Типологія політичних партій

Існують різні критерії класифікації партій, які здебільшого відображають їх окремі властивості. Більш інтегровану схему пропонує американський вчений С.Коен. На його думку існують партії як політичний авангард, парламентські партії, партії задля участі у виборчій кампанії (прагматичні), партії-общини.

Партії авангардного типу базуються на ленінській концепції “партії нового типу” і визначаються дотриманням монопольної ідеології, що претендує на абсолютну істину; жорсткою організацією і підпорядкуванням низів – верхам, частини – цілому, меншості – більшості; забороною фракційності; запеклою боротьбою проти ідейних противників, ненадійних попутчиків та опортуністів у власних рядах. Монополізуючи владу, такі партії поступово зливаються з державним апаратом, перетворюючись на державно-партійний механізм, який вже зовсім не схожий на громадську організацію.

Парламентські партії найбільш поширені у сучасних демократичних державах. Їх відрізняє ідейна та теоретична гнучкість; поєднання парламентської і позапарламентської діяльності; досить малий апарат; автономія парламентських фракцій; чітке відокремлення партійних органів від державних; поширення внутріпартійної фракційності.

Прагматичні партії – а це перш за все американські Демократична та Республіканська – схожі на парламентські, але мають певні відмінності. Перш за все, це відсутність фіксованого членства, а також певна децентралізованість і аморфність. Головним завданням місцевих партійних організацій є підтримка кандидатів на виборах, а завданням з’їздів, що проходять у рік президентських виборів – висування кандидатів у президенти та віце-президенти і затвердження передвиборчої програми.

Нарешті, партії-общини – це, скоріше, масові громадсько-політичні організації, які створюються під державним контролем у деяких країнах, що розвиваються.

Партії класифікують також за окремими ознаками, а саме:

• за соціальною орієнтацією: класові та міжкласові;

• за організаційними принципами: з індивідуальним або колективним членством; з територіальним або виробничим принципом організації;

• за місцем у політичній системі: легальні та нелегальні, правлячі та опозиційні;

• за ідейно-політичною платформою: комуністичні, соціал-демократичні, ліберальні, консервативні, християнсько-демократичні, фашистські, національно-визвольні, партії зелених тощо (слід зауважити, що назва партії зовсім не обов’язково адекватно відображає її ідейну сутність).