Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Психология ощущения





Склепіння - це просторові тонкостінні покриття у вигляді криволінійної плити, яка має розпір і працює на стиск (рис. 15). Оболонка покриття може мати окреслення нульової, додатної або від'ємної гаусової кривиз­ни. В поздовжньому напрямку такі покриття мають хвилі із перерізом у вигляді трикутника, трапеції, циліндра довжиною 2...3 м. Склепіння перекривають прольоти до 100 м і застосовуються для влаштування покритим цивільних та промислових будівель. Це зумовлено тим, що хвилеподібна форма поперечного перерізу значно збільшує несучу здатність та жорст­кість склепінчастого покриття.

Склепіння зводять пологими (f = 1/10 l) та високими (f=1/2 l) -(рис. 15), одно- та багатопрольотними. Опорами пологих склепінь слу­жать стіни або колони (рис. 15, а, б), а високих – безпосередньо фун­даменти (рис. 15, в). Висоту хвилі приймають 1/60... 1/30

 

 

Рис. 15. Конструкції склепінь:

а - із збірних прямолінійних елементів; б-із збірних криволінійних елементів; в-із збірних панелей-оболонок; г - збірна панель-обопонка та її армування; 1 - збірний елемент; 2 - затяжка; З - почіпка (підвіска); 4 - забетонка пазух; 5 - опорна балка; б -колона; 7 - вісь склепіння; 8 - вісь елемента; 9 - фунда­мент; 10—поздовжнє ребро; 11 -поперечне ребро; 12 - закладні металеві де­талі; 13 — стержні поздовжніх ребер; 14 - стержні вздовж гребеня хвилі; 15 -ромбовидна сітка; 16 - арматура поперечного

ребра

Окреслення склепінь приймають у вигляді кривих ліній, які наближаю­ться до кривої тиску від постійного навантаження: дуга кола, парабола,гіпербола тощо. Призматичні склепіння утворюють уписуванням ламаноїлінії затаким же принципом у відповідні криві (рис. 15, а). Якщо в по­здовжньому та поперечному напрямках окреслення склепінь - дуга колаоднозначної кривизни, то такі оболонки називають бочарними склепіння­ми.

За способом виготовлення склепіння бувають збірні та монолітні.

Монолітні склепіння прольотами до 12 м проектують циліндричними гладкими, при більших прольотах - передбачають ребра для підсилення оболонки в напрямку прольоту l.

У промисловому та сільськогосподарському будівництві широкого за­стосування набули склепіння прольотами 18, 21 та 24 м висотою відпові­дно 9, 7,2 та 6 м. Такі склепіння-будівлі звичайно зводять із двох уніфіко­ваних збірних залізобетонних або армоцементних плит-оболонок (піварок), виготовлених на заводах (рис. 15, в). Залізобетонні плити-оболонки виготовляють від'ємної гаусової кривизни (гіперболічно-параболічної форми) товщиною до 40 мм з поздовжніми та торцевими ре­брами товщиною до 50 мм.- - Також застосовують залізобетонні плити-оболонки нульової гаусової кривизни (циліндричної форми), які виготов­ляють ребристими з тавровим поперечним перерізом. Товщина такої обо­лонки із залізобетону - 30 мм, із армоцементу - 15-20 мм. Уздовж обо­лонки є ребра висотою 250...390 мм, при необхідності для забезпечення стійкості полиць плити влаштовують проміжні ребра, висотою 150...250мм. У склепіннях із збірних елементів-піварок плити-оболонки з'єднуються зверху в замку, опирають на фундаменти шарнірно, а між со­бою з'єднують зварюванням випусків арматурних стержнів із наступним замонолічуванням стиків бетоном.

Призматичні склепіння складчатого профілю (рис. 15, а) споруджу­ють прольотами 12...24 м шириною складки до 12 м із збірних панелей із плоскою полицею. Рядові панелі застосовують із номінальними розмірами 3x6 або 3x12 м, а опорні панелі виготовлені трапецієподібними. Ці скле­піння опираються на стіни або колони через бортові елементи у вигляді трикутних ферм Розпір кожної складки сприймається чотирма затяжками із арматурних стержнів класу А-ІІ, А-Ш, які розташовані між опорними вузлами ферм та в гребені оболонки. Затяжки підтримуються почіпками, якщо прольот перевищує 24 м.

Розрахунок міцності склепіньздійснюють залежно від їх конструкції. Монолітні склепіння звичайно розраховують як однохвильові двошарнірні арки з відповідним профілем поперечного перерізу (криволінійного, складчатого). Хвилясті склепіння, які складаються з двох елементів-піварок, розраховують як тришарнірні арки (рис. 16). В розрахунках постійне навантаження g від ваги піварок ураховується збільшенням на величину g1 за рахунок нерівномірного розподілення його по горизонтальній проекції покриття через наявність схилу. В склепіннях а≥l/8 у вигляді дуги кола в напрямку від гребеня до п'яти g1 =g (1/cosφ-1), де φ- кут між горизонтал­лю та дотичною до осі склепіння в даному перерізі. Снігове навантаження s в однопрольотних склепіннях розглядається прикладеним на половині прольоту з однієї сторони від замка, а в багатопролітних - з урахуванням снігових мішків згідно з [2].

Згинальні моменти, нормальні й поперечні сили, які діють у перерізах елементів склепіння (рис. 16), визначають як для арок за формулами:

 

M=M0-H y

N=Q0sinφ+Hcosφ 33

Q =Q0 cosφ-H sinφ

 

Рис.16. До розрахунку склепінь

в яких Mo , Qo - зусилля в да­ному перерізі для однопролітної шарнірно опертої балки прольо­том l, у - ордината осі склепіння в перерізі, для якого визначаються зусилля; H = M0k/f - розпір

хвилі склепіння; f - стріла підйо­му склепіння, k - коефіцієнт, який враховує вплив поздовжніх де­формацій внаслідок пружного ви­довження затяжок та обтиснення склепіння [17].

Для тонкостінних склепінь ви­конують перевірку їх стійкості. Також перевіряють міцність пере­різів у четвертях прольоту, коли при односторонніх снігових навантаженнях виникають максимальні зна-коперемінні згинальні моменти. Перерізи склепіння розраховують як по-зацентрово стиснуті елементи. Балки, на які спирається склепіння, розра­ховують на дію косого згину та крутіння.

Армування плитн оболонки гілерболічно-параболічної форми здійснюють арматурними зварними сітками (рис. 15, поз. 15) із ромбо­видними вічками із дроту класу Вр-І діаметром 3...5 мм (рис. 15, г). Сіт­ку розташовують у серединній поверхні. Вздовж гребеня хвилі розміщу­ють окремі стержні (поз. 14) із арматури класу А-ІП. В поперечних та по­здовжніх ребрах укладають зварні каркаси (поз. 16).

Плити ребристих із важкого бетону плит-оболонок циліндричної форми армують зварними сітками із дроту класу Вр-І діаметром 3...5 мм, а армо­цементні панелі армують тканими сітками. Ребра оболонок армують звар­ними каркасами зі сталі класу А-ІП з поздовжніми стержнями діаметром 8...12 мм та поперечними 3...5 мм. Стикують панелі-оболонки зваркою за­кладних металевих деталей, розташованих у поздовжніх ребрах.

Хвилеподібні та складчаті склепіння являють собою ефективні тон­костінні просторові покриття, оскільки навіть значні збільшення прольотів незначно впливають на збільшення витрат матеріалів. Наприклад, склепи прольотами ЗО...48 м потребують витрат матеріалів 0,07 м32, а прольота­ми 75 м-0,08 м32; 96 м-0,1...0,12 м32.

 

1.8. ВИСЯЧІ ПОКРИТТЯ

Висячі залізобетонні покриття (вантові покриття, висячі оболонки) -це такі тонкостінні просторові покриття, в яких висячі елементи (ванти) перекривають весь проліт, безпосередньо сприймають навантаження з по­криття (оболонки) та передають його на опорну конструкцію (рис. 17).

Основний елемент висячих покриттів - ванти, які працюють тільки на розтяг. Це дозволяє ефективно використовувати високоміцну сталь. На відміну від інших, покриттям цього типу властиві такі переваги: висока несуча здатність, простота конструкції, незалежність розмірів плит по­криття від прольоту, можливість спорудження у стислі терміни. Ці пере­криття економічніші від усіх інших при перекриванні значних прольотів. Наприклад, при прольотах 90 м витрати сталі складають 45 кг/м , а бетону - 7 см приведеної товщини.

 

Рис. 17. Висячі покриття з паралельною

(а), радіальною (б) та перехресною (в) схемами розташуванням вантів, деталь закріплення плит до вантів (г),спряження вантів (д):

1 - провисаючий вант; 2 - стабілізуючий вант; 3 - відтяжка; 4 — опорний контур; 5 - балка; 6 - колона; 7 - плита

Основний недолік цих покриттів - висока деформативність і обмеже­ність форм у плані при оптимізації проектування.

З метою забезпечення стабільності форми оболонки, підвищення її жор­сткості та тріщиностійкості ванти попередньо напружуються. Це здійс­нюють одним із трьох способів. За першим способом змонтоване покриття до початку замонолічування швів між плитами тимчасово штучно заван­тажують. Після замонолічування швів і витримки бетону до необхідної міцності завантаження знімають. Це приводить до того, що за рахунок скорочення вантів увігнута оболонка обтискується знизу і починає втиску­ватися в опорний контур, викликаючи в ньому на цій стадії зусилля розтя­гу. Після завантаження покриття постійним і тимчасовим навантаженням опорний контур зазнає стиску. Другий спосіб полягає в тому, що шви між змонтованими по вантах плитами замонолічують так. щоб забезпечити розташування вант у каналах. Після цього ванти натягують домкратами, а канали заповнюють цементним розчином, забезпечуючи таким чином створення попереднього напруження у висячій оболонці. Третій спосіб грунтується на застосуванні розчинів із напружувальними цементами. При цьому ширина швів установлюється значенням розрахункового напружен­ня у вантах

У випадках зведення висячих оболонок з невеликими прольотами для підвищення незмінності їх форми й зниження місцевих деформацій засто­совують жорсткі ванти, які складаються із прокатних та зварних балок.

Висячі оболонки проектують із паралельною (рис. 17, а), радіальною (рис. 17, б) та перехресною схемами розташування (рис. 17, б) вант. Вибір тієї чи іншої схеми розташування вант залежить від форми будівлі у плані.

Висячі оболонки з паралельними вантами застосовують для перекриття будівель, прямокутних у плані. В перекриттях за такою системою розпір, величина якого досить значна, сприймається анкерними фундаментами, жорсткими рамами або масивними контурними балками, що призводить до зниження техніко-економічних показників.

Висячі оболонки з радіальним розташуванням вант застосовують для перекриття будівель, круглих та овальних у плані. Такі оболонки зводять увігнутими або випуклими. Завдяки самоврівноважуванню в них зовнішнього опорного кільця, на опори передаються тільки вертикальні навантаження. Покриття з цією системою вант найбільш економічні.

Систему з перехресним розташуванням вант використовують у пере­криттях будівель з овальною, еліптичною, а також прямокутною формою у плані. В цій системі стержні звичайно розташовують ортогонально. Сама оболонка зводиться пологою і може мати як позитивну, так і негативну гаусову кривизну.

Висячі залізобетонні покриття зводять пологими. Стріла їх провисання знаходиться в межах (1/10... 1/25) основного прольоту.

Для зведення висячих залізобетонних покриттів застосовують збірні залізобетонні плити (найчастіше з легких бетонів). Закріплення їх до вант здійснюється за допомогою випусків робочої арматури, спеціальних крюків або інших пристроїв (рис. 17, г). Плити мають товщину 25...30мм з контурними ребрами висотою 80... 120мм і шириною 40..60 мм. Полиці плит армують зварною сіткою з дроту діаметром 3...5 мм. У ребрах розташовують зварні каркаси зі стержнів класу А-ІІ і А-III. Ванти виготовляють із стержньової арматури класів А-ПІв, A-IV, A-V, сталевих спіральних канатів типу ТК, пучків із високоміцного дроту. Фік­сація взаємного розташування вант забезпечується спеціальними з'єднувальними муфтами.

Опорний контур виконують із збірних елементів або монолітним із бе­тонів класів В12,5...В30. Плити із бетону класу не нижче В20. Закріплення вант до опорного контуру забезпечують спеціальними анкерними при­строями, які дозволяють регулювати довжину вант як у період їх монтажу, так і попереднього напруження

 

 

Рис. 18 розрахункова схема висячих покриттів

 

Розрахунок залізобетонних висячих покриттіввиконують за гранич­ними станами першої та другої групи для стадій виготовлення, монтажу та експлуатації. В статичних розрахунках приймається, що вертикальні навантаження сприймаються тільки вантами, які працюють на розтяг. Опорне кільце розра­ховують на зсув і висмикування з нього вантами анкерних при­строїв. Збірні залізобетонні плити оболонки розраховують як окремі елементи на зусилля, які діють на них у процесі виготов­лення, монтажу, натягування вант, експлуатації. В оболонках зf>l 20 ванти приймають як абсолютно гнучкі і такі, шо не розтягуються. В більш поло­гих оболонках ураховують до­даткове провисання вантів унаслідок їх розтягування.

Розрахунок вантових кон­струкцій значно спрощується, якщо вони симетричні у плані та завантажені рівномірно роз­поділеним навантаженням. На­приклад, у вільно підвішеному ванті, який не розтягується і закріплений на опорах в одному рівні, від дії вертикального рівномірно розподіленого на­вантаження виникнуть зусилля, які можна визначити із умов [рис. 18, а):

 

∑x=0, Ha=Hb=H

∑Ma=0 Vbl=𝘲l l/2, Vb=𝘲l/2 34

∑Mb=0 Val=𝘲l l/2, Va=𝘲l/2=Vb=V

 

Для будь-якої точки С ванта справедлива умова

Мс = Нyc 35

звідки розпір

H= Мс/yc 36

де Мс - момент у даному перерізі шарнірно опертої балки прольотом l, ус- стріла провисання ванта в точці С.

Для точки, на відстані х=1/2,

 

H= 𝘲l²/(8f) 37

Поздовжнє розрахункове зусилля в гнучкому ванті

 

N =√ H2 + V2. 38

 

 

Для схеми з радіальним розміщенням вантів, в оболонках круглих у плані, аналогічно можна отримати (рис. 14.18, б):

 

Va=Vb 𝘲ba/2

 

H=Mc/f= 𝘲ba2/(6f) 39

 

N=√H2+ Va2

Ванти передають на опорне кільце радіальні зусилля інтенсивністю H1=H/b, які направлені в центр кола. Зусилля стиску в контурному кільці

u= H1 a=𝘲 a3/(6f) 40

 

Психология ощущения

Ощущение— исходная ступень познавательной деятельности. Благодаря ощущению внешние и внутренние стимулы становятся фактами сознания, отражающими отдельные свойства объектов («горячий», «кислый» и т. п.).

Различают такие виды (модальности) ощущений: оптические, акустические, обонятельные, вкусовые, тактильные, температурные, висцеральные, кинестетические, статические, болевые.

Чувствительность к различению — способность дифференцировать сигналы разной силы, к примеру, вес 100 г и 105 г. Вес 5 г является в данном случае величиной порога различения.

Адаптация и сенсибилизация — изменение чувствительности к повторяющимся стимулам. При адаптации чувствительность уменьшается на уровне рецепторов. Привыкание на уровне ретикулярной формации называют габитуацией. Сенсибилизация — это повышение чувствительности к повторяющимся слабым сигналам.

неврологические нарушения чувствительности:

— анестезия — выпадение чувствительности. Это: аносмия —утрата обоняния, агейзия — вкусовой чувствительности, акузия — глухота, амавроз — потеря зрения, аналгия — чувства боли, астереогноз — способности узнавать предметы на ощупь;

— гиперестезия — патологическое усиление чувствительности;

— гиперпатия — усиление чувствительности; ощущения при этом приобретают болевой оттенок, а слабые раздражители не воспринимаются. Пациент к тому же не может точно локализовать место нанесения раздражения;

— дизестезия — искажение качества ощущений (прикосновение расценивается как боль, тепло — как холод и т. п.);

— полиестезия — нарушение, при котором единичное раздражение воспринимается как множественное, в разных точках одновременно;

— синестезия — раздражение одновременно ощущается в симметричной точке на другой половине тела;

— парестезия — ложные ощущения покалывания, ползания мурашек в зоне иннервации поврежденного чувствительного нерва.

Психопатология ощущения

Сенестезии Сенестезии — разнообразные двигательные нарушения, часто имеющие субъективный характер и не связанные с неврологической патологией: потеря равновесия, «внутреннее» головокружение, шаткость походки, «толчки» в разные стороны, ощущения моторной неловкости, неточности в движениях («нога вдруг подвернулась… беру что-нибудь и промахиваюсь… стал спотыкаться…», короткие эпизоды обездвиженности в руке, ноге («Не слушаются руки… рука повисла как плеть… двигательный идиотизм… волевой импульс не доходит до ноги»), состояния неожиданной слабости в отдельных группах мышц («нет сил раскусить таблетку, поднять руку…»). Синестезии качества ощущений одного вида переносятся на какой-нибудь другой. «Слышу костями, тыльной частью кисти, ладонями…». Чувство боли сопровождается вкусовыми ощущениями: «Когда колют живот иголкой, во рту появляется ощущение соленого». Одновременно с, сенсорными стимулами могут возникать сенестопатии, обманы восприятия. Синестезические ощущения иногда сопутствуют галлюцинациям — «голоса» описываются больными как «теплые, мягкие, солоноватые, округлые и т. д.».

 







Дата добавления: 2015-10-15; просмотров: 1159. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.021 сек.) русская версия | украинская версия