Реформація в Англії за часів Генріха VIII

Англія - країна, відома своїми реформаторськими тенденціями. Ще в XIV столітті Біблія була перекладена на англійську мову Джон Вікліф, а його послідовники - лолларди - скритно продовжували існувати на острові і вести свою проповідь. У 1525 році Вільям Тіндейл надрукував свій переклад Нового Заповіту, що дозволило багатьом бажаючим ознайомитися з текстом Біблії. Однак вирішальну роль в Реформації в Англії належало зіграти іншій людині. Реформацію в Англії можна в повному розумінні назвати «Реформацією зверху», так як на чолі її став англійський король Генріх VIII.

Генріх VIII народився 28 червня 1491 в королівському палаці в Грінвічі. Він був третьою дитиною в сім'ї і лише другим з чотирьох синів Генріха VII і Елізабет Йоркської. Як повідомляє Едвард Херберт, лорд Шербері, Генріх VII нібито мав оригінальний намір щодо свого другого сина: нібито той повинен був увійти в церкву і зайняти належне йому посаду в Кентербері [18. С. 207 ].

Зі смертю його старшого брата Артура 2 квітня 1502 можливість такої кар'єри для Генріха була похована. У жовтні Генріх успадкував від свого брата титул герцога Корнуолла, який міг належати тільки первістку, а 4 місяці опісля, 18 лютого 1503 був зроблений принцом Уельським.

Засновник династії Тюдорів Генріх VII залишив свого сина Генріха 8 вельми сприятливий спадок. Генріх став правити державою, керованою і забезпеченим, мабуть, краще, ніж всі інші королівства в християнському світі. Батько залишив йому і знаючих міністрів, багато з яких продовжували служити новому королю. Після вступу на престол Генріх VIII прибув в Тауер 23 квітня і наказав ув'язнити двох із радників, надзвичайно старанно прослужили у його батька, першого Тюдора - Річарда Емпсона і Едмунда Дадлі, які були страчені через 16 місяців як державні злочинці.

Так чи інакше, перший Парламент Генріха VIII, який зібрався в січні 1510 р., Схвалив це рішення. На думку Дж.Р.Елтона, їх страта вказує на те, що новий король почав свою діяльність як самостійний правитель [20. С. 30-32]

Генріх VII за час свого правління з 1485 по 1509 рр.. скликав 7 парламентів, а за останні 12 років правління - лише один. Вперше парламент, як законодавча асамблея, на думку Георга Сейлс, був використаний для проведення революційних змін в церкві і державі тільки за часів Генріха VIII, починаючи з 1529 року [3. С. 69].

Генріх довіряв справи своїм чиновникам, а його виняткове вміння підбирати собі відданих слуг виразилося в піднесенні Уолсі, який будучи прекрасним адміністратором і державного розуму людиною, став мозком, напрямних діяльність чиновників і здійснюють найсуворіший контроль над ними.

Король був надзвичайно схильний до спалахів ентузіазму - як у відношенні людей, що його оточують, так і державних справ, Томас Уолсі був «улюбленим вчителем» Генріха, Томас Мор - його кращим другом, однак Уолсі був зацькований до смерті, Мор і Анна Болейн - страчені [21. С. 77].

Генріх VIII не володів працьовитістю і талантами свого батька. На початку правління Генріха VIII ослабла особиста влада монарха, і встановилися пріоритети державних інтересів над інтересами особисто короля. Відновлення всемогутності державної машини виразилося в піднесенні кардинала Томасом Уолсі [21. С. 77].

Спочатку Генріх був противником Реформації, навіть написав книги проти Лютера «На захист семи таїнств» (1521), в основі якої були не аргументи, а лайка на адресу Виттенбергского реформатора. Однак за цю працю король отримав від Папи титул «захисник віри». Тим не менш, обставини змусили Генріха змінити свою позицію.

Важливим засобом зміцнення абсолютизму при Тюдорах з'явилася реформа церкви в Англії, що почалася при Генріхові VIII. Приводом до її проведення послужило відмовлення папи римського дозволити розвод короля Генріха VIII з його першою дружиною Катериною Арагонською, родичкою Карла V. Бажання короля розірвати іспанський шлюб і укласти новий з фрейліною королеви Анною Болейн значною мірою диктувалося також прагненням спертися на круги придворної знаті і нового дворянства, що підтримували сімейство Болейн [15. С. 12].

Генріх був одружений на Катериною Арагонською, і єдиною дитиною в цьому шлюбі була дівчинка, яка згодом стане королевою Марією Тюдор. Зрозумівши, що інших дітей не буде (а Генріх бажав мати сина-спадкоємця), король вирішив домагатися розлучення. Однак Папа Римський Климент VII, який перебував під впливом племінника Катерини імператора Карла V, на це не погоджувався [26. С. 260].

Тоді Генріх, який користувався абсолютною владою в країні, звинуватив англійське духовенство в непокорі статуту, який забороняє визнавати будь-яке призначеня особи Папи Римського без затвердження королем. Також Генріх змусив духовенство визнати себе главою Церкви Англії [26. С. 273].

У 1532 році Архієпископом Кентерберійським був обраний Томас Кромвель, ярий прихильник протестантизму. Т.Кромвель був здібним і нескінченно честолюбною людиною. Ці риси його х арактеру і використовував Генріх. За допомогою Кромвеля Генріх вирішив питання шлюборозлучного процесу і домігся одруження на своїй фаворитці Ганні Болейн.Кромвель збільшив свої доходи за рахунок конфіскації монастирських земель, а також обкладення податками торгівлі [9].

За допомогою Т.Кромвеля Генріх VIII провів ряд реформ державного управління: розширення прав Таємної ради, зміна тактики щодо парламенту, реформи у церковному управлінні, реформи фінансових відомств. Падіння Кромвеля почалося тоді, корду його політика перестала відповідати інтересам Генріха VIII [8].

Кожна з королев Генріха VIII також неминуче зіграла свою роль в еволюції його віросповідання. Наділені сильною волею Катерині Арагонської і Анні Болейн судилося бути живими символами релігій, старої і нової. Іншим дружинам теж були відведені власні, часом нелегкі ролі у розвитку почав англійської протестантизму. Виявивши політичні вигоди релігії, як пише К.Ліндсей, «Генріх занурив країну в хаос. Вчення змінювалися один за іншим у міру того, як сластолюбством і себелюбством короля маніпулювали різні кліки» [27. С. 34]

Кожне одруження творило свій власний політичний клімат, який змінювався в міру того, як змінювалися відносини при дворі. У цьому, за великим рахунком немає нічого особливо виняткового для абсолютної монархії, не рахуючи дивовижною рішучості Генріха йти своїм власним шляхом [36. С. 315]. І справа зовсім не в тому, що він відрізнявся якоюсь особливою розбещеністю: він аж ніяк не був беспорядочен в зв'язках, А його коханок можна перелічити на пальцях однієї руки. У цьому відношенні він був перевершений обома своїми найвідомішими сучасниками - не тільки поважним Франциском I Валуа, але і розважливим і благочестивим Карлом V, імператором Священної Римської імперії. Відмінними рисами характеру Генріха VIII були його непередбачуваність і напориста самовпевненість [2. С.108].

У 1534 році парламент прийняв «Акт про супрематію», який свідчив, що король є «верховним главою Англійської Церкви». Більш Папа в Англії не користувався ніякою владою. Коли Джон Фішер і Томас Мор відмовилися визнати ці рішення, вони були страчені.

Наступним етапом було закриття монастирів і конфіскація церковних земель. Було закрито в загальній складності 376 монастирів, а їх землі Генріх або залишив собі, або роздав або продав «новому дворянству», яке підтримувало короля; на секвестрованим землях були проведені обгородження. Однак догматично Англійська Церква залишалася близькою до Католицької. Однак Біблія тепер стала доступна в Англії рідною мовою [26. С. 262].

В основі Реформації лежало прагнення англійських дворян і городян створити національну протестантську церкву як знаряддя абсолютизму, а також заволодіти церковними землями і майном [6].

Розрив з Римом був потрібен королю, перш за все по чисто фінансових міркувань. Папські вимагання важким тягарем лягали на народні маси, і це робило розрив з Римом досить популярним. У той же час почалася таким чином реформація аж ніяк не представляла собою народного руху. Закриття монастирів і захоплення монастирських земель, що стали неминучим наслідком розриву з Римом, були потрібні і вигідні в першу чергу королю, нової знаті і новим дворянам. Такою була основа антикатолицької політики уряду Генріха VIII, який знайшов у шлюборозлучному процесі зручний привід для того, щоб справити в Англії реформацію і захопити величезні церковні майна в свої руки [4. С. 83].

Парламентськими актами 1536 і 1539 років в Англії були закриті всі монастирі, а їхнє майно і землі конфісковані королем; у 1545 році були закриті всі каплиці, майном яких також заволоділа корона. Ці конфіскації в остаточному підсумку збільшували земельні володіння дворянства і буржуазії, а також значно поповнили королівську скарбницю. Нові власники церковних земель, щоб збільшити свої доходи, зганяли з землі селян — колишніх її власників, огороджували її і підвищували земельну ренту.

Реформація проводилася шляхом найжорстокішого терору. Від англійців вимагали повного підпорядкування новій організації церкви. За заперечення її основних принципів покладалася страта. Побоюючись росту народної опозиції стосовно нової церкви, Генріх VIII заборонив самостійно читати і тлумачити Біблію майстеровим, поденникам, хліборобам і слугам, тому що вони могли витлумачити її в дусі радикальних сектантських навчань. Цю Біблію дозволялося читати тільки джентльменам і багатим купцям [17. С.138].

Зацікавленість нового дворянства і буржуазії в секуляризації церковних земель і маєтностей і створенні дешевої національної церкви сприяла зростанню протестантизму в Англії. Зі свого боку, сам Генріх VIII аж ніяк не відмовлявся від надії вирішити складні внутрішньополітичні й фінансові проблеми за допомогою секуляризації [15. С. 95].

Таке складне і різноманітне явище як Реформація навряд чи може бути повністю зрозуміле, якщо не враховувати тенденції розвитку європейської політики того часу. Сам по собі взаємозв'язок реформації і міжнародних відносин в Західній Європі безсумнівна. Реформація була явищем всеєвропейським, нею були охоплені держави, що входили в різні ворогували політичні коаліції. Одним з найважливіших факторів європейської політики II чверті XVI в. були спроби створення потужних релігійно-політичних союзів як католицького, так і протестантського напрямків, які переслідували під релігійними гаслами цілком очевидні політичні цілі.

Великодержавна політика Габсбургів, які прагнули створити універсальну католицьку монархію і намагалися поставити папство на службу своїм інтересам, викликала до себе негативне ставлення з боку багатьох європейських держав. Розрив з папством, спроби чинити на нього тиск або укласти з ним політичний компроміс стали методами політики супротивників Габсбургів. Ці методи виразно проявилися у зовнішній політиці Англії, головними цілями якої були проведення незалежного від Габсбургів і папства зовнішньополітичного курсу і прагнення вивести Англію на одну з провідних ролей в Європі. Розрив і боротьба з папством, участь в Антигабсбурзької коаліції, спроби створення релігійно-політичного союзу з протестантськими князівствами Німеччини займали найважливіше місце у зовнішній політиці Англії, роблячи значний вплив на англійську реформацію.

Здійснюючи протягом ряду років політику «рівноваги сил» і намагаючись грати роль «посередника» між Габсбургами та Францією, уряд Генріха VIII частково схилялося до католицизму в плані догматики. Франко-габсбурзький світ 1538 змусив англійську дипломатію шукати союзників серед протестантських князівств Німеччини. Каменем спотикання, як і раніше, ставав питання про конфесійний єдності [14. С. 79].

Зростання реформаційних настроїв серед нового дворянства і буржуазії неминуче вів до початку реформації в Англії. Скликання «Парламенту Реформації» за ініціативою уряду залежав не тільки від цих факторів, але й від змін у зовнішньополітичному курсі тюдоровской монархії, причинами яких були ослаблення Франції і посилення Габсбургів, які прагнули підпорядкувати собі папство і зробити його знаряддям своєї великодержавної політики. Тому більшу важливість набуває питання про ступінь впливу змін у зовнішньополітичному курсі на рішучість уряду взяти справу реформації в свої руки [4. С. 85]

Реформація показувала коливання короля. Зменшилася кількість таїнств. Лютерани визнавали тільки хрещення і причастя. Генріх VIII піти на це не зміг. Переклад Біблії на англійську мову був вкрай необхідним явищем. Національна мова ставав мовою церкви, і тепер ліквідувалася монополія римської католицької церкви на Святе Письмо [15. С. 116].

Генріх боявся поширення ідей лютеранства в англійському суспільстві. Крім того, всі офіційні символи англіканства 30-40-х рр.. характеризуються коливаннями між католицизмом і лютеранством: «6 статей», «10 статей», «Єпископська книга».

Отже, друга половина 30-х XVI в. у багатьох відношеннях була вирішальною в історії тюдоровской Англії. У цей час у внутрішній і зовнішній політиці країни відбулися дуже важливі події, обумовлені всім попереднім соціально-політичним розвитком королівства і сформованої міжнародної обстановкою в Центральній і Західній Європі. Селянська війна в Німеччині, перемога лютеровских реформації і виникнення княжого протестантизму, спрямованого проти Габсбургів, так чи інакше, змушували уряд Генріха VIII визначити свою позицію, як у європейської реформації, так і в європейській політиці. А той факт, що шлюб Генріха VIII не приніс бажаного спадкоємця змушув монарха до рішучих дій. Кожне одруження творило свій власний політичний клімат, який змінювався в міру того, як змінювалися відносини при дворі. У цьому, за великим рахунком немає нічого особливо виняткового для абсолютної монархії, не рахуючи дивовижною рішучості Генріха йти своїм власним шляхом