III. Діяльнісно-практичний напрямок

 

Мої вчинки - моє єдине надбання,

якщо вони гідні.

 

Будда

Мірою морально-духовного розвитку особистості є вчинок. Повторимо: Вчинок - це одиниця поведінки як акт морального самовизначення особистості у відношенні до людей, до суспільства, до самого себе. Вчинок - це конкретне втілення знання норми і правила в життя, у практику конкретних міжособистісних взаємин.

Завдання викладачів вищої школи: 1) санкціонувати, стверджувати культуру поведінки через вправляння, конкретні вчинки студентів; 2) схвалювати, визнавати законним наявність етикету й необхідність його втілення в життя як прояв сучасної культурної людини. Від викладача вимагається чітке визначення етичних понять, вказівка на моральні хиби, чітка корекційна тактика.

Психологічна сила слова може викликати в студента спалах емоцій (наприклад, сором), а за ним і позитивну зміну. Студент (особливо педагогічних навчальних закладів) повинен відчувати потребу поводити себе як потрібно, усвідомлювати суспільну й суб'єктивну необхідність культурної моральної поведінки, вміти прогнозувати можливі оцінки оточуючими людьми їх вчинків, виробляти в собі моральні звички, які відповідають вимогам етикету.

Виховний арсенал сучасного педагога полягає в залученні студентів до таких вчинків (І. Д. Бех):

1. Вчинок «Я - задля Вас» - людина піклується про того іншого, який відсутній у момент дії вчинку. Потрібно залучати студентів до прояву таких моральних вчинків, які об'єктивують людські стосунки, а їх результати поширюються на групи людей: «Я - Вам». Саме такі вчинки є істотним показником моральності та моральної зрілості людини.

2. Вчинок-служіння - безкорисливе служіння, піклування про інших людей, коли людина активно протистоїть тим, хто поводиться негідно й цим допомагає іншим стати кращими. Допомога іншим стає справою честі, коли людина звертається до вольових зусиль. Це можливо за таких умов: 1) вміння протистояти чиннику «моє - чуже», «не моя справа», «моя хата скраю»; 2) розпізнавати власні й чужі почуття - співчувати; 3) емоційно збагачувати свій внутрішні світ (важливу роль до того ж відіграє мистецтво: співпереживання героям, прояв почуттів під час прослуховування музики тощо).

3. Вчинок-відданість. Він пов'язаний із наявністю вищих почуттів як детермінантів моральних дій. Виявляється в бажанні творити добро іншому задля співчуття до нього. Цей вчинок - відгук серця. Це міжособистісна взаємодія в контексті дружніх стосунків між ними.

4. Вчинок-вірність - виявлення надійності за різних обставин у контексті турботливого ставлення до іншої людини.

5. Вчинок збереження честі і гідності - пов'язаний з самоцінністю. Спиратися треба на національні, родинні традиції, на професійну честь.

6. Вчинок-шанування - це вищий ступінь духовного ставлення людини до людини.

7. Вчинок-вдячність - емоційно зближує людей.

8. Вчинок-скромність - це внутрішня позиція, яка визначає міру в потребах, у домаганні, у самоставленні.

9. Вчинок-милосердя - добре, співчутливе ставлення до кого-небудь; вияв жалості, помилування.

10. Вчинок-шпяхетність - прояв благородства як показник особистісної зрілості.

Вимоги щодо виховання вчинку:

1) вчинки повинні набути стійкого характеру, стати звичними формами виявлення себе щодо людини;

2) вони повинні виявлятися в студентському колективі, у групі;

3) повторюючись, вчинки стають другою натурою людини, сутністю, самодетермінованими проявами «Я».

Чи є вчинки, які руйнують сприятливі міжособистісні стосунки? Так, це вчинки типу глузування, дорікання, несправедливого звинувачення тощо.

Вищий навчальний заклад - завершальний етап не тільки інтелектуального, а й соціального інтегрування молодої людини в систему соціальних відносин. Саме тому перед ним поставлені такі практичні завдання виховання студентів:

1) активізувати національно-патріотичне виховання;

2) залучати студентів до збереження і примноження традицій українського народу;

3) здійснювати військово-патріотичне виховання;

4) популяризувати духовні й моральні цінності, притаманні українському народу;

5) активізувати діяльність студентських наукових і громадських організацій, військово-патріотичних об'єднань, клубів за інтересами, трудових об'єднань, таборів праці і відпочинку;

6) практикувати культурно-дозвільні заходи, щоб посилити культурно-просвітницький виховний вплив;

7) формувати психологічну готовність до праці (спрямованість на професійну діяльність; науково-методична готовність; практична готовність (уміння і навички); психофізіологічна готовність - сформованість професійно значущих якостей; фізична готовність - відповідність вимогам професії).

Висновок:

1. Цінності (державні, громадянські, національні, родинні, особисті) - виявляються, приймаються, викликають переживання, привласнюються як власне ставлення людини до людини, людини до події.

2. Норми - проголошуються, роз'яснюються, аргументуються, в їх необхідності переконують, доводять до розуму і серця.

3. Почуття - відображають суб'єктивне переживання подій, емоційне ставлення до навколишньої дійсності. Важливе значення має емоційна ідентифікація кожної особи з певною соціальною спільнотою (уподібнення смислово-ціннісних орієнтирів, критеріїв оцінювання).

4. Правила - засвоюються через вправляння. Людина набуває навички, звички вести себе певним чином у конкретних життєвих обставинах.

5. Вчинок - розумово-емоційно-вольова дія, складова поведінки - реалізація моральної свідомості.

Результати виховання студентів обумовлені:

· узгодженим педагогічним впливом об'єктивного і суб'єктивного факторів;

· координуванням прямих і паралельних педагогічних впливів під час керівництва навчально-професійною діяльністю;

· єдністю виховних впливів усього педагогічного колективу;

· гуманною спрямованістю педагогічної взаємодії викладачів і студентів.

Насамкінець треба зазначити таке: виховне значення має кожен навчальний предмет і кожен викладач є носієм виховного впливу на студента через зміст навчального матеріалу, через організацію навчально-професійної діяльності студента, через практику педагогічної взаємодії.