Скандалы случаются и в лучших семьях 11 страница

 

60. ЯК РАЗОМ З БАТЬКАМИ ВИХОВУВАТИ МАЙБУТНІХ МАТЕРІВ І БАТЬКІВ

 

Так, тільки разом з батьками. Людина, якої виховує школа, не тільки громадянин і трудівник, але і майбутній батько, майбутня мати, вихователь своїх дітей. Наш педагогічний колектив стурбований тим, щоб запобігти легковажному, несерйозному відношенню до шлюбу, любові, народження дітей, яке, на жаль, можна ще зустріти серед молоді. Свої турботи ми розділяємо з батьками. На заняттях педагогічної школи ми розповідаємо матерям і батькам про те, які завдання висуває перед ними життя в той період, коли їх діти наближаються до статевої зрілості. Ми прагнемо прийти до єдиних поглядів і переконань з матерями і батьками щодо того, як ушляхетнювати статевий інстинкт. Потім, коли діти стають хлопцями і дівчатами, ми проводимо з ними беседы—учителя-мужчины і батьки — з хлопцями, вчительки-жінки і матері — з дівчатами. Багаторічна робота в школі переконала мене в тому, що це украй необхідна справа. Тут відбувається, можна сказати, найніжніший, найтонший, обережніший і в той же час необхідніший дотик до юнацьких сердець. Ми учимо хлопців і дівчат жити, учимо бути справжніми людьми. Цю місію можна довірити тільки найбільш чуйним і людяним педагогам.

— Немає якоїсь спеціальної «науки» любові, - вивчаємо ми і юнацтво, і батьків.— Є наука людяності, хто опанував нею, той готовий до благородних духовно-психологічних і морально-естетичних відносин, готовий до створення нової людини. Любов — це найстрогіший іспит людяності. Але перші екзамени з цього предмету чоловік здає в дитинстві і отроцтві, коли він віддає частинку своїх духовних сил іншим людям.

Я хочу порадити вам, мій юний друг: готуючи людину до наймудрішої творчості — створення людини, виховуйте його розум, волю і відчуття в їх нерозривному зв'язку і взаимоподчиненности. Розум і воля повинні бути в цій сфері духовного життя особливо пильною вартою відчуття — статевого ваблення. Не вірте затвердженням деяких письменників і публіцистів, що вважають, що відчуттю наказати не можна, людина мол не владний над своїми вабленнями. Це м'яке покривало, яким намагаються прикривати статеву розбещеність і «свободу любові», проти якої так різко виступав В. І. Ленін.

Хлопців, що стоять на порозі життя, учите, мій юний друг, великим людським істинам: любов — це перш за все відповідальність за долю тієї людини, якої полюбив. Розпусник і негідник той, хто в любові шукає тільки насолоди. Любити — це означає перш за все віддавати, віддавати улюбленій істоті сили своєї душі, творити для улюбленої істоти щастя.

Хай на все життя запам'ятають ваші вихованці, що від характеру відносин чоловіка і жінки до браку, від того, наскільки переважає в цих відносинах духовно-психологічний, морально-естетичний елемент, залежить етична чистота всього їх життя.

Не бійтеся розповісти хлопцям і дівчатам про те, що таке сімейне життя, як переплітається в ній духовне і матеріальне. І хлопців, і дівчат ми застерігаємо від того, щоб відчуття не затулили розумних, тверезих думок про матеріальне благо майбутньої сім'ї. Старе прислів'я: з милим і в курені рай — в наші дні не виправдовується. Не рай, а одна мука, якщо немає найнеобхіднішого для життя. Перш ніж думати про створення сім'ї, опануйте спеціальністю, отримайте заробіток, станьте на власні ноги, - учимо ми хлопців і дівчат.

У вихованні велику роль грає слово. Але необхідна безліч умов, щоб слово-повчання про те, як жити, доходило до юних сердець. Ще раз треба повторити, що серцева чуйність до слова є тільки у того, хто трудиться, вкладаючи в свою працю бажання принести добро людям, хто вже пізнав радість творіння щастя для людей. Слово доходить до сокровенних куточків юнацьких сердець за тієї умови, коли до часу вступу до ранньої юності, вже в роки отроцтва, чоловік має значний етично-трудовий досвід. Спочатку збудити серце, щоб воно пережило радість творіння добра для людей, а потім поводитися з схвильованим, натхненним словом — така логіка виховної дії педагога на юну душу. У цій дії активна духовна діяльність органічно зливається із словом. Таке злиття особливе важливо там, де йдеться про виховання майбутніх мужів і дружин, батьків і матерів. Злиття активної духовної діяльності вихованців і слова педагога в цій сфері людського життя починається найчистішим в світі струмочком, ім'я якому — пошана до жінки. Без спільної роботи школи і батьків цей струмочок швидко вичерпається, висохне, закриються джерела, що живлять його.

 

61. ЯК ВИХОВУВАТИ ПОШАНУ До ЖІНКИ — ДІВЧИНИ, МАТЕРІ

 

Умійте, мій юний друг, донести до сердець і розуму своїх вихованців ту істину, що з матері починається святе відчуття патріотизму. Умійте навчити своїх вихованців бачити життя, - а в житті безліч тих складних людських відносин, які прямо говорять юнацтву, іноді вопиют: не проходьте мимо, втрутьтеся в те, що ви бачите.

Морозний січневий день. Мої вихованці-восьмикласники ледве добралися в школу — скрізь сніжні замети. Зібралися в теплому шкільному коридорі, обтрушують сніг. Хтось пригадав: адже поряд з нашим будинком живе стара жінка — як вона зараз? Сніг-то йде другий день. Йдемо до неї, хіба можна спокійно сидіти в теплому класі і забути про те, що сніг засипає маленький будиночок, в якому живе людина? Можливо, жінці нікому і води подати.

Через сніжні замети насилу добралися до будиночка. Відкриваємо двері. У жінки жари. Що робити? Дзвонимо в лікарню.

Хворого треба доставити в лікарню. Колгосп дає машину, але вона і з двору не може виїхати. А жінка стогне, кидається в жарі. У юних очах спалахують вогники — таких я ще ніколи не бачив. Це і мужність, і готовність допомогти людині. Робимо носилки, закутуємо хворого в шубу. Беремося вшістьох, несемо. Шість чоловік несуть, а дванадцять попереду прокладають дорогу. Через кожні двісті метрів міняємося. Намічаємо: геть до того замету несуть одні, а далі інші. Очі засипає сніг, на дворі двадцятиградусний мороз, а ми, обливаючись потом, не відчуваємо ні холоду, ні втоми. До лікарні ми добиралися п'ять годин: тільки у сутінках, нарешті, поклали хворого в ліжко.

Цього дня відбулося народження чоловіків. Чотирнадцятирічні підлітки піднялися на першу сходинку мужності. Цей день вони ніколи не забудуть. Ось тепер у них відкрилися серця, вони жадібно сприймуть моє слово про жінку, про матір, про дівчину, про красу і мужність. Декілька днів підряд збираємося ми з ними в тиху вечірню годину в кімнаті, яка називається у нас Кімнатою Думки, — і я відчуваю, що благородний вчинок перевернув душу, зорав поле під слово, яке в одних випадках є могутньою виховною силою, а в інших — пустий звук — одне і те ж слово, про одне і те ж... Щоб слово про жінку примусило частіше битися юнацькі серця, підніміть підлітків на першу сходинку мужності. Хай вони зроблять благородний вчинок в ім'я жінки.

Я говорю підліткам про жінку-матір: ніколи не забувай, син, що вона — творець життя. Вона дала тобі життя, вигодувала тебе, відкрила перед тобою красу миру і рідної мови, вклала в твоє серце перші поняття про добро і зло, чести і безчесті. Пам'ятаєте, сини, що у матері всі помисли, турботи і тривоги — про дітей, про їх долю. Добро в серцях і в справах дітей — це її щастя, зло — її горе. Кожна жінка — мати або майбутня мати. Вона по-своєму глибоко, по-своєму красиво переживає свою відповідальність за ваш рід людський. Материнство робить жінку красивою і мудрою. З того часу, як жінка стає матір'ю, її відчуття набувають високого, нікому, окрім неї, не доступний сенс.

 

62. ЯКИМИ ЯКОСТЯМИ ТРЕБА ВОЛОДІТИ ПЕДАГОГОВІ ЯК ВИХОВАТЕЛЕВІ

 

Поки існує школа, непорушною істиною залишаться слова К.Д. Ушинського: «У вихованні все повинно ґрунтуватися на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особи. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, як би хитро він не був придуманий, не може замінити особи в справі виховання... Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця дійсне виховання, проникаюче в характер, неможливе. Тільки особа може подіяти на розвиток і визначення особи, тільки характером можна утворити характер».

Життя переконує, що вихованець — дзеркало вихователя. Мистецтво і майстерність виховання полягає в тому, щоб уміти бачити себе в образі вихованця, в тій мислячій істоті, яку ми утворюємо з маленької дитини, що відчуває, переживає. «Освічена людина — людина, в якій домінує образ людський», — ці чудові слова А. В. Луначарського примушують нас задуматися над дійсною роллю педагога. Освіта людини — це не тільки його знання, але і вся багатогранність його людського образу. Виховна сила особи педагога полягає в тому, залежить від того, наскільки органічно зливається в нім вчитель і вихователь. Якщо ми говоримо: школа виховує знаннями, то ця виховна сила знань криється перш за все в особі вчителя.

Адже залишити себе в наших вихованцях, мій юний друг, це не означає механічно перекласти знання з своєї голови в голови тих, кого ми учимо. Не можна ні на хвилину забувати, що, допомагаючи людині пізнавати навколишній світ, ми самі постаємо перед його розумом і серцем як найважливіший елемент навколишнього світу. Пізнаючи мир, людина не може не пізнавати і нас. Знання, які ми йому даємо, не є чимось невіддільним від людської особи. Вони злиті з світом людських відчуттів і переживань. У цьому злитті криється один з «секретів» того, що в учбово-виховній роботі є, здається, одним з самих важко вловимих моментів процесу формування людини — перетворення знань в переконання. Річ у тому, що відношення наших вихованців до знань, що набувають в школі, у величезній мірі залежить від того, як вихованці відносяться до вчителя — світоча знань. У закоханого в свій предмет педагога учні теж пронизуються відчуттям любові до знань, науки, книги. Слово вчителя несе в собі не тільки сенс, зміст предмету, але і емоційний відтінок думки; емоції, відчуття прокидаються у учнів тільки тоді, коли перед учнями чоловік, гаряче закоханий в науку.

Що ж таке закоханість в предмет? Які її витоки? Як виховувати любов'ю до науки? Це, на моє тверде переконання, перш за все невичерпність інтелектуального багатства педагога. По-справжньому любить свій предмет лише той педагог, який на уроці висловлює соту частку того, що знає. Чим багатше за знання педагога, тим яскравіше розкривається його особисте відношення до знань, науки, книги, розумової праці, інтелектуального життя. Це інтелектуальне багатство і є закоханістю вчителя в свій предмет, в науку, школу, педагогіку.

Вчитель, що любить свій предмет, володіє однією виключно цінною якістю. Він не тільки передає своїм вихованцям фактичні знання, але і будить у них думку про знання. До цього прагнуть всі викладачі, які прагнуть виховувати знаннями, любов'ю до предмету. Вплив своєї особи на учня вони бачать в тому, що людина залишає в іншій людині свою мудрість, ясність розуму, невикорінну спрагу і потребу знати. До майстерності виховної дії особи вихователя на колектив і особу вихованця можна прийти лише тоді, коли на уроці між обов'язковими знаннями і тим, що виходить за межі програми, як би перекидається місток, і вихователь веде свого вихованця по цьому містку. На елементарні знання, які даються учням на уроці, я дивлюся як на зернятко, з якого зростає могутня поросль думки, даючи рясний урожай — жадаю пізнання, прагнення бути розумніше, развитее, духовно багатше. Якщо цього урожаю немає, учення перетворюється на зубріння, урок—в перевірку визубреного, учень — в слухняний механізм, що заучує знання. Я вважаю, що педагог стає світочем знань — і тому вихователем — лише тоді, коли у вихованця з'являється бажання знати незрівнянно більше, ніж він дізнався на уроці, і це бажання стає одним з головних стимулів, спонукаючих вихованця до учення, до оволодіння знаннями.

Я прагну до того, щоб після уроку, де я кинув зернятко знань в добре зораний ґрунт, почалося багате інтелектуальне життя, в якому мої вихованці випливають з річки в океан знань. Я б не міг стати вихователем, і знання б не виховували, якби учення обмежувалося уроком, підручником, домашніми завданнями від такої-то сторінки до такої і т.д. Зернятко знань проростає і з'являється могутня поросль думки тоді, коли після уроків у вихованців спалахують численні вогники живої, допитливої думки.

Це перш за все індивідуальне читання, духовне збагачення в світі книг (до цього питання ми ще повернемося). Другим дуже важливим вогником думки, завдяки якому викладач стає вихователем, а учні — вихованцями, є кружок. На моє тверде переконання, без цього вогнища духовного життя і урок стає нудним, смутним перекладанням знань з голови вчителя в голову учня. Всі ми — і педагоги, і вихованці — мандрівники в океані наукових знань. Ми готуємо доповіді і повідомлення про новітні досягнення науки, анотуємо статті з наукових журналів.

Хочу порадити вам, мій юний друг: ваші знання, ваше жадання пізнання, пристрасть до читання — це могутнє джерело виховної сили Вашої особи. Умійте підійти до цього джерела самі і підвести до нього своїх вихованців. Будьте господарем в своєму учбовому предметі. Хай шкільна програма і шкільний підручник будуть для вас такою ж елементарною справою, як азбука для людини, що відає тонкощами стилістики. Невпинно, завжди поповнюйте свої наукові знання. У вашій особистій бібліотеці по тій науці, основи якої ви викладаєте в школі, повинне бути багато книг. Так багато, щоб кожному своєму вихованцеві протягом чотирьох-п'яти років ви могли давати кожного місяця (а декому, можливо, і кожного тижня) нову книгу. Знаходьте, виховуйте своїх вихованців. Виховуйте споріднені вам юні душі — споріднені по захопленнях, інтересах, схильностях, здібностях. Хай в кожному класі будуть захоплені вашою областю знань вихованці. Хай у кожного педагога будуть свої вихованці: у словесника—свои, у історика — свої, свої у географа, біолога, математика.

Чим глибше закохані ваші вихованці в предмет, який ви викладаєте, тим кращий ви педагог, тим органічніше зливаються у вашій особі вихователь і викладач. Проблема виховання здібностей, схильностей, покликання не може бути вирішена практично без безпосереднього впливу особи педагога на особу вихованців. Здібності виховуються тільки здібностями, схильності — схильностями, покликання — покликанням.

Тут, відволікаючись декілька убік, треба сказати, що хороші педагоги починаються за шкільною партою; вогник любові до професії педагога здатний запалити тільки людина, що любить дітей, володіє найбільшою педагогічною мудрістю — умінням постійно будити в юному серці бажання бути хорошим, бажання стати сьогодні краще, ніж вчора, відчуття пошани до самого собі.

Я уявляю собі ідеальною ту школу, в якій у кожного педагога є свої вихованці, — в такому сенсі, як тлумачить вище. Може виникнути питання: а не чи ослабить первинний і загальношкільний колектив те, що кожен педагог прагне створити для своїх вихованців в якійсь мірі відособлений интеллектуальный світ? Тут не тільки немає ніякої небезпеки, але навпаки, якщо у кожного педагога є свої вихованці — люди, в яких він залишає сам себе, — тоді лише можливий справжній колектив як виховна сила.

 

63. КОЛЕКТИВ ЯК ЗНАРЯДДЯ ВИХОВАННЯ. ЯК СТВОРЮЄТЬСЯ КОЛЕКТИВ, НА ЧОМУ ВІН ТРИМАЄТЬСЯ

 

Колектив — дитячий, підлітковий, юнацький — дуже складна єдність. Це річка, що харчується тисячами струмочків. Колектив створюється поступово, поволі. Тридцять два роки я спостерігаю життя першокласників, не одне покоління маленьких дітей сам вивчав від I до IV класу — і у мене, думається, є право сказати, що протягом якогось періоду після того, як діти переступили шкільний поріг, в класі ще немає і бути не може того, що ми вкладаємо в поняття, кажучи про колектив. Колектив народжується поступово. І мені здаються наївними твердження, що головне, на чому тримається колектив, - це вимогливість і система організаційних залежностей. Вимогливість, відповідальність, підпорядкування і керівництво — дуже важливі підстави, на яких тримається колектив, але без інших, таких же важливих підстав колективу немає і бути не може. Марними виявляються на практиці надії деяких вихователів на те, що колектив буде створений, якщо вибрати з керівників, що вчаться, розподілити обов'язки, поставити вимоги. Взагалі в такій виключно складній духовній спільності, як шкільний колектив, недопустима абсолютизація якогось одного елементу. Нетерпима універсалізація і категоричність: от так — тільки добре, а так — тільки погано. Колектив — це не щось з'являється невідомо звідки. Колектив — це творіння педагога. У колективі, як в краплі води, відбиваються виховні ідеали педагога, його світогляд.

Здається, колектив будується, образно кажучи, на декількох наріжних каменях: ідейна спільність; інтелектуальна спільність; емоційна спільність; організаційна спільність.

Формування колективу, закладка цих наріжних каменів залежить від вихователя. У одних випадках елементи колективу з'являються вже в перший рік шкільного життя хлоп'ят; у інших — пізніше. Стійкість, фортеця одного наріжного каменя залежить від міцності, стійкості інших. Зокрема, організаційна спільність — вимогливість, підпорядкування, керівництво, управління, система залежностей — залежить від ідейної, інтелектуальної і емоційної спільності в їх єдності. Тому не треба поспішати із створенням тієї або іншої структури організаційної залежності — керівництво і підпорядкування. Не сподівайтеся, що, якщо у вас в класі вибраний керівний учнівський орган, розподілені обов'язки — все піде саме по собі.

Створення колективу починається, здається, з ідейної єдності, на нього спирається той наріжний камінь, який називається єдністю організаційним. Я завжди починав формування колективу з того, щоб у дітей були єдині, загальні поняття, погляди, уявлення про добро і зло, іншими словами — про те, «що таке добре і що таке погано». Виключно важливо для закладки первинної підстави колективу, щоб діти прагнули робити добро, боролися за добро, затверджували добро своєю колективною діяльністю і в той же час бувальщини нетерпимі, непримиренні до зла, ненавиділи зло, боролися проти нього з тією рішучістю і вольовою силою, яка тільки доступна дітям. Вихователем дітей ви станете в тій мірі, в якій вам вдасться затвердити в їх думках і серцях поняття про красу добра, нетерпимість до зла. Я прагну до того, щоб кожна дитина зрозуміла і відчула, що бути справжнім борцем за добро можна тільки в колективі; колективна боротьба дає величезну радість, допомагає людині відчути свою силу, відчути свою красу, в товаристві сумісної боротьби чоловік пізнає іншу людину, у нього народжується найважливіша духовна потреба — потреба в іншій людині, в його підтримці, в тому, щоб допомогти йому. Перш, ніж володарювати над іншими (керувати), людині треба навчитися володарювати над собою, примушувати себе робити те, що велить власна совість, а щоб бути чуйним до голосу совісті, треба бути дуже чуйним до добра і зла; чуйність же ця отримується лише тоді, коли людина, хоча він маленький, але вже людина, і про це ніколи не можна забувати — вже має якийсь етичний досвід боротьби за добро, випробувала, пізнала радість такої боротьби, а вона пізнається на перших порах тільки в сумісному створенні чогось красивого, доброго — без цього нічого неможливо зробити.

Чим старше вихованець, тим значніше його боротьба за добро, проти зла. Наш педагогічний колектив вважає дуже важливим, щоб в роки дитинства і отроцтва кожна людина пройшла школу цієї колективної боротьби. Це перш за все праця, творення, затвердження добра власними руками. Немає нічого гіршого у вихованні колективу, чим «словесний ентузіазм», словесна нетерпимість до зла і... фактична бездіяльність. Адже зло в нашому житті — це перш за все лінь, недбайливість, байдуже відношення до соціалістичної власності, егоїзм, міщанка. Ми добиваємося того, щоб в роки дитинства, отроцтва і ранньої юності членів колективу об'єднували думки і переживання про створення матеріальних і духовних цінностей для людей. Виростити дубовий гай на землі, де навіть бур'яни не росли, перетворити мертвий, неродючий грунт на грунт високої родючості — така праця посильна тільки колективу, і в цьому його величезна виховуюча роль. Саме ця праця об'єднує людей єдиними переконаннями і єдиними відчуттями. Якраз в нім і закладаються такі наріжні камені колективу, як ідейна і емоційна спільність. Складаючи по крупинці свої сили, вихованці відчувають, усвідомлюють, що колектив — це могутня сила, і що тільки в колективі можна по-справжньому пізнати людську красу.

Умійте, мій юний друг, об'єднати своїх вихованців працею, в якій би яскраво виражалася ідея, — служіння людям, віддача сил в ім'я блага людей. Можливості для такої праці — навколо нас, на кожному кроці. Ось перед вашими вихованцями пустир — вони настільки звикли до нього, що не бачать, не помічають цього пустиря край дороги, перетвореного на звалище. Зробіть так, щоб вони побачили цей пустир, щоб їм захотілося створити тут маленький тінистий гай — місце відпочинку для подорожнього, що втомився від літньої спеки. Пам'ятаєте, що колективна праця на благо людей — це і є азбука справжнього ідейного виховання, в цій праці сходяться, змикаються ідейний і емоційний наріжні камені колективу. Але у жодному випадку не допускайте, щоб, почавши що-небудь робити, ваші вихованці зупинилися на півдорозі, закинули почате. Це розбещує людину. Не допускайте також, щоб ваші вихованці тільки говорили: ось це погано і це погано, ось у інших людей краще, а у нас — погано, - і палець об палець не ударили для того, щоб зробити хороше. Порожніми словами не виховаєш. Колектив народжується і міцніє в практичній діяльності, в боротьбі, в праці.

Одним з наріжних каменів колективу є інтелектуальна спільність. Це не означає, що всіх повинні захоплювати одні і ті ж конкретні інтереси в області пізнання. Навпаки, «секрет» успіху полягає в тому, щоб у членів колективу були різні інтереси і захоплення, щоб вони читали різні книги. Інтелектуальна єдність — це загальне прагнення до знань, дух пошани до наукової думки, книги, розумних, освічених людей. Я так уявляю собі справжню інтелектуальну спільність колективу, скажімо, VII або VIII класу, в якому 35 учнів: вісім чоловік захоплюються математикою, закохані у вчителі математики; для семи чоловік дороговказним вогником стала фізика, для восьми — література, для дев'яти — біологія, грунтознавство, рослинництво і т.д. Ось це і є справжня інтелектуальна спільність. Кожен має свою захопленість, у кожного —своя «живинка», кожен збагачує колектив чимось своїм. При такій різноманітності захоплень інтелектуальне життя колективу дуже багате. Зібравшись перед уроками, або дорогою додому після уроків, підлітки сперечаються, мріють про майбутньому науки і техніки, і ось що цікаво: вони говорять не тільки про програмний матеріал, не тільки про підручник, їх розуми хвилює і те, що не вивчається на уроках. Колектив живе прагненням до постійного збагачення знань, - ось що дуже важливе. Прагнення це цілком залежить від того, наскільки вдалося вчителям історії, географії, математики, фізики, біології, літератури стати вихователями, наскільки вдалося їм завоювати розуми і серця вихованців інтелектуальними багатствами своєї науки. Таке виховання колективу є перш за все розумною, тактовною боротьбою педагогів за душі вихованців. Це, по суті, створення в школі декількох вогнищ, центрів інтелектуального життя, кожен на чолі з розумним, захопленим своєю наукою педагогом. Кожний з цих центрів має і свою організаційну форму — у нас, наприклад, в школі — це науково-наочні кухлі, але можуть бути і інші організаційні форми.

 

64. ЯК КОЛЕКТИВ СТАЄ ЗАСОБОМ ВСЕСТОРОННЬОГО РОЗВИТКУ ОСОБИ

 

Людина — неделимое ціле (етичне, інтелектуальне, емоційне, естетичне, творче), і знайти форми розкриття, вирази, розвитку цього цілого тільки в одному колективі, через обмежені можливості організації відносин між членами цього колективу — завдання нездійсненне. Так, первинний колектив класу не може бути єдиною формою об'єднання, в рамках якого вирішувалися б завдання всестороннього розвитку особи. У одного вихованця інтерес до вивчення математики, інший захоплений біологією, третій — літературою, четвертий — технічною творчістю. У кожного, крім того, є ще одне або ще декілька захоплень: музика, малювання, різьблення по дереву і т.д. У міру наближення до зрілості у окремих вихованців схильність, що розвивається, вимагає своєї діяльності, абсолютно не схожої на діяльність інших. Всю цю складність і багатогранність інтересів, захоплень, діяльності неможливо вміщати в організаційні форми роботи первинного колективу. Вище вже йшлося про те, що якщо викладач стає вихователем, він неминуче є центром колективу, в якому підлітків, хлопців, дівчат об'єднує спільність інтелектуальних інтересів. Науково-наочні кухлі — це одна з найнеобхідніших форм колективів, що забезпечують всесторонній розвиток особи." Їх можна створювати вже з VI—VII, що вчаться, а в окремих школах — там, де ключем б'є багате інтелектуальне життя, можна включати в ці кухлі і п'ятикласників, четвероклассников. Як правило, ці колективи повинні бути одновіковими. Це не виключає можливості спільної роботи в одному і тому ж науково-наочному кружку семикласника і восьмикласника, восьмикласника і дев'ятикласника.

Окрім інтересу до знань, науки, книги, у вихованців є і інші інтереси — трудові, творчі. Праця і творчість, зв'язана насилу, - дуже важлива сфера розвитку індивідуальних схильностей, здібностей, покликання. У нас в школі є кухлі трудової творчості — технічні, сільськогосподарські. Вони побудовані теж за віковим принципом, наприклад, є кружок юних механізаторів III—IV класів, юних механізаторів V—VI класів, юних радіотехніків VI—VII класів, юних садівників I—II класів, юних садівників III— IV класів, юних селекціонерів V—VII класів, юних механізаторів VIII—X класів і ін. У кожному кружку — від 8—10 до 15—20 учнів. Це дуже стійкі об'єднання. Є шкільні кухлі, що існують вже більше двадцяти років, — одні вихованці, пропрацювавши в кухлі 2—3 року, переходять в кружок школярів старшого віку, інші приходять їм на зміну. Трудова творчість — такий же сильний чинник, об'єднуючий вихованців, як і інтелектуальна спільність.

Як у науково-наочних, так і в кухлях трудової творчості є своя матеріальна база. Для наочних кружків — Кімната Думки (або Кімната Книги), де протікають найбільш багаті, найбільш наповнений годинник духовного життя вихованців, годинник спілкування з книгою, годинник того, що К. Маркс називав грою інтелектуальних сил ¹¹. У кружків трудової творчості — це робочі кімнати, лабораторія і Кімната Справ — тут підлітки вирішують трудові задачі (конструкторські, монтажні). Керівники науково-наочних кружків — вчителі; керівники кружків трудової творчості — і вчителі, і учні старших класів. Це один з важливих моментів, що забезпечують принцип самодіяльності.

Є і кухлі іншого роду — художній самодіяльності, творчі для літератури, музичні, драматичні, художнього читання. Тут виявляються і розвиваються інтереси, що збагачують духовне життя особи не тільки в естетичному, але і в етичному, емоційному, інтелектуальному відносинах. Тут відбувається — наш педагогічний колектив в цьому твердо переконаний — один з тих чуйних, ніжних дотиків до серця і розуму вихованців, без яких неможливе життя первинного колективу як духовної єдності. Нас дуже турбує, якщо вихованець не проявляє себе активно в одному з таких колективів.

Ці колективи ми називаємо колективами художньої культури. Нам здається, що таке найменування в найбільшій мірі виражає суть того, що відбувається в цих колективах. Кухлями художньої культури охоплені навіть найменші школярі. У нас є два кружки казки. У них по 15—20 дітей-першокласників. Керують кухлями учні старших класів. Діти приходять в Кімнату Казки, старші читають і розповідають цікаві казки. Малюки инсценизируют окремі народні казки. Найцікавішою для дітей формою роботи є в цьому кружку складання нових казок.

Серед колективів художньої культури особливо велику цінність представляє для нас дитячий ляльковий театр. У нім беруть участь понад сорок вихованців початкових класів (цей колектив ділиться на три секції). Керують колективом учні старших классов— комсомольці.

 

65. ЯК ВИХОВУВАТИ УМІННЯ ПІДКОРЯТИСЯ І КЕРУВАТИ. ЯК ВИХОВУВАТИ У ДУСІ ВИСОКОЇ ВИМОГЛИВОСТІ

 

Якщо всесторонній розвиток вихованців відбувається в багатьох колективах (а я розповів ще далеко не про всіх), то створюється таке положення, що кожен старший школяр — стає керівником, вихователем; багато хто з піонерів теж набуває досвіду керівництва. При цьому керівництво виступає як величина похідна від діяльності. Воно як би зароджується в процесі діяльності. Частіше за всього керівника обирають тоді, коли він вже показав себе як майстер своєї справи. Такому керівникові діти охоче підкоряються, тому що в даному випадку підкорятися рівнозначно бажанню стати сьогодні краще, ніж був вчора. Підпорядкування і керівництво поза активною діяльністю, на яку надихає ваш колектив єдина мета, в школі неможливі. При цьому дуже важливо, щоб діяльність, якою ви виховуєте колектив у дусі високої вимогливості, мала яскраво виражений суспільний, цивільний сенс.

Підпорядкування — це перш за все наказ самому собі. Цей вольовий акт вимагає високої свідомості. У юнацькі, підліткові і тим більше в дитячі роки зрозуміти піднесену мету діяльності (а суспільна, цивільна мета — завжди піднесена) чоловік може лише за умови, коли до нього дійде не тільки її сенс, але і емоційний підтекст. Вольовий акт підпорядкування можливий лише там, де є емоційний акт самопідпорядкування, простіше кажучи, дитина, підліток, свідомо підкоряється слову свого товариша тоді, коли він підкоряється власному серцю. Виключно важливо в цій тонкій справі, щоб воля керівника спиралася на благородну етично-емоційну основу; іншими словами, щоб керівник закликав колектив до діяльності, яка по самому характеру своєму є служінням людям, суспільства. Тут ми бачимо тісний зв'язок між всіма наріжними каменями колективу — ідейною, інтелектуальною, емоційною і організаційною спільністю. Якщо вихованець в майбутній діяльності бачить те, що хвилює його серце, прославляє його, - він не може допустити навіть думки, щоб не підкорятися волі — наказу, вимозі — керівника. От чому я раджу молодому педагогові: