Методи стимулювання діяльності та поведінки у вихованні.

 

Стимулювання (від лат. stimulo - збуджую, заохочую) - означає спонукати до дії, давати поштовх, заохочувати.

 

Заохочення - метод вираження суспільного позитивного схвалення поведінки і діяльності вихованців. Він закріплює позитивні навички і звички. Дія заохочення основана на збудженні позитивних емоцій. Саме тому воно вселяє впевненість, створює добрий настрій, підвищує відповідальність. Види заохочення досить різноманітні: схвалення, похвала, подяка, премія, нагорода, важливе доручення.

 

Схвалення - найпростіший вид заохочення. Схвалення педагог може висловити жестом, мімікою, поглядом у вічі, фізичним дотиком, позитивною оцінкою поведінки чи роботи учня, колективу; використанням висловів, які передають щире захоплення вихованцями ("Мені подобається, як ти це зробив", "Дякую, що ти спробував", "Дякую!", "Дуже добре" і под.); висловів, що виражають співчуття й розуміння з боку педагога ("Я б теж пишався на твоєму місці!", "Я розумію, чому ти сумуєш", "Я міг би зробити таку ж помилку" тощо); висловів, які стверджують, що вихованець вчинив правильно ("Правильно", "Добре", "Саме так"); висловів, які заохочують цілу групу, не нехтуючи при цьому жодним учнем ("Ваша група робить успіхи!", "Мені приємно працювати з вами", "Я пишаюся тим, що Василь, один із ваших однокласників, виграв першу премію", "Я пишаюся тим, як ви всі його підтримували", "Ми всі так плідно працювали!"). Довір'я, повага вселяють впевненість у своїх силах, почуття власної гідності.

 

Заохоченням більш високого рівня є вдячність, нагородження тощо, які викликають і підгримують стійкі позитивні емоції, дають вихованцям чи колективу довгочасні стимули, бо вінчають тривалу і наполегливу працю.

 

 

Використовуючи цей метод, слід дотримуватися ретельного дозування і відомої обережності:

 

- заохочувати слід не тільки вихованців, які домоглись успіху, а й тих, хто проявив працелюбство, відповідальність, чуйність, допомагаючи іншим, хоча й не домігся високих результатів;

 

- обираючи заохочення, важливо знайти міру, гідну вихованця: непомірна хвала спричиняє зазнайство;

 

- заохочення потребує особистого підходу; важливо своєчасно підтримати невпевненого, відстаючого;

 

- головним у сучасному шкільному вихованні є до тримання справедливості; вирішуючи питання заохочення, слід радитися з вихованцями.

 

Змагання - це метод спрямування природної потреби учнів у суперництві й пріоритеті на виховання потрібних їм і суспільству якостей. Змагаючись, школярі швидко засвоюють досвід суспільної поведінки, розвивають фізичні, моральні, естетичні якості. З-поміж важливих вимог і умов організації змагання виділимо такі:

 

продумати організацію змагання. Необхідно визначити мету і завдання змагання, скласти програму, розробити критерії оцінок, створити умови для проведення змагання, підведення підсумків і нагороди переможців. Змагання повинно бути досить важким, захоплюючим, пункти змагання - конкретними, щоб результат їх виконання можна було оцінити і порівняти, критерії оцінок - простими і зрозумілими для всіх учасників;

 

встановити спрямованість і зміст змагання. Класичним видом змагань у школах було змагання за звання першого учня школи, класу, кращого знавця предмета. У наших школах протягом останніх десятиліть змагання за конкретним показником успішності не проводилося. Сьогодні з'явилися можливості відродити такі змагання між школярами. Звикати до активної боротьби за своє майбутнє людина повинна з дитинства і в реальних умовах. Усе, що є в житті, повинно бути в школі.

 

Ефективність змагання значно підвищується, якщо його ціль і завдання, умови проведення визначають самі учні. Вони ж підводять підсумки і визначають переможців. Педагог підтримує, спрямовує ініціативу вихованців, надає конкретну допомогу.

 

Метод покарання є найбільш відомим. У сучасній педагогіці ставлення до цього методу досить суперечливе і неоднозначне. Існують полярні погляди - від суттєвого посилення покарань до повної їх відміни.

 

Покарання - це метод педагогічного впливу, який повинен попереджувати небажані вчинки, гальмувати їх, викликати почуття провини перед собою та іншими людьми. Відомі види покарань, пов'язані з накладанням додаткових обов'язків, позбавленням або обмеженням певних прав, вираженням морального осуду, звинувачення. У сучасній школі практикуються різноманітні форми покарань: несхвалення, зауваження, догана, попередження, стягнення, звільнення від занять, виключення зі школи та ін.

 

З-поміж педагогічних умов, які визначають ефективність методу покарання, виділяються такі:

 

1. Сила покарання збільшується, якщо воно виходить з колективу або підтримується ним.

 

2. Не рекомендується застосовувати групові покарання.

 

3. Покарання є дієвим, якщо воно зрозуміле учневі й сприймається ним як справедливе.

 

4. Використовуючи покарання, не можна ображати вихованця; формула "провина - покарання" повинна дотримуватися неухильно.

 

5. Застосовувати метод слід лише за умови повної впевненості у справедливості та користі покарання.

 

6. Не можна перетворювати покарання у зброю помсти.

 

7. Якщо педагог приймає особистісний підхід, то покарання, як і заохочення, диференціюються.

 

8. Покарання вимагає педагогічного такту, знання вікової психології і розуміння того, що одними покараннями справі не допоможеш. Тому покарання застосовується лише в комплексі з іншими методами.