Reaping the Whirlwind

Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 609

5500 років тому навіть у древньому Єгипті ! ! !

І сьогодні у всьому світі знають українські торгові марки

пива “Оболонь”, “Чернігівське”, “Львівське”, “Сармат”.

Це не може не викликати гордість у сучасного українця.

Ще одним з підтверджень правильності ототожнення

венедів з хаттами є запис «Велесової книги» :

« старі отці венедського роду йшли судити родичів біля

Перунового дерева. В той день мали також ігрища перед

лицем старотців і силу юну показували… Волхви жертву

приносили богам, хвалу і славу» ( д.№7а)

( Б.Яценко “Велесова книга – Легенди. Міти. Думи. ” –

Київ - 1995, с.249 ).

Згадаємо, що всі релігійні відправи у Хеттській державі

відбувались за хаттськими звичаями, хаттською мовою,

використовуючи хаттські релігійні атрибути.

Отже, «старі отці венедського роду» - «волхви» були

хаттами. Подаються і імена тих волхів:

« І се прийшли волхви укри Ухоріз і брат його Ословень»

( Там само, [д.№25], с.96 ).

Імена цілком відповідають пізнішим козацьким

прізвиськам : Василь Кривуля, Максим Покиньборода,

Михайло Телепнейко, Галат Кривошийко, Дем'ян

Пивоваренко, Данило Великошапка, Василь Непийпиво,

Лаврін Вишкварка…»

(«Реєстр усього війська Запорозького після Зборівського

договору з королем польським Яном Казиміром

складений 1649 року жовтня 16 дня» Київ, МСП «Козаки»,

1994 ).

Одразу на пам'ять приходять близькі українській

мові - ім'я царя хеттів- Телепінас ( Телепень наш),

будівничого Мемфійського храму, палацу та греблі,

за часів правителя Менаса ( Ме наш ), бл.3000 р. до н.е

– Ухоревс ( Ухоріз ).

( «История Древнего Востока» Ч.2, М.,1988, с.296 ).

Було б корисним ознайомитись з тезами доповіді

«Царь Ухоревс ( Diod.1, 50, 3-5 ) и его место в схеме

истории Египта Гекатея Абдерского и Диодора

Сицилийского // ( Международная научно-практическая

конференция «Восток в эпоху древности: Новые

методы исследований междисциплинарный подход,

общество и природная среда», 10-12 декабря 2007г.,

Институт востоковедения РАН Тезисы, М., 2007, с.53-

- 54 ).

Етимологія слова – імені (прізвиська) – «Ухоріз» є

зрозумілою « той, що відрізав «вуха»».

Для підрахунку вбитих у бою ворогів, у кожного

загиблого відрізалось одне вухо. Це традиція, можливо,

тюркського ( шумерського ) походження.

Такі випадкі відомі і з пізніших часів, наприклад, після

битви монголо-татар з польсько-угорсько-німецьким

військом, під Лігницьким замком, 9 квітня 1241 року.

Це може бути свідченням того, що на час правління

Мени ( Менаса ), Єгиптом правили шумери ( хатто-

шумери), яких автор ототожнює з «атлантами».

Детальніше, про інші здобутки наших далеких

пращурів автор розповість у третій частині своєї роботи

- “ Атланти і Атлантида “ .

У різних народів існували свої способи підрахунку

вбитих у бою воїнів. Одні відрізали вуха, або – руку,

інші – «уд» ( чоловічий статевий орган ).

В арміях одних народів це робили безпосередньо самі

воїни під час бою, в інших арміях – після бою –

це робили спеціальні рахівники.

Jarьmь—Ярмо,Армія. Читач спитає: « що спільного між

словами «ярмо» та «армія» ?

Перед тим, як зробити пояснення, хочу зазначити, що

доказову базу ми наводимо у порядку виникнення ідеї

нашого обґрунтування. З турецької мови «армія» -

jarmak, яке, за фонетикою, близьке українському

слову «ярмо» ( О.Ю. Мансурова «Карманный турецко-

русский словарь» , М., 2005, с.26 ).

Спадає на думку, що сучасні вислови:

«запрягати у ярмо», «підставляти свою шию в ярмо»,

«сунути свою голову в ярмо», «у ярмі ходити»,

«він перебуває в ярмі» у сиву давнину означали:

«призивати на військову службу»,

«зголошуватись на військову службу», «йти на

військову службу», « відбувати військову службу»,

« він перебуває на військовій службі».

Слово «ярмо» не є алегорією, яка б визначала

«важкі», «нестерпні» умови тої служби.

Все значно простіше, і буденніше. Частина наших

пращурів, серед воїнів, носили на шиях металеві

обладунки, які ми зараз знаємо, як «ярмо».

Для чого це робилось?

Нам здається, що серед воїнів, траплялись і чоловіки,

яких направляли на військову службу, за певні

правопорушення.

Саме, на їх шиях, мав бути той хомут – «ярмо», який

вказував на статус таких воїнів.

Пригадались слова «Велесової книги» :

«Наші отці одні хомути носили і ніяк не звалися

інакше, як язичники»

( «Велесова книга», К.,1995, д.№6г, с.35 ).

Акцентуємо увагу на тому, що наші пращури

«одні хомути носили», тобто, ніхто, з

воїнів інших народів, такого «хомута – ярма»

не носив ! ! !

Коли була сформована ця думка, автор вирішив

перевірити своє бачення, заглянувши в

«Етимологічний словник української мови», і

прочитав : «армія, армієць, [ вармія ],

[ армувати ] «озброювати», ст. армея (1627); - р.

болг. aрмія, бр. aрмія, п.armia, вл. armeja, armija, м.

армиjа, схв.армиjа, слн. armija; - запозичено

з німецької або французької мови, можливо, через

польське посередництво; нім.Armee «тс.»,

armieren «озброювати», фр. armee «армія», armer

«озброювати» походить від лат. arma «зброя», armere

«озброювати, споряджати», спорідненого з лат. armus

« верхня частина руки», псл. ormo, укр. рамено, або з

гр. αρμενος «з’єднаний , пригнаний», псл.jarьmь,

укр. ярмо; поширена раніше форма армея замінена

сучасним варіантом за анологією до форм на – ія».

Далі йде змістовний перелік літератури.

( «Етимологічний словник української мови», Т.1,

К.,1982, с.86 )

Таким чином, у запропонованому науковцями

поясненні, ми знаходимо і українське слово «ярмо»,

та праслов’янське ( хаттське )jarьmь.

Це має свідчити про правильність нашого

ототожнення слів «ярмо» та «армія», що, до речі,

роблять і науковці. Думка, щодо походження слова з

латинської мови, яку вони пропонують, не переконує.

Спробуємо це довести.

Слово, яке в латинській мові визначає поняття:

«ярмо», «хомут» пишеться «jugum», яке нічого не

має спільного з «jarьmь». Латинські слова: «armilla»

( [железное] кольцо или обруч ; крупный браслет в

три-четыре витка, дававшийся в виде знака отличия

за воинскую службу ), «armillatus» (носящий запястье,

украшенный браслетами или роскошными

ошейниками ) вважаємо запозиченнями з хаттської

мови ( венедської ), похідними від хаттського «ярмо».

Ми знайшли слово «ярмак» (армія) у турецькій мові,

отже, на батьківщині добіблійного малоазійського

народу Хатти.

Слово розповсюджене у сучасних мовах, які

відносяться до групи індоєвропейських мов –

німецькій, французькій, польській, словацькій,

сербохорватській, словенській, болгарській,

українській…

Таким чином, автор вважає, що слово хаттського

(венедського) вжитку.

Римський історик Публій Корнелій Тацит згадує серед

німецьких племен, плем’я хаттів, воїни якого носили

«хомути»-«ярма».

В сучасній німецькій мові, одне з визначень слова

«оковы» подається, як «Ketten», в латинському

словнику «catena» ( цепь, оковы ) , які близькі до

назви малоазійського народу - «хатти» ( катти ).

Думка дослідників про хаттів, як «пращурів

гессенців», або «пращурів адигів», помилкова .

У П.К.Тацита читаємо: « Храбрейшие из них, сверх

того, носять на себе похожую на оковы железную цепь

( что считается у этого народа постыдным ), пока их не

освободит от нее убивство врага. Впрочем, многим

хаттам настолько нравится этот убор, что они

доживают в нем до седин, приметные для врагов и

почитаемые своїми. Они-то и начинают все битвы.

Таков у них всегда первый ряд, внушающий страх как

все новое и необычное; впрочем, и в мирное время

они не стараються придать себе менее дикую

внешность»

( «Публий Корнелий Тацит «Аннали. Малые

произведения. История», М., 2003, с.474-475 ).

Ми вважаємо, що малоазійські хатти (23 ст. до н.е. – 7

ст. до н.е. ), авхатти - римського поета Валерія Флака

( як і Геродота [5 ст. до н. е. ] ), та хатти П.К.Тацита

( 1 ст.н.е. ), є одним , і тим самим, народом ! ! !

Авхатти не є скіфами, а хатти П.К.Тацита – не є

німецьким племенем. Це один давній і чисельний народ

– «малоазійські хатти», яких ми ототожнюємо з

пізнішими венедами.

Нагадаємо , що царя малоазійських хаттів звали

Памбой, а в латинській мові знаходимо слово «Boja»

(Боя ) з визначенням «ошейник, шейная колодка,

которая одевалась на рабов и преступников».

Видається, що це слово потрапило до латинян

завдячуючи хаттам (венедам), як назва предмету, який

носили на шиї саме хатти - бойї

Готський історик (VІ ст.) Йордан у своїй праці ”Гетика”

писав: “ Починаючи від місця народження Вісли, на

безмежних просторах розташувалося багатолюдне

плем’я венедів. Останні хоч і достойні презирства

через слабкість зброї, одначе могутні завдяки своїй

чисельності... “ (Йордан, 1960)

Частина «венедів – хаттів», разом з антами, кімеріями,

сусідніми німецькими племенами, воювали проти

римських легіонів у Тракії, пізніше, на землях сучасної

Німеччини та Франції.

«Велесова книга» вказує:

«Важкі часи настали. Напали на нас римляни од Дунаю,

греки з півдня, а готи з півночі і півдня. Та бо війна зла не

ділила, а римляни сиділи в городах дунайських, на нас

позирали і чекали…»

( «Велесова книга», К.,1995, д.№6б, с.31 ).

В іншому місці читаємо повідомлення:

«…були кіморії, також отці наші, а ті римлян потрясали і

греків розметали, як поросят устрашених…»

( Там само, д.№6е, с.37 );

« А римляни поглядали на нас і задумали зле на нас.

І прийшли з возами своїми і залізною зброєю і посунули

на нас. І тому довго билися з ними і відігнали їх від

землі своєї» ( Там само, д.№7а, с.40 );

«Говорить тая птиця про героїв боруських, які од рук

римлян упали коло Дунаю біля Троян-валу.

І ті без тризни полягли…» ( Там само, д.№7ж, с.50 ).

У німецькій мові знаходимо слова

хаттського та шумерського вжитку :

kuche ( кухня [ місце приготування риби – шумерське

слово ] ), koch – повар, kochsalz – кухонна сіль, oliwa –

олива, brucke-міст (бруківка), summieren – підсумувати

( сума, підсумок ), niere - нирка, durchschlagen – пробити

отвір, де «durch» і є тим отвором – хаттське

(праукраїнське) - «дюрка»,

sieb – сито ( «сипто» ( сип то ), від «сипати»; слово

хаттське (венедське)), stromen - струмок (стрімкий),

kostenanschlag – кошторис , де «kosten» відповідає

хаттському «коштувати», mischen (vermischt, gemischt )

– змішаний ( перемішати, змішати, мішанина ),

dom – собор ( хаттське – «дім» та лувійське «дом» є

запозиченнями з мови шумерів ), stand – суспільне

становище ( хаттське – «стан», наприклад,

«привілегірований стан» ), retten – порятунок ( рятунок,

врятувати, рятівник ), pfahl (spalte) – стовп ( паля ),

стовпець; про запозичення може свідчити існування

німецького слова- синоніма «saule»,

druck – нажим (друк, друкувати, друкарня),

gurt – пояс ( гурт, гуртуватись, згуртованість ),

schmalz – сало ( смалець ), zucker – цукор ( цукор ),

licht – світло ( ліхтар, ліхтарик ), rat – рада ( рада,

порада, нарада, радник, порадник, Рада ),

steppe (steppen) – степ ( степовий ); слово є

запозиченням з шумерської мови; про це свідчить

існування власного німецького визначення – heide,

suppe – суп ( суп, зуппа ), vers ( verse ) – вірш

(віршований), versbau – «стихосложение», можливо,

основа «bau» відповідає сучасному «бай(ка)»,

hutte – хата ( хата ), gattin (frau) – жінка, pflug – плуг

(плуг ), tanzen – танцювати ( танцювати, танці ),

gurke – огірок ( огірок – слово хаттське, утворене

шляхом приєднання шумерами до хаттської основи

«гірок» голосної «о». Етимологія слова «гірок» вказує

очевидно, що хатти солили цей овоч. Пропонуючи його

шумерам, вони казали, що він гіркий – засолений

[ «гірок» ]. Важливим для нас є те розуміння, що німецькі

племена познайомились з цим овочем через

посередництво хаттів [венедів], адже у німецькому

«gurke» відсутня шумерська голосна «о», яка присутня у

сучасній українській мові.

В. Петрук зазначає:

«Українській мові притаманний префікс «о», як-то у

словах «одвірок, опасок, очіпок, опеньок» та багатьох

інших…»

/ В. Петрук «Велика Скіфія-Оукраїна», К., 2001, с. 397 /

Наведені слова, є яскравим свідченням того, як анти

[шумери], будучи тюркським етносом, прилаштовували

хаттські [венедські] слова «двірок», «пасок», «чіпок»,

«пеньок», «гірок» до власного вжитку, залучаючи

голосну «о» перед словами, що починались з

приголосної ), musiker – музикант ( музика,

музикант ), wall – земляний ( вал ), werben – вербувати

( вербувальник, вербувати ), waage – ваги ( вага, ваги ),

wein – вино ( вино ), geschmack – смак ( смак ), moglich –

можливий, можливо ( могти ), wille – воля ( воля,

вільний, вільність ), ausrechnen – рахувати ( рахунок,

розрахунок, рахівниця ), bart- борода, papier- папір ,

glatt- гладкий ( «глад-кий» [гладкий камінь – шумерське

слово, де «кий» ( камінь ) ] ), gast – гість ( гостинний,

гостювати ), perlen – перли ( перлина, перли ), maler

( malerisch ) - маляр ( малюнок, малювати, маляр ),

hartung – гарт - ( загартований, гартувати ), abgehartet

– загартований, harten – загартувати, ziegel – цегла,

печатка ( цеглина, цегляний ); подвійне значення слова

«ziegel» свідчить про те, що перебуваючи у

Месопотамії, шумери робили печатки з глини; ці слова,

у німецькій мові, є запозиченнями з шумерської мови;

про це переконливо може свідчити факт наявності

шумерського вказівного займенника

«це», попсованого німцями («zie»), шумерської основи

«глей» ( німецьке – gel ), та наявність суто німецького

визначення слову «глина» - «ton», «lehm»; порівняйте

«siegellack» (сургуч), ware – товар ( то [є] war ), skala –

шкала ( шумерське слово ), ei – яйце ( «ei це» ),

шумерське слово, zentrum (zentr) – шумерське слово

«це н(у)т(-)р(о)», «це середина». Правильність

визначення етимології підтверджується іншим

німецьким словом «мittelpunkt», яке подається разом з

словом zentrum (zentr), де «мitte» (середина),

pinsel - пензель ( пензлик ),

farben – фарба ( фарбувати, пофарбований ), raten –

радити (порада, нарада ), humor – гумор, schnur – шнур

( шнурівка, шнурок ), banda – банда ( шумерське слово,

означає те саме, що і хаттське слово «стадо» ), strich –

штрих, wetter – погода ( вітер; німецьке слово є

запозиченням з хаттської мови ), ziel – ціль, rettung –

рятувати (порятунок), stohnen – стон, kreide – крейда,

dach – дах, dachziegel – черепиця, wert – вартість,

, werter – вартовий, sonne – (сон [це] – шумерське

слово), salat – салат, haken – гак, sofa – софа, zivil –

цивільний, borgen - борг ( заборгувати ), buche – бук,

krucke – палиця(крюка), saen – сіяти, brutal – жорсткий

(брутальний), wollen – волати (бажати), termin – термін

(терміновий, терміново), bluse – блуза, borschtsch –

борщ, wissen - звісно (звістка), schinken – шинка,

(шинок, шинкар), galopp – галоп, laut – голосно ( лаяти,

лайливий, лайка [сварка], порода собаки «лайка»;

слово «laut» є запозиченням, про що свідчить німецьке

визначення собаки «лайки» - «eskimohund», та

«лаяти» - «bellen». Від останнього запозичення

виникло лувійське – «взбелениться»), liegen – лежати

( ліг, прилягти, ліжко ), grab – надгробний ( гріб

[труна] ), salzen – насолити ( сіль, сало, засол, росол ),

stossen ( zerstossen ) - наштовхнутись ( натовкти ),

stoss ( удар ), «надавати стусанів», burde – ноша

( бурдюк ), dama ( damen) – дама ( дамський );

слово шумерське, визначає «повію»

« ту жінку, яка «дає» ( кохання)», від слова «дам»

( даю ), palast – палац, dosis - доза («досить»

[ вистачить ] ), satt – досита ( ситний, ситно ), essen –

їсти ( лувійське – «есть» ), kerbe – зарубка

( викарбовувати, карбувати, карбованець, скарб ;

Слово «карбованець» визначало предмет на якому,

методом «карбування»(тиснення), робився напис.

Таким чином, метод нанесення знаків на глину

( метод письма) визначається нами, як «карбування», а

сам «письмовий» знак ( клинописний знак ) – «карб».

Слово «скарб», яке зараз визначає «щось дуже дороге»,

«коштовність», «коштовну річ», може свідчити, про

відношення наших далеких пращурів до вміння писати,

до знань письма ! ; слово «kerbe», у німецькій мові, є

запозиченням з хаттської, про що свідчить власне

німецьке слово «тиснення» - druck ),

karpfen – короп, platte – плита, плаский ( плитка, плато);

слово хаттське (венедське) , про що свідчить вказіний

займенник «то», який зберігся у німецькому слові у

формі «tte»; похідним від «platte» - «platz» (площа –

пласка ділянка землі),

buch – книжка ( буквар, азбука, бук – ці слова хатто-

шумерського вжитку. Наприклад, «йаз», з тюркських

мов означає «писати» (А.Ю. Кримський «Твори в п’яти

томах», Том четвертий – «Сходознавство», К., 1974,

с.456 ); таким чином, слово «буквар» визначає

«корисну» [ цінну ] дошку [ з букової деревени ], а слово

«азбука» визначає поняття « писати на [ буковій ]

дошці ».

Присутність основи «бук» в словах: «буквар», «азбука»,

«buch» знаходить свій відповідник у шумерській

логограмі «LU. DUB.CAR. GIS.» ,

де DUB – «дуб», і вказує на матеріал з якого

виготовлювалась дошка для напису – «дуб», «бук».

Нагадаємо читачам, що саме на дошках з дубу

( можливо – буку, грабу ) була записана «Велесова

книга» - найдавніша історична памятка писемності

наших пращурів.

Хочу наголосити на помилковому тлумаченні етимології

слова «азбука» українськими та російськими

мовознавцями у числених наукових працях

[ Г.П. Цыганенко «Этимологический словарь русского

языка», К., 1970, с.17;

М.Э. Рут «Этимологический словарь русского языка для

школьников», Екатеринбург, 2007, с.17; … ] ),

spiess – спис, zinn – олово; слова: «цінний»,

«дорогоцінний», «цінувати» в давнину визначали

предмет «з олова», його «вартість», ставлення до цього

металу ),

еsel – осел, grundlage – основа ( ґрунтовний, грунт ),

zivil – ( «це(й) вільний» ), звільнений від

військової служб…

( «Краткий немецко-русский – Русско-немецкий

словарь», О.Д.Липшиц, А.Б.Лоховиц, 8000 слов / 10800

слов, М., 1949 ; «Русско-немецкий словарь», А. А.

Лепинга, 22000 слов, М., 1968)

Ці слова є запозиченням німецьких племен з мови

хаттів(венедів) та шумерів(антів).

Було б доцільним ретельно дослідити

«Повний» німецький словник, на наявність німецько-

українських мовних зв’язків.

Впевнений, що ми змогли б розширити свою доказову

базу.

Німецькі племена, як арійці, теж пройшли довгий шлях з

просторів Східного Сибіру до Європи.

Вони не оминули ні Індії, ні земель Ірану.

Перебуваючи, неодноразово, у студентські роки, у

Сибіру, чув неодноразово, від місцевого, корінного

населення, вислів: «мал» … «мал» - «мал»…,

що означало «трохи», «ще трохи», або «раз», «ще раз».

Саме, в німецькій мові знаходимо подібні за фонемою

cлова: «mal» (раз), «niemals» (ніколи – ні разу),

«nochmals» ( ще раз ), «zweimal» ( двічи; два рази ),

«x-mal» ( багато раз ), zum erstenmal (вперше – в

перший раз ).

Ми вважаємо, що цей приклад є одним з підтверджень,

що пращури німців, як одне з арійських племен, разом з

хеттами, хаттами, лувійцями, прийшли з … Східного

Сибіру!

Довгий час німецьке племя проживало в Месопотамії.

Ми ототожнюємо пращурів сучасних німців з

мешканцями міста-держави Ереду.

Згадаємо, що назва шумерського міста «Урук» означає,

з уйгурської мови, як і з шумерської мови - «Зерно».

Очевидно, що і назви інших міст в Месопотамії, того

часу, мали прості, «прозорі» визначення:

«зерно», «земля»…

Ми порівнюємо назву міста «Ереду» з сучасним

німецьким словом «Erde» (земля).

Назва, сусіднього з Ереду, шумерського міста «Ур»,

етимологія якого, очевидно, вказує на зменшену форму

, від «Ур(ук)», тобто, «Малий Урук» ( зернятко ) ,

сприяла виникненню у німецьких племен Месопотамії

слова, яке, у сучасній німецькій мові, означає

«годинник».

Нам видається, що час, за який долалась відстань між

містом Ереду та містом Ур ( 20км.), дала назву одиниці

часу , від якої названо і прилад вимірювання часу –

«годинник» ( «Uhr» ).

Дослідники зазначають, що з вершини зіккурату міста

«Ереду» можна було бачити стіни міста «Ур».

( Войтех Заморовський «Спочатку був Шумер», К.,1983,

с.85-86 ). Для проведення замірів, та створення

приладу для виміру часу, це могло бути важливою

умовою.

Адже, відстань ( прибл. 20 км) можна досить точно

виміряти. За еталон швидкості можна взяти швидкість

руху гінця, вершника…

Та, продовжимо розмову про похід хаттів (венедів) та

шумерів (антів) у Європу у 3-1 століттях до н.е. – у 1-3

ст.н.е.

Можливо, початок цього руху відбувався трохи раніше…

«Велесова книга» згадує про цей військовий похід

венедів, та антів, з жалем : «Мовили матері своїй, що

будимо боронити землю нашу краще венедів, які пішли

на захід сонця і там перед ворогами землю

упорядковують і хибну віру взяли, тримаються її.

Боровин бо мовить, яко сильний, і люд той віру має до

слів тих. А ми не дурні, не безумні, і вірити не мусимо,

доки не побачимо, що венеди повернуться до земель

наших, до степів давніх, щоб глядати ватри іні, як у дні

виходу од П’ятиріччя і Семиріччя, коли на сході відійшли

од нас… За цим маємо жалкувати, та не за часами антів,

бо ті анти завоювали мечем багато, але ж і погубили

дім твій, бо домове ніхто в чужині не будує».

( «Велесова книга», К.,1995, д.№36а, с.121- 122 ).

Коли автор «Велесової книги» каже: «коли на сході

відійшли од нас», то мається на увазі не сторона світу,

а конкретне географічне місце.

З грецької мови «схід» - «Анатолія».

Чи не в Малій Азії хатти (венеди) покинули

шумерів(антів), та самостійно, раніше антів, вийшли на

північні береги Чорного моря?

Деякі німецькі дослідники вважають малоазійських

хаттів, та хаттів П.К. Тацита, одним і тим самим

народом – пращурами сучасних гессенців.

Процитуємо деякі повідомлення: « Историки

утверждают, что имя собственное Chatti

превращалось в сегоднешнее Hessen постепенно :

Chatti > Hatti > Hassi ( ок. 700 г.н.э. ) >Hessi

( ок. 738 г. н.э. ) > Hessen. Но языковеды считают, что

название менялось по-другому: Chatten > Hatten >

Hatzen > Hassen > Hessen»

( Интернет : Хатты – материал из Википедии –

свободной энциклопедии ).

Знаючи етимологію назви столиці малоазійського

народу хаттів – Хатта (Хаттусас), від якої отримав

свою назву і сам народ – мешканці міста- «фортеці»,

ми можем науково стверджувати, що ніякого

відношення до гессенців малоазійські хатти не мають.

Слово «Хаттай», «Хатта», «Катта», «Каттай» означає

з тюркської мови «фортеця». Українське визначення

слова «хата», в сучасному розумінні – «будинок», а у

далекому минулому – «фортеця». Всім відома країна

світу «Китай» отримала свою назву від фортечної

стіни ( «катай» ), яку ми знаємо, як «Велика китайська

стіна».

Назва цієї країни має мати етимологічне визначення

означає – «країна - фортеця».

Саме, в значенні «будинок», слово «хатта»

запозичили німецькі племена у своїх сусідів венедів-

«хаттів» ( римського історика П.К. Тацита ).

«Русско-немецкий словарь» вказує:

«избушка» - Hutte,

«лачуга» - Hutte,

«жалкая лачуга» - Elendshutte,

«плавильня» -Schmelzhutte,

«собор» - Dom, ( шумерське запозичення ! ) Kathedrale,

«хата» - Hutte, Bauernhaus (власне, німецьке слово ! ),

«хижина» - Hutte, Hauschen (власне, німецьке слово ! ),

«шалаш» - Hutte, Laubhutte,

«землянка» - Erdhutte.

Як бачимо, слово «Hatta» ( фортеця ), в значенні

запозичення - «будинок, помешкання», спромоглося у

мові німецького народу трансформуватись лише в

«Hutte».

Не більше ! Навіть у значенні «собор», слово

«Kathedra» вказує на близькість цієї фонеми до

тюркського «Катта(й)» (Хатта(й)).

Ні про яке трансформування назви «Hatten» в

«Hessen» не може йти мова.

Це один з найкращих доказів помилковості теорій

« про хаттів пращурів гессенців», та « про німецьке

коріння хаттів» римського історика П.К. Тацита.

У французькій мові «hutte» (хижина, шалаш), «hote»

(хозяин), «hotel» ( дворец, гостиница ), «hatte»

( замок ), «hature» (техн. зажимная пластина в

замке). Два останні слова знаходять відповідники в

російській мові ( «замок» - фортеця, та «замок» - техн.

засіб для зачинення дверей ).

На завершення цього дослідження наведу останній

доказ того, що хатти П.К. Тацита, як продовжувачі

історії своїх попередників - малоазійських хаттів, не

могли бути німецьким племенем.

Малоазійські хатти вживали вказівний займенник

множини, родового відмінку – «нас» при побудові слів,

що визначали титули, посади, урядові звання хеттів:

«лапарнас», «тапарнас», «менас», «перкунас»,

«уранас», «нептунас», «кронас», «пітханас»,

«гедимінас» «аполонас», «сьраманас» ( сіромаха ),

який відповідає сучасному українському - «наш».

А в німецькій мові, нащадки своїх далеких німецьких

пращурів, продовжують вимовляти його, як «unzer» .

Як бачимо, нічого спільного з хаттським – «nas» !.

Таким чином, хатти П.К.Тацита не німецьке плем’я, а

- венедське. Вони є нащадками малоазійських хаттів.

wadar — вадар (вода) 64 вода, відерце ( вадар – це ), у болгарській мові –

“ вода “ ( вода ), але “ вада ” ( джерело, потік ) .

Шумерське слово “ вадарце” (вода це ) потрапила в

хаттську ( венедську ) мову, як посудина для води –

“ відерце”, та лувійську мову - “ ведёрко” ,

“ ведро”. Шумерські слова: «цебер», «цеберко»

виникли шляхом долучення до німецького іменника

«бер» ( ягода ) шумерського вказівного займенника

«це». Пращури німців, вказуючи на дерев'яну

посудину з ягодами, промовляли: «бер ! » ( ягода ! ).

Шумери повторювали «це (є) бер», тобто, «цебер»,

запозичуючи це німецьке слово, як назву посудини

для ягід. Маленька дерев'яна посудина стає

називатись «цеберко», «цебрик», а велика –

«цебро». Звір, що полюбляв ласувати ягоди (бер),

німцями зветься «Бер» ( ведмідь ). Наші пращури

знали цього звіра , як такого, що ласує мед –

«ведмедь». Це слово пізніше було занесене

малоазійськими хаттами (венедами) до Італії .

Наприклад, у Ломбардії (seber, ziber ), у П’ємонті

(seber, sebreta - «деревяна посудина з двома

вухами»… ). Це слово грунтовно досліджене

українським мовознавцем Костянтином Тищенко, але

подається, як запозичення в українській мові,

з готської мови. ( К. Тищенко «Етномовна історія

Прадавньої України», К., 2008, с.377-378 ).

Важливим є наявність у словах seber, seber, sebreta

вказівного хаттського (венедського) займенника «се»

(se ), який виникає у хаттській мові, як зміна

запозиченого шумерського «це». Адже, хатти мали у

вжитку свій власний вказівний займенник «то».

.