Право на земельну частку (пай) у землях державних та комунальних сільськогосподарських підприємств

ЗКУ від 25.10.2001 передбачене раніше невідоме законодавству України право на земельну частку (пай) у землях державних та комунальних сільськогосподарських підприємств.

Коло суб’єктів права визначається ч.1 ст.25 ЗКУ: право на земельну частку (пай) у землях державних та комунальних сільськогосподарських підприємств надається «працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа».

Проблема. Конструкція даної норми не узгоджена із положеннями ч.7 ст.25 ЗКУ, ч.4 ст.57 ЗУ «Про освіту», ч.ч.2 та 3 ст.29 Основ законодавства України про культуру, п.«м» ч.1 ст.77 Основ законодавства України про охорону здоров’я. Основна частина розбіжностей зводиться до того, що названі норми (окрім ч.1 ст.25 ЗКУ) пов’язують право на приватизацію працівників соціальної сфери із їх проживанням у сільській місцевості. Як видається, такий підхід є звуженням права на приватизацію, проголошеного ст.ст.116, 121 та ін. ЗКУ і суперечить ст.ст.24, 33 КУ.

Через велику кількість осіб, що мають право на приватизацію, та невизначеність процедури приватизації провести її, не порушивши чиїхось прав, є практично неможливим. Закон не враховує ситуації, коли після затвердження проекту приватизації, але до видачі та реєстрації державного акту особа, що має право на приватизацію земельної ділянки, померла; ситуацій, коли окремі особи відмовляються отримати у власність земельні ділянки тощо.

Об’єктом паювання є різниця «між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарського призначення, водний фонд, резервний фонд)» - ч.4 ст.25 ЗКУ. Це правило практично повністю продубльоване також у ч.6 ст.25 ЗКУ.

Розмір резервного фонду (до 15% площі сільськогосподарських угідь), що утворюється при приватизації, та його призначення визначені ч.ч.9, 10 ст.25 ЗКУ.

Положення ч.4 ст.25 ЗКУ щодо повної неможливості передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення та водного фонду мають пріоритет перед нормами ч.2 ст.56 та ч.2 ст.59 ЗКУ, які допускають приватизацію земельних ділянок цих категорій у розмірах відповідно до 5 га та до 3 га.

Ч.7 ст.25 встановлює виняток із правила про рівномірний розподіл часток:

«7. Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповідних підприємств, установ і організацій та пенсіонерів з їх числа є рівними.

Розміри земельних ділянок, що виділяються для працівників державних та комунальних закладів, підприємств і організацій культури, освіти та охорони здоров'я та пенсіонерів з їх числа, які проживають у сільській місцевості або селищах міського типу, не можуть перевищувати норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства.»

Проблема. Процитовані вище положення ч.4, ч.6 ст.25 ЗКУ не узгоджується із нормами ч.4 ст.57 ЗУ «Про освіту», ч.2 ст.29 Основ законодавства України про культуру, п.«м» ч.1 ст.77 Основ законодавства України про охорону здоров’я, які відносять до об’єкту паювання також землі запасу та резервного фонду, які можуть надаватися, відповідно, працівникам освіти, культури, охорони здоров’я та пенсіонерам з їх числа. Хоча названі норми надають додаткові можливості для наділення землею вказаних осіб, вони водночас позбавляють ясності питання про обсяг земель, що підлягають розподілу.

Таким чином, право на земельну частку (пай) у землях державних та комунальних сільськогосподарських підприємств за своєю природою є специфічним правом на приватизацію земельної ділянки державної або комунальної власності. На відміну від права на земельну частку (пай) у землях, переданих у колективну власність, таке право на приватизацію має публічно-правове походження і має особистий характер; воно не може бути відчужене, у т.ч. в порядку спадкування.

Проблема. Законодавство не визначає співвідношення приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств із приватизацією самих підприємств, що може відбуватися шляхом перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства або у ВАТ за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) (ст.6 ЗУ «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі»). На наш погляд, ці процедури погано узгоджуються. Більш того, приватизація земель державних або комунальних сільськогосподарських підприємств фактично означає припинення господарської діяльності підприємства.