Тест із підтеми

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 987

1. Землетруси виникають переважно під впливом дії:

Авнутрішніх сил Землі; Бзовнішніх сил Землі;Вгосподарської діяльності.

2. Область у надрах Землі, де виникає розрив і зміщення пластів, що спричиняють землетрус, називається:

Агіпоцентром;Бепіцентром;Вкратером;Гжерлом.

3. Місце на земній поверхні, розташоване над вогнищем землетрусу, а його сила максимальна, – це:

Агіпоцентр;Бепіцентр;Вкратер;Гжерло.

4. При глибокому заляганні гіпо­центру коливання земної поверхні можуть поширитись на площу у декілька:

Амільйонів квадратних кілометрів;Бквадратних кілометрів;

Вдесятків квадратних кілометрів;Гсотень квадратних кілометрів.

5. Коливання земної поверхні і підземні поштовхи, які виникають внаслідок раптових розривів та зміщень у глибинах земної кори або у верхній мантії, називають:

Авулканізмом;Бмагматизмом;Вземлетрусом;Гметаморфізмом.

6. Силу землетрусу, тобто енергію, яка виділилась в його осередку, оцінюють за:

Ашкалою магніту (Ріхтера);Бдванадцятибальною шкалою.

7. На основі врахування ступеня зміщення пластів Землі, пошкодження будинків оцінюється інтенсивність землетрусів за:

Ашкалою Ріхтера;Бдванадцятибальною шкалою.

8. Землетруси, що відбуваються на узбережжях і дні океанів, зумовлюють виникнення на поверхні води небезпечних хвиль, які називають:

Агейзерами;Бцунамі;Вприпливами.

9. Найчастіше землетруси (понад 50%) спостерігаються у поясі, який називають:

АТихоокеанським;БСередземноморським;ВАтлантичним.

10. З недавніх землетрусів один з найпотужніших відбувся 11 березня 2011року в:

АЧилі;БКитаї;ВІндонезії; ГЯпонії.

11. Землетруси:

Геохронологічна шкала і відносний геологічний вік

Вік гірських порід, особливо осадових, можна дізнатися також за залиш­ками живих організмів, знайдених у їхніх пластах. Це можливо завдяки тому, що протягом конкретних проміжків геологічного часу були поширені певні притаманні їм види живих організмів. Зараз науці відомо, що на початку геологічного етапу розвитку молода Земля з тонкою і дуже активною земною корою була оповита розігрітою, збагаченою вуглекислим газом та водяною парою атмосферою. 4,25 млрд років тому почалась конденсація водяної пари і утворення гідросфери. У водних басейнах 3,8 млрд років тому зародилося життя. Перші організми могли жити у безкисневому середовищі.

На зміну їм розвинулись фотосинтезуючі організми (одноклітинні бактерії та водорості), які збагатили атмосферу киснем. Протягом мільярдів років на Землі існували дуже різні живі організми (2 млрд видів живих істот). На даний час із них збереглося лише 5 млн видів.

Беручи до уваги розвиток органічного світу, геологічний етап розвитку Землі підрозділяють на геологічні ери, а їх, в свою чергу, на дрібніші проміжки часу – періоди та епохи. В самих назвах ер відображається розвиток життя на Землі. Так, палеозойська ера (570–230 млн. років тому)означає еру давнього життя, мезозойська ера (230–65 млн. років тому) – середнього життя, а кайнозойська (від 65 млн. років тому до сьогодні) – сучасного життя. В палеозої панували морські безхребетні, риби, земно­водні і спорові рослини, в мезозої – плазуни і голонасінні рослини, а в кайнозої – ссавці і покритонасінні рослини.

Дві найдавніші і найтриваліші ери (по 2 млрд років кожна) в геологічному етапі розвитку Землі, коли існували тільки найпростіші мікроорганізми, називають архейською і протерозойською. Відклади їх сильно змінені метаморфізмом і містять дуже мало викопних решток. Часто ці дві ери іменують докембрієм. У свою чергу, гірські породи чи тектонічні структури, які сформувалися давніше кембрійського періоду палеозою, датують як докембрійські.

Така періодизація геологічного етапу розвитку Землі прийнята в усьому світі. Зображають її у формі геохронологічної шкали, яка відображає послідовність етапів геологічної історії, розвитку органічного світу.

Отже, за залишками живих організмів у гірських породах, використовуючи геохронологічну шкалу, можна з’ясувати, коли утворились дані відклади (в яку еру, період). За викопними рештками встановлюють, які пласти є давнішими, а які молодшими, тобто визначають відносний геологічний вік відкладів різного походження. Це можливо якраз завдяки тому, що протягом конкретних проміжків геологічного часу були поширені певні притаманні тільки їм види живих організмів. Так, у кембрійських відкладах можна знайти скам’янілі рештки археоцеатів (тварин, розміром до метра, які нага­дували за формою чаші). Для товщі морських відкладів девонського періоду є характерними відбитки різних риб, в тому числі панцирних (передня частина їх була вкрита міцним панцирем, а задня – незахищена). Отже за цими залишками у породах, вико­ристовуючи геохроноло­гічну шкалу, можна з’ясувати, коли утворилися дані відклади (в яку еру, період), тобто встановити їх віднос­ний геологічний вік.

Для встановлення відносного віку пластів гірських порід палеозойської, мезо­зойської та кайнозойської ер особливе значення має наявність у них спор і пилку, які мають здатність зберігатися мільйони років. На їх основі базу­ється так званий споро-пилковий метод визначення геологічного віку відкладів.

Ділянки поширення гірських порід різного віку, що заля­гають близько до земної поверхні під молодими відкладами антропогенового періоду, позначаються спеціаль­ними умов­ними знаками (спосо­бом якісного фону) на геологічних картах. На них гірські породи, що за відносним віком належать до певних ер і періо­дів геологічного розвитку, передають відповідними кольорами. Здебільшого підбір кольорів не є довільним. Так, архейські породи прийнято зображати відтінками червоного кольору, відклади крейдового періоду – зеленого, неогену – жовтого.