Класифікація НПЗП
1. Похідні індолу — індометацин (метиндол), суліндак. 2. Похідні фенолоцтової кислоти — диклофенак-натрій (вольтарен, ортофен). 3. Похідні пропіонової кислоти — ібупрофен (бруфен), кетопрофен, напроксен. 4. Оксиками — піроксикам, мелоксикам (моваліс). 5. Похідні піразолону — бутадіон (фенілбутазон), анальгін (метамізол). 6. Похідні кислоти саліцилової — кислота ацетилсаліцилова (аспірин), аспізол, ацелізин. Застосовують НПЗП при міалгіях, артритах, радикулітах, бурситах, ревматизмі, болю на фоні травматичних пошкоджень тощо (див. тему 9). Особливості роботи з препаратами: — ацетилсаліцилову кислоту не можна поєднувати з іншими НПЗП, бо це посилить її ульцерогенну дію (утворення виразки шлунка); — бутадіон несумісний з ГКС; — внутрішньом 'язове введення аналгіну болюче. Таблиця 31. Протиалергійні і протизапальні препарати
Примітка. Форми випуску інших ненаркотичних анальгетиків див. у темі 9, ГКС — у темі 15. СУЧАСНІ ІМУНОМОДУЛЯТОРИ ДЛЯ КЛІНІЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ
На сьогодні відзначається тенденція до зростання рівня хронічних захворювань людини як бактеріального, так і вірусного походження. Імунна система що має забезпечувати генетичну постійність внутрішнього середовища організму, захист макроорганізму від екзогенних та ендогенних патогенів, унаслідок різноманітних причин може порушуватися її функція. Зниження функціональної активності основних компонентів імунної системи, що спричинює порушення захисту організму від мікробів і супроводжується підвищеною інфекційною захворюваністю, нині розглядається як імунодефіцитний стан. Залежно від наявності або відсутності генетичного дефекту одного або декількох компонентів імунної системи (фагоцитозу, клітинного, гуморального імунітету) імунодефіцити класифікують на первинні (уроджений генетичний дефект наявний) і вторинні. Останні є результатом впливу на нормальну імунну систему ендогенних та екзогенних факторів, серед яких процес старіння організму, стрес, надмірні фізичні навантаження, хронічні вірусні й бактерійні інфекції, численні хірургічні операції, множинні травми, онкологічна патологія, хіміотерапія, тривале лікування кортикостероїдами, іонізуюче випромінювання, отрутохімікати та інші фактори зовнішнього середовища. Виокремлюють 3 форми вторинних імунодефіцитів: набуті, індуковані (є конкретна причина, що викликала даний стан, наприклад, терапія цитостатиками, хірургічна операція тощо) і спонтанні (відсутність очевидної причини, що викликала порушення імунної реактивності). Найбільш поширеною є спонтанна форма вторинних імунодефіцитів. Клінічно вторинні імунодефіцити проявляються як часто рецидивуючі інфекційно-запальні захворювання усіх локалізацій та будь-якої етіології, що важко піддаються лікуванню.
|