Положение. Він знову серед козаків,

НОВИЙ ПОХІД

Він знову серед козаків,

Новеньких чайок, байдаків…

Застигла плеса середи́на,

Човни як зграя лебедина,

Розправили свої вітрила

І полетіли мов на крилах.

Біля фортець ішли ночами,

Ховались між очерета́ми,

А як пройшли усі фортеці,

Посміювались небезпеці.

Та негостинним було море,

Запінились його простори,

А грізні хмари в небесах

Навіювали справжній страх:

Згустились сутінки похмурі –

На цей раз не минути бурі.

Море ревіло і стогнало,

Щогли як трісочки ламало,

Хвилі здіймалися горами,

Котилися під небесами,

Човни наповнились водою,

Всіх заливало з головою.

До ночі буря бушувала,

Лише на ранок перестала –

Вітер негоду розігнав,

Легкий туман на воду впав,

А хвиля що човни ламала,

Тепер їх лагідно гойдала.

Стихія шкоди наробила:

Пошматувала вщент вітрила,

Порозкидала геть човнами,

Глумилася над козаками –

Чудесну школу молоді,

Здобули на такій воді.

Та все минулося щасливо,

Жодної чайки не втопило –

Надійно очерет тримав,

І жертви морю не віддав…

 

На жаль, зашкодив ураган

Здійснити козакам свій план:

Здолати вихром синє море,

Дістатись до воріт Босфору[94],

Напасти на столицю стиха,

І наробити туркам лиха –

Стихія з пантелику збила

Та плани козаків змінила.

Тепер з’явилася потреба,

Як тільки проясниться небо,

Зібратися усім докупи,

Порадитись як далі бути,

Бо про похід вже турки знали,

І з моря козаків чекали.

Майже усі турецькі сили,

Шлях до Босфору перекрили –

Іти в Стамбул не було змісту,

Вже не проникнути у місто.

 

МЕТА ПОХОДІВ

У козаків була мета,

Дуже далеко непроста:

На чужих землях воювати,

До себе турків не впускати.

Перенести до них війну,

Бо знали істину одну:

Війна бере свою данину,

Від неї бідні люди гинуть,

Горять міста, палають села

І доля людська невесела.

Тому за кожної нагоди,

Ходили козаки в походи,

Та нищили ворожі сили,

Військові кораблі топили,

І рятували Україну,

Щоб у війні народ не гинув…

На цей раз грізний ураган,

Пронісся, наче ятаган[95] –

Ледь витримали цю біду,

Тепер ладнали на ходу,

Зламані щогли та вітрила,

Надійно очерет кріпили,

Перебирали порох, зброю,

Та готувалися до бою.

Рішили йти до мілини́,

Там затопити всі човни,

І суходолом в нічний час,

Як це бувало вже не раз –

Турецькі береги громити,

Ворожі кораблі топити,

З неволі вирвати братів,

Та знов вернутись до човнів…

Але в цей час, над горизонтом,

Під ясним полуденним сонцем,

З’явились бойові галери,

Що підкрадались, як пантери.

Їх насувалось так багато –

Що годі всіх порахувати.

Турки шукали козаків,

Але не бачили човнів,

Бо чайку навіть за півмилі

Не видно добре в морській хвилі.

Турецький флот був ще далеко,

Та насувалась небезпека –

Значна у турків перевага,

А в козаків – лише відвага.

І хоч їх вибір не простий,

Вони дадуть галерам бій.

 

БІЙ З ГАЛЕРАМИ

Зорієнтувались козаки:

Розвели чайки в два боки,

Вперед галери пропустили,

Та непомітно зайшли з тилу.

Був вечір. Ще не потемніло.

А руки в кожного свербіли –

 

 

«Півня червоного пустити»,

Та свої «Люльки розкурити»[96].

Робили це найсміливіші,

Що вміли в абсолютній тиші

Дістатися до кораблів,

Підкласти паклю[97] з всіх боків,

Потім це клоччя підпалити –

Так звану «Люльку розкурити».

«Люлька» розкурена ретельно,

Була для корабля смертельна –

Поки вогонь лизав борти,

Козацькі чайки з темноти

Розстрілювали їх з гармат,

Топили в морі всіх підряд,

Лише галерних веслярів

Брали на борт своїх човнів…

Ця ніч, здавалось, ніби тиха,

Не сподівались турки лиха

І почувались досить сміло –

На кораблях вогні горіли,

Значна частина мирно спала,

А решта на постах дрімала...

Та чайки ждали свого часу –

Не було туркам уже спасу.

І, лише хмарка місяць вкрила,

Рішуче взялися за діло:

З кожної чайки відчайдухи,

Невидимо без зайвих рухів,

Рушали в напрямку галер –

Ніхто не спинить їх тепер,

Вони свій вибір вже зробили

І кожен вірив в свої сили.

Серед охочих був Максим,

В поході рахувались з ним.

Йому припала до душі

Галера Капудан-баші[98],

Трьохярусна, борти високі,

Гармат без ліку з обох боків –

Не гріх таку пустити з димом,

Потішитись яскравим дивом.

Та тільки «півня» тут замало,

Таку від паклі не запалиш,

Потрібен бойовий заряд,

Хоч кілька ядер від гармат.

Він все давно приготував,

На плотик обережно склав,

Перехрестився і без слів,

Не гаючись вперед поплив.

 

«ОСТАННЯ ЛЮЛЬКА»

Над ним стояла літня ніч,

Таких ночей було безліч,

Коли повітря завмирало,

Коханим ча́су бракувало,

Коли зірки на небесах

Зливалися в Чумацький шлях,

А той завис над головою,

Манив і кликав за собою.

Здавалось, що ціле життя

Не має краю і кінця,

А Бог усім безсмертя дав –

Часу́ ніхто не рахував,

І тихі безтурботні дні

Минали як видіння в сні.

Та раптом приходив кінець,

Який все зводив нанівець,

І треба було час знайти,

До Бога з гідністю прийти.

На жаль, обманливе життя

Приспить тебе, немов дитя,

А потім здує, як пушинку,

За мить до вічного спочинку…

Максим рішуче гріб веслом,

Він знав, куди його несло –

 

Швидко доплив до корабля,

Добрався до його кіля[99],

Гарматні ядра закріпив

І судно клоччям обліпив[100].

Від задоволення Максим,

Почувся знову молодим.

Та це його остання мить –

Вона за ним уже летить:

Взяв в руки кремінь і кресало[101],

Висік іскру перед запалом,

Що було сили вниз пірнув,

Але удар таки відчув.

Той вибух був такої сили,

Що синє море розступилось,

Вода запінилась як сніг,

І він вже виплисти не зміг:

Потужна хвиля, мов на крилах,

Навіки цілий світ закрила,

А вир тягнув в глибінь стихії,

Не залишав йому надії…

Та він своє життя прожив,

Гордо останній крок зробив –

Десь вороги горять в вогні,

Дасть Бог зустрінуться на дні.

І раптом він побачив внука,

Той простягав до нього руки,

На воронім коні скакав,

І вслід Максимові кричав:

«Діду-у-у! Прошу тебе не йти!

Я виросту таким, як ти!

Запам’ятай – я не байстрюк!

А я Устимко Кармелюк!!!»

[1] Призьба – зовнішнє глиняне підвищення довкола стін сільської хати, яке служило для відведення дощової води.

[2] Неборака – бідолаха, сердега, сіромаха, нетяга, безталанний.

[3] Як липка близь дороги – ідеться про традицію обламувати гілки липи, якою прикрашають оселі на Зелені свята.

[4] На коні з лози – на вербовому прутику, який служив сільським хлоп’ятам замість коня.

[5] Цвинтар – кладовище.

[6] Псалтир – Книга Псалмів, яку читали над померлими, а також над хворими.

[7] Підпасок – Помічник пастуха.

[8] Чумацький шлях – величезне скуплення зірок вздовж неба у вигляді світлої туманної смуги, яка добре спостерігається в ясні безмісячні ночі. За переказами чумаки орієнтувалися вночі на цю світлу смугу на небі під час своїх поїздок до Криму по сіль.

[9] Легінь – юнак, парубок.

[10] Вир – місце з круговим рухом води на поверхні ріки. Вир небезпечний тим, що інтенсивно крутить та затягує свою жертву на дно ями чи глибокої западини.

[11] Сотник – ватажок козацької сотні, який обирався на козацькій сотенній раді. В мирний час сотники могли проживати у своїх садибах.

[12] Могила – високий насипний курган, в якому разом з покійником ховали речі домашнього вжитку, посуд, зброю, вироби із срібла, золота тощо. У степовій і лісостеповій частині України зберіглось багато Скіфських могил – поховань наших пращурів, які в давнину заселяли ці території.

[13] Трипільська загата – місце, де судячи із залишків берегових конструкцій стародавні трипільці перекривали ріку для зрошення своїх земель. Це свідчило про високий рівень цивілізації Трипільської культури.

[14] Цикади – найголосніші комахи півдня України.

[15] Ляхи – зневажливе прізвисько шляхти Речі Посполитої, надане запорізькими козаками.

[16] Козак – воїн Війська Запорозького. Вперше це слово згадується в давній монгольській хроніці, датованій 1240 роком та словнику половецької мови за 1303 рік, де початково воно трактувалося як: «вільна озброєна людина», «шукач пригод», «одинокий», «схильний до розбою та завоювання», «страж», або «конвоїр».

[17] Бурса – ідеться про Київсько-братське училище для юнаків, засноване при Братському монастирі у Києві.

[18] Джура – зброєносець, помічник у козацької старшини. Зазвичай джурами були молоді хлопці, які разом з козаками ходили в походи і брали участь у боях.

[19] Ази – основи навчання (слово походить від першої букви старослов’янської азбуки).

[20] Бойовий гопак – вид бойового єдиноборства у запорізьких козаків, який застосовували ще древні слов’яни часів Київської Русі.

[21] Стерно – пристрій, що підтримує або змінює курс судна.

[22] Тарпани – дикі коні, які в минулому населяли степові райони України.

[23] Крамниці – магазини, де продавався різноманітний крам (товар).

[24] Левада – присадибна ділянка землі з сінокосом, городом та плодовим садом або іншими деревами, на якій могло розташовуватися обгороджене штучне пасовище для коней.

[25] Байрак – сухий яр, балка з деревною рослинністю та чагарниками, поширені у північно-степовій зоні України.

[26] Яничари – султанська гвардія – відбірні і особливо жорстокі підрозділи турецького війська, комплектовані з християнських дітей, полонених у дитинстві і вихованих в султанському палаці, без впливу батьків. Не маючи нікого близького і рідного, вони поступово забували свою батьківщину, мову, національність і, перекинуті у мусульманство ненавиділи християн та виростали вірними султанськими слугами.

[27] Орда – різновидність державного об’єднання племен тюркських кочових народів під владою одного хана.

[28] Січ – укріплена місцевість, на якій розташовувались основні військові козацькі формування. Січ служила столицею усього Запорізького козацтва, центром діяльності і управління всіма військовими справами та резиденцією всіх головних старшин низового козацтва.

[29] Посполитий люд – простий народ.

[30] Залога – військовий загін, який розташовувався в укріплених містах, фортецях, кріпостях для захисту їх від ворога.

[31] Ясир – бранці, військові полонені, яких вважали за повну власність того воїна або того війська, що захоплювали їх у полон.

[32] Чорний Шлях – дорога через степи, по якій гнали в турецьку неволю, полонених в Україні людей. Чорним Шляхом названий ще й тому, що по ньому татари здійснювали свої набіги та багато чисельними табунами вибивали траву до чорної землі.

[33] Ногайці – кочові племена південних чорноморських степів, які входили до складу Кримського Ханства.

[34] Лабіринт – дорога із хитросплетеною траєкторією напрямку руху та спеціально облаштованими перепонами і ускладненнями, щоб приховати правильний шлях.

[35] Лимани – розлогі затоки в гирлах річок.

[36] Плавні – водні розливи, порослі очеретами.

[37] Старе річище – старе русло ріки з непроточною або слабо проточною водою, яке, після появи нового русла, втрачало своє попереднє призначення.

[38] Базавлук – важкодоступний острів, на якому тривалий час була розташована Запоріжська Січ. Під впливом різноманітних обставин, в тому числі і стратегічних міркувань, козакам приходилось постійно змінювали місце розташування Січі. Протягом свого існування вони послідовно змінили вісім Січей: Хортицьку, Базавлуцьку, Томаківську, Микитинську, Чортомлицьку, Олешківську, Кам’янську й Нову, або Підпільненську.

[39] Вольниця Козацька – українські історичні землі від Сяну до Дону, де свого часу зародився священний дух козацької непокори.

[40] Галера – потужне військове судно, озброєне важкими гарматами, яке складало основу військово-морського флоту Туреччини. Галера приводилася в рух за допомогою вітрил та кількох рядів весел гребців-невільників, прикованих по 4-5 чоловік до одного весла. Тяжка праця гребців на галерах стала синонімом каторги та каторжних робіт.

[41] Гаківниця – довга і важка рушниця великого калібру з ґнотовим замком і гаком на прикладі, яким під час стріляння кріпилася до землі. Великі гаківниці мали подвійний гак і називалися козами.

[42] Мушкет – ручна вогнепальна зброя з ґнотовим замком, яка прийшла на зміну кременевими рушницям.

[43] Лантух – великий мішок з грубої тканини.

[44] Фіра – хура, віз, повозка, підвода.

[45] Віче – загальні збори козацького війська.

[46] Склеп – наземна або підземна окрема капітальна споруда.

[47] Дике Поле – незаселені землі, які розмежовували Україну і Татарське Ханство і розташовувались між Доном, Верхньою Окою та лівими притоками Десни й Дніпра.

[48] Чайки – великі козацькі бойові човни, які призначалися переважно для морських походів і ведення бойових дій на морі. Чайки вміщали 50 – 70 озброєних козаків, 4 – 6 фальконетів (невеликих кованих залізних чи мідних гармат), мали до 40 весел і щоглу з вітрилами. Загрібні весла (стерна) на кормі та на носі позволяли, не повертаючи, змінювати напрямок руху, від чого чайки робились надзвичайно маневреними.

[49] Байдаки – легкі козацькі військові судна.

[50] Гончарі – ремісники, які виробляли глиняний посуд.

[51] Барило – діжка, невелика посудина для рідини з двома днищами і опуклими стінками.

[52] Боднарі – майстри з виготовлення бочок.

[53] Клепати бочки – стягувати докупи металевими обручами «клепки» (опуклі дерев’яні дощечки), з яких виготовлялась бочка.

[54] Ристалище – майдан, де козаки в поєдинках між собою вправлялися у мистецтві володіння зброєю та ведення бою.

[55] Москалі – назва росіян, яка пішла і закріпилася за ними від назви столиці Росії – Москви.

[56] Демони – надприродні істоти, які переважно творили зло.

[57] Чортомлик – рукав Дніпра в місці розташування Базавлуцької Січі.

[58] Кошовий отаман – виборна службова особа, яка очолювала Кіш Запорізької Січі і зосереджувала у своїх руках найвищу військову, адміністративну та судову владу,.

[59] Кафа – сучасна Феодосія. Місто в Криму, яке на той час було найбільшим невільницьким ринком. Сюди доставляли полонених з України і стікалися купці-работорговці з усього світу.

[60] Каземати – «сліпі укріплення» окремі внутрішні приміщення в укріпленій фортифікаційній споруді (фортеці, форті, доті), що захищені від ворожого артилерійського вогню і бомбардування і служать для розміщення військових гарнізонів, складів зброї, боєприпасів, військової амуніції, продовольства тощо.

[61] Фрегати – швидкісні і маневрені вітрильно-гребні військові судна при галерах, які несли на собі артилерійське озброєння і використовувались турками у бойових операціях.

[62] Каторги – таку назву давали козаки галерам, через каторжну працю на них веслярів-невільників.

[63] Сандали – легкі турецькі розвідувальні вітрильники військового типу.

[64] Запорожці – назва січових козаків, яку вони отримали від розташування Січі за порогами Дніпра.

[65] Мурза, мурзак – турецький шляхтич, феодал, військовий начальник.

[66] Татарбунари – колишнє місто кримських татар, розташоване на території Одеської області, на правому березі ріки Когильник.

[67] Флібустьєри – пірати, корсари, морські розбійники.

[68] Трипільці, скіфи і сармати – наші далекі пращури, які з давніх часів заселяли територію України.

[69] Плюндрувати – ганебно знущатися, грубо нищити.

[70] Гайдамаки – учасники народно-визвольної боротьби проти національного і феодального гніту в Україні.

[71] Драгуни – кіннота, яка здатна діяти в бою в пішому строю.

[72] Рейтари – вид найманої кавалерії в арміях європейських країн.

[73] Гонор – гордість, пиха.

[74] Уходи – сезонні літні мисливські і рибальські стани козаків н а вільних землях півдня України, які найчастіше піддавались ординським набігам.

[75] Табір – захисне укріплення, яке розгортали козаки під час ведення бою в польових умовах. У таборі, облаштованому мов фортеця, запорожці розташовувалися рядами і вели шквальний обстріл неприятеля: стрільці у задніх шеренгах постійно заряджали і передавали рушниці, а в передніх приймали їх і вели безупинний вогонь. Так козаки успішно протистояли ворогові з більш ніж 10-ти кратною чисельною перевагою.

[76] Редут – захисне оборонне укріплення, як правило земляне, з валом та ровом замкненого виду, призначене для кругової оборони.

[77] Герць – поєдинок окремих воїнів перед головною битвою, в якому виявлялося військове мистецтво, («греч» – татарський танець).

[78] Аргамаки – найцінніші верхові коні Ахалтеки́нскої чистокровної породи, виведені на території сучасної Туркменії понад 5000 років тому.

[79] Забрало – рухома частина шолома, яка служила захистом для обличчя та очей під час бою.

[80] Лати – захисні пристосування, які використовувалися воїнами в рукопашному бою.

[81] «Пся крев» – образливий лайливий вигук, поширений у поляків (дослівно – псяча кров).

[82] Аркан – довга жорстка мотузка з петлею на кінці, яка виконувала роль зашморгу на шиї жертви.

[83] Захланний – жадібний, ненаситний, ненажерливий.

[84] Батько Луг або Вели́кий Луг — низина, яка колись була на лівому березі Дніпра між Дніпром і Конкою, заросла листяним лісом, очеретом і рогозом, простором понад 400 км². На території Великого Лугу, або в його безпосередньому сусідстві, містилася Запорозька Січ. У Великому Лузі козаки випасали худобу і знаходили в тутешніх плавнях та заростах добрий захисток. Тому Великий Луг був символом безпеки й волі.

[85] Стріха – солом’яна покрівля сільської хати.

[86] Курінний – отаман, який керував козацьким куренем на Січі.

[87] Благословила – дала згоду.

[88] Скутара – передмістя Стамбула на малоазійському березі Босфору.

[89] Стамбул – (до 1453 року – Константинополь), колишня столиця Візантійської імперії. Сьогодні – найбільше місто-порт Туреччини.

[90] Річ Посполита – об’єднані в одну державу Королівство Польське і Велике князівство Литовське.

[91] Десятина – десята частина прибутків, які за давнім звичаєм жертвувалися на церкву.

[92] Ясла – місце у хліві, відведене для годівлі худоби.

[93] Байстрюк – безбатченко.

[94] Босфор – протока на виході з Чорного моря, яка вела до Стамбула.

[95] Ятаган – холодна зброя турецьких яничар, якою вони послуговувались в рукопашному бою як шаблею.

[96] «Півня червоного пустити», «Козацькі люльки розкурити» – скрито підкрастися до галери та підпалити її.

[97] Пакля – клоччя, подрібнені волокна льону або коноплі, які швидко спалахували і добре горіли.

[98] Капудан-баша – командувач військово-морського флоту Туреччини.

[99] Кіль – конструктивний елемент, який лежить в основі корпусу корабля і забезпечує його загальну міцність. До його задньої частини на шарнірах кріпиться кермо, що управляє рухом судна. Лише до цієї виступаючої частини корабля можна було прикріпити вибуховий пристрій.

[100] І судно клоччям обліпив – за допомогою мокрої глини запорожці клоччям, мов гірляндами, обліплювали дерев’яні борти корабля, а потім підпалювали його.

[101] Кремінь і кресало – пристосування для добування відкритого вогню.

Положение