Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Емпатія як соціально-психологічна властивість особистості




Юнацький вік, як уже зазначалося, - це вік формування близьких стосунків, взаємин, вік нових зрушень у зовнішньому та внутрішньому плані. Все це надто складно «збудувати» без належного рівня емпатії, адже саме завдяки їй молода особа здатна «відчути» тих, хто її оточує

За визначенням В. О. Лабунської [11], емпатія — це соціаль­но-психологічна властивість особистості, що складається зі здатності емоційно реагувати й відгукуватися на переживан­ня іншого; здатності розпізнавати емоційні стани іншого і немовби читати його думки, відчувати його почуття, вико­нувати його дії; здатності давати адекватну відповідь як вер­бального, так і невербального типу на переживання іншого.

Емпатія – властивість особистості, що відображає стан, коли в полі емоційної сприйнятливості особистості стають переживання інших людей. Поняття «емпатія» вперше ввів Е.Тітченер, спираючись на уявлення Ліппса про вчування як перцептивний акт. А.Адлер припускав, що це явище пояснюється існуванням вродженого почуття спільності; це невідьемна риса приналежності до людського роду. Емпатія гальмує міжособистісну агресію. Вважається, що альтруїзм корелює з рівнем емпатії (Дж. Аронфрід, В.Паскаль).

В.В. Бойко [2, с.74] розглядає емпатію як раціонально-емоційно-інтуїтивну форму відображення, яка являє собою витонченим засобом «входження» у психоенергетичний простір іншої людини. Необхідність у емпатії виникає в тих випадках, коли треба виявити, зрозуміти, передбачити індивідуальні особливості іншого й потім впливати на нього в потрібному напрямку. У такому сенсі емпатія - найцінніше знаряддя пізнання людської індивідуальності, а не просто здатність демонструвати співучасть і співпереживання. Раціональний канал емпатії характеризує спрямованість уваги, сприймання, і мислення емпатуючого на сутність іншої людини, на її стан, поведінку, проблему. Це прояв спонтанного інтересу. Емоційний канал дозволяє входити в емоційний резонанс з іншим – співпереживати. Інтуїтивний – дає змогу бачити поведінку інших, спираючись на досвід, що зберігається у підсвідомості емпатуючого.

Емпатія розглядається у двох площинах: як процес або стан та як стійка властивість особистості, що розвивається у процесі соціалізації.

В основі процесу формування й закріплення емпатії як стійкої властивості особистості лежить здатність останньої емоційно відгукуватися на почуття й переживання інших людей. Первинний смисл терміна "емпатія" — емоційна чуйність до переживань іншого. Емпатичні реакції суб'єкта виникають у нього при сприйнятті експресії людини або тварини в конкретній (емпатогенній) ситуації.

До емпатогенних відносять передусім ситуації, в яких об'єкт емпатії переживає горе, страждання, тобто стан неблагополуччя. У подібних ситуаціях суб'єкт переживає або ті самі почуття, що й об'єкт емпатії (співпереживання), або відчуває жалість до нього (співчуття). Деякі автори до емпа­тогенних зараховують і ситуації, в яких об'єкт переживає радісні почуття, що провокують у суб'єкта певні емоційні реакції (співрадість). При цьому в емоційному відгуку на пе­реживання іншого (емоційна емпатія) розрізняють різні за знаком і модальністю переживання: з одного боку, співпе­реживання, співчуття, співрадість, а з іншого — заздрість і зловтіху.

Необхідно зазначити, однак, що більшість дослідників, говорячи про емпатію, розглядають її в контексті емпатогенних ситуацій першого типу (тобто ситуацій неблагопо­луччя), мабуть, тому, що в міжособистісних відносинах здатність до співрадості набагато рідше трапляється, ніж співпереживання й співчуття.

Cпівпереживання: переживання емпатуючою особистістю тих самих почуттів, що їх відчуває об'єкт, з ак­центом на власних проблемах (безпосередня, імпульсивна форма емпатії, в основі якої лежить егоїстична мотивація); співчуття — переживання проблем об'єкта емпагії безвідносно до власного неблагополуччя (складніша форма емпатії, основу якої становить альтруїстична мотивація).

Розглядаючи емпатію в цілому як категорію, що відби­ває систему особистісного ставлення індивіда до себе та інших людей, психологи також розуміють її як моральну якість, що існує у двох основних формах: пасивного спогля­дання (співчуття) й активної дії (співпереживання). Співчуття є початковою формою вияву емпатії (на рівні емоції, почуття), а співпереживання — більш складною фор­мою, що виникає в результаті розширення знань про об'єкти, предмети, явища навколишньої дійсності й пере­ростає в активний дієвий учинок, спрямований на розв'язання емпатогенної ситуації.

А. А. Меграбян виділяє такі три компоненти емпатії: емпатичну тенденцію — здатність до співпереживання, вразливість; тенденцію до приєднання — здатність до вияву тепла, підтримки; сензитивність до відторгнення — здатність відчувати адекватне почуття провини, сприймати критику на свою адресу[8, с.149].

Інші дослідники, зокрема Лазарус Р. [12] називають се­ред компонентів емпатії такі, як сталість, співчутливість, естетичні почуття, а також вдячність. Важливим елементом виступає саме вдячність — висока оцінка допомоги як альт­руїстичного акту. При цьому двоє людей поєднуються емпатичними відносинами: з одного боку — щира емоційна підтримка, допомога, що засвідчує здатність стати на місце іншої людини, а з іншого — отримання допомоги або підтримки, що означає відчути позитивні наміри іншого.

Емпіричні дослідження українських психологів під керівництвом О. П. Санникової [21] виявили індивідуальні роз­ходження у виявах емпатії (якісного рівня: емоційна, когнітивна, предиктивна і дієва емпатія) в осіб з різною емоційною диспозицією. Так, було встановлено, що особи зі стійкою схильністю до переживань негативних емоцій (крім емоції модальності "гнів") більшою мірою схильні до ем­патії, ніж особи з позитивною емоційною диспозицією. От­римані дані свідчать про те, що особи з домінуванням емоцій модальності "сум" і "страх" глибше розуміють внутрішній світ іншої людини, більш диференційовано можуть оцінити її емоційний стан і чуйно на нього відреагувати.

Бреслав Г.М.[4] відносить емпатію до почуттів. Проте для цього їй недостатньо, на думку Ільїна, однієї суттєвої ознаки – стійкості.

Дослідниками емпатії в зарубіжній психології виявлені дві її найважливіші функції: емпатія виступає як детермінанта альтруїстичної поведінки; емпатія як емоційна форма пізнання.

У сучасній вітчизняній та зарубіжній психології емпатія розглядається за наступними напрямками: вивчення якісної природи емпатії (С.Б. Борисенко, Т.П. Гаврилова, Ю.Б. Гіппенрейтер, Л.Н. Джрназян, Р.Б. Карамуратова, М.М. Муканов, Н.И. Сарджвеладзе та ін); дослідження зв'язку структурних характеристик емпатії з різними психічними процесами і психологічними особливостями особистості (А. А. Бодальов, Л.П. Виговська, Л.П. Стрєлкова, Б.М. Теплов, І.М. Юсупов та ін); дослідження процесуального характеру емпатії (С.Б. Борисенко, А.Г. Ковальов, Л.П. Стрєлкова та ін); вивчення емпатії в руслі соціальних емоцій, то є як інтегрального утворення, що включає когнітивний (Б.М. Теплов, П.М. Якобсон, Д.Б. Ельконін, М.М. Муканов, Л.Н. Джрназян, І.М. Юсупов і ін); афективний (Т.П. Гаврилова, Л.П. Стрєлкова, Е.Н. Васильєва тощо) поведінковий (Л.П. Стрєлкова, Н.Н. Обозов, В.П. Кузьміна та ін), що виявляється у спілкуванні і взаємодії людей).

Емпатія є невід’ємним компонентом емоційної сфери особистості. Вона залежить від доступності і багатства життєвого досвіду, точності сприйняття, вміння налаштуватися, слухаючи співрозмовника, на одну емоційну хвилю з ним. Адже без неї утруднюється спілкування, взаємодія з оточуючими, а отже, і соціалізація. А тому в юнацьому віці її значення не можна применшувати.

Список використаної літератури

1. Божович Л.И. Этапы формирования личности в онтогенезе. Психология подростка. Хрестоматия / сост. Ю.И. Фролов, - М., 1997.

2. Бойко В. В. Энергия эмоций в общении: взгляд на себя и на других – М: Информационно-издательский дом "Филинъ", 1996. – 472 с.

3. Большая психологическая энциклопедия. – М.: Эксмо, 2007. -544с.

4. Бреслав Г.М. Психология эмоций. М., 2004.

5. Вудвортс Р. Выражение эмоций // Экспериментальная психология. М., 1950.

6. Дубровина И.В. Формирование личности в переходный период от подросткового к юношескому возрасту. Москва, 1987 г.

7. Ильин Е.П. Эмоции и чувства. – СПб.: Питер, 2007. – 783с.

8. Кириленко Т.С. Психологія: емоційна сфера особистості.: Навч. Пос. – К.: Либідь, 2007. – 256с.

9. Кон И.С. Психология ранней юности (електронна версія взята з сайту www.koob.ru).

10. Крайг Г., Бокум Д. Психология развития. — 9-е изд. — СПб.: Питер, 2005. — 940 с: ил. — (Серия «Мастера психологии»).

11. Лабунская В.А. Психология экспрессивного поведения. М., 1989.

12. Лазарус Р. Теория стресса и психофизиологические исследования // Эмоциональный стресс / под ред. Л.Леви, В.Мясищева. Л., 1970.

13. Лазурский А. Ф. Очерк науки о характерах. — М.: Наука, 1995.

14. Левитов Н.Д. Фрустрация как один из видов психических состояний. Психология мотивации и эмоций. Хрестоматия / под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер и М.В. Фаликман. – М., 2002.

15. Липпс Т. Основные вопросы этики. — СПб., Б. г.

16. Небылицын В. Д. Основные свойства нервной системы. — М.: Просвещение, 1966.

17. Основи практичної психології / В.Панок, Т.Титаренко, Н.Чепелєва ті ін.: Підручник. – 3-тє вид., стереотип. – К.: Либідь, 2006. – 536с.

18. Практическая психология образования / под ред. И.В. Дубровиной – М., 1997;

19. Психология человека от рождения до смерти / Под общ. ред. А.А. Реана. - СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. - 656 с. - (Серия «Психологическая энциклопедия»).

20. Психология. Словарь / под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. – М., 1990.

21. Савчин М.В., Василенко Л.П. – Вікова психологія: Навчальний посібник. – К.: «Академвидав», 2006.

22. Санникова О.П. Эмоциональность в структуре личности. Одесса, 1995.

23. Тарабрина Н. В. Экспериментально-психологическое и биохимическое исследование состояния фрустрации и эмоционального стресса при неврозах: Автореф. дис. ...канд. наук. — Л., 1973.

24. Шафранская К. Д. Эмоциональные характеристики и их структура // Психодиагностические методы в комплексном лонгитюдном исследовании студентов. — Л., 1976.-С. 176-188.

 







Дата добавления: 2015-10-15; просмотров: 1868. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.003 сек.) русская версия | украинская версия