ІМУННА ВІДПОВІДЬ
Поява імунної системи обумовлена необхідністю розпізнавання «свого» й «чужого». Багатоклітинні організми повинні знищувати збудників інфекцій або пухлинні клітини, які вийшли з-під контролю, без шкоди для нормальних клітин. Для цього існує надійна система розпізнавальних та ефекторних механізмів, що забезпечують різні види імунітету. Механізми неспецифічного імунітету досить примітивні, він не потребує попередньої активації, а його ефектори мають низьку спорідненість до чужорідних клітин і широкий спектр дії. Навпаки, специфічний імунітет, спрямований на певні антигени, потребує попередньої активації, а його ефектори можуть мати дуже високу спорідненість до антигенів. Неспецифічна імунна відповідь включається практично негайно після появи в організмі чужорідного агента. Для реалізації відповіді не має значення антигенний склад патогена, що впровадився. До основних факторів неспецифічного імунітету належать комплемент, гранулоцити (включаючи базофіли), моноцити, макрофаги, NK-лімфоцити та тучні клітини. Специфічна імунна відповідь здійснюється В- і Т-лімфоцитами. В-лімфоцити виробляють антитіла, а Т-лімфоцити діють як допоміжні (Т-хелпери), цитолітичні (Т-кілери) та регуляторні (Т-супресори) клітини. Ці клітини не лише забезпечують нормальну імунну відповідь на інфекцію або пухлинні клітини, але й опосередковують реакцію відторгнення трансплантата й аутоімунні розлади. Молекули імуноглобулінів, розташовані на поверхні В-лімфоцитів, відіграють роль рецепторів і здатні розпізнавати величезну кількість антигенів. На відміну від В-лімфоцитів Т-лімфоцити розпізнають антигени тільки у вигляді пептидних фрагментів у комплексі з молекулами HLA на поверхні антигенпредставлених клітин, таких як дендритні клітини, макрофаги та клітини, що несуть на своїй поверхні молекули HLA класу I (HLA-A, HLA-B і HLA-С) і класу II (HLA-DR, HLA-DP і HLA-DQ). Клітини кожного клону Т- і В-лімфоцитів мають однакові рецептори до певного антигена. Під час активації цих рецепторів лімфоцити починають швидко проліферувати, вивільняючи цитокіни і відіграючи роль регуляторів імунної відповіді. Слід зазначити, що антигенспецифічні та неспецифічні фактори діють у тісному взаємозв’язку і їх внесок у формування імунної відповіді іноді важко розмежувати. Отже, від стану імунної системи значною мірою залежать розвиток і результат багатьох захворювань. Наявність різних порушень функцій імунної системи може бути причиною вторинної імунологічної недостатності і спричинити появу або обтяження хронічних бактеріальних і вірусних захворювань. Часто застосування класичних схем лікування в цих випадках не виявляє очікуваного позитивного ефекту. Для підвищення ефективності етіотропної терапії та зниження побічних ефектів, що з’являються під час її застосування (дисбіоз, гепатотоксичність тощо) при вторинному імунодефіциті перспективним напрямком є імунокорекція за допомогою імуномодуляторів. КЛАСИФІКАЦІЯ ІМУНОМОДУЛЯТОРІВ Імуномодулятори (ІМ) — лікарські засоби різного походження, що мають різнонаправлену дію на імунну систему залежно від її початкового стану. ІМ у терапевтичних дозах відновлюють нормальне функціонування імунної системи (ефективний імунний захист). Існують дві класифікації ІМ: за походженням і за механізмом дії. За механізмом дії можна виокремити ІМ з переважною дією на Т-, В-системи імунітету і фагоцитоз.
Таблиця 1. Класифікація імуномодуляторів за походженням
Разом із тим будь-який ІМ, що переважно впливає на фагоцитоз, гуморальний або клітинний імунітет, крім дії на цей компонент імунітету, справлятиме також тією або іншою мірою ефект на інші компоненти імунної системи. За походженням ІМ поділяють на екзогенні, ендогенні та хімічно чисті (табл. 1).
|
