Тест із підтеми

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 3009

1. Як називають широкі зони вздовж границь літосферних плит, де горизонтальні переміщення призводять до вертикальних рухів, формування острівних дуг, передгірських крайових прогинів, складчастих областей?

Аплатформами;Бгеосинкліналями.

2. Як називають відносно стійкі ділянками земної кори з двоярусною будовою?

Аплатформами;Бгеосинкліналями.

3. Як називають верхній ярус платформ, який утворюють гірські породи, що залягають здебільшого горизонтальними пластами?

Аосадовим чохлом;Бкристалічним фундаментом.

4. Ділянки платформ, де потужність осадових порід дуже незначна (до 200 м), називають:

А щитами; В тектонічними западинами;

Б плитами; Г масивом або тектонічним підняттям.

5. Ділянки платформ, де кристалічний фундамент вгнутий і лежить на вели­ких глибинах (2–10 тис. м) вважають:

А щитами; В тектонічними западинами;

Б плитами; Г масивом або тектонічним підняттям.

6. Велика товща відкладів свідчить про існування у давні геологічні періоди:

Асуходолу;Бморського басейну;Вгірської системи;Гінтенсивного вулканізму.

7. Ділянки платформ, де кристалічні породи виходять на поверхню, називають:

А щитами; В тектонічними западинами;

Б плитами; Г масивом або тектонічним підняттям.

8.Встановіть відповідність між тектонічними структурами та їх ознаками:

А ділянки платформи, де кристалічний фунда­мент вгнутий і лежить на великих глибинах (2–10 тис. м);

Б ділянки давніх платформ, для яки були характерні опускання і підняття, а тому товща осадових порід становить від 200 м до 2000 м,;

В ділянки давніх платформ, де товща осадових порід становить до 200 м, а кристалічний фундамент випуклий;

Г здебільшого це складчасто-брилові гірські системи;

Д частини платформ, де давні тверді магматичні та метаморфічні породи виходять на поверхню.

9.Встановіть відповідність між тектонічними структурами та їх ознаками:

А ділянки складчастості палеозойської ери, які зазнали підняття під впливом горотворчих процесів альпійської складчастості;

Б тектонічні структури, які існують у зоні стикання літосферних плит, що продовжують рухатися на зустріч;

В тектонічні структури віком 0,5–0,2 млрд. років, які зверху перекриті горизонтальними пластами осадових порід, а в основі мають складчасті споруди герцинського горотворення;

Г це складчасті низькогірні системи, де процес підсу­вання однієї плити під другу давно припинився;

Д тектонічні структури з двоярусною будовою, кристалічним фундаментом, що сформувався 3,5–0,8 млрд років тому.

10.Розташуйте назви тектонічних структур другого порядку у послідовності від найбільшої до найменшої товщі осадових порід, яка для них характерна:

11. Складчасті (рухомі) області:

12. Давні платформи:

13. Епейрогеніч­ні рухи:

14. Молоді платформи:

Рельєф суходолу. Взаємозв’язок рельєфу і тектонічної будови

Сучасний рельєф – сукупність форм земної поверхні різного масштабу. Він сформувався у результаті взаємодії внутрішніх (ендогенних) і зовнішніх (екзогенних) геологічних процесів. Внутрішні процеси створюють основні нерівності на поверхні Землі, а зовнішні процеси за рахунок руйнування опуклих форм і нагромадження матеріалу в увігнутих формах прагнуть їх знищити, вирівняти земну поверхню.

Під дією ендогенних процесів сформувались найбільші (планетарні) форми земної поверхні – материки і западини океанів, а також гірські країни і материкові рівнини, гірські хребти і міжгірні улоговини.

Отже основні форми земної поверхні суші це насамперед материкові рівнини і гірські країни. Рівнини – ділянки суходолу з малими коливаннями висот та однорідним, переважно, горизонтальним заляганням гірських порід. Рівнини займають 57% площі суходолу. В їхній основі майже завжди залягають давні докембрійські платформи або молоді (епігерцинські) плити.

За абсолютною висотою розрізняють низовинні рівнини, або низовини, що підіймаються до 200 м над рівнем моря (Причорноморська низовина), висо­чинні, або височини, від 200 до 500 м (Подільська височина) і плоскогір’я та нагірні рівнини – вище 500 м (Середньосибірське плоскогір’я). Низовини, поверхня яких знаходиться нижче рівня моря ще називають западинами (Таримська, Турфанська, Мертвого моря). Найчастіше в основі низовин лежать тектонічні западини, плити давніх платформ чи молоді платформи. Височини та плоскогір’я у більшості випадків мають в основі кристалічні щити чи масиви.

За характером поверхні рівнини усіх рівнів можуть бути плоскими і горбистими (чергування висот до 200 м). Горби – підвищення з помітно виявленими схилами, вершиною і підошвою.

Найбільші переважно низовинні рівнини світу такі: Середньодунайська, Східноєвропейська, Прикаспійська, Західносибірська, Туранська, Східнокитайська, Велика Китайська, Індо-Гангська, Месопотамська, Міссі­сіпська, Амазонська, Ла-Платська, Центральноавстралійська.

Найбільші плоскогір’я світу: Середньосибірське, Гобі, Декан, Аравійське, Бразильське, Гвіанське.

Гори або гірські країни – високо підняті над прилеглими рівнинами ділянки земної поверхні, які відзначаються великими та різкими коливаннями висот. Вони займають 43% площі суші.

Гірські країни також розрізняють за висотою над рівнем моря. Гори, висоти яких становлять від 600 до 1000 м, називають низькими. До середньовисотних відносять гірські країни з висотами від 1000 м до 2000 м. Гірські системи, у межах яких вершини перевищують 2000 м, називають високими.

У тектонічній будові гірським країнам відпові­дають області складчастості різного віку. При цьому у більшості випадків областям наймолодшої альпійської складчастості відповідають високі чи середньовисотні гори. Областям давніших епох горотворення, які не зазнали омолодження, у рельєфі відповідають середньовисотні та низькі гори. Областям палеозойських та мезозойської складчастостей, які зазнали омолодження у альпійську епоху горотворення також на сьогодні відповідають середньовисотні і високі гори.

Форми поверхні у гірських країнах дуже складні і різнома­нітні. Передусім у їх межах виділяють гірські хребти – ланцюг гір, що лінійно витягнутий на порівняно велику відстань і обмежений щонайменше з двох сторін глибокими паралельними долинами. Ряд гірських хребтів чи масивів, що простягаються на велику відстань, називають гірським пасмом. Гірську країну, де поєднуються гірські хребти і високо підняті над рівнем моря рівнинні ділянки, називають нагір’ям.

Найбільшими горами світу є Альпи, Апенніни, Балкани, Карпати, Кавказ, Піренеї, Скандинавські, Памір, Тянь-Шань, Гімалаї, Атлас, Кордильєри, Анди, Австралійські Альпи, Уральські. Найбільшими нагір’ями є Тібет, Вірменське, Мексиканське.

Більшість сучасних гір утворилися внаслідок зустрічних рухів літосферних плит, а тому за будовою є складчастими. Складчастими називаються гори, які утворені пластами гірських порід, що зім’яті в складки під впливом зустрічних рухів плит. Вони, здебільшого, простя­гаються кількома паралельними гірськими хребтами на сотні й тисячі кіло­метрів. Молоді за віком складчасті гори мають, переважно, значну абсолютну висоту, велику амплітуду висот, дуже розчленовану поверхню, ущелинопо­дібні річкові долини. Вершини їхні гострі, часто мають форму піків. На крутих схилах часто утворюються величезні кам’яні розсипи продуктів вивітрювання. До молодих гір належать Гімалаї, Альпи, Кавказ, Карпати та ін.

Старі складчасті гори, які довгий час руйнувались, мають м’які опуклі або куполо­подібні вершини, положисті схили, вкриті потужною товщею продук­тів руйнування (Скандинавські, Уральські гори, Аппалачі). Деякі з них настільки зруйновані, що перетворилися на вирівняну горбисту поверхню (рівнину), на якій подекуди підно­сяться окремі, так звані останцеві гори, складені стійкими до руйнування гірськими породами (Казахський дрібносопковик).

Області давніх складчастостей під час відродження та омолодження в епоху альпійського горотворення здебільшого перетвоюються складчасто-брилові гори. Це пов’язано з тим, що під впливом активізації горотворчих процесів окремі ділянки складчастої області зазнають тектонічних розломів, піднять та опускань окремих блоків вздовж вертикальних стінок. Підняті блоки земної кори називають горстами. У складчасто-брилових горах чергуються високопідняті та мало розчленовані масиви, які мають стрімкі схили із розлогими долинами чи округлими зниженнями – котловинами. До омолоджених складчасто-брилових гір належать Тянь-Шань, Алтай, Кримські та ін.