Січня 1989р

Кор.:

Ви кілька років працювали при Л.І.Брежнєві. Що хотіли б сказати про нього, що згадується?

Шелест:

Вважаю, що Брежнєв як керівник партії і держави був фігурою випадковою, перехідною, тимчасовою. Якби не Підгорний, його через рік зняли б. Підтримував Брежнєва Підгорний. А чому, не знаю.

Брежнєв боявся особливо тих керівників, які молодші. Так були звільнені Семичасний, Шелепін, Катушев. Згодом він розправився з усіма, хто його спочатку підтримував, – з Вороновим, Підгорним, Косигіним.

Робив він це часом по-єзуїтськи. Ось, приміром, випадок із Семичасним, колишнім головою КДБ. Ішло засідання Політбюро. Вирішувалось багато питань. Наприкінці Брежнєв виймає з кишені папірець, каже: «Тепер, товариші, ще одне питання – про Семичасного. Покличте його, будь ласка». Ніхто з присутніх нічого не знає, із Семичасним не розмовляли. І ось: «Ми вирішили Вас перевести на іншу роботу». Куди? Чому? Пояснення було коротким, непереконливим... Відразу ж Брежнєв запропонував затвердити головою КДБ Ю.В.Андропова, з яким теж до цього розмови не було.

Приблизно так чинив Брежнєв і з іншими неугодними. З Косигіним, приміром, взагалі повівся по-хамськи. Той був уже на пенсії, лежав у лікарні після інфаркту. Відвідав його товариш по партії Брежнєв і запитав: «Коли здасте дачу?»

Брежнєв був боягузом, підозріливим і обмеженим. Любив владу і шанобу. Знаєте, як він одержував другу Зірку Героя? До свого 60-річчя він уже був Героєм Соціалістичної Праці – за ракетні справи. Вирішили дати до ювілею другу зірку. Я тоді був у Києві. Надсилають з Москви подання. Дивлюсь: підписали вже майже всі. Тоді і я підписався. Через два-три дні подзвонив мені Підгорний: «Петре, ти знаєш, Льоня наполягає, щоб йому дали Зірку Героя Радянського Союзу». Я кажу. «З якого побиту?» У відповідь: «Що ти питаєш! Він уже всіх умовив, лишився тільки ти». Ось так. І пішов цей «зорепад»

Особливо слід підкреслити низьку загальну культуру Брежнєва, його некомпетентність у багатьох питаннях. Цим, мабуть, і пояснюється наближення ним до себе Суслова. Як тільки щось: Зв’яжіться з Михайлом Андрійовичем. Суслов же, на мою думку, фігура ще не розкрита. Він менше приніс партії користі, ніж завдав шкоди. Наслідки його діяльності ми відчуваємо й нині, зокрема в історичному, ідеологічному та національному питаннях. Він вимагав найскорішого злиття націй, їх мов і культур. До чого це призвело, ми бачимо на прикладі Нагорного Карабаху. Цю особистість важко навіть змалювати. Він був відірваний від життя, дуже замкнений.

Часто в нас виникали суперечки з питань ідеології, культури. Ось приклад. Ще покійний Довженко написав кіносценарій про Тараса Бульбу. Та фільму не було. Потім за цю справу взявся Бондарчук. З великими труднощами картину зробили, але не показали. Суслов заборонив. Чому, запитую його. Він каже: «Навіщо відроджувати націоналізм, навіщо тривожити поляків». «Так це ж Історія, – відповідаю. – Тоді давайте Гоголя вилучимо».

Одне слово, не переконав. Був він сталінського замісу. Ось приклад. Обговорювали ми, що публікувати в газеті у зв’язку з 90-річчям Сталіна. Я виступив за те, щоб сказати всю правду, взявши за основу рішення ХХ з’їзду партії.

«А як народ зрозуміє?» – запитав Суслов.

Врешті-решт публікація була, але в скороченому вигляді – багато викреслено Сусловим.

Пізніше, коли я вже був у Москві, Суслов організував статтю в журналі «Комуніст України», в якій критикувалася моя книжка за звеличування козацтва. Але ж я в козаках не служив, а користувався архівами. Книжку через місяць вилучили. Прийшов до Брежнєва, кажу: «Що ж Ви робите?» – «Книжку я не читав, – пояснив він. – Це зроблено за вказівкою Суслова».

Характеризує Брежнєва і такий епізод. У липні 1964 року він відвідав мене в Криму, де я відпочивав. Ішлося про Хрущова. Брежнєв не тільки умовляв мене підтримати його. Він плакав. Багато було в його поведінці артистичного.

Петро Шелест: «Справжній суд історії ще попереду». – К., 2003. – С.637-638.