Грудня 1922 р

З часу утворення радянських республік держави світу розкололися на два табори: табір капіталізму і табір соціалізму.

Там, у таборі капіталізму, – національна ворожнеча й нерівність, колоніальне рабство і шовінізм, національне гноблення й погроми, імперіалістичні звірства й війни.

Тут, у таборі соціалізму, – взаємне довір’я і мир, національна свобода і рівність, мирне співжиття й братерське співробітництво народів.

Спроби капіталістичного світу на протязі десятків років розв’язати питання про національності шляхом сполучення вільного розвитку народів з системою експлуатації людини людиною були безплідні. Навпаки, клубок національних суперечностей все більше заплутується, загрожуючи самому існуванню капіталізму, Буржуазія виявилась безсилою налагодити співробітництво народів.

Тільки в таборі рад, тільки в умовах диктатури пролетаріату, яка згуртувала навколо себе більшість населення, стало можливим знищити в корені національний гніт, створити обстановку взаємного довір’я і закласти основи братерського співробітництва народів.

Тільки завдяки цим обставинам удалося радянським республікам відбити напад імперіалістів усього світу, внутрішніх і зовнішніх; тільки завдяки цим обставинам удалося їм успішно ліквідувати громадянську війну, забезпечити своє існування і приступити до мирного господарського будівництва.

Але роки війни не минули безслідно. Розорені лани, спинені заводи, зруйновані продуктивні сили і виснажені господарські ресурси, що лишилися в спадщину від війни, роблять недостатніми окремі зусилля окремих республік по господарському будівництву. Відбудова народного господарства як виявилось, неможлива при відокремленому існуванні республік.

З другого боку, нестійкість міжнародного становища і небезпека нових нападів роблять неминучим створення єдиного фронту радянських республік перед лицем капіталістичного оточення.

Нарешті, сама будова радянської влади, інтернаціональної своєю класовою природою, штовхає трудящі маси радянських республік на шлях об’єднання в одну соціалістичну сім’ю.

Всі ці обставини владно вимагають об’єднання радянських республік в одну союзну державу, здатну забезпечити і зовнішню безпеку, і внутрішнє господарське процвітання, і свободу національного розвитку народів.

Воля народів радянських республік, що зібрались недавно на з’їзди своїх рад і одностайно ухвалили рішення про утворення «Союзу Радянських Соціалістичних Республік», є надійною запорукою того, що Союз цей є добровільним об’єднанням рівноправних народів, що за кожною республікою забезпечене право вільного виходу з Союзу, що доступ в Союз відкритий усім соціалістичним радянським республікам як тим, що існують, так і тим, що мають виникнути в майбутньому, що нова союзна держава буде достойним увінчанням закладених ще в Жовтні 1917 року основ мирного співжиття і братерського співробітництва народів, що вона послужить вірною опорою проти світового капіталізму і новим рішучим кроком на шляху об’єднання трудящих усіх країн в світову соціалістичну радянську республіку.

Заявляючи про все це перед усім світом і урочисто проголошуючи непорушність основ радянської влади, що знайшли свій вираз у конституціях соціалістичних радянських республік, які уповноважили нас, ми, делегати цих республік, на підставі даних нам уповноважень, постановляємо підписати договір про утворення «Союзу Радянських Соціалістичних Республік».

Історія Радянської Конституції в декретах і постановах Радянського уряду (1917-1936). – К., 1937. – С.217-218