Паперова шапка

Паперова шапка, швидше за все, була запозичена у східних народів. Така шапка робилася не з металу, а з якогось щільного матеріалу (на ваті з сукна, паперових або шовкових матеріалів). За формою шапка перейняла у залізних наголів’й всі особливості захисту (закрита шия, науши, напотиличник та наносник). Крім того, для додаткового захисту шапка могла пристьогуватись і зміцнюватися кольчужною сіткою.
Найбільшого поширення паперова шапка отримала в XVI столітті.

 

 

 

 

2.Засоби захисту тіла

Історія кільчастої броні (кольчуги)

Захисним обладунком на Русі з найдавніших часів служила кольчуга, яка в наших літописах носила назву броні (бронь, броня). Під цією назвою вона багато разів згадується у всіх російських літописах починаючи з X ст., І лише в Московської Русі, як зазначає А. В. Арциховский, входить у вжиток слово «кольчуга».

 

Відомості про широке використання російської кольчуги, шолома та інших оборонних обладунків є й у візантійських військових істориків X ст. Лев Диякон повідомляє, що війська Святослава, обложені у Доростолі. були захищені кольчужними обладунками, крім щитів і шоломів. За його словами, сам Святослав був збитий з ніг під час битви списом або мечем, не загинув лише тому, що його врятувала кольчужна броня. Це пряме свідчення Льва Диякона про вживання росіянами кольчуги підтверджується багаторазовими знахідками її в курганах X і наступних столітть, а також знахідками на поселеннях або городищах, зруйнованих під час монгольської навали.

 

У російських курганах Чернігівщини IX-X ст. кольчуги зустрічалися неодноразово і - що для нас особливо важливо - в похованнях кінних воїнів, озброєних луком і стрілами. Д. Я. Самоквасов при розкопках у Чернігові виявив кольчугу в кургані Гульбище на Болдиній горі і залишки двох кольчуг у відомому кургані Чорна Могіла. Курган Гульбище відноситься до кінця IX або до початку X ст., А Чорна Могила, як переконливо довів Б. А. Рибаков, - до часів Святослава.

 

Залишки кольчужних обладунків кінця X ст. виявлені і в язичницьких похованнях Києва. В одному з київських поховань обривок кольчуги лежав разом зі стреламі. У Гніздовських дружинних курганах X ст. поблизу Смоленська знайдені не тільки кольчуги та їх обривкі, але кілька разів знайдені і заготовки кілець, за припущенням

Б. А. Рибакова, призначені для лагодження кольчуг під час походів.

В одному з Гніздовських курганів був похований і майстер-кольчужник, з інструментом і заготовками кілецб. Це поховання свідчить про те, що кольчуги вироблялися на Русі вже в X ст., А можливо, й раніше. Обривок кольчуги X в, знайдений в одному з курганів поблизу села Княжое Новгородської обл.

 

Про широке поширення кольчужної броні в цей та наступний періоди свідчать знахідки її в міських шарах і курганах всіх областей давньої Русі: Новгородської, Суздальської, Рязанської, Чернігівської. Смоленської, Київської та Волинської.

У більш пізній час поряд зі словом «броня» стало вживатися також і слово «обладунок». У Воскресенському літопису обладунок згадується вже в XII в. У літописному оповіданні повідомляється, що під час усобиць в 1156 р племінник Юрія Долгорукого Володимир був в обладунках, який і вберіг його від пущеної ворогами стріли. Стріла, ймовірно, не пробила обладунку. Під 1184 роком згадується інший випадок, коли стріла пробила кольчугу. При облозі великого міста волзьких болгар онук Юрія Долгорукого Ізяслав був важко поранений стрілою.
До нас дійшла й сама броня (обладунок) цього часу - знову-таки кольчужна, незмінно панувала на Русі з IX ст. до кінця середньовіччя - до XVII в. включно.

У стародавньому Новгороді при раскопках А. В. Арциховського в 1938 р на Ярославовому дворищі, знайдений добре збережений обривок кольчуги із залізних і мідних кілець, останні становили хіба оторочку кольчужної сорочки. Діаметр кожного кільця не перевищував 1 см. Ця знахідка відноситься до початку XII в. Аналогічні новгородським фрагменти виявлені в могильнику поблизу с. Лопьяла Вятської губернії у 1904 р. Тут кільця поперемінно були спаяні і склеплені, деякі з них мідні. Мабуть, мідні кільця використовувалися для полегшення процесу виготовлення кольчуг. Кольчуги в цей час вживалися в Східній Європі не тільки росіянами, але й степовими кочівниками Півдня, які можливо купували їх у росіян. Кримські татари ще в XVI в. користувалися трофейними перськими і московськими панцирямі.

 

Використання кольчужної броні відзначено літописами і для XIII ст. У тому ж Новгороді її використовували не тільки у військових походах проти зовнішніх ворогів, наприклад, проти німецьких лицарів - але навіть і у внутрішніх зіткненнях між новгородськими кінцями. У цьому випадку броня згадується і у князів, і у простих воїнів, потрібно думати, все ж у найбільш заможних з ніх.

Від періоду монгольської навали 1237-1241 рр. до нас дійшли численні залишки кольчуг. Вони зустрінуті в містах та містечках стародавньої Русі, що зазнали повного і часткового руйнування. Так, на Райковецькому городищі поблизу Бердичева, цілком спаленому і зруйнованому монголами, «сотні скелетів захисників міста і їх ворогів зі зброєю і обладунками виявлені в тих місцях, де їх застала смерть». В. К. Гончаров, який опублікував матеріал городища, серед величезної кількості різноманітної зброї відзначає і наявність залізних кольчуг. На городище були й майстерні, кузні, де виробляли зброю і знаряддя праці.

 

До цього ж трагічного для Русі часу припадає залізна кольчуга з привариними, ймовірно під час пожежі, різними накінечниками стріл, виявлена ​​на Княжому дворі, на так званому Золотому Току стародавнього Галічі, Переважна більшість кольчуг, знайдених на городищах, подібних Райковецькому, безумовно, належало російським воїнам, оскільки у татаро-монголів, такі обладунки майже не вживалися й кольчуги монголи купували у персів або алан Північного Кавказа.

Більшість же татарських воїнів, як відзначають Плано Карпіні і Рубрук, мали шкіряні (або хутряні) панцирі. Найбільш заможні з монголів володіли шкіряними латами, які були посилені залізними смугами, які з'єднуваоися ремнями і пряжками і склеювалися в два-три шари смолою. Мабуть, за своїм устроєм вони нагадували лускаті панцирі, що вживалися й іншими кочівниками Поволжя і Західного Казахстану до XII ст. Один з подібних панцирів знайдений в 1948 р І. В. Синіциним в похованні з конем в місцевості Бек-Біке на оз. Сарайдін; він скріплений ремінцями так само, як і татарські панцирі.

 

Не можна звичайно заперечувати можливості виготовлення кольчуги у самих монголів, що мали багато полонених ремісників - алан і росіян. Відомо, наприклад, що в полоні у монголів був дуже вправний золотих справ російський майстер Кузьма. З повідомлення у Іпатіївському літописі ми знаємо, що до середини XIII в. в місто Холм бігло з татарського полону багато ремісників, у тому числі і ковалів «залоза, міді та срібла».

Після XIII в. кольчужні обладунки на Русі згадуються в летописах знайдені вони в Тушковому містечку XIV ст. на Куликовому полі. У XV столітті їх називають частіше просто обладунками.

У зв'язку з появою в XIV ст. вогнепальної зброї оборонні обладунки на Русі стають більш досконалими і різноманітніщими. Набувають поширення суцільнометалеві або з товстих сталевих пластин важкі панцирі, нагрудники, поножі і т.п. Серед усього цього різноманітного, але надзвичайно громіздкого і незручного, особливо для дії мобільного та легкоозброєної російської кінноти, кольчуга як і раніше зберігала головне значення і широке вживання аж до кінця XVII cт.

 

Історія пластинчатої броні

 

 

На Русі вживалася спеціальна назву для пластинчастої броні - «броня дощата». Назва цілком логічна, оскільки пластинки схожі на маленькі дощечки. «Броня дощата» в ХШ ст., - Як, безсумнівно, і пізніше, була дуже цінною й іноді йшла на сплату при торгових угодах. Так, князь Володимир Василькович, внук Романа Галидкого, при покупці села Березовичі віддав за нього: «50 гривенъ кунъ, 5 локотъ скорлата да броне дощатые».
У описах Збройової палати в московському Кремлі є подібні назви пластинчастих обладунків, наприклад: «Зерцала російські XVI століття, сталеві, дощаті.

При розкопках в Новгороді було знайдено багато залізних і сталевих пластинок різних форм і розмірів від різних і різночасових пластинчастих обладунків. З цілком зрозумілої причини до нас дійшли не цілі, пластинчасті панцирі, нагрудники, наспинники й тому подібні обладунки, а лише їх частини або окремі пластинок. Ретельний аналіз місця знахідок, глибини залягання, форми і розмірів цих пластинок дає повну підставу вважати, що вони належали більш ніж десятку різних обладунків, що були у вжитку в різний час - від XI до XVI ст. включно.

Давньоруські художники багато разів відобразили пластинчатую броню на мініатюрах літописів і на малюнках в описах житій святих, на численних іконах і в різьбі по каменю. Так, на рельєфах Михайлівського Золотоверхого монастиря XI-XII ст. в Києві були зображені кінні воїни в пластинчастих лускатих панцирах з короткими рукавами. Стиль цих рельєфів дуже близький різьбі по дереву з Новгорода.

 

У такому ж пластинчастому панцирі представлений воїн зі: щитом і списом на рельєфах Георгіївського собору ХШ ст., в Юр'єві-Польскому. На новгородських іконах і на фресках постійно зображувалися воїни в пластинчастих обладунках з короткими рукавами; особливо барвистий лускатий пластинчастий панцир на іконі Георгія (XII ст.), що зберігається в Благовіщенському соборі у московському Кремлі.Аналогічний пластинчастий обладунок зображений у Дмитра Солунського на іконі XII ст. з м.Дмитрова, що зберігається у Третьяковській галерї. Дуже реалістично пластинчасті обладунки були зображені на фресці XII ст. в церкві Георгія у Старій Ладозі, на фресках у церкві Спаса на Ковальові XIV ст., на іконі Бориса і Гліба XIV ст., що зберігається в Новгородському музеї, на іконах Дмитра Солунського XVв., Георгія XV ст., «Житіє Христа» XV- XVI ст. й ін. Зображення пластинчастих лускатих панцирів можна зустріти і на псковських іконах XIV ст., і на московських XV в.214, а також на фресках Успенського собору в московському Кремлі і на різьбленому дерев'яному троні Івана Грозного 1551 р. Можна було б значно розширити список: древніх пам'ятників із зображеннями давньоруських пластинчастих обладунків, але й наведені факти є ще одним яскравим доказом того, що давньоруські художники зображували сучасні їм предмети дуже реалістічно, Знахідки в Новгороді підтверджують це.

 

 

3.Основні різновиди обладунку

 

Броня кільчаста (кольчуга)

 

Опис кільчастої броні виглядає дуже просто: сорочка, що складалася з кілець, з'єднаних між собою. Куди більш вражаючими виглядають витрати матеріалу і часу на її виробництво. Для виготовлення одного обладунку потрібно було близько 600 м залізного дроту, з якого робилося не менше 20-30 тисяч кілець, кожне 7-9 і 10-14 мм. в поперечнику. Середня вага кольчужної сорочки становила 7-10 кг.

Перед татаро-монгольською навалою кільчаста броня змінюється. Кольчуга цього часу відрізняється більш дрібними кільцями і більш густим плетивом. Така броня отримує назву "панцир" (від лат. Pantex - черево, живіт). Крім того, якщо спочатку кольчугу роблять довжиною до половини стегна, то тепер подовжують до колін, у неї з'являються кольчужні рукава ("нагавицы") і панчохи.

Якщо з бронею воїн носив шолом з барміцей, то комір у кольчастої ​​сорочки міг бути відсутнім. У разі його необхідності комір робили з запáхом, і зав'язували шкіряними ремінцями.

Існує чимало свідчень про те, як прикрашали кольчугу. Одні вплітали в рукави, поділ і комір золоті, або мідні, кільця, інші - наносили на кільця різні написи, часто магічного змісту, які могли захистити власника в битві.

 

Тегіляй

Тегіляй - це стьобаний каптан з високим стоячим коміром і короткими рукавами. Зовні схожий на пуховик або тілогрійку. Він добре зберігав воїна в негоду, а також від ударів, але для колячої зброї був вразливий.
Простий тегіляй міг бути захисним одягом бідного воїна. Вишитий атласом, шовком і парчею - одягом знатного бійця. Тегіляй міг одягатися окремо (особливо якщо в нього зашивали для захисту металеві пластини), під обладунок або прямо на нього.