Тест із підтеми

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 1385

1. Вперше припущення про те, що материки самовільно рухаються (дрейфують), висловив:

АО. Шмідт; БО. Гумбольт; ВА. Вегенер; ГП. Тутковський.

2. Великі блоки літосфери, які розділені глибокими розколинами і повільно переміщуються по шару астеносфери, називаються:

Аплатформами;Блітосферними плитами;Вкристалічними щитами.

3. У місцях розсування двох літосферних плит, як правило, утворюються:

Асерединні океанічні хребти і розширюється дно океану;Бземна кора материкового типу;

Вглибоководні жолоби і острови;Гскладки верхніх шарів обох плит – гірські хребти.

4. Тріщину в центральній частині серединного океанічного хребта, куди підходять потоки магми, називають:

Азападиною;Бжолобом;Врифтом.

5. Процеси підсування однієї плити під край другої призводять до формування в океанах:

Асерединних океанічних хребтів і розширення дна океану;Бземної кори океаніч­ного типу;

Вглибоководних жолобів і острівних дуг;Ггірських хребтів.

6. Процеси підсування однієї плити під край другої призводять на материках до формування:

Асерединних океанічних хребтів; Бземної кори океаніч­ного типу;

Вглибоководних жолобів і островів;Ггірських хребтів.

7. Переважна більшість гірських масивів виникає внаслідок:

Авулканізму; Бзминання в складки гірських порід під впливом зустрічного руху літосферних плит.

8. Серед семи великих літосферних плит не містить у собі материкові брили тільки:

АІндо-Австралійська; БАнтарктична;ВТихоокеанська; ГПівденноамериканська.

9. Внаслідок переміщення великих літосферних плит зараз поступово скорочується дно океану:

АІндійського; БАтлантичного; ВТихого.

10.Встановіть відповідність між основними поняттями теорії літосферних плит та їх визначеннями чи характерними ознаками:

А зона стикання, вздовж яких краї плит ковзають, зміщуючись одна відносно другої;

Б тріщина у центральній частині серединного океаніч­ного хребта;

В формується у зоні підсування материкових країв плит;

Г формується у зоні підсування океанічної плити;

Д великі горизонтальні блоки, на які системою розломів розділена літосфера.

11.Встановіть відповідність між типами взаємодій літосферних плит та процесами, що відбуваються на межі літосферних плит, характерними рисами тектонічної будови:

А характеризується формуванням на межі плит серединних океанічних хребтів із рифтовими зонами;

Б характеризується розвитком на межі плит острівних дуг і глибоководних жолобів;

В характеризується тим, що на дні океану утворюється океанічний жолоб, а край материкової зминається в складки з вираженою вулканічною грядою;

Г характеризується утворенням на межі плит гірських хребтів та крайових прогинів;

Д характеризується тільки ковзанням літосферних плит одна відносно другої у горизонтальній площині у різних напрямках.

12. Розташуйте процеси, які відбуваються у надрах Землі, у послідовності від першопричини до кінцевого наслідку:

13. У місцях розсування двох літосферних плит:

14. У місцях зустрічного руху і підсування літосферних плит:

15. Орогенічні рухи:

Вулкани та райони їхнього поширення

З внутрішніми процесами пов’язані явища вулканізму.Вулканізм — це сукупність явищ, які пов’язані з підняттям вогняно-рідкої маси — магми — до поверхні Землі.

Хоч на значній глибині у надрах Землі температура дуже висока, речовини мантії та ядра переважно перебувають у твердому стані. Це пов’я­зано з існу­ванням величезного тиску, який не дозволяє твердим речовинам розширитися і перетворюватися на магму. Однак, коли внаслідок рухів літосферних плит виникають розломи, що супроводжуються глибокими тріщинами у земній корі, з’являється місце для розширення і тиск на великих глибинах різко зменшу­ється. Тоді тверда речовина перетворюється в магму і спрямовується у тріщину. В місці її виходу на поверхню утворюються вулкани. Усю сукупність процесів виплавлення магми в астеносфері, її перетворення, переміщення, взаємодії з твердими породами і застигання називають магматизмом.

Вулкани – це конусоподібні підвищення на земній поверхні з отвором (кратером), які постійно або час від часу вики­дають гарячі гази, пару, уламки гірських порід і виливають лаву. Лавоюнази­ваютьмагму, що вийшла на поверхню і втратила гази, змінивши свій первин­ний склад.

На давніх етапах розвитку Землі були характерні тріщинні вулкани. При їхніх виверженнях утворювалися великі лавові покриви, які поширені на плато Декан, на Вірменському й Ефіопському нагір’ях, на Середньо­сибірському плоскогір’ї. В історичний час значні виливи лав відбувалися на Гавайських островах, в Ісландії. Вони дуже характерні для серединно-океанічних хребтів.

Вулкани, про виверження яких немає ні історичних даних, ні переказів, називають згаслими, а ті, які вибухали за пам’яті людства, називають діючими. На Землі відомо понад 600 діючих вулканів, більшість з яких мають конусо­подібну форму. Найвідоміші серед них Етна, Ключевська Сопка, Фудзіяма, Везувій, Кракатау, Чімбарасо й ін.

Географічне поширення вулканів пов’язане з зонами найбільшої тектонічної активності. Більшість діючих вулканів на материках розміщені вздовж глибоких розломів земної кори (Середземномор’я, Східна Африка), серед моло­дих гір кайнозойської складчастості (Великий Кавказ). У Світовому океані також найбільше їх вздовж великих розломів у поясах взаємодій літосферних плит, що оперізують Тихий океан (до 370 діючих вулканів), деяких частин Індійського та Атлантичного океанів.

У місцях згасання вулканічної діяльності характерні гарячі джерела, у тому числі періодично фонтануючі – гейзери. Їхня наявність, викиди газів із кратерів і тріщин свідчать про існування активних процесів у глибині надр.

Найбільше гейзерів зустрічається в Ісландії, на півострові Камчатка, Йеллоустонському національному парку в США. Саме в цьому національному парку сконцентровано найбільше гарячих джерел і гейзерів. Тут є і гейзер, який викидає воду на найбільшу висоту – до 90 м.

Гарячі джерела у деяких країнах використовують для вироблення електроенергії, обігрівання будинків, оранжерей, парників. Особливо активно використовують це енергетичне багатство у холодній Ісландії.