Виховна ефективність уроку математики

Дата добавления: 2014-10-22; просмотров: 2161

На кожному уроці потрібно проводити цілеспрямовану виховну роботу, застосовуючи такі методи: а) інформації (візуально-слуховий, словесний, метод пошуків); б) авторитету; в) організації практичної діяльності і стимулювання позитивної та гальмування негативної поведінки (метод вправ, метод режиму праці і відпочинку, метод громадських доручень, заохочень, покарань).

Досвідчені вчителі цілеспрямовано й систематично вивчають особистість учня свого класу. Основний метод вивчення — спостереження. Як і виховання, спостереження проводиться безперервно як на уроках, так і в процесі позакласної роботи. Вчитель спостерігає всіх учнів класу, але більшу увагу приділяє дітям з відхиленнями у розвитку.

На уроках бажано створювати такі ситуації, на основі яких можна було би виявити ставлення учня до позитивних і негативних явищ. Чи вміє учень розрізняти погані і добрі якості в людях? Чи може зайняти активну позицію в боротьбі з недоліками? Як реагує учень на добро? Чи знає він (у межах своєї вікової групи) соціально прийняті суспільні норми поведінки? Чи учень додержується суспільних норм поведінки в різних ситуаціях? Чи може він виявляти милосердя? Як сприймає учня класний колектив? Як він ставиться до нього, до вчителя?

Зрозуміло, що вчитель, проводячи спостереження, одночасно допомагає учневі, дає поради, наводить позитивні зразки з життя чи з літератури, привчає його до певних норм і правил поведінки.

Знаючи психологію дітей і закономірності їхньої поведінки в груповій і колективній діяльності, вчитель допомагає їм встановлювати психологічний

Методика викладання математики в початкових класах

контакт, завойовувати їх довір'я. Позитивні якості вчителя є основою його авторитету, визнання учнями його великої інтелектуальної та моральної сили і переваг.

Дисциплінованість класу залежить від авторитету вчителя. Такий зв'язок існує між довір'ям дітей до вчителя та їхньою готовністю виконувати його вимоги. Учні особливо чутливі до справедливості, вважають її обов'язковою рисою вчителя.

Школярі 1 і 2 класів сприймають вчителя завжди позитивно, незалежно від його якостей. Та це не означає, що класовод не повинен ставити собі за мету цілеспрямоване формування довірливих стосунків з учнями. При цьому не слід зловживати словесними методами, примусом, приділяти надмірну увагу зовнішньому додержанню дітьми норм поведінки.

У моральному вихованні молодших школярів велике значення має вміння вчителя організувати свою працю на уроці. Приклад трудової вчительської діяльності на всіх уроках, його сумлінність, намагання прийти на допомогу, чесність, вимогливість, піклування про інших людей мають стати еталоном для наслідування.

Молодші школярі часто наслідують своїх старших товаришів, їхні манери, вчинки, поведінку. Вони не завжди можуть правильно оцінити вчинки людей. Тому іноді наслідування може призвести до виникнення негативних звичок. Щоб запобігти цьому, варто застосовувати оцінні судження. Це розвиває в учня вміння самостійно аналізувати вчинки, зіставляти свої дії з діями інших, задумуватися над їх можливими наслідками.

Оцінюючи негативний вчинок дитини, вчитель може висловити своє невдоволення, навіть обурення, але так, щоб викликати в неї бажання виправитись. У присутності інших учнів педагог з'ясовує сутність поганого вчинку, його недоліки, але водночас вказує і на позитивні риси учня. Не можна принижувати гідність учня чи ображати його. Не слід поспішати з колективним обговоренням негативних вчинків. Хай у дітей сформується уявлення про приклад, зразок, який їм потрібно наслідувати.

Недостатня вихованість, низька успішність, негативне ставлення до навчання нерідко поєднуються. У багатьох випадках причиною цього є відсутність в учня навичок систематичної праці. З привчання школярів до праці на уроці і починається виховна робота. Допомагає в цьому і заохочення.

О.Я. Савченко вказує, що розширити і цілеспрямувати мотиваційні стимули навчання молодших школярів ефективно при забезпеченні таких умов:

— збагачувати зміст особистісно орієнтованим цікавим матеріалом;

— утверджувати справді гуманне ставлення до всіх учнів, бачити в дитині особистість;

— задовольнити потреби в спілкуванні з учителем і однокласниками під час навчання;

— збагачувати мислення інтелектуальними почуттями, формувати допитливість і пізнавальний інтерес;

— формувати адекватну самооцінку своїх можливостей;

— утверджувати прагнення до саморозвитку, самовдосконалення; 318

Розділ XVI. Виховна робота на уроці математики

— використовувати різні засоби педагогічної підтримки, коли вони особливо потрібні, прогнозувати ситуації;

— виховувати відповідальне ставлення до навчальної праці, зміцнювати почуття обов'язку.

Виховний вплив учителя виявляється в організації доцільних видів навчальної діяльності учнів. Учитель має не стільки вчити дітей, скільки допомагати їм учитися. Молодші школярі ще недостатньо усвідомлюють важливість навчальної діяльності. Однією з причин цього є відсутність спільної колективної діяльності на уроці. З'ясовано, що найважливіші якості особистості школяра формуються в процесі колективної праці.

Колективна навчальна робота характеризується постійним звертанням учнів один до одного, їхньою навчальною взаємодією. Між учасниками колективної праці встановлюються такі стосунки, при яких компоненти діяльності будь-кого з них належать кожному, розглядаються як власні. Якщо в класі виникли такі стосунки, то не тільки колективна, а й індивідуальна чи фронтальна навчальна робота сприймається учнем як окремий елемент спільної колективної діяльності.

Особливе значення має колективна робота в групі. Причому така група має бути аналогічною до тих неформальних груп, які створюються під час гри дітей. Оптимальною є група з 5-6 учнів.

Правильно організована колективна навчальна робота (класна, групова, парна) сприяє у виробленні вміння працювати у колективі, у вихованні відповідальності за результати навчальної праці, уваги до суспільної думки; у формуванні багатьох позитивних якостей особистості (мислення, пам'яті, уваги тощо).

Розумове виховання, як вказує В. Сухомлинський, необхідне людині не тільки для праці, а й для повноти духовного життя.

Між вихованням і розвитком існує тісний взаємозв'язок. Не тільки

розвиток особистості залежить від виховання, а й виховання залежить від

розвитку. Спираючись на природні передумови розвитку дитини, виховання

сприяє їх дозріванню і реалізації, формуванню на їх основі психічних процесів

властивостей особистості.

Планові та стихійно-причинні виховні моменти на уроках математики

Різні події, що відбуваються в світі, відображаються в свідомості учнів, учитель, не чекаючи виховного заняття, повинен допомогти розібратися в цих подіях. Виховні хвилини на уроці не зменшать навчальної функції уроку. '^! Визначимо напрями виховних моментів на уроках математики.

1. Повідомлення про зв'язки сучасної математики з життям.

Історію математики не можна відокремити від загальної історії культури. Математика — частина духовного життя, пов'язана з астрономією, механікою, архітектурою, технікою і багатьма іншими науками. Принципово сфера застосування математичного методу необмежена: усі рухи матерії можуть вивчатися математикою. Сьогодні важко назвати галузь науки, народного господарства, де би не використовувалися математичні моделі. Ми живемо

Методика викладання математики в початкових класах

в епоху техніки, яка базується на основі математичних і фізичних законів. Математика і фізика — це основа технічного прогресу. Особливу роль в удосконаленні способів і знарядь праці відіграє розробка теоретичних основ універсальних обчислювальних машин. Математика — один з наріжних ка­менів, на яких грунтується успіх сучасної космонавтики.

Виникнення ЕОМ (електронно-обчислювальних машин) означало для математики такий самий революційний стрибок, як перехід від кустарного виробництва до машинної індустрії. ЕОМ відкривають такі перспективи людської творчості, про які могли мріяти хіба що фантасти.

Математика стала знаряддям пізнання і прогнозування. Математичні моделі використовуються при вивченні біологічних явищ, у раціо­налізаторській справі, при розробці природних ресурсів, при оптимізації управління процесами і т. ін.

В освітній галузі важливе значення має розробка різноманітних навчальних комп'ютерних програм. Комп'ютер на уроках — це якісно новий навчальний засіб. Для школярів різного віку він готовий прислужитися абсолютно різним функціональним потенціалом.

Повідомлення, що даються учням, бажано пов'язувати з інформацією телебачення, радіо, з матеріалами газет про наукові відкриття, створення нової техніки, розвиток різних галузей науки.

2. Застосовування у навчальному процесі прийомів і методів, що істотно впливають на виховання і розвиток дітей.

Для розвитку вміння міркувати корисні завдання і запитання, що привчають визначати послідовність подій, явищ, їх взаємозалежність. Ефективним засобом навчання дітей міркувати є використання алгоритмів і зорових опор (схем, таблиць, символів) та коментованого управління. Останнє має не тільки розвивальне, а й виховне значення. Учні вчаться на зразках кращих відповідей товаришів, прагнуть бути зосередженими, уважними. Робота за зразком має велике значення. "Наслідування, — стверджує Л.С. Виготський, — якщо його розглядати в широкому значенні, є основною формою, в якій здійснюється вплив навчання на розвиток".

3. Відомості з життя і діяльності видатних математиків.

Уже в початкових класах учні мають почути про українських математиків М.В. Остроградського, Г.Ф. Вороного, М.Є. Ващенка-Захарченка, Т.В. Оси-повського, В.М. Глушкова, Б.В. Гнеденка, О.О. Граво, М.М. Крилова, М.П. Кравчука, В.Й. Левицького, Ю.О. Митропольського, О.В. Погорєлова, М.Г. Чеботарьова, Б.М. Делоне.

4. Повідомлення типу "цифри знають все".

Це дані про розміри країн, чисельність населення, розміри різних параметрів Землі, космічні відстані, швидкості у світі техніки і у світі тварин, цікаві відомості з життя рослинного й тваринного світів, різноманітні нормативи, досягнення у спорті і т. ін. Деякі з цифрових даних добирають самі учні. Виховний ефект цифрових показників досягається на основі їх коментування вчителем.

5. Бесіди, пов'язані з поведінкою та навчальною діяльністю учнів на уроках математики, із соціальним життям класу, школи.

Потреба в таких бесідах виникає здебільшого стихійно, але продумувати їх треба заздалегідь. Бесіди не мають бути моралізаторськими. РОЗДІЛ XVII

КОРОТКИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД РОЗВИТКУ МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ АРИФМЕТИКИ

Археологічні дослідження, етнографічні матеріали засвідчують, що культура українського народу невпинно розвивалася з найдавніших часів. Праукраїнці жили на своїх землях десятки тисяч років, їх самобутня культура виникла давно і тисячоліттями передавалась від покоління до покоління.

У наших предків не існувало касти жерців, тому виховні процеси були тісно пов'язані з родами і мали сильно виражені традиції сімейного вихо­вання. Багато життєво необхідних умінь вироблялося шляхом спостереження дій старших. Як хлопчики, так і дівчатка вчилися їздити верхи на конях, використовувати зброю, брати участь у колективних полюваннях, у хлібо­робських заняттях. З часом, коли дівчата ставали дорослими, відбувалася більш чітка спеціалізація занять.

Для потреб виховної роботи, підготовки дітей і юнацтва до самостійного життя використовувалися елементи обрядовості: танці, хороводи, спортивні змагання, розповіді легенд тощо. З'явилися узагальнення, які вкладалися у тексти пісень, легенд, бувальщин. Вони зводилися до певних ціннісних орієнтацій і вміщували настанови шанувати батьків, хворих, перестарілих членів роду, дотримуватися традицій і елементів вироблених правових норм, зберігати рідну мову і вірування та ін.

У процесі засвоєння рідної мови вироблялися елементи логічної грамотності, встановлювалися критерії ціннісної орієнтації, розвивалась кмітливість. Різні фольклорні твори (пісні, казки, легенди, прислів'я, загадки, традиційні ритуальні дії) стали не тільки джерелом самобутності української культури і самоусвідомлення нашого народу, а й виразником народної педагогіки.

Життя і виробника діяльність людей змушували їх дедалі більше і більше користуватися математичними знаннями — перераховувати предмети, вимірювати величини, визначати час свят, передбачати запаси їжі та ін. Раз існували математичні знання, то з'являлися форми їх передачі і розвитку. А це вже витоки математичної освіти. Числа починають з'являтися у прислів'ях, приказках, загадках. Елементи математики входять і до своєрідних народних задач. Згодом у фольклорі з'явилися задачі, пов'язані з купівлею за грошові монети, з переливанням рідини, з пошуком виходів зі складних ситуацій.

Деякі тексти математичних задач старовини, приклади використання математичних знань для практичних потреб (визначення поголів'я стад, прибутків від збору врожаю, проблеми літочислення і культових свят) знайшли відображення в старовинних книгах, зокрема у "Руській Правді" (збірники норм давньоруського права ХІ-ХІІ століття в Київській Русі).

Початок нового літочислення збігся з великим переселенням народів в Україні (колонізація греками Північного Причорномор'я, міграція готів,

Методика викладання математики в початкових класах

навали гунів), утворенням антами (південно-східна група давньослов'янських племен) та іншими племенами східних слов'ян державних утворень. Племенні князівства та інші політичні об'єднання давніх слов'ян започат­кували утворення сильної держави — Русі, яка під час княжої доби набирає великої могутності. Цьому сприяло і те, що центром утвореної держави стає Київ. У цьому місті жили не тільки князі зі своїми дружинами, а й ремісники, купці, представники духовенства. У Києві зосереджувалися освітні організації як у дохристиянський період, так і після офіційного запровад­ження християнства.

Багато служителів язичницького культу були носіями стародавньої української культури і духовності, ґрунтовних знань з географії, медицини, будівельної справи, математики й астрономії. З часів князювання Володимира Святославича (він правив у 980-1015 рр.) у Києві існували державні школи, що призначалися для всіх верств громадянства. Вони були школами-бурсами, в яких хлопчики починали вчитися у 7-8 років. У 1086 році княжна Ганна Всеволодівна заснувала при Андріївському монастирі у Києві школу для дівчат. На початку другого тисячоліття в Україні було багато освічених людей, а це свідчить про те, що мережа шкіл постійно розширювалася.

У IX—XIIстоліттях у Стародавній Русі поширювалась не тільки письменність, а й порівняно широкий обсяг математичних знань. Багатьом була відома нумерація чисел і правила виконання над ними деяких дій, використовувались система вимірювання певних величин та відповідні грошові розрахунки, вводилися дробові числа.

Татаро-монгольське завоювання на деякий час загальмувало культурний розвиток тогочасної Київської держави, але не зупинило його. В XIIстолітті на частині Правобережної України почало розвиватись Галицько-Волинське князівство, яке зуміло дати належну відсіч татаро-монгольським завойов­никам. Ще до повного розгрому Золотої Орди в князівствах Волині та Галичини інтенсивно продовжувався розвиток шкільництва. Зростав інтерес до практичної арифметики та геометрії. Він посилився тим, що для озброєння військ стали використовувати артилерійські гармати. У XV столітті з'являються друковані книги, різноманітні підручники.

В умовах занепаду державної влади, особливо в XV—XVIIстоліттях, коли польській шляхті вдалося укріпитися на українських землях, виникають братства. Вони відстоювали права нашого народу на шкільну освіту, здійснювану рідною мовою, видавничу діяльність, ремісничі цехові об'єднання, вільну торгівлю. При кожному братстві діяли школи, де молодь здобувала освіту. Громади поповнювалися освіченими фахівцями. Згодом почали відкривати школи в багатьох селах нашого краю. У 40-х роках XVIIIстоліття нараховувалося близько 900 сільських шкіл.

Вплив братських шкіл на збагачення культури нашого народу важко переоцінити. Вони започаткували перший етап національного відродження, який продовжило і розширило Товариство "Просвіта".

Підручники з математики, що використовувались у братських школах, за традицією видавалися латинською мовою. У кінці XVI століття почали322

РозділXVII. Короткий історичний огляд розвитку методики викладання арифметики

з'являтися математичні підручники, написані польською мовою. Серед них вартий уваги підручник Т. Клоса "Алгоритм — наука про лічбу", одне з видань якого здійснено в 1538 році. Крім підручників, були набори текстових задач, таблиці та наочні посібники. Використання цих матеріалів давало змогу авторам та творчим вчителям постійно їх удосконалювати, узагальнювати набутий досвід робіт. Так розпочався розвиток методичних ідей, які започаткували дидактику математики.

У 1619 році побачила світ знаменита "Граматика словенська" Мелетія Смотрицького. Вона стала великим поштовхом у культурному розвитку національного відродження. Цій книзі випало тривалий час бути зразком для багатьох підручників не тільки з граматики. Граматику М. Смотрицького М.В. Ломоносов разом з "Арифметикою" Л. Магницького називав "воротами своєї ученості".

Багато гетьманів, козацьких полковників, керівників церкви та інших діячів мали Ґрунтовну на той час освіту. Це їм допомагало надійно орієнтуватися у складних умовах тогочасного життя.

Національне відродження, що настало в Україні після багатьох перемог Богдана Хмельницького над польськими військами, дало змогу усвідомити потребу запобігти занепаду національної культури і зрозуміти причини, які де цього призводили. Освітня і суспільна думка шукає вихід зі становища. У Правобережній Україні виникає щільна мережа братських шкіл, у Гетьманщині утворюються полкові, монастирські, січові та дяківські школи. В деяких з них навчання вели мандрівні дяки. Просвітницькі ідеї обговорювали студенти Києво-Могилянської колегії, що згодом стане академією і понад 200 років буде освітнім центром не тільки України, а й усієї Східної Європи.

У 1712 році ректором Києво-Могилянської академії стає Феофан Прокопович, який мав великий потяг до математичних наук. Це підтверджував він сам: "Нас охоплює найпалкіша пристрасть до математичних наук".

Потяг до освіти, поява багатьох освічених людей створили умови для відкриття в Україні нових гімназій та інших навчальних закладів, зокрема Харківського, Київського та Одеського університетів. Це особливо вплинуло на розвиток математичної освіти. Йому сприяли оригінальні та перекладні підручники Г.Ф. Осиповського, М.В. Остроградського, М.В. Ващенка-

Захарченка.

Київський університет уже в кінці XIX століття був одним, з найбільших методико-математичних центрів тодішньої Російської імперії. І хоч до 1918 року не було й мови про випуск праць українською мовою, російськомовні видання багатьох українських вчених мали помітний вплив на розвиток шкільної освіти взагалі і математичної зокрема. Тут у 1890 році організували Київське фізико-математичне товариство, члени якого значну увагу приділяли і методичним питанням.

Методика викладання математики в початкових класах

§55. Перші кроки в створенні методики арифметики. Метод вивчення чисел і метод вивчення дій

Методика викладання математики як окрема педагогічна наука зароджувалася у працях педагогів. Ян Амос Коменський (1592—1670), висвітлюючи загальні дидактичні правила, багато уваги приділяв вивченню арифметики. Він уперше в історії дидактики охарактеризував наочність як "золоте правило навчання". Я. Коменський обґрунтував принцип природовідповідності виховання (необхідність враховувати природу дитини), дав теоретичне обгрунтування, класно-урочної системи навчання. Він був ознайомлений з досвідом⁵ братських шкіл в Україні.

Йоганн Генріх Песталоцці (1746—1827), швейцарський теоретик і практик педагогіки, основоположник дидактики початкового навчання, у своїх працях розробляв методику навчання дітей арифметики. Він висунув ідею розви-вального навчання, сформулював дидактичні принципи послідовності і' поступовості у навчанні, відстоював принцип систематичності. Й.Песталоцці —, основоположник методики початкового навчання мови, арифметики, елементарної геометрії, географії. Методику початкового навчання мови, лічби і вимірювання він намагався настільки спростити, щоб нею з успіхом' могли користуватися не тільки вчителі початкової школи, а й будь-яка мати-селянка під час занять зі своєю дитиною.

Й. Песталоцці замінив механічне запам'ятовування в арифметиці вільним міркуванням, автоматизм письмових обчислень за правилами — усними вправами над числами першої сотні. Він започаткував концентричне розміщення арифметичного матеріалу, виділивши сотню в окремий концентр. Славетний український педагог Костянтин Дмитрович Ушинський (1824— 1870) у своїх працях грунтовно досліджує методику початкового навчання лічби. К. Ушинський — основоположник педагогічної науки у нашій країні — обґрунтував принцип наочності і науково розробив способи його здійснення, сформулював низку цінних порад і вказівок щодо вивчення арифметики і геометрії у школі. Цей вчений вимагав конкретизувати абстрактні матема­тичні поняття і зробити арифметику знаряддям пізнання навколишньої дійсності, вказував, що навчання має будуватися на живому спогляданні, конкретних образах з додержанням принципу від конкретного до абстрактного. Основними засобами наочного навчання він вважав предмети в натурі, моделі, малюнки, що відображають предмети. Ступінь викорис-Аання наочних засобів зумовлюється віком дітей: чим молодший вік дітей, тим ширше треба застосовувати наочність.

К. Ушинський високо оцінив значення педагогічних ідей Й. Песталоцці, науково обґрунтував і розвинув їх. Розробки українського педагога були підхоплені передовими методистами і поширювались у практиці викладання у школах нашої держави.

Учні та послідовники Й. Песталоцці, використовуючи визначений ним принцип наочності у викладанні арифметики, спрямували його на вивчення324

Розділ XVII. Короткий історичний огляд розвитку методики викладання арифметики

чисел, а не на дії над ними. Метод вивчення чисел у навчанні арифметики створив методист А.В. Грубе. На його думку, всі числа першої сотні доступні для безпосереднього сприймання дітьми. За методом А. Грубе кожне число в межах 100 порівнюється з попереднім і "вимірюється" різницевим та кратним відношенням. У результаті такого вивчення учень мав запам'ятати склад кожного числа з доданків і співмножників. Що ж до арифметичних дій, то, на думку А. Грубе, прийоми їх виконання мають самі собою випливати зі знання складу різних чисел.

Викладання арифметики за методом вивчення чисел не сприяло розумовому розвитку дітей і не мало освітнього значення. Учні зовсім не розрізняли дій, не розуміли їх суті, не навчалися обчислювати. Помилкова думка А. Грубе про можливість дітей безпосередньо споглядати всі числа першої сотні створювала труднощі в навчанні арифметики, бо для додавання і віднімання в концентрі "Сотня" потрібно запам'ятати близько 5 тисяч різних числових комбінацій. Одноманітність прийомів вивчення кожного числа не відповідала психологічним особливостям учнів, втомлювала їх, вбивала будь-який інтерес до вивчення арифметики.

Метод А. Грубе доволі міцно закріпився в німецькій школі. Більшість учителів, які самі вчилися за цим методом, була інертна в справі поліпшення методів викладання і вважала спокійніше для себе вчити так, як заведено. У, "1842 році А. Грубе надрукував "Посібник з числення в елементарній школі, що базується на евристичному методі". Це підвищило його авторитет і збільшило число прихильників методу вивчення чисел.

Серед методистів пізніших часів у деяких країнах теж були прихильники методу А. Грубе, хоч вони і не поділяли цілковито всіх його думок,₍ Українсько-російський педагог Василь Андрійович Євтушевський (1836— 1888, нар. у м. Полтаві) вніс деякі зміни у метод А. Грубе. Він полегшив методику вивчення чисел від 1 до 20 і наступних чисел у межах 100. Вже у межах другого десятка, а потім першої сотні В. Євтушевський приділяв увагу обчислювальним способам відповідно до десяткового складу чисел і запроваджував метод вивчення дій після вивчення чисел першої сотні. Його твори, особливо "Методика арифметики" (1872) і "Збірник арифметичних задач" (1871), витримали багато видань і мали важливе значення в розвитку шкільної освіти.

З часом система Грубе—Євтушевського стала зазнавати дедалі гострішої, критики з боку методистів, педагогів, математиків, письменників (Л.М. Толстой, П.Л. Чебишев, С.А. Рачинський, О.І. Гольденберг, В.О. Латишев). Вони доводили, що метод вивчення чисел не відповідає особливостям дитячої психології. На думку Л.М. Толстого, метод вивчення чисел породжував "нестерпну нудьгу".

Основоположником методу вивчення дій у школах Росії та України був П.С. Гур'єв. На допомогу вчителям початкових шкіл він видав "Керівництво, до викладання арифметики" (1839-1842). Арифметичний матеріал автор радив вивчати за концентрами так: перший десяток, перша сотня, багатоцифрові числа. Додавання і віднімання в межах 10 вивчали після засвоєння нумерації

•Методика викладання математики в початкових класах

чисел першого десятка, додавання і віднімання в межах 20 виділяли в окрему тему при вивченні додавання і віднімання в межах першої сотні. У 1861 році була надрукована остання праця П.С. Гур'єва "Практична арифметика". Передові вчителі того часу цілковито поділяли погляди цього педагога, схвалювали новий метод вивчення арифметики і використовували його в ;своїй практиці. Однак П. Гур'єв не дав наукового обґрунтування переваги свого методу над методом вивчення чисел.

Обгрунтував метод вивчення дій В.О. Латишев (1850-1912). У 1880 році була надрукована його праця "Керівництво до викладання арифметики". В ній автор розкритикував метод вивчення чисел і висвітлив основні ідеї методу вивчення дій. На його думку, найголовніше завдання викладання арифметики полягає в тому, щоб дати дітям правильне поняття про дії і навчити свідомо їх виконувати, причому усні обчислення мають бути основою письмових обчислень. Проте боротьба В. Латишева з методом А. Грубе ще не дала практичних наслідків.

Остаточного удару методові вивчення чисел завдав О.І. Гольденберг (1837-1902). Він докладно проаналізував метод А. Грубе і довів повну необґрунто­ваність його положень. Мету навчання дітей арифметики О. Гольденберг вбачає не тільки у свідомому виконанні арифметичних дій, а й у вмінні застосовувати ці дії до розв'язування задач практичного змісту. Цей педагог розробив "Методику початкової арифметики" (1885) й уклав "Збірник задач і прикладів для навчання початкової арифметики", що замінили книги В.А. Євтушевського. Задачі О. Гольденберга були життєві за своїм змістом, відрізнялись точністю і стислістю формулювань, були добре систематизовані, його задачники для початкової школи перевидавались близько 40 разів. Останнє видання "Методики" побачило світ у 1914 р. Завершив побудову методики на основі вивчення дій К.П. Аржеников (1862-1933).

На початку XX століття велику роль у розвитку методики викладання арифметики відіграли праці СІ. Шохор-Троцького (1853-1925, нар. у м. Кам'янці-Подільському), К.Ф. Лебединцева (1879-1925, нар. у м. Радомі, нині — Польща), Т.Г. Лубенця (1855-1936, нар. у м. Кролевці, нині — Польща). Проте навчання і видання підручників українською мовою було заборонено.

§56. Початкова математична освіта в 1920—1990 роках

Після Лютневої революції розпочалася боротьба за навчання рідною мовою, створення нової школи, видання підручників українською мовою. У бурхливі дні відродження української державності були видані українською мовою такі підручники: В. Шарко "Арифметика. Систематичний курс", (ч. 1 та II) (Київ, 1918); Ю. Щириця "Термінологія і програма курсу арихметики" (Вінниця, 1917); Хведоров "Московсько-українська термінологія елемен­тарної математики" (Кам'янець-Подільський, 1919); Б. Басараб "Задачник до початкового курсу арифметики" (Київ, 1918); Т. Тимошенко "Арифметич­ний задачник для сільських початкових шкіл (удвох частинах)" (Полтава, 1918). 326

Розділ XVII. Короткий історичний огляд розвитку методики викладання арифметики

Певний внесок у розвиток методики початкової математики зробили методисти і вчителі Української РСР. У період із 1922 по 1932 рік основна увага приділяється створенню підручників і задачників, загальним питанням методики викладання арифметики, методиці розв'язування задач, методиці усних обчислень, використанню унаочнення, зв'язку навчання з життям, вихованню інтересу до вивчення математики. О.М. Астряб (1879-1962) приділив велику увагу навчанню учнів розв'язувати задачі. Цьому питанню присвячено 11 окремих його праць. Серед них широковідомі книги і статті про типізацію арифметичних задач та їх систематизацію. Значний внесок цей вчений зробив у методику викладання геометрії в початкових класах. Його "Наочна геометрія" була перевидана кілька разів різними мовами. У 1924 році О. Астряб підготував підручник з геометрії для трудової школи, побудований за індуктивно-лабораторним методом. Цей підручник теж витримав кілька видань.

Разом з учителями розгорнули творчу роботу в Україні видатні матема-тики-методисти і педагоги К.М. Щербина (1864-1946, нар. у м. Прилуках), К.Ф. Лебединцев (1878-1925, нар. у м. Радомі, нині — Польща), М.П. Голубенко, І.Г. Демиденко, Я.Ф.Чепіга (1875-1938). У 1924 році К. Щербина видає "Керівництво для перепідготовки викладачів трудових шкіл -першого ступеня". У журналі "Математика в школі" він виступає з критикою програм з арифметики і статтями про позакласну роботу з математики. На різних учительських конференціях і нарадах цей вчений читає доповіді з найскладніших питань методики математики. Під його керівництвом були підготовлені тисячі висококваліфікованих учителів для єдиної трудової школи. К.Ф. Лебединцев підсумки досліджень з психології навчання арифметики узагальнює у праці "Розвиток числових уявлень у дитини в ранньому віці" (1923). Оригінальною є його книга "Вступ до сучасної методики математики" (1925). Автор відстоює думку про те, що методика викладання математики не може бути збірником рецептів і догматичних вказівок. Вона має обґрунтовувати систему наукових положень, що чітко орієнтували б учителів у доборі способів навчальної мети, але не обмежували б їх практичну творчість. Я. Чепіга підготував задачник для початкового навчання (він був виданий у 1921-1924 роках).

У 1923-1931 роках на викладання арифметики в школах України негативно вплинуло введення комплексної системи навчання, некритично запозиченої з арсеналу зарубіжної педагогіки. У 1923 році НКО УРСР видав офіційний документ "Досвід побудови програм трудової школи за комплексною системою", що зобов'язував викладати за комплексними темами матеріал з основ наук, зокрема й з арифметики. У 1926 році була розроблена система обов'язкових комплексних тем окремо для трудових шкіл міста, села і транспорту. В ній вказувалось про обов'язковий для кожного класу всіх шкіл мінімум матеріалу з основ наук. Однак і такий захід не поліпшив постановки навчання в школах.

Вчителі критикували програми з арифметики, складені за комплексними темами. Багато з них, віддаючи данину комплексній системі, викладали

Методика викладання математики в початкових класах

арифметику з додержанням основних вимог дидактики. Проте підготовка учнів з основ наук залишалася низькою. При комплексній системі неминуче порушувалася логічна послідовність викладу навчального матеріалу, не забезпечувалася наступність у навчанні між початковими і середніми класами.

У 1932 році було створено нову програму з математики, що забезпечувала вивчення чітко окресленого обсягу знань з арифметики у кожному класі за чвертями навчального року. За цими програмами почали складати нові підручники, у тому числі й з арифметики.

Колективні дослідження окремих проблем, пов'язаних із вивченням шкільної математики, започаткували працівники Харківської науково-дослідної кафедри педагогіки. У 1926 році ця кафедра була реорганізована в науково-дослідний інститут педагогіки — Український науково-дослідний інститут педагогіки (УНДІП). У 1934 році інститут було переведено з Харкова до Києва (з 1955 року його перейменували на Науково-дослідний інститут педагогіки УРСР). Метою інституту була наукова розробка питань виховання і навчання школярів, зокрема створення підручників і посібників з різних предметів для загальноосвітніх шкіл; вивчення, узагальнення та впровадження досвіду роботи передових вчителів, організації наукових конференцій та ін.

У 20-х роках XX століття багато педагогів усвідомлювали потребу розумового використання тестування у різних видах навчального процесу і передусім для вимірів шкільної успішності. Про це свідчать серія статей і монографія А. Мандрики "Вимір шкільної успішності" (1927), статті Г.С. Костюка "Про порівняльну вартість зорового та слухового тестування успішності учнів" і "До питання про порівняльну оцінку тестових форм". Назви праць вказують на широту постановки дослідницьких пошуків. Однак вони були майже повністю припинені після виходу постанови про так звані перекручення у педагогічній науці і некритичне використання зарубіжного досвіду (1936 рік). Проблема тестів знову виникла в 60-70-х роках у зв'язку з упровадженням у шкільну практику елементів програмового навчання.

У період із 1934 по 1941 рік на допомогу вчителям друкується низка методичних посібників, вводяться єдині підручники для всіх шкіл республік колишнього Радянського Союзу.

Війна, що розпочалася влітку 1941 року нападом фашистської Німеччини, принесла українському народові неймовірні біди та випробування. Вона призвела до значних матеріальних втрат у всіх куточках нашого краю. Було спалено, зруйновано і пограбовано більшість шкіл, вузів, дитячих будинків, бібліотек та методичних центрів. Після перемоги над ворогом у післявоєнні роки довелось докласти неймовірних зусиль, щоб хоч частково відновити зруйновану матеріальну базу шкіл, налагодити видання підручників та навчальних посібників, підготувати й поповнити кадри вчителів.

З жовтня 1945 року відновилась діяльність Українського науково-дослідного інституту педагогіки, відділом методики математики якого до 1958 року керував О.М. Астряб. Дослідницька і методична робота відділу передбачала також розробку питань методики математики в початкових класах. 328

Розділ XVII. Короткий історичний огляд розвитку методики викладання арифметики

У 1953 році в інституті було створено відділ педагогіки і методики початкового навчання. Тривалий час у відділі працював Іван Захарович Василенко — методист початкового навчання математики.

У 1960 році 1.3. Василенко видав посібник "Подолання неуспішності з арифметики в І—IV класах". Посібник складається з трьох частин. У першій частині стисло висвітлено завдання і стан навчання арифметики в початкових класах; у другій — запобіжні засоби проти неуспішності учнів початкових класів з арифметики; у третій подано поради щодо роботи з невстигаючими учнями. У 1961 році В.І. Чепелєв (заступник директора УНДІП) і Є.П. Моро-кішко (викладач Дрогобицького педагогічного інституту) публікують змістовний посібник для вчителів "Позакласна робота з арифметики в початкових класах".

У 1966 і 1971 роках побачила світ монографія 1.3. Василенка, заслуженого вчителя Української РСР, "Методика викладання математики в початкових класах". Автор акцентує увагу на ширшому використанні пізнавальних можливостей учнів початкових класів, розвитку творчої активності та розумової діяльності, на підвищенні загального рівня їх математичного розвитку. Зокрема, у другому виданні посилено увагу до теоретичного рівня курсу математики початкових класів: за основу формування математичних понять взято поняття множини; через увесь посібник проходить ідея розкриття функціональної залежності, взаємозв'язку між прямими й оберненими діями, між компонентами та результатами дій.

У посібнику обґрунтовано і розроблено методику введення елементів алгебри як дієвого засобу раннього узагальнення математичних знань. Змістовно висвітлюється методика навчання учнів розв'язувати задачі. Докладно розроблено питання про схематичне зображення задач, роль і місце обернених задач, методику складання задач.

У 1960—1980 роках дослідницька і видавнича робота з проблем методики початкового навчання помітно активізувалася. Для цього були сприятливі умови. Збільшився вируск учителів початкових класів з вищою освітою, у більшості педінститутів були створені кафедри початкового навчання, багато аспірантів працювало над проблемами навчання математики молодших школярів та викладання методики на педагогічних факультетах.

Важливе значення мало розгортання експериментальної роботи, яку проводили лабораторії НДІ педагогіки та НДІ психології спільно з кабінетами обласних інститутів удосконалення вчителів та кафедрами початкового навчання. На цей час припадають перехід початкової ланки на трирічний термін навчання, організація і функціонування підготовчих класів, запровадження навчання дітей шестирічного віку, організація класії вирівнювання. Всі ці види експериментальної роботи і запровадження > масову практику потребували всебічного методичного забезпечення. Значщ допомогу тут надавав журнал "Початкова школа", який почали видавати : липня 1969 року.

Над проблемами методики вже працювало багато вчителів і методистів Досліджувалися і висвітлювалися у прес| важливі питання змісту і методії

Методика викладання математики в початкових класах

навчання математики у початкових класах. Результати роботи знайшли відображення у численних статтях і методичних посібниках. їх авторами були Б.М. Білий, Т.М. Гора, Б.Г. Друзь, О.С. Дубинчук, СЯ. Дятлова, Л.С. Іванова, Д.В. Клименченко, Я.А. Король, Л.П. Кочина, В.М. Кухар, М.М. Левшин, Г.П. Лишенко, С.П. Логачевська, К.П. Маланюк, Г.Л. Мартинова, Т.С. Михайлович, Н.Д. Мацько, В.І. Мринська, Ю.К. Набочук, О.Д. Нікуліна, Ф.Ф. Сім'я, О.В. Скрипченко, О.В. Смагіна, В.Л. Тадіян, СІ. Тадіян, Г.С. Титова, Т.О. Фадєєва, Д.Я. Чопік та багато інших.

У цей період видавалися масовим тиражем для кожного класу зошити з друкованою основою, диференційовані завдання з математики, альбоми (таблиці) завдань з математики, поурочні розробки, збірники цікавих задач, посібники і статті з питань удосконалення навчально-виховної роботи. Методисти початкового навчання брали активну участь в організації і проведенні масових заходів — конференцій, педагогічних читань, семінарів.

З 1978 року почав видаватися підручник з математики для підготовчих класів, у 1983-1984 роках були надруковані пробні підручники для трирічної початкової школи, а в 1988—1989 роках — стабільні підручники для чотирирічної початкової школи. Вчителі початкових класів схвально сприйняли нові оригінальні підручники, вони прижилися в школах України. Методична система навчання за новими підручниками була обґрунтована і всебічно розкрита в таких посібниках: "Урок математики в початковій школі" (К.: Радянська школа, 1990); "Методика розв'язування задач у початковій школі" (К.: Вища школа, 1990); "Методика вивчення нумерації арифметичних дій у початковій школі" (К.: Вища школа, 1991).