не спаде на думку, що, поставивши з дозволу друга на певний час, припустимо, намет на його присадибній ділянці, ми вчиняємо незаконно, оскільки не маємо титулу на використання земельної ділянки. Водночас, щодо державних земель чомусь здебільшого вважається, що для будь-якого користування ними (у т.ч. установки згаданого намету) необхідний окремий речовий титул на земельну ділянку. Але є і протилежні підходи. Слід погодитися з думкою А.І. Ріпенка, за якою використання та утримання земель, наприклад, для потреб благоустрою повинно здійснюватися шляхом їх тимчасового «закріплення» без надання речового титулу землекористування1. Таким чином, використання земельних ділянок з дозволу власника (без надання окремого речового титулу) практикується і щодо публічних земель. Проте складність, забюрократизованість та вразливість для корупції процедур отримання дозволу на використання земельної ділянки (зазвичай вони встановлюються рішеннями місцевих рад) співставна із складністю отримання земельної ділянки на речовому титулі – і це при тому, що користувач не гарантований від того, що органи державного контролю все-рівно не будуть вимагати від нього наявності титулу на землю.
Законодавство містить окремі вказівки на можливість користування земельними ділянками без надання відповідного титулу, на основі дозволу на використання ділянки зобов’язального характеру. Це, зокр., положення про використання земельних ділянок для проведення розвідувальних робіт «на підставі угоди з власником землі або за погодженням із землекористувачем» (ч.1 ст. 97 ЗКУ). На жаль, навіть в таких випадках деякі органи земельних ресурсів вимагають від підприємств, що здійснюють розвідувальні роботи, укладення договорів оренди землі, розуміючи ст.97 ЗКУ таким чином, що вона начебто веде мову про оренду земельних ділянок. З таким підходом погодитися не можна – формулювання «за погодженням з землекористувачем» (ч.1 ст.97) ясно вказує, що надання окремого титулу (в т.ч. оренди) суб’єкту, що проводить розвідувальні роботи, не передбачено. Інший приклад - користування земельними ділянками лісогосподарського призначення тимчасових лісокористувачів (довгострокове та короткострокове),яке здійснюється «без вилучення земельних ділянок» на підставі спеціального дозволу або договору (див. ч.ч.4-6 ст. 18 ЛКУ). Ще одним прикладом є користування земельними ділянками мисливських угідь (ділянок « суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства» - ст.1 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання»). У більшості випадків користувач угідь не є власником або користувачем земельної ділянки. Згідно із ч.6 ст.21 Закону, «[в]ідносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами». Ч.5 ст.21 Закону передбачає, що «[д]ля потреб мисливського господарства користувачі мисливських угідь мають право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, будувати на мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов'язані з веденням мисливського господарства …».
Ще раз наголосимо, що, на наш погляд, використання земельної ділянки без надання окремого речового титулу на земельну ділянку з дозволу власника або користувача ділянки можливо в усіх випадках (за відсутності спеціальної заборони), а не лише тоді, коли така можливість передбачена законом. Такий висновок з необхідністю випливає із принципу свободи договору.
NB. Землекористування є різновидом права природокористування, що є підставою для застосування до відносин із землекористування загальних актів екологічного законодавства, насамперед, ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст.ст.38-40).
1 Ріпенко А.І. Правове регулювання використання земель житлової і громадської забудови для благоустрою. –Автореф. дис. … к.ю.н. … 12.00.06. – К.: НУБіП, 2010. - С.5. 2 Лісова галузь. Мисливське господарство // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://woodex.com.ua/?sub_menu=ok&menu_id=11&spi=101&page_id=144
|
