Характерні ознаки договору перевезення вантажу

1. У визначенні договору перевезення вантажу ЦК збереженоприйнятий у законодавстві України (ст.358 ЦК 1963 p.) підхід. Договір перевезення вантажу є казуальним, реальним, взаємним, терміновим. Для його укладення не достатньо досягнення згоди з усіхістотних умов, а також тих, щодо яких за заявою хоча б однієї ізсторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК), а й необхідна передача зазначеного у договорі вантажу перевізникові та, відповідно,прийняття останнім вантажу для перевезення. Однак, наприклад,відповідно до положень розд.Ш Статуту автомобільного транспорту договір перевезення вантажу автомобільним транспортом належить до консенсуальних договорів (оскільки вважається укладенимз моменту його підписання сторонами).

2. Сторонами договору перевезення вантажу є перевізник та відправник. Стаття 909 ЦК не містить будь-яких обмежень стосовноучасників договору: відправником може бути як юридична, так іфізична особа.

Що стосується перевізника, то слід мати на увазі, що з метою державного регулювання ринку транспортних послуг та захисту прав споживачів згідно із Законом про ліцензування певних видів господарської діяльності встановлено, що діяльність з надання транспортних послуг підлягає ліцензуванню, а відповідно до положень Закону про страхування — також й обов'язковому страхуванню.

Перевізником може були лише юридична або зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа, яка має відповідну ліцензію; в окремих випадках, згідно зі ст. 13 Закону про трубопровідний транспорт — сертифікат, а для авіаперевізників — сертифікат експлуатанта згідно з Правилами сертифікації експлуа-тантів. Договір перевезення вантажу з перевізником, у якого відсутня відповідна ліцензія, може бути визнано судом недійсним на підставі ст.227 ЦК.

3. Перевізник має право перекласти виконання договору перевезення вантажу на іншого перевізника, якщо інше не передбачено договором або транспортними кодексами (статутами), залишаючись при цьому відповідальним перед відправником за порушення договору (ст.902 ЦК).

Права та обов'язки за договором перевезення вантажу можуть виникати не тільки у перевізника та відправника, а Й у третьої особи — вантажоодержувача. При цьому остання не є стороною договору перевезення вантажу, якщо відправник та одержувач вантажу не одна і та ж особа. Не будучи стороною договору перевезення вантажу, вантажоодержувач набуває певних прав та обов'язків відповідно до положень транспортних кодексів (статутів), а також раніше укладених з відправником договорів купівлі-продажу, поставки, міни, зберігання тощо, а саме: прийняти та вивезти вантаж, в окремих випадках внести провізні та інші збори тощо.

4. Договір перевезення вантажу є відплатним. Відправник зобов'язаний сплатити за перевезення вантажу обумовлену договором

плату в належному розмірі, порядку та строк, крім випадків, коли ціна (тарифи, розцінки тощо), строк та порядок сплати не встановлено уповноваженими державними органами (ст.916 ЦК). Відсутність згоди сторін щодо ціни або механізму для її встановлення у договорі не звільняє відправника від обов'язку оплатити надання послуги з перевезення вантажу. Тягар доведення обставин, якими слід керуватися для визначення ціни, лежить на перевізникові.

Презумпція відплатності договору перевезення вантажу в силу загальної норми ст.903 ЦК про плату за договором про надання послуг зобов'язує відправника оплатити надані послуги із перевезення. У разі укладення договору безоплатного перевезення вантажу, відповідно до загальної' норми ст.904 ЦК відправник має відшкодувати всі фактичні витрати, понесені перевізником для виконання договору. В свою чергу, при укладенні договору про безоплатне перевезення вантажу перевізник має належним чином поінформувати відправника про витрати, необхідні для виконання ним договору. Тягар доведення відповідності понесених витрат необхідним для виконання договору лежить на перевізникові.

5. Частиною 2 ст.909 ЦК встановлено обов'язкову письмову форму договору перевезення вантажу. Однак недодержання сторонами письмової форми даного договору відповідно до транспортних кодексів (статутів) автоматично не має наслідком його недійсність.

У цьому разі згідно з вимогами ст.218 ЦК про правові наслідки недодержання письмової форми правочину заперечення однією зі сторін факту укладення договору або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису тощо, але рішення суду не може ґрунтуватися на показаннях свідків. Крім того, якщо одна зі сторін вчинила дію, а інша підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий договір перевезення вантажу у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

6. Залежно від виду транспорту перевезення вантажу оформлюється різними документами.

При перевезенні вантажу автомобільним транспортом відповідно до ст.47 Статуту автомобільного транспорту відправник має передати перевізникові товарно-транспортну накладну (для вантажів товарного характеру) або акт заміру (для вантажів нетоварного характеру, за якими не ведеться складський облік). Облік наданих послуг та розрахунки проводяться виключно на підставі путьових листів.

При перевезенні вантажу залізничним транспортом відповідно до ст.23 Статуту залізниць України відправник повинен надати перевізникові на станції завантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну. Вантаж є прийнятим після скріплення календарним штемпелем накладної та вантажної квитанції на станції відправлення, що передається відправникові. Документом, що підтверджує виконання плану перевезень, є облікова картка, яку ведуть працівники станції та підписують начальник станції та вантажовідправник після закінчення кожної доби. Облікову картку ведуть в одному екземплярі з кожного вантажу номенклатури (ст.29 Статуту залізниць України). 562

Документами, що підтверджують перевезення вантажу морським транспортом, згідно зі ст.134 КТМ, є рейсовий чартер та коносамент або інший документ, що підтверджує прийняття перевізником вантажу.

При перевезенні вантажу річковим транспортом відповідно до ст.67 Статуту внутрішнього водного транспорту відправник має передати разом з вантажем підписану накладну. На підставі цього оформлюється путьова відомість, що разом з накладною супроводжує вантаж. Прийняття вантажу засвідчується календарним штемпелем на накладній, вантажній квитанції та путьовій відомості.

Підтвердженням укладення договору повітряного перевезення багажу є багажна квитанція (ст.60 ПК).

7. МІнтрансом розроблена низка типових договорів перевезення вантажу різними видами транспорту. Зокрема, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні пропонуються типовий, а також разовий договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом. Правила перевезення пошти повітряними суднами містять Примірний договір про перевезення пошти повітряними суднами на міжнародних лініях та Примірний договір про перевезення пошти повітряними суднами в межах України. Правилами перевезення пошти автомобільним транспортом запропоновано Примірний договір на перевезення пошти автомобільним транспортом. Управлінням транспорту Київської мІськдержадмі-ністрації затверджений Типовий договір на перевезення пасажирів автомобільним транспортом тощо.

Оспорювання у судовому порядку відомостей, що містяться у документі, який підтверджує укладення договору про перевезення вантажу, можливе за умови надання належних, як правило письмових, доказів.

8. Зважаючи на ключове значення транспортної галузі для економіки України, запорукою розвитку якої є існування стабільного транспортного сполучення, кооперації, в тому числі і міжнародної, між виробниками у конкурентній боротьбі за задоволення попиту на товари та послуги, законодавець у ст.914 ЦК наголошує на необхідності довгострокового договірного оформлення цих зв'язків шляхом укладення відповідних договорів перевезення.

В умовах адміністративно-командної системи в СРСР це питання вирішувалося шляхом затвердження Плану розвитку економіки на певний період, у рамках якого існував й відповідний План, зокрема, вантажних перевезень та, крім контролюючих адміністративних органів, кримінальної та адміністративної відповідальності, була встановлена цивільно-правова відповідальність за його невиконання. Прикладом є ст.359 ЦК 1963 р. та відповідні положення транспортних кодексів (статутів), наприклад, розд.ГУ Статуту внутрішнього водного транспорту, розд.ПІ Статуту автомобільного транспорту, розд.ПІ Статуту залізниць України тощо.

На сучасному етапі відправники та перевізники відповідно дост.ст.З, 6, 627 ЦК мають право у законодавчо встановлених межах,за взаємною згодою, вступати у відповідні договірні відносини,зокрема перевезення, як строкового (разового), так і довгострокового характеру. -..................

Якщо перевезення мають регулярний, системний характер, та сторони бажають укласти довгостроковий договір перевезення вантажу відповідно до 4.2 ст.914 ЦК, вони мають також дійти згоди та встановити обсяг перевезень, строки, умови надання транспортних засобів та передачі вантажу для перевезення, порядок розрахунків, які є істотними умовами для довгострокового договору перевезення.

При організації таких перевезень для окремих видів транспорту розроблено типові договори, наприклад, додатком 1 до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом України пропонується Примірний договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні, а додатком 2 — зразок оформлення Плану перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Незважаючи на те, що у ч.2 ст.914 ЦК йдеться лише про укладення довгострокового договору перевезення вантажу, аналогічні зобов'язання можуть бути прийняті перевізником й щодо організації перевезень пасажирів, багажу та пошти відповідно до ст.8 ЦК. Так, Мінтрансом та Міносвіти був затверджений Типовий довгостроковий договір перевезення організованих груп дітей; МІн-трансом та Держкомтуризму — Типовий довгостроковий договір на перевезення туристів; також Мінтрансом був затверджений типовий договір про сумісну діяльність, пов'язану з міжнародним регулярним перевезенням пасажирів (додаток 14 до Порядку та умов організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом); Мінтрансом і Держкомзв'язку — Примірний договір про перевезення пошти повітряними суднами на міжнародних авіалініях (додаток 2 до п.10.4 Правил перевезення пошти повітряними суднами); Примірний договір про перевезення пошти повітряними суднами в межах України (додаток 8 до п.10.5 Правил перевезення пошти повітряними суднами).

Документом, що підтверджує виконання плану перевезень, наприклад, на залізничному транспорті, є облікова картка (ст.29 Статуту залізниць України). На вимогу вантажовідправника станція зобов'язана здійснювати облік виконання плану перевезень у двох примірниках облікової картки, один з яких знаходиться на станції, а другий — у вантажовідправника.

Відповідно до п.40 Статуту автомобільного транспорту у разі укладення річного договору перевезення вантажів вантажовідправник має заповнити відповідну заявку та надати згідно з п.47 Статуту автомобільного транспорту товарно-транспортну накладну або акт заміру.

9. Транспортними кодексами (статутами) детально регламентується відповідальність та наведено вичерпний перелік обставин звільнення від відповідальності вантажовідправника та перевізника за невиконання плану перевезень вантажів.

Щодо порядку вирішення відповідних спорів Президія ВАСУ видала кілька роз'яснень, зокрема: "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею"; "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом" та ін.

У СТ.917 ЦК законодавець дає можливість сторонам погодити в договорі строки надання транспортних засобів під завантаження. 564

Інші питання детально регламентовані відповідними правилами перевезень для кожного з видів транспорту, затвердженими наказами Минтрансу.

10. За загальним правилом придатність рухомого складу для перевезення певного вантажу у технічному та комерційному відношенні, визначається відправником або перевізником, якщо останній здійснює завантаження (див. коментар до ст.918 ЦК). Відповідальність за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу в даному випадку несе та сторона, яка здійснила завантаження.

Слід розрізняти технічну несправність та непридатність рухомого складу для перевезення певного вантажу у комерційному відношенні. Під останнім мається на увазі те, що рухомий склад за своїм технічним станом може бути повністю придатним для перевезення, але не зможе забезпечити збереження якості певного вантажу, наприклад, має стійкий сторонній запах, що може вплинути на якість завантажених продовольчих товарів.

У випадках, коли під завантаження поданий несправний за своїм технічним станом чи у комерційному відношенні рухомий склад, відправник може відмовитись від його використання. Якщо цього не зроблено, відповідальність за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу покладається на відправника.

Винятки з даного правила можуть бути тоді, коли доведено, що технічна несправність має прихований характер або виникла у процесі перевезення вантажу. Прихованими є такі технічні несправності, які не могли бути виявлені відправником при звичайному огляді рухомого складу. У такому разі відповідальність покладається на перевізника.

Якщо ж псування, пошкодження, втрата або нестача вантажу виникла внаслідок того, що рухомий склад, поряд з прихованими несправностями або з несправностями, які виникли під час транспортування, мав ще і такі, які могли бути виявлені до завантаження, суд може вирішити питання про покладення відповідальності як на залізницю, так і на відправника відповідно до роз'яснення Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею".

Відправник зобов'язаний до прибуття транспортного засобу підготувати вантаж для перевезення: розмістити у належну, яка відповідає державним стандартам, тару (ящики, піддони, пакети тощо), упакувати, зважити, зробити маркування кожного вантажного місця, поставити пломби, обандеролити, сформувати транспортні пакети, згрупувати вантаж за одержувачами, заготовити необхідні товарно-транспортні документи, перепустки на право проїзду до місця завантаження тощо (ст.142 КТМ, ст.ст.24, 33 Статуту залізниць України).

При прийнятті до перевезення легких, але об'ємних вантажів, у тому числі сільськогосподарських, перевізник зобов'язаний вжити всіх заходів, спрямованих на збільшення об'єму, наприклад нарощення бортів, для максимального використання рухомого складу у Межах вантажопідйомності.

При прийманні вантажу навалом, насипом, наливом та в контейнерах у товарно-транспортному документі має бути зазначена

вага такого вантажу. Вага тарних та штучних вантажів має бути визначена відправником до пред'явлення вантажу до перевезення та вказана на вантажному місці. Запис про вагу вантажу із зазначенням способу визначення (зважування, підрахунок за кількістю вантажних місць за трафаретом або стандартом, обміром, за об'ємною вагою, умовно) має бути зроблений у товарно-транспортному документі відправником.

Вантаж переданий до перевезення у стані, що не відповідає правилам перевезень або не був приведений у належний стан у строк, необхідний для його своєчасного відправлення, вважається нспере-даним, а перевезення таким, що не відбулося з вини відправника.

11. У ст.918 ЦК 2003 p. збережено традиційні правила правового регулювання перевезень, що містяться у ст.361 ЦК 1963 р. та відповідних розділах транспортних кодексів (статутів), які дають можливість сторонам погодити в договорі специфічні умови щодо завантаження та вивантаження вантажів, але з обов'язковим додержанням правил та нормативів, встановлених транспортними кодексами (статутами) та нормативно-правовими документами, виданими відповідно до них.

Часом прибуття транспортного засобу сухопутного сполучення під завантаження є момент предъявления перевізником путьового листа або Іншого документа у пункті завантаження, а для морського транспорту — момент подачі судна до причалу (ошвартовки).

Часом прибуття під вивантаження є момент пред'явлення товарно-транспортного документа у пункті вивантаження, який триває до моменту отримання перевізником належно оформлених товарно-транспортних документів на завантажений чи вивантажений вантаж.

Залежно від виду транспорту про час майбутнього прибуття транспортного засобу в пункт навантаження або вивантаження перевізник має сповістити вантажовідправника (вантажоодержувача): при водних перевезеннях — не пізніше ніж за 24 години до прибуття судна, а про час подачі судна під навантаження або розвантаження — не пізніше ніж за 6 годин до подачі судна; при залізничному сполученні начальник станції зобов'язаний повідомити про час подачі вагонів під завантаження (вивантаження) засобами відправника (одержувача) не пізніше ніж за 2 години до подачі.

Частиною 2 ст.918 ЦК встановлено загальне правило про те, що завантаження (вивантаження) вантажу має здійснюватись відповідно до положень укладеного договору перевезення, в більшості випадків відправником (одержувачем), якщо інше не встановлено законодавством. Зокрема, завантаження вантажів у залізничний та автомобільний рухомий склад у місцях загального користування може проводитись залізницею, за винятком небезпечних, таких, що швидко псуються, важких (понад 0,5 т в одному вантажному місці), негабаритних вантажів, що перевозяться наливом, насипом, спеціальним рухомим складом; відправником та одержувачем — У місцях спеціального користування.

При організації на станціях систематичного централізованого завантаження та вивантаження автомобільним транспортом загального користування завантаження та вивантаження вантажів, крім

небезпечних, та тих, що перевозяться наливом, здійснює залізниця за рахунок відправника (одержувача).

Необхідні для завантаження (вивантаження) засоби та матеріали (козли, стійки, прокладки, підкладки, дріт, брезент, мотузка, щитова огорожа тощо) мають бути підготовлені завчасно відправником. За встановлення цих засобів відповідає сторона, зазначена у договорі перевезення. Всі засоби та матеріали, необхідні для завантаження та вивантаження, що належать відправнику, передаються одержувачеві разом з вантажем.

Завантаження вантажів на відкритий рухомий склад має проводитись до повного використання його габариту, але не більше вантажопідйомності рухомого складу. Проте загальна висота автотранспортного засобу з вантажем не повинна перевищувати 4 м від поверхні дороги.

При завантаженні — перевивантаженні вантажів масою понад 50 кг і при підніманні вантажів на висоту понад 2 м застосування засобів механізації є обов'язковим.

Строк завантаження (вивантаження) залежить від виду транспорту, засобів завантаження та виду вантажу. У випадках, передбачених законодавством, строки завантаження (вивантаження) визначаються за угодою сторін з урахуванням нормативів, затверджених відповідно до положень транспортних статутів (кодексів).

За пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних, відповідно до ст. 188 Статуту залізниць України залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення. Якщо ж через порушення відправником Правил перевезення небезпечних вантажів сталася аварія, збитки відшкодовуються відправником.

12. Вантаж вважається доставленим у строк, якщо у пункті призначення він вивантажений засобами перевізника, або якщо рухомий склад подано під вивантаження засобами одержувача до спливу встановленого строку. При затримці подачі рухомого складу під вивантаження внаслідок зайнятості фронту вивантаження або з інших причин, що залежать від одержувача, вантаж вважається доставленим у строк, якщо він прибув до пункту (станції) призначення до спливу строку доставки.

Перевізник зобов'язаний повідомити одержувача про прийнятий на його адресу вантаж у день прибуття вантажу або не пізніше 12 години наступного дня. Якщо порядок повідомлення одержувача не передбачено договором, спосіб повідомлення обирає перевізник. У випадку неповідомлення одержувача в зазначені строки останній не несе відповідальності за пов'язаний з цим простій рухомого складу та звільняється від плати за зберігання вантажу.

Вантажі видаються одержувачеві, вказаному у перевізних документах, після внесення всіх належних платежів перевізнику. Винятком з цього правила є автотранспорт, де до внесення всіх належних платежів перевізникові автотранспортні підприємства ван-

тажі до перевезення не приймають (ст.Ю4 Статуту автомобільного

транспорту).

13. Окремо законодавцем на рівні ЦК виділено договір чартеру (фрахтування) як один з видів договору перевезення. Слід підкреслити, що у ст.912 ЦК збережено прийнятий у законодавстві України (ст.61 ПК, п.1.4 Правил міжнародних повітряних перевезень пасажирів, багажу та вантажів, розд.УІ КТМ) підхід.

Ця договірна конструкція широко застосовується при організації водних та повітряних перевезень. У залізничних та автомобільних перевезеннях договір чартеру (фрахтування) практично не використовується.

Договір чартеру (фрахтування) є взаємним, оплатним, терміновим. Якщо договором чартеру передбачено перевезення конкретного вантажу, такий договір є реальним, оскільки для його укладення не достатньо досягнення згоди з усіх істотних умов, а також тих, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (див. ст.638 ЦК) — необхідна передача судна у користування, надання зазначеної у договорі чартеру (фрахтування) місткості в ' одному чи кількох транспортних засобах фрахтувальникові, прийняття вантажу для перевезення. У підтвердження прийняття вантажу перевізник (фрахтувальник) виписує відправникові коносамент, шо й свідчить про прийняття фрахтівником зобов'язання з перевезення перед фрахтувальником.

Договір чартеру (фрахтування), у положеннях якого об'єкт перевезення не передбачено, а також при перевезенні пасажирів, які у підтвердження укладення договору отримують чартерний квиток, є консенсуальним — він вважається укладеним з моменту надання угоді сторін належної (письмової) форми.

Істотними умовами договору чартеру (фрахтування) є найменування сторін, назва судна, його технічні та експлуатаційні дані (вантажопідйомність, вантажомісткість, швидкість тощо), район плавання чи експлуатації, мета фрахтування, розмір фрахту, термін дії договору, місце приймання і здавання судна чи назва порту або місця відправлення та призначення, характеристика вантажу, а також інші умови та застереження, включені за згодою сторін. Наведені положення ст.ст.205, 136 КТМ за аналогією права згідно зі ст.8 ЦК можуть бути застосовані й до чартерних (фрахтових) перевезень іншими видами транспорту.

При здійсненні чартерних перевезень згода пасажира або відправника відправити вантаж чартерним рейсом розглядається як згода зі всіма умовами договору чартеру (фрахтування) повітряних суден стосовно умов перевезення відповідно до п.1.4 Правил міжнародних повітряних перевезень пасажирів, багажу та вантажів.

Сторонами договору чартеру (фрахтування) є фрахтівник тафрахтувальник. Фрахтівник не обов'язково має бути судновласником. Фрахтувальник може в межах прав, що надаються йому за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час, укласти відсвого імені самостійний договір фрахтування судна з третьою особою. Укладення такого договору не звільняє фрахтувальника відвиконання договору, укладеного ним із первинним фрахтівникомчи судновласником., - і - =-• -•

Якщо судно зафрахтоване для перевезення вантажів, фрахтувальник має право від свого імені укладати договори перевезення вантажів, підписувати чартери, видавати коносаменти та Інші перевізні документи. Він несе відповідальність за зобов'язаннями, що випливають з цих документів, зокрема, з коносаментів або інших перевізних документів.

Договір чартеру (фрахтування) судна повинен бути укладений у письмовій формі. Наявність та зміст договору чартеру (фрахтування) судна можуть бути доведені виключно письмовими доказами. Укладений належним чином договір рейсового чартеру (фрахтування) є підтвердженням наявності договору перевезення вантажу (ст.ст.134, 204 КТМ).

14. Оплата за договором чартеру (фрахтування) називається фрахтом. Відповідно до листа Державної податкової адміністрації України "Щодо визначення терміну "фрахт" та поширення на цей вид оподатковуваного доходу норм міжнародних угод про уникнення подвійного оподаткування" фрахт — це провізна плата власникові транспортного засобу за перевезення вантажів або пасажирів будь-якими шляхами сполучення, особливо морськими і водними. Порядок оплати за договором чартеру (фрахтування) залежить від обраної сторонами системи договірних відносин та умов поставки, які відповідно до міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" 1990 р. можуть бути застосовані, а саме: CR, CI, СРТ тошо.

Фрахтувальник звільняється від сплати фрахту і витрат щодо судна за час, протягом якого судно було непридатне для експлуатації внаслідок неморехідного стану, за винятком випадків, коли непридатність судна настала з вини фрахтувальника. Уразі загибелі судна фрахт підлягає сплаті по день загибелі судна, а якщо цей день встановити неможливо — по день отримання останньої звістки про нього.

Діяльність, пов'язана з фрахтуванням морського торговельного флоту в Україні, підлягає ліцензуванню.

В українській практиці широко застосовуються такі види договору чартеру (фрахтування): тайм-чартер, бербоут-чартер (дімайз-чартер), рейсовий чартер.

При фрахтуванні судна за тайм-чартером time charter) судновласник зобов'язаний, крім виконання звичайної вимоги, передати судно у користування фрахтувальникові у стані, придатному для його використання з мстою, передбаченою договором чартеру (фрахтування), також спорядити та укомплектувати судно екіпажем, підтримувати судно протягом терміну тайм-чартеру в морехідному стані, оплачувати його страхування та утримання суднового екіпажу.

У разі фрахтування судна за тайм-чартером капітан та інші члени екіпажу підпорядковуються розпорядженням фрахтувальника щодо експлуатації судна, за винятком розпоряджень щодо судноводіння, внутрішнього розпорядку на судні та складу екіпажу.

Винагорода, належна зафрахтованому за тайм-чартером судну за врятування на морі, що мало місце до закінчення дії тайм-чартеру, розподіляється рівними частками між судновласником і фрахту-

чи

 

 

разового перевезення туристів, Договір про міжнародні нерегулярні і маятникові автомобільні перевезення пасажирів (додаток 15 до Порядку та умов організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом) тощо.

7. Порівняно з ЦК 1963 р., ст.911 ЦК 2003 p. встановлює мінімальний обсяг основних прав пасажира за договором перевезення незалежно від типу транспорту та виду перевезення (пряме, змішане сполучення). Положення, встановлені законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами, які обмежують зазначений у ч. І ст.911 ЦК обсяг основних прав пасажира, слід тлумачити як ненаписані, доки вони не будуть приведені у відповідність до вимог ст.911 ЦК.

Це, наприклад, стосується права провозити з собою безоплатно одну дитину віком до 6 років без права зайняття нею окремого місця. Більшість транспортних кодексів (статутів) та інших нормативно-правових актів та правил, що видаються відповідно до них стосовно віку дитини, за винятком автобусів міських, приміських маршрутів, маршрутних таксомоторів, наземного міського електротранспорту, де встановлено 7-річний вік дитини, яка має право безоплатного проїзду, містять відповідну норму про право безоплатного перевезення дитини віком до 5 років на день від'їзду.

Щодо права купувати для дітей віком від 6 до 14 років дитячі квитки за пільговою ціною, то, зокрема, п.2.8.6 Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом поширює таку пільгу лише на дітей віком від 5 до 10 років.

У випадку якщо у міжнародному договорі України, належним чином імплементованим до законодавства України, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені актами цивільного (приватного) законодавства, застосовуються правила міжнародного договору (ст.Ю ЦК).

Наприклад, відповідно до §§1, 2 ст.8 Угоди про міжнародне пасажирське сполучення, пасажир має право безоплатного про-везення однієї дитини віком до 4 років, якщо вона не займає окремого місця, а пільгові дитячі квитки продаються дітям віком від 4 до 12 років. Відповідно до п.24 Правил перевезення пасажирів і багажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні держав — учасниць СНД, Конвенції про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу, пасажир має право перевозити з собою в автобусі безоплатно одну дитину віком до 5 років без надання окремого місця, віком від 5 до 10 років — з 50% знюккою вартості повного квитка, з наданням окремого місця та у разі перевезення двох і більше дітей, віком до 10 років, один з них перевозиться безоплатно, інші — з 50% знижкою вартості повного квитка, з наданням окремого місця.

У 4.2 ст.911 ЦК законодавець окремо наголошує на тому, що даний перелік основних прав пасажира не є вичерпним. Його суттєво розширюють, зокрема, положення розд.УІ Статуту залізниць України, розд.ІУ Статуту автомобільного транспорту, розд.У Статуту внутрішнього водного транспорту, гл.З розд.У КТМ, Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту й інших нормативно-правових актів та правил, що видаються відповідно до них. -,_у,,

6. Відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із договору перевезення

1. Стаття 920 ЦК має загальний характер та насамперед відсилає при встановленні факту порушення зобов'язань за договоромперевезення до загальних умов цивільно-правової відповідальності,передбачених ЦК. З цього випливає, що встановлення цивільно-правової відповідальності, а також ЇЇ меж можливо, крім ЦК, лишезаконами України, чинними міжнародними договорами (транспортними конвенціями) та транспортними кодексами (статутами) або,за їх відсутністю, угодою сторін. Отже, регулювання даного питання підзаконними правилами здійснення перевезень не допускається, а існуюче — слід вважати ненаписаним.

У випадках, не передбачених цим Кодексом, законами України чи транспортними кодексами (статутами), сторонам надана можливість за взаємною згодою встановити чи підвищити відповідальність за зобов'язаннями, що випливають з укладеного між ними договору перевезення.

Встановлені договірним шляхом підстави звільнення від відповідальності або зменшення її розміру порівняно з встановленою даним Кодексом, законами України чи транспортними кодексами (статутами) сторонами договору перевезення є недійсними (ст.127 Статуту автомобільного транспорту, ст.ст. 181, 186 КТМ тощо).

Особливості, підстави, обсяги відповідальності при перевезеннях вантажів, пасажирів, багажу та пошти передбачені ст.ст.921 — 924, 928 ЦК.

2. У 4.4 ст.916 ЦК законодавець конкретизує загальні правила§7 гл.49 ЦК про притримання як засіб забезпечення виконання зобов'язання стосовно здійснення перевезення, Предметом правапритримання можуть бути Індивідуально визначені, а також родовіречі з належним ступенем їх індивідуалізації. Передбачене, наприклад, ст.103 Статуту автомобільного транспорту, право утриматичастину суми при сплаті одержувачем рахунків відправника за отриману продукцію не є притриманням, а діями суб'єкта зустрічного виконання у відповідь на неналежне виконання за договором(див. ст.538 ЦК).

Притримання не є новим для цивільного законодавства України засобом забезпечення виконання зобов'язань. Зокрема, відповідно до ст. 163 КТМ, перевізник може притримати вантаж, доки одержувач не відшкодує витрати, понесені перевізником при перевезенні вантажу, внесе плату за простій судна в порту вивантаження, а також сплатить фрахт і плату за простій у порту завантаження, якщо це передбачено в коносаменті або Іншому документі, на підставі якого перевозився вантаж, а у випадку загальної аварії —внесе аварійний внесок або надасть належне забезпечення.

Право притримання вантажу перевізник зберігає й у випадку здачі вантажу на склад, що не належить одержувачеві, за умови повідомлення власника складу про таке право. Однак після передачі вантажу одержувачеві перевізник втрачає право вимагати від відправника чи фрахтувальника платежів, не внесених одержувачем,

за винятком випадків, коли перевізник не зміг здійснити право утримання вантажу з незалежних від нього причин.

3. За загальним правилом договір перевезення вантажу є укладеним з моменту передачі вантажу перевізнику та, відповідно, прийняттям останнім обумовленого договором вантажу до перевезення (ст.921 ЦК). Однак згідно зі ст.921 ІДК ненадання перевізником транспортного засобу для перевезення або непред'яв-лення відправником вантажу чи невикористання наданого транспортного засобу спричиняє відповідальність винної сторони. Розмір відповідальності за такі дії може бути передбачено відповідними положеннями транспортних кодексів (статутів) або, за їх відсутності, належним чином підписаним договором перевезення, незважаючи на те, що надання вантажу чи транспортного засобу не відбулося.

Відповідальність перевізника та відправника відповідно до ст.921 ЦК встановлена транспортними кодексами (статутами) та полягає у сплаті штрафу, розмір якого встановлюється у певній частині чи відсотку від плати за перевезення, фіксованій сумі за кожну, наприклад, хвилину запізнення чи кожне вантажне місце, контейнер (ст.106 Статуту залізниць України, ст.Ш КТМ, ст.ст.128—131 Статуту автомобільного транспорту, ст.182 Статуту внутрішнього водного транспорту).

У прямому змішаному сполученні відповідальність перевізника за ненадання транспортного засобу та відправника за невикористання наданого транспортного засобу зазвичай встановлюється домовленістю сторін з урахуванням відповідних положень транспортних кодексів (статутів), ст.913 ЦК та передбачає, крім сплати штрафу, також відшкодування витрат, спричинених таким порушенням.

При здійсненні імпортних, експортних та транзитних перевезень слід також враховувати положення розд.УІ "Відповідальність сторін за порушення правил перевезень та порядку планування експортних, імпортних вантажів" Тимчасового положення про місячне планування та організацію перевезень експортних, імпортних і транзитних вантажів залізничним, морським та річковим транспортом.

Однак незалежно від встановленої транспортними кодексами (статутами) відповідальності у вигляді штрафів сторона, яка зазнала збитків, має право вимагати відшкодування їх відповідно до загальних положень ст.ст.552, 623 ЦК.

У 4.2 ст.921 ЦК законодавцем відтворено загальне правило (ст.617 ЦК) про звільнення перевізника та відправника вантажу від відповідальності у разі відсутності їх вини у ненаданні вантажу або невикористанні наданого транспортного засобу. Єдиною умовою такого звільнення є за загальним правилом явища стихійного характеру або несприятливі шляхово-кліматичні умови (замети, землетрус, смерч, повінь, пожежа тощо), які відповідно до положень транспортних кодексів (статутів) є підставами для припинення (обмеження) перевезення вантажів у певних напрямках (ст.18 Статуту автомобільного транспорту, ст.130 КТМ, ст.29 Статуту залізниць України). Такий підхід повністю відповідає загальній нормі ст.617 574

ЦК про підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Стаття 922 ЦК містить нову для транспортного законодавства України норму, яка встановлює відповідальність перевізників при транспортному обслуговуванні пасажирів. Однак ЇЇ реалізація на практиці, за відсутності відповідних положень безпосередньо у договорі перевезення, потребує внесення відповідних доповнень щодо розміру передбаченого штрафу до транспортних кодексів (статутів).

При цьому відповідальність за затримку у відправленні транспортного засобу або його запізненні до пункту призначення настає за наявності вини перевізника, яка припускається. Однак це не позбавляє перевізника права довести відсутність власної вини, а отже, й відповідальності.

Перелік підстав звільнення перевізника від відповідальності, перелічених у ч.і ст.922 ЦК, не є вичерпним. Наприклад, відповідно до ст.94 ПК перевізник звільняється від відповідальності за прострочення у доставці пасажира, якщо доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання такому простроченню або що таких заходів неможливо було вжити. Перевізник також звільняється від відповідальності, якщо прострочення сталося внаслідок несприятливих метеорологічних умов.

У разі затримки відправлення пасажир згідно з ч.2 ст.922 ЦК має право в односторонньому порядку відмовитись від договору перевезення. В цьому випадку перевізник зобов'язаний повернути пасажиру провізну плату, що, власне, є не боргом, а відповідальністю перевізника за порушення зобов'язання.

Новою є також норма ч.З даної статті, що дає можливість пасажиру вимагати, крім сплати штрафу згідно з ч. І ст.922 ЦК, відшкодування завданих перевізником збитків у разі неможливості здійснити пересадку на інший транспортний засіб, спричиненої порушенням строку доставки пасажира в зазначений пункт пересадки. Однак незалежно від встановленої транспортними кодексами (статутами) чи договором перевезення відповідальності у вигляді штрафів відповідно до ст.922 ЦК пасажир має право вимагати відшкодування збитків відповідно до загальних положень ст.ст.552, 623 ЦК. Розмір понесених збитків має бути доведений пасажиром. 4. Доставка вантажу в пункт призначення у встановлений строк є однією з основних умов договору перевезення. У разі прострочення доставки відповідальність перевізника у вигляді відшкодування збитків, за загальним правилом настає за умови, шо збитки, яких зазнав одержувач, пов'язані саме з простроченням доставки. Отже, в ст.923 ЦК 2003 p., на відміну від ст.364 ЦК 1963 p., законодавець відійшов від принципу вини перевізника. При цьому неустойка (штраф, пеня), передбачена договором чи транспортними кодексами (статутами), має стягуватись у повному розмірі понад відшкодування збитків, пов'язаних, наприклад, з псуванням вантажу згідно зі ст.924 ЦК, якщо інше співвідношення між збитками та неустойкою не передбачено договором (див. положення ст.624 ЦК) чи транспортними кодексами (статутами) (див. положення ст.552 ЦК).

Наприклад, відповідно до ст.116 Статуту залізниць України відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу виражається в сплаті штрафу. Його розмір залежить від тривалості прострочення та суми провізної плати. Так, на залізничному транспорті перевізник сплачує одержувачу штраф в розмірі: 10% провізної плати — за прострочення на 2 доби; 20% — на 3 доби; 30% — на 4 і більше діб. Хоча такий підхід суперечить правилу, встановленому у п."в" ст. 127 Статуту залізниць України, де за прострочення доставки багажу, вантажобагажу залізниця сплачує штраф у розмірі 10% провізної плати за кожну добу, але не більше 25% провізної плати. При цьому неповна доба приймається за повну, а за прострочення доставки багажу, вантажобагажу в межах до однієї доби штраф не нараховується. Не нараховується цей штраф також у разі, коли пасажир не вивіз багаж зі станції в установлені Правилами перевезень пасажирів терміни.

У разі виявлення у багажі, вантажобагажі предметів та речей, перевезення яких заборонено, власник сплачує залізниці штраф у розмірі п'ятикратної вартості перевезення багажу або вантажобагажу. Відповідальність за збереження ручної поклажі, яку пасажир перевозить з собою, покладено на пасажира (ст.127 Статуту залізниць України).

Штраф також не сплачується, якщо вантаж не був вивезений одержувачем зі станції протягом доби після отримання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же строк одержувач не розкредитував перевізні документи на вантаж, що прибув (ст.116 Статуту залізниць України).

Автотранспортне підприємство за прострочення доставки вантажу при міжміських перевезеннях сплачує одержувачеві штраф в розмірі 12% провізної плати за кожну добу. При цьому загальний розмір не може перевищувати 60% провізної плати. За прострочення доставки багажу перевізник сплачує штраф у розмірі 10% за кожний день прострочення, але не більш як 50% провізної плати (ст. 138 Статуту автомобільного транспорту).

За прострочення доставки вантажу або плоту пароплавство сплачує вантажоодержувачеві штраф у розмірі: 10% провізної плати при простроченні до 1/10 строку; 20% — при простроченні до 2/10 строку; 30% — при простроченні до 3/10 строку; 40% — при простроченні до 4/10 строку; 50% — при простроченні, що переви-І щує 4/10 строку.

За прострочення доставки багажу, а також за затримку з вини! пароплавства видачі вантажів, що прибули, зі складів портів (пристаней) пароплавство сплачує вантажоодержувачеві або пред'явнику багажної квитанції штраф у розмірі: 5% провізної плати при простроченні до 1/10 строку; 10% — при простроченні до 2/10 строку;! 15% — при простроченні до 3/10 строку; 20% — при прострочен-І ні до 4/10 строку; 25% — при простроченні, що перевищує 4/10 строку. Якщо ж строк доставки менше 6 діб, то розмір штрафу знижується на 50% (ст.188 Статуту внутрішнього водного тран- спорту).

За загальним правилом перевізник звільняється від відповідаль-1 ності за прострочення доставки вантажу, якщо доведе, що ним бу-

ло вжито всіх необхідних заходів для запобігання простроченню або що таких заходів неможливо було вжити. Перевізник також може бути звільненим від відповідальності, якшо прострочення сталося внаслідок несприятливих метеорологічних умов (ст.94 ПК).

Відповідальним за незбереження вантажу, багажу чи пошти перевізник стає з моменту прийняття пред'явленого за договором до перевезення й до видачі їх належному одержувачеві або іншій уповноваженій на це особі (ст.123 Статуту автомобільного транспорту, ст.92 ПК).

Стаття 924 ЦК 2003 p. змінює застосовуваний у п.2 ст.362 ЦК 1963 p. підхід, за яким у випадках, передбачених транспортними кодексами (статутами), тягар доведення вини перевізника при втраті, нестачі або пошкодженні ввіреного йому до перевезення вантажу покладався на одержувача або відправника вантажу, багажу чи пошти.

За закріпленим правилом ст.924 ЦК, тягар доведення того, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу чи пошти сталося не з вини перевізника або внаслідок обставин, яким останній не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, повністю покладається на перевізника — особу, яка "порушила" зобов'язання (ст.614 ЦК). Такий підхід застосовується до правового регулювання перевезень всіма видами транспорту.

Під втратою вантажу (багажу, пошти) слід розуміти не тільки його фізичну загибель, а й невидачу вантажу (багажу, пошти) одержувачеві протягом встановлених транспортним законодавством строків.

Нестача вантажу (багажу, пошти) — доставка вантажу (багажу, пошти) одержувачу в меншій кількості, ніж його було прийнято до перевезення.

Псування вантажу (багажу, пошти) — це погіршення його якостей (погіршення хімічних, біологічних властивостей, зовнішні пошкодження, що стали причиною псування тощо).

Пошкодження вантажу (багажу, пошти) — це зміна його фізичних властивостей (механічні поломки, дефекти, бій тощо).

5. За загальним правилом ст.615 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Стаття 924 ЦК також не усуває можливості застосування підстав для звільнення в зазначених випадках перевізника від відповідальності, передбачених транспортними кодексами (статутами).

Отже, перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування чи пошкодження вантажу (багажу, пошти) сталися в силу обставин, яким він не міг запобігти або усунення яких від нього не залежало. Зокрема, йдеться про вину вантажовідправника, особливі природні властивості вантажу, що перевозиться, дефекти тари чи упаковки, які не можна було виявити шляхом зовнішнього огляду при пред'явленні вантажу для перевезення чи за інших обставин, передбачених транспортними кодексами (статутами) чи іншими нормативно-правовими актами, виданими на їх підставі. Перевізник для того, щоб не стати дестинатором відповідної норми права, має довести, що втрата, нестача, псування або

пошкодження вантажу (багажу, пошти) сталися саме в силу зазначених вище обставин (ст.ПЗ Статуту залізниць України, ст.ІЗЗ Статуту автомобільного транспорту, ст.176 КТМ, ст. 191 Статуту внутрішнього водного транспорту, ст.92 ПК).

Перевізник звільняється від відповідальності за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, прийнятого для перевезення, якщо вантаж прибув: у справному контейнері, вагоні зі справними пломбами відправника або на справному відкритому рухомому складі без перевалки в дорозі, з належним маркуванням; у справному судні без наднавантаження в дорозі тощо (ст.Ш Статуту залізниць України, ст.134 Статуту автомобільного транспорту, ст.176 КТМ).

Наявність названих та інших, передбачених транспортними кодексами (статутами), обставин, передбачає відсутність причинного зв"язку між дією перевізника і втратою або пошкодженням вантажу, а отже, й відсутність його вини. У цих випадках перевізник не повинен доводити свою невинуватість, оскільки це передбачається.

6. Щодо розміру відповідальності за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, то у ст.924 ЦК відтворено правило, закріплене у ч.З ст.13 Закону про транспорт, за яким перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди.

Таким чином, обсяг відповідальності перевізника за незбере-ження вантажу в процесі перевезення тепер розширений, оскільки, крім вартості втраченого, зіпсованого вантажу, вартості нестачі, а також відповідної суми провізної плати, з нього можуть бути стягнуті й інші фактичні збитки, яких зазнав одержувач. Положення даної статті закону стосуються перевізників усіх видів транспорту. Хоча у будь-якому випадку відповідальність перевізника залишається обмеженою, оскільки неотримані прибутки відповідно до положень ст.924 ЦК відшкодуванню не підлягають.

Наприклад, автотранспортне підприємство відшкодовує збитки, заподіяні при перевезенні вантажу, в таких розмірах: за втрату або нестачу вантажу — в розмірі дійсної вартості втраченого вантажу або того, якого не вистачає; за втрату вантажу з оголошеною цінністю — в розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона нижча від дійсної вартості; за псування та пошкодження вантажу — в розмірі тієї суми, на яку знизилася його дійсна вартість (ст. 135 Статуту автомобільного транспорту).

Поряд з відшкодуванням вартості втраченого вантажу або вантажу, якого не вистачає, а також сум, на які знизилася вартість зіпсованого або пошкодженого вантажу, автотранспортне підприємство повертає також провізну плату, стягнуту за перевезення втраченого, зіпсованого чи пошкодженого вантажу, за умови, що ця плата не входила до вартості вантажу (ст. 136 Статуту автомобільного транспорту). Аналогічні положення містяться, наприклад, у ст.ст.ПЗ—115 Статуту залізниць України.

Відповідальність перевізника посилюється у разі використання ним прийнятого для перевезення вантажу для власних потреб. Так, у разі використання автотранспортним підприємством для своїх потреб будь-яких вантажів, прийнятих до перевезення, автотран-

спортна організація відшкодовує вартість вантажу в подвійному розмірі (п.З ст.136 Статуту автомобільного транспорту).

Вартість втраченого вантажу визначається на підставі розрахункових документів вантажовідправника в тих випадках, коли розрахунки за вантаж безготівковим шляхом не проводилися, вартість загубленого, пошкодженого вантажу, а також вантажу, якого не вистачає, підтверджується іншими бухгалтерськими документами (рахунком-фактуро to, прибутковим ордером тощо).

Вартість вантажів, що належать фізичним особам, визначається за роздрібними цінами, що діють в тому місці та в той час, де і коли вантаж мав бути виданий.

За недостачу, втрату, псування або пошкодження багажу, ванта-жобагажу залізниця несе відповідальність у таких розмірах: за багаж і вантажобагаж, прийнятий до перевезення з оголошеною вартістю, — у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну вартість, — у розмірі дійсної вартості; за багаж, прийнятий до перевезення без оголошеної вартості — у розмірі дійсної вартості багажу, встановленої згідно з Правилами перевезень пасажирів; за псування і пошкодження багажу та вантажобагажу — у розмірах тієї суми, на яку було знижено їх вартість (ст.127 Статуту залізниць України).

У разі повної або часткової втрати на залізниці багажу, зданого до перевезення без оголошеної цінності, перевізник сплачує пасажирові вартість багажу чи втраченої його частини, але не більш як 2,5 грн. за кожен втрачений 1 кг ваги. Виплата грошей здійснюється на станції призначення одразу після складання та підписання комерційного акта, але не пізніше однієї доби з дати прибуття поїзда, з яким прибула частина багажу (або мав прибути весь багаж), не рахуючи вихідних та святкових днів (п. 10.3.4 Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом).

Законами України, чинними міжнародними договорами (транспортними конвенціями) та транспортними кодексами (статутами) може бути передбачено і максимально можливий розмір відшкодування за втрачений або зіпсований вантаж, багаж чи пошту.

Наприклад, якщо вартість вантажу не була зазначена і включена в коносамент, відшкодування за пошкоджене місце чи одиницю вантажу, якої не вистачає, не може перевищувати 666,67 розрахункових одиниць або 2,0 розрахункових одиниць за 1 кг маси брутто пошкодженого, зіпсованого вантажу або вантажу, якого не вистачає, залежно від того, яка сума вища, за винятком вартості контейнера або іншого транспортного пристрою відправника (фрахтувальника) згідно зі ст.181 КТМ.

У тих випадках, коли в незбереженні вантажу, багажу, пошти за договором перевезення винні і перевізник, і вантажовідправник (одержувач), мова може Йти про розподіл відповідальності між ними, виходячи з принципу змішаної відповідальності. Позивач у Цьому випадку отримує відшкодування в повному обсязі.

7. У ст.928 ЦК 2003 p. збережено існуючий в законодавстві України (ст.368, гл.40 ЦК 1963 p.) підхід, відповідно до якого відлові-

дальність перевізника незалежно від виду транспорту у випадку заподіяння ним пасажиру шкоди має позадоговірний (деліктний) характер, тобто настає незалежно від укладеного між ними договору перевезення за правилами гл.82 ЦК.

Так, якщо пасажиру заподіяна шкода не джерелом підвищеної небезпеки (наприклад, працівником транспортної організації при виконанні своїх службових обов'язків, але без участі будь-яких машин, механізмів тощо), відповідальність транспортної організації визначається за правилами ст. 1187 ЦК, тобто за принципом вини. Однак це не позбавляє сторони права передбачити у договорі більш сувору, безвинну, відповідальність перевізника.

Підвищена (безвинна) відповідальність також може бути передбачена законом. Наприклад, у випадку коли пасажиру заподіяна шкода джерелом підвищеної небезпеки (засобами транспорту, механізмами), транспортна організація несе підвищену відповідальність за правилами ст. П 87 ЦК, незалежно від того, винна вона чи ні в завданні шкоди. Отже, для того, щоб настала відповідальність, достатньо об'єктивних підстав цивільно-правової відповідальності: шкоди, протиправної дії заподіювача шкоди та причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою.

Перевізник у цьому випадку може бути звільнений від відповідальності лише тоді, коли він доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ст. 1187 ЦК).

8. Норми транспортного законодавства досить часто встановлюють межі відповідальності перевізника. Наприклад, відповідно до ст.194 КТМ у разі смерті пасажира або пошкодження його здоров'я відповідальність перевізника ні в якому разі не перевищує 175 тис. одиниць "спеціального права запозичення" (SDR), визначених Міжнародним валютним фондом, стосовно перевезення взагалі. Офіційний курс переведення "спеціального права запозичення" в національну валюту України публікується НБУ. Однак перевізник та пасажир можуть письмовою угодою встановити більш високі межі відповідальності, ніж ті, які передбачені чч.і—4 ст.194 КТМ.

Перевізник, працівник або агент перевізника не може скористатися межами відповідальності, встановленими в ст.194 КТМ, якщо буде доведено, шо збиток заподіяний внаслідок дій або упущень перевізника, працівника або агента, здійснених з наміром заподіяти цей збиток або в результаті самовпевненості з усвідомленням можливого спричинення збитку.

Будь-яка умова договору перевезення, укладеного до виникнення події, що стала причиною смерті пасажира або ушкодження здоров'я, яка має за мету звільнити перевізника від відповідальності перед пасажиром або встановити меншу, ніж передбачено транспортним законодавством чи міжнародним договором, межу відповідальності, а також будь-яка умова, метою якої є перенесення тя-гара доведення, покладеного на перевізника, є недійсною (див., наприклад, ст.127 Статуту автомобільного транспорту, ст.186 КТМ тощо). За загальним правилом недійсність цієї умови не має наслідком недійсність договору перевезення.

При здійсненні міжнародних перевезень відповідальність перевізника перед пасажиром визначається відповідно до умов чинних

для України міжнародних договорів (транспортних конвенцій) та може бути ними обмежена певним максимальним розміром відшкодування.