Головна сторінка Випадкова сторінка
КАТЕГОРІЇ:
АвтомобіліБіологіяБудівництвоВідпочинок і туризмГеографіяДім і садЕкологіяЕкономікаЕлектронікаІноземні мовиІнформатикаІншеІсторіяКультураЛітератураМатематикаМедицинаМеталлургіяМеханікаОсвітаОхорона праціПедагогікаПолітикаПравоПсихологіяРелігіяСоціологіяСпортФізикаФілософіяФінансиХімія
Тест із підтеми
Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 2361
|
|
1. Під впливом внутрішніх процесів сформувались найбільші (планетарні) форми земної поверхні:
Аматерики і западини океанів; Бяри і балки;Вгорби і скелі.
2. Основні форми земної поверхні суші – це насамперед:
Аматерики і западини океанів; Бяри і балки;Врівнинні і гірські країни.
3. Території, що підняті над рівнем моря до 200 м, – це:
Ависочини;Бнизовини;Вплоскогір'я;Ггори.
4. Рівнини, що підняті над рівнем моря від 200 до 500 м, – це:
Ависочини;Бнизовини;Вплоскогір'я;Гзападини.
5. Рівнини, що підняті над рівнем моря понад 500 м, – це:
Ависочини;Бнизовини;Вплоскогір'я;Гзападини.
6. Низовини, поверхня яких лежить нижче рівня моря, називають:
Ависочинами;Бвисочинними рівнинами;Вплоскогір'ями;Гзападинами.
7. За характером поверхні рівнини усіх рівнів можуть бути:
Ависочинами;Бплоскими і горбистими;Вплоскогір'ями;Гзападинами.
8. До найбільших переважно низовинних рівнин світу належать:
АСхідноєвропейська, Західносибірська, Індо-Гангська, Месопотамська, Міссісіпська, Амазонська;
БСередньосибірська, Декан, Аравійська, Бразильська.
9. До найбільших плоскогір’їв світу належать:
АСхідноєвропейське, Прикаспійське, Західносибірське, Індо-Гангське;
БСередньосибірське, Декан, Аравійське, Бразильське.
10. Форми поверхні з абсолютними висотами від 1000 до 2000 м над рівнем моря – це:
Ависочини;Бвисокі гори;Всередні за висотою гори;Гнизовини.
11. Форми поверхні з абсолютними висотами вище 2000 м над рівнем моря – це:
Ависочини;Бвисокі гори;Всередні за висотою гори;Гнизовини.
12. Ланцюг гір, що лінійно витягнутий на порівняно велику відстань і обмежений щонайменше з двох сторін глибокими паралельними долинами, називають:
Агірським хребтом;Бнагір’ям;Вгірським масивом.
13. Низку гірських хребтів чи масивів, що простягаються на велику відстань, називають:
Аплоскогір'ям;Бнагір’ям;Вгірським пасмом.
14. Гірську країну, де поєднуються гірські хребти і високо підняті над рівнем моря рівнинні ділянки, називають:
Аплоскогір'ям;Бнагір’ям;Вгірським пасмом.
15. Розрізняють за будовою гори:
Амолоді і старі;Бскладчасті і складчасто-брилові.
16. Сучасний рельєф:
| 1 формується тільки у результаті взаємодії літосферних плит; 2 сформувався внаслідок взаємодії внутрішніх і зовнішніх сил; 3не залежить від характеру екзогенних процесів; 4 сукупність форм земної поверхні різного масштабу; 5не залежить від складу і походження гірських порід; 6тісно взаємозв’язаний з тектонічною будовою. |
|
17. Рівнини:
| 1 утворення їх пов’язане тільки із підняттям рідкої розжареної магми до поверхні Землі; 2 ділянки суші з малими чергуваннями висот та однорідним, переважно горизонтальним заляганням гірських порід; 3в їхній основі залягають як правило давні докембрійські платформи або молоді (епігерцинські) плити; 4 займають близько 43% площі суходолу; 5за висотою над рівнем моря поділяють на низькі, середні і високі; 6за характером поверхні можуть бути плоскими і горбистими. |
|
18. Гірські країни:
| 1 за абсолютною висотою розрізняють височини та плоскогір’я; 2 утворені пластами гірських порід, що зім’яті в складки і піднімаються на висоту до 600 м над рівнем моря; 3за будовою бувають складчастими та складчасто-бриловими; 4 займають близько 43% площі суходолу; 5високо підняті ділянки земної поверхні, які відзначаються великими та різкими коливаннями висот; 6за характером поверхні можуть бути плоскими і горбистими. |
|
19. Складчасті гори:
| 1 ділянки земної поверхні, які виникають передусім при розсуванні літосферних плит; 2 завжди підносяться тільки як окремі так звані останцеві гори; 3складені пластами гірських порід, що зім’яті в складки під впливом зустрічних рухів літосферних плит; 4 за зовнішнім виглядом масивні, мало розчленовані, мають стрімкі схили, завдяки тому, що окремі ділянки земної поверхні зазнали нових піднять, зміщуючись вздовж вертикальних стінок тектонічних розломів; 5молоді характеризуютьсявеликою амплітудою висот завдяки тому, що триває процес підсування однієї літосферної плити під іншу; 6якщостарі, то мають м’які опуклі або куполоподібні вершини, положисті схили, вкриті потужною товщею продуктів руйнування. |
|
Зовнішні сили, що змінюють поверхню Землі.
Генетичні типи рельєфу. Походження рівнин
Екзогенні (зовнішні) сили переважно призводять до згладження великих нерівностей, створених ендогенними силами. З їхньою дією пов’язане утворення різноманітних малих форм – ярів, заплав, зсувів тощо, тобто вторинного рельєфу. Його формування відбувається в результаті денудації (руйнування і виносу гірських порід), або зупинки руху і відкладання частинок (акумуляції). У першому випадку це веде до зниження поверхні, а в другому – до підвищення.
Вторинний рельєф, як правило, є значно молодшим за віком. Часто за їхнім виникненням і змінами можуть спостерігати люди впродовж свого життя. Вивчає детально форми земної поверхні, їхнє походження, закономірності поширення окрема географічна наука – геоморфологія.
До основних процесів, які впливають на формування рельєфу належать крім вивітрювання також денудація та акумуляція. Інтенсивність та характер рельєфотворення під дією екзогенних факторів, залежить значною мірою від складу гірських порід. Передусім це стосується процесу вивітрювання. Так, магматичні та метаморфічні породи відносять за складом до дуже стійких або піддатливих, а осадові – до дуже піддатливих. Руйнуючись у процесі вивітрювання під дією зміни температур, води, вітру, кожна з них набуває своєрідного вигляду. Так скельні виступи магматичних порід набувають форм кутастих брил, а піщано-глинистих – округлих і плавних схилів.
Під денудацією розуміють сукупність процесів руйнування гірських порід водою, вітром, льодовиками та зносу продуктів вивітрювання. Вона проявляється у переміщенні роздробленого чи хімічно розчиненого матеріалу з височин у знижені форми поверхні. Акумуляція – це сума усіх процесів накопичення перенесених у ході денудації продуктів вивітрювання, що відбуваються у зниженнях рельєфу Землі.
Отже, вивітрювання лише готує матеріал для денудації, але здебільшого не призводить до суттєвих змін зовнішнього обліку земної поверхні. Денудація ж є найбільш активним чинником перетворення поверхні Землі, оскільки приводить у рух величезні маси гірських порід. Акумуляція є своєрідною наступною ланкою у ланцюзі процесів вивітрювання та денудації. Вона у кінцевому результаті призводить до того, що продукти вивітрювання знову знаходять спокій, втрачаючи свою рухливість.
Джерелом енергії для усіх трьох екзогенних рельєфотвірних процесів є сонячне випромінювання, сила тяжіння Землі, її добовий рух навколо своєї осі. Вони й зумовлюють вивітрювання гірських порід, переміщення продуктів руйнування у зниження. Залежно від переважання того або іншого екзогенного фактора, який спричинив формування конкретних форм земної поверхні, розрізняють різні за генезисом (походженням) форми рельєфу. Серед них передусім: гравітаційні (сформовані під дією сили тяжіння), водні, льодовикові, карстові (пов’язані з процесами розчинення гірських порід), еолові (вітрові), біогенні (пов’язані з діяльністю живих організмів), антропогенні (пов’язані з діяльністю людини).
Сукупність форм рельєфу, що мають спільне походження і закономірно повторюються, називаютьгенетичним типом рельєфу. Основними типами ендогенного рельєфу є тектонічний (піднятий та опущений), а також вулканічний (вибуховий та акумулятивний).
Найпоширенішими екзогенними типами рельєфу є схиловий, водний, морський та озерний, льодовиковий, карстовий, еоловий, біогенний та техногенний. Самі форми поверхні кожного з цих типів бувають або денудаційними (виробленими) або акумулятивними (сформовані у результаті накопичення відкладів). Комплекси денудаційних форм рельєфу найбільше поширені у горах, горбистих рівнинах.
Текучі води своєю діяльністю формують водний (флювіальний) тип рельєфу. Так дощова і тала вода спричиняють площинний змив гірських порід, а зібравшись у потік можуть утворювати яри, балки, долини потоків і т. д. Велику постійну руйнівну роботу як у горах, так і на рівнинах роблять ріки. У горах, успадковуючи міжгірські долини і тектонічні розлами, вони утворюють глибокі вузькі річкові долини із стрімкими схилами, на яких розвиваються різні схилові процеси.
Схиловий тип рельєфу формується під впливом таких гравітаційних процесів, як зсуви, осипища, обвали, селеві явища, лавини. Вони характерні, перш за все, для вододільних поверхонь гірських областей, плоскогір’їв, височин. Особливо активно проявляється її дія на схилах.
Так, під дією сили тяжіння можуть зсуватися вниз великі суцільні пласти гірських порід, утворюючи таку форму поверхні, яку називають зсувом. Якщо гірська порода у результаті вивітрювання перетворилася на уламки різного розміру, то під впливом сили тяжіння вони скотяться вниз, утворившиосипища. Особливо великою руйнівною силою володіють тимчасові грязе-кам’яні потоки (селі), вміст твердого матеріалу в яких може досягати 75% загальної маси. Вони переміщують до підніжжя гір величезну кількість уламкового матеріалу, часто призводячи до катастрофічних руйнувань житлових будинків, доріг, гребель.
Води морів та озер зумовлюють руйнування берегів, утворення пляжів, а також, у багатьох випадках, заболочення прилеглих територій, замулювання самих водойм.
Льодовикові та водно-льодовикові форми рельєфу пов’язані з діяльністю материкових та гірських льодовиків, талих льодовикових вод. Льодовики зараз займають близько 11% суші. Понад 98% сучасного зледеніння припадає на покривні льодовики Антарктиди, Гренландії, полярних островів і тільки близько 2% – на гірські льодовики. Потужність покривних льодовиків до
2–3 км і більше. У горах льодовики займають привершинні виположені ділянки, зниження на схилах, міжгірні долини. Матеріал, що транспортується льодовиком у вигляді несортованого суглинку, піску з валунами, називають мореною. Він відкладається біля краю льодовика, а потім водними потоками, що починаються від нього, виноситься до підніжжя гір.
Під час епохи максимального четвертинного зледеніння площа льодовиків на рівнинах була втричі більша, ніж зараз, а гірські льодовики у приполярних широтах опускалися до підніжжя гір. У помірних широтах льодовики були сформувалися навіть у середньовисотних горах. Вони вигорнули породу з привершинних ділянок цих гір, сформувавши котловино подібні зниження – кари. Гірські коритоподібні долини вироблені сповзаючими льодовиками називають трогами.
Центрами й областями льодовикового зносу під час четвертинних зледенінь були Скандинавські гори, височини Кольського півострова, Полярний Урал, північ Скелястих гір, а також півострів Лабрадор і т. ін. Тут зустрічаються відполіровані льодовиком виступи твердих кристалічних порід у виді пагорбів, що називають баранячими чолами. Південніше, на відстані 1000–2000 км від центрів зледенінь, розташовуються області льодовикових наносів у вигляді хаотичних гряд, що збереглися дотепер. Талі води, розмиваючи моренні відклади, винесли дрібніші піщані і мулисті частинки, сформувавши зандрові рівнини.
Руйнівна і творча робота вітру найбільше виражена в пустелях. Форми рельєфу, створені вітром, називаються еоловими У кам’янистих пустелях вітер не тільки видуває дрібні частки, а ще й обточує ними скелі, надаючи їм екзотичних форм, а в кінцевому результаті руйнує їх і вирівнює поверхню. У піщаних пустелях вітер утворює бархани – пагорби серповидної форми. На узбережжях морів і рік денний бриз утворює піщані пагорби – дюни, які часто заростають сосновими лісами і вересом.
До значних змін земної поверхні призводить дія підземних вод, які, розчиняючи деякі гірські породи, формують карстовий тип рельєфу (лійки, печери, провалля).
До форм біогенного походження відносяться болота, купини.
Серед антропогенних форм рельєфу є кар’єри, терикони шахт, дамби тощо.
Сучасний зовнішній вигляд рівнин сформувався в основному під дією зовнішніх сил. Тому рівнини класифікують не тільки за висотою чи тектонічними структурами, які лежать у їх основі, але і за переважаючими процеси, які сформували відклади, якими в основному сформована рівнина. За цією ознакою найбільш поширеними є рівнин алювіальні, льодовикові і водно-льодовикові, денудаційні, морські.
Алювіальні рівнини складені річковими шаруватими наносами (алювієм), потужність яких досягає десятків і навіть сотень метрів. Як правило, алювіальні рівнини низькі, з неглибокими річковими долинами, із сухими руслами рік у пустелях (пустелі Каракуми, частково Сахара, Месопотамська, Ла-Платська, Індо-Гангська, частково Амазонська низовини).
Льодовикові (моренні) рівнини складені несортованими суглинками з валунами і щебенем, які були принесені льодовиками кілька десятків – сотень тисяч років тому. Їхній рельєф горбкуватий. Вони займають великі простори на півночі Північної Америки та Європи.
Водно-льодовикові рівнини розташовуються на найнижчих ділянках серед моренних рівнин чи уздовж їхніх південних окраїн. Вони складені пісками, що залишилися на місці водно-льодовикових потоків.
Рівнини, що виникли на місці гір у результаті їхнього тривалого руйнування, називаються денудаційними. Вони складені твердими породами, зім’ятими в складки. Однак незначні абсолютні висоти та сучасний згладжений рельєф вже не дозволяють їх відносини до гір. Зовні — це горбкуваті, чи хвилясті рівнини з залишковими узвишшями типу сопок у місцях виходу на поверхню твердіших стійких порід (Казахський дрібносопковик, рівнини Канадського і Балтійського щитів).
Уздовж узбережжя морів і океанів простягаються низинні плоскі морські або первинні рівнини. Це колишні ділянки морського дна, що стали сушею в результаті недавнього підняття, тобто дії ендогенних сил (Прикаспійська, Причорноморська).
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| Тест із підтеми | | | Тест із підтеми |