Информационные технологии 1 страница

І. Провідміняти кількісні числівники, зазначивши паралельні форми: 5, 247, 639, І 898, 22 І95 361.

2. Узгодити числівники з іменниками, зазначивши розряд числівника і відмінкову форму іменника.

40, 3 центнера, були присутні 74 депутати, використали І, 5 мільйони доларів, з 478 студентів, до 27929 пасажирів, І/2 площі, засіяли 2/3 гектари, 44 киянина, 63 селянина, на 469 гектарах, замовили 20 дверей, 354 тонни, 22 фермери, від 2358 гривень, 3/8 центнера, 683 кілограми.

3. Відредагувати речення.

1. В нашому вузі налічується півтори тисячі студентів. 2. Підприємство продає товари власного виробництва у будь-якій кількості. 3. Фірма відкриється на наступному тижні. 4. Слід відзначити, що Конончук В. до навчання ставиться сумлінно. 5. Більше семидесяти відсотків студентів 1 курсу успішно склали сесію. 6. Результати екзамену з хімії оголосять о 10й годині. 7. Запорізький маргариновий завод придбає будь-яку олію в будь-якій кількості за договірними цінами. 8. Я працюю на іншому підприємстві. 9. Стипендія – це грошова допомога, котра виплачується студентам, що навчаються на денних відділеннях вузів і технікумів. 10. П`ятдесят студентів склали іспит на відмінно. 11. Шістсот підприємств знаходяться на межі закриття.

4. Перекласти словосполучення українською мовою.

Новоутворений; в загальних рисах; у позаробочий час; в межах міста; в порядку черги; відновити в правах; на утриманні; спадкове майно; зобов'язуюсь повернути; від виплат ухиляється; порвати стосунки.

5.Перекласти текст українською мовою: Відповідно до завдань прикладної соціології дослідниками було запропоновано наступне визначення способу життя, що дозволяє розробляти операціональні переходи від загального поняття способу життя до його приватним похідним. Спосіб життя - це певна система стійких і повторюваних способів життєдіяльності, що володіє внутрішньою єдністю. Системний характер способу життя обумовлений активноперетворюючої і організуючою природою людини. Спосіб життя являє собою спосіб організації людьми своєї життєдіяльності, життєвої активності в системі певних економічних і соціальних відносин, у певному культурно-історичному оточенні.
При такому підході спосіб життя постає як спосіб організації людьми своєї життєдіяльності, спрямованої на задоволення потреб, оволодіння і створення матеріальних і духовних цінностей на відтворення соціальних і соціокультурних відносин.
Поняття " рівень життя" активно вживається в економічній і соціологічній літературі для характеристики ступеня задоволення матеріальних і, почасти, духовних потреб.

 

2. Вживання особових займенників у документах.
1. Займенник я вживається тільки в особових паперах і в деяких видах документів (автобіографії, дорученні, розписці, пояснювальній записці).
2. У розпорядчих документах займенник /я/ обминається. Ці документи розпочинаються дієсловами у першій особі однини (Пропоную... Наказую...).
3. Займенник /я/ в офіційно-діловому, науковому та публіцистичному стилі замінюється авторським /ми/, а також, коли є потреба пом'якшити категоричність висловленого (..ми дійшли таких висновків).
4. Займенники третьої особи (він, вона воно, вони) в орудному відмінку мають /н/ і вживаються без прийменника: задоволений ними, керувати нею.
5. Після прийменників, що вимагають давального відмінка (завдяки, всупереч, наперекір, назустріч, вслід, на противагу), займенники вживаються без /н/: завдяки їм, назустріч їй, всупереч йому).
6. Займенники він, воно у місцевому відмінку мають варіант - на ньому (а не на нім).
7. Слід уникати двозначності, що може виникнути при співвіднесеності займенників він, вона, вони з будь-яким із слів: Ми дуже вдячні за можливість ознайомитися з рекламою продукції вашої фірми. Вона (?) справила на нас приємне враження - Ми дуже вдячні за можливість ознайомитися з рекламою виробів (товарів) Вашої фірми. Вони справили на нас приємне враження. Економіст Іваненко В.П. внесла пропозицію. Головуючий з нею не погодився - Головуючий відхилив пропозицію економіста Іваненко В.П.8. Вживаючи особові займенники, слід уникати їх нагромадження: Він збирається вступити до університету. Він давно вже вирішив стати економістом.9. Займенник /ми/ у переважній більшості документів, які пишуться від імені установи, підприємства, організації, пропускається. Наприклад, ділові листи часто починаються словами у першій особі множини (Просимо... Надсилаємо... Повідомляємо...). Паралельно вживається форма третьої особи однини (Дирекція просить... Завод надсилає... Управління повідомляє...).
10. Займенник Ви вживається в усному й писемному мовленні для підкреслення поваги, пошани, ввічливості. У документах пишеться з великої літери (заявах, запрошеннях, службових листах).11. Для показу суворого об'єктивного викладу, категоричної вимоги, займенник Вам опускається: Надсилаємо Вам для ознайомлення - Надсилаємо для ознайомлення. Просимо Вас негайно оплатити рахунок - Просимо негайно оплатити рахунок.
12. Для пом'якшення категоричності вимоги, використання займенника Ви є доречним: пропоную з'явитися - пропоную Вам з'явитися, прошу уточнити - прошу Вас уточнити.
13. Дійова особа в реченні, виражена особовим займенником, повинна стояти у називному відмінку, а не в орудному: мною запроваджено - я запровадив, нами запропоновано - ми запропонували, ними переказано - вони переказали, вами доведено - ви довели.
14. Не слід використовувати займенники особи в присутності тих, про кого йде мова.II.
Присвійні займенники в документах.
1. Присвійні прикметники в родовому і давальному відмінках мають форми: мого, твого, свого, моєму, твоєму, своєму. Форми мойого, твойого, мойому, твойому властиві розмовному стилю.
2. Присвійні займенники в місцевому відмінку мають тільки нормативні форми: на моїм - на моєму; на твоїм - на твоєму, па їхнім - на їхньому, на вашім -на вашому.
3. Для уникнення зайвого паралелізму, у діловому мовленні вживається присвійний займенник їхній, а не їх (від - вони): їх обладнання - їхнє обладнання, надійшли їх пропозиції- надійшли їхні пропозиції, реалізовано їх продукцію -реалізовано їхню продукцію.
4. Не слід зловживати займенником свій, бо він, як правило дублює вже наявне в тексті слово: Петренко І.П. не справився зі своїми обов'язками диспетчера. Він своїми руками відремонтував свою машину - Він власноруч відремонтував особисту машину.
5. Уникати двозначності при використанні присвійного займенника свій: Директор попросив присутніх прокоментувати свої пропозицій - Директор запропонував присутнім прокоментувати їхні пропозиції. III.
Вживання означальних, вказівних, питальних, неозначених займенників у ділових паперах.
1. У давальному і місцевому відмінках однини слід використовувати нормативні форми займенників: у чиїм -у чийому, був відсутній якийсь час -був відсутній деякий час, сі продукти - ці продукти, цеї домовленості - цієї домовленості, казна-який звіт - невідомо який звіт, котрогось із присутніх - декого з присутніх, тая нарада - та нарада, абичим завершили - невідомо чим завершили, тії розробки - тієї розробки. Перші приклади є розмовними, діалектними.
2. Правильно використовувати близькі, але не тотожні за значенням займенники кожний, всякий, будь-який: Думаю, зможу відповісти на будь-яке (кожне, всяке) запитання. Але: Кожний відповідає за відведену ділянку роботи. Нас влаштовує будь-який квиток.
3. На означення особи перевага надається вживанню займенника який (-а, -і), а на означення предметів, дій, явищ - що: інженера-конструктора, який проживає..., економіста, який працює..., Зарубу Олега Гнатовича, який мешкає..., учасники зборів, які проголосували..., контракт, що був підписаний...
4. Слід дотримуватися варіювання у використанні питальних займенників: Звичайно ухвали складаються із вступної частини, в якій зазначається стан питання, що розглядається, і розпорядчої, яка містить перелік заходів із зазначенням термінів виконання...
5. Двозначність виникає, якщо вказівний займенник це відноситься до двох явищ: Директор звільнив Бойка з обійманої посади і призначив на його місце Остапенка. Це (?) рішення не схвалюють у колективі. Отже, використання чи невикористання займенників змінює тональність ділових текстів, може посилювати або пом'якшувати категоричність наказу, вимоги, прохання, поради тощо.

3.

51 1

Розділ 5 СИНТАКСИЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

 

§ 1. Особливості синтаксису ділового мовлення

Синтаксис (від грец. БуїіїахІБ - побудова, устрій, зв'язок) - це роз­діл граматики, що вивчає будову і значення словосполучень та речень, способи зв'язку слів у словосполученні й реченні.

Завдяки дотриманню синтаксичних норм досягається стрункості викладу, чіткості і логічності тексту. Основні синтаксичні норми - це прямий порядок слів, правильна побудова однорідних членів речення, точність у поєднанні словосполучень зв'язком керування, правильна координація присудка з підметом, нормативне вживання дієприслів­никових зворотів, непрямої мови.

Правила й закони ділового мовлення торкаються й побудови текс­ту. Характер побудови тексту у писемному діловому мовленні має свої особливості.

У діловій документації переважає розповідна форма викладу, адже стиль нейтральний, беземоційний, стандартизований. Речення вжива­ються і прості, і складні за структурою. Одна з основних вимог до речень будь-якого типу у діловому мовленні - „чітко і містко виражати значний за обсягом і складний за змістом матеріал. Речення має бути цілісним і передавати інформацію в усій складності залежностей і зв'яз­ків" ¹. У складносурядних реченнях сполучники, які врегульовують ці зв'язки, єднають (/ (й), та (у значенні і), не тільки...а й), зіставляють, протиставляють (а, але, та (у значенні але), зате, проте, однак), роз­діляють (або, чи, хоч), у складнопідрядних відтворюють різноманітні змістові відношення: причинові, наслідкові, умовні, допустові, озна­чальні, місця, часу, мети (через те що, оскільки, якщо...то, для того щоб, незважаючи на те що, перш ніж, після того як, коли, який) та ін. Реалізація усієї системи цих зв'язків робить мовлення логічно довер­шеним, чітким, послідовним, несуперечливим.

1 Паламар Л. М., Кацавець Г. М. Мова ділових паперів: Практ. посібн. - К., 1998. - С. 225.

Для логічно послідовного викладу застосовують певні скріпи, які до­помагають поєднувати компоненти думки. Цю роль можуть виконувати вставні слова (по-перше, по-друге, отже, таким чином, як відомо, як зазначалось та ін.), початкові займенникові зв'язки (цей, такий, той), синтаксичні конструкції з початковими " канцелярськими прийменни­ками" (у зв 'язку з, відповідно до, незважаючи на), дієприслівникові звороти (Беручи це до уваги..., Взявши до відома..., Відповідаючи на ваш запит...) тощо. Поєднані у " ланцюжки", тісно пов'язані за смис­лом і граматично речення творять абзаци. Виділення абзаців, правиль­на рубрикація, перелік, система пунктуаційних знаків стандартизують текст, роблять його структуру чіткою і зрозумілою.

Типова ознака ділового стилю - використання віддієслівних іменни­ків. Вони створюють загальне уявлення про дію, забезпечують однозна­чність, надають документам офіційності, напр.: перевірка, здійснення, підвищення, знецінення, призначення, включення, створення, поліпшення. Вживаючи віддієслівні іменники, потрібно намагатися не створювати однотипних ланцюжків з цих іменників, які роблять речення громіздким, немилозвучним, напр.: питання вираження відношення поліпшення використання реінвестування. У таких випадках один із віддієслівних іменників можна замінити дієсловом в неозначеній формі (поліпшити використання) або замінити його підрядним реченням мети (щоб поліп­шити використання). Є ще одна причина широкого вживання в діловому стилі віддієслівних іменників. Дієслова на їхньому місці за допомогою властивих їм категорій виду, стану, часу створюють атмосферу вільної невимушеної розмови. Віддієслівні іменники, не маючи цих категорій, забезпечують потрібні діловому стилю однозначність, чіткість.

У ділових документах часто вживають розщеплені присудки. Роз­щеплення присудка - це заміна однослівного присудка двослівним, напр.: подякувати — висловити подяку, погодитись — висловити зго­ду, шукати — здійснювати пошук, перевірити — провести перевірку, сумніватися - виявити сумнів, рекомендувати — надати рекоменда­ції, пояснювати - дати пояснення. Переваги їхнього використання у діловому мовленні узагальнюють так:

а) не всі словосполучення " дієслово+іменник" мають однослівний відповідник, напр.: здійснити (провести) захід, виявити увагу, вести справу, визнати провину, відвернути правопорушення тощо;

б)" дієслово+іменник" та відповідник мають різні значення, напр.: провести операцію - оперувати, зробити огляд - оглянути, проводи­ти змагання — змагатися, надати допомогу - допомагати;

в) у розщеплених присудках допоміжне дієслово не просто вказує
на факт дії, а може виражати деякі додаткові смислові відтінки, пор.:
давати - надавати, вести - проводити, проводити—здійснювати;

г) іменник, який входить до складу розщепленого присудка, точно
кваліфікує певне явище, дає йому назву й наукове визначення, напр.:
наїхати — зробити наїзд, переговорити з кимось — вести переговори;

д) розщеплений присудок може бути поширений означеннями, напр.:
надати грошову (матеріальну, правову) допомогу;

е) багатослівний присудок краще фіксується в пам'яті, інформація
в цьому випадку не втрачається.

Однак не потрібно зловживати такими присудками, адже деколи вони порожні й беззмістовні, напр.: забезпечити поліпшення, ведуть підготовку, виявити пошану, здійснювати преміювання, відбулося зро­стання та ін.

Дієприслівникові (та дієприкметникові) звороти надають діловим документам стислості. Дієприслівникові звороти є засобом передачі дії, що відбувається у зв'язку з іншою дією, вони часто допомагають поєднати за змістом сусідні речення, цілі абзаци. Обов'язковою умо­вою вживання дієприслівникових зворотів є те, що дві дії, одна з яких виражена дієсловом-присудком, а інша дієприслівником, має здійсню­вати одна особа. Наприклад, правильно: Взявши за основу ці критерії, усі підприємства поділимо на такі групи...; неправильно: Зважаючи на світовий досвід, основою реформування системи оплати праці в Україні мусить бути бюджет прожиткового мінімуму. Отже, при використанні дієприслівникових зворотів можуть виникнути помил­ки: 1) у безособових реченнях, коли діяч - додаток, виражений фор­мою давального відмінка, напр.: Мені треба написати реферат, зі­бравши матеріал якнайшвидше; 2) у пасивних конструкціях, коли су­б'єкт дії присудка і суб'єкт дії дієприслівника не збігаються, напр.: Закінчивши університет, мене призначили на посаду програміста; 3) у ролі однорідних поєднуються дієприслівниковий зворот і підряд­не обставинне речення, напр.: Доводячи ціни на енергоносії до рівня їхньої реальної вартості і для того, щоб стимулювати економію енер­гії, уряд реалізує...

Паралельні конструкції - це функціонально близькі між собою, але різні за граматичною структурою конструкції, що можуть взаємо-замінюватися як синонімічні. Паралельними конструкціями є особові й безособові речення, активні й пасивні звороти мови, дієприкметнико­вий зворот і підрядне означальне речення, дієприслівниковий зворот і підрядні обставинні речення та ін. У їх вживанні потрібно зважати на відповідність стилю, контексту чи формі документа. Наприклад, безосо­бові речення часто використовують у рапортах, повідомленнях, інструк­ціях, де важливо наголосити на дії: Завдання виконано; Заходів вжито. Щодо використання активних і пасивних синтаксичних структур, то поширена така думка: пасивний стан вживають тоді, якщо факт здійс­нення дії має більше значення, ніж вказівка на особу, що вчинила дію (Оплата гарантується), активний — коли важливою є вказівка на особу і треба конкретизувати думку. Варто частіше надавати перевагу актив­ним конструкціям, оскільки вони є природними для української мови.

 

§ 2. Порядок слів у реченні

Порядок слів - це властиве мові взаємне розміщення членів ре­чення при певній смисловій структурі висловлювання. Він зумовле­ний граматичною будовою мови, закріплений літературною традиці­єю. Українська мова допускає відносно вільний, гнучкий порядок слів у реченні. Існує порядок слів прямий і зворотний (інверсія).

Однією з особливостей побудови речення в офіційно-діловому і науковому стилі мови є прямий порядок слів. Він виражається у таких позиціях головних і другорядних членів речення:

• підмет стоїть перед присудком: Інфляція стала невід 'ємною озна­кою економіки в XX ст.; Праця, земля і капітал — основні фактори виробництва;

• узгоджене означення, виражене займенником, прикметником, по­рядковим числівником, дієприкметником, стоїть перед означуваним сло­вом: особливості інфляційних процесів у перехідних економіках; Націо­нальні економічні системи функціонують у конкурентному довкіллі;

• неузгоджене означення (виражене іменником, неозначеною фор­мою дієслова, прислівником та ін.) вживається після означуваного сло­ва: доходи від вибору ресурсозбереження; чинники успіху; угода про позики; бажання працювати, робота вручну;

• додаток займає позицію після слова, яке ним керує: Розгляньмо докладніше проблему оподаткування ділових фірм; Соціологія може надати значну допомогу службі зайнятості;

• обставини вживаються довільно: Упродовж 1991-1996рр. сут­тєво зменшилася інвестиційна активність в Україні; Українська еко­номічна наука як самостійне явище вивчена лише фрагментарно;

• місце вставних слів і словосполучень залежить від того, що саме треба виділити. Вставні слова на початку речення стосуються усього речення, усередині - того слова, що стоїть після них. Вставні слова вказують на сказане раніше, служать для пояснення окремих слів і сло­восполучень, відсилають до джерел, допомагають висловити ступінь вірогідності тощо, напр.: Як було зазначено, особливістю інфляції у перехідних економіках є її надмірно високі темпи; Як відомо, перехід від економіки з централізованим плануванням до ринкових відносин — процес непростий і болісний; Письменник - це, вважай, ціла галакти­ка зі своїми магнітними бурями, супутниками, періодами неспокійно­го сонця (Б. Олійник).

Чи змінюється зміст речення зі зміною порядку слів? До прикла­ду вільно поміняємо місцями члени речення: Я розповім вам усе. Усе я вам розповім. Вам я все розповім. Кожне речення є внутрішньою парадигмою однієї конструкції, але змінюється інтонація, смисло­вий наголос. Вибір мовцем того чи іншого порядку слів залежить від умов спілкування, мети і змісту висловлювання, структури думки, того, що саме вважає мовець основним у комунікативному плані, контексту тощо.

Порядок слів належить і до таких стилістично-синтаксичних кате­горій, з якими найчастіше пов'язують змістову чіткість, виразність, стилістичну тональність фрази. Початковий рядок Шевченкового вір­ша Реве та стогне Дніпр широкий - постраждав би, якби ми впоряд­кували члени речення: Широкий Дніпр реве та стогне. Початкова і кінцева позиції слів у реченні надзвичайно виграшні. До речі, у ділових текстах, вважають, інформаційна роль порядку слів зростає ближче до кінця речення, напр.: У секторі підприємництва в Англії щорічно створюються сотні тисяч нових робочих місць.

Отже, інверсія має бути підпорядкована певній меті, найчастіше -надати ваги якомусь слову, напр.: Порожніми балачками переповне­ний світ; Силою і примусом, грубістю і погрозами можна підкорити собі інших, але це буде вдаваний успіх; Поліпшити якість викорис­тання інформаційних систем у повсякденній практиці економіста можуть і зобов язані вищі навчальні заклади.

Деколи інверсія шкодить логіці викладу, тоді вона стає неможли­вою, а саме:

а) якщо підмет і прямий додаток перебувають дуже близько один
від одного і мають однакове формальне граматичне вираження, напр.:
Радість дає знання; Гнів викликав біль; День змінює ніч; Вчинок зумов-
лює слово;

б) у так званих реченнях тотожності, напр.: Мій батько-лікар (Лі-
кар—мій батько); Його мрія—літати (Літати - його мрія); Вчитися

— це шукати (Шукати — це вчитися).

Порядок слів може стати засобом привернення або утримання ува­ги слухачів під час ділової бесіди чи публічного виступу, адже зміна взаєморозташування слів змінює логічний наголос у висловлюванні.

 

§ 3. Однорідні члени речення

Однорідні члени речення - це члени речення, які виконують одна­кову синтаксичну функцію, мають здебільшого те саме морфологічне вираження і пояснюють одне слово в реченні.

Однорідні члени речення є структурною організацією будь-якого функ­ціонального стилю. У художньому стилі вони мають особливе на­вантаження, є експресивними засобами на синтаксичному рівні мови. Насичення речення однорідними членами сприяє виразності, сильніше впливає на розум та емоції читача, додає ритмічності чи навіть музикаль­ності поетичному чи прозовому тексту. В офіційно-діловому і науковому стилях однорідні члени речення сприяють повноті інформації, розгорне­ній класифікації поняття, зіставленню чи протиставленню явищ, загалом

- мають логіко-семантичне завдання, тобто працюють на логіку викладу.

Найістотніша ознака однорідних членів у граматичному відношен­ні -їхня функціональна рівноправність. Однак ця автономність віднос­на, довільно міняти місцями однорідні члени речення усе ж не варто, тому що деколи від цього може змінитися або стати нелогічним зміст. Найпростіший приклад: Хлопець біг, спіткнувся і впав, де однорідні присудки означають послідовність дій. Аналогічні приклади можна навести і з книжних стилів: вироблення і прийняття стратегії розвит­ку підприємства; вибір і дії менеджера; передбачати безробіття і готуватися до нього; становлення та розвиток ринкових форм госпо­дарювання тощо.

Основні вимоги до побудови однорідного ряду перебувають в од­ній площині з вимогами до логічності викладу, адже порушення у се­мантиці чи структурі усього ряду призведе до нелогічності у тексті. Отже, вимоги до використання однорідних членів речення такі:

1. Поділ на однорідні члени речення мусить мати одну підставу.

Однорідність як мовне явище підпорядковане логічному законові класифікації. Ще Аристотель зазначав, що для розв'язання будь-якої проблеми потрібно займатися розчленуванням і поділом. Будь-яка нау­кова дисципліна для студента - це суцільні класифікації. До прикла­ду: Економічне зростання будь-якої країни визначається шістьма основними факторами, чотири з яких пов 'язані з фізичною здатніс­тю економіки до зростання. Це такі фактори: 1) кількість і якість природних ресурсів; 2) обсяг основного капіталу; 3) кількість і якість трудових ресурсів; 4) технологія².

2 Залога 3., Карпа А. Реалії економічного зростання економіки України 90-х років // Вісн. Львів, ун-ту. Україна на шляху до ринку. Сер. екон. - Львів, 1998. - Вип.28. - С. 55. 3 Цит. за: Ивин А. А. Искусство правильно мыслить. - М, 1990. - С. 104.

Наведімо приклади свідомого порушення цього закону, що має у першому випадку стилістичний ефект. Уривок з " деякої китайської енциклопедії", який подає аргентинський письменник Борхес: Тварини поділяються на: а) тих, які належать імператорові; б) бальзамова­них; в) приручених; г) молочних поросят; д) сирен; е)казкових; є) бродя­чих собак; ж) тих, які згадані в цій класифікації; з) буйних і скажених; и) тих, які не підлягають лічбі; і) намальованих дуже тонким пензли­ком на шерсті верблюда; ї) та інших; й) тих, які тільки що розбили глечик; к) тих, які здалеку видаються мухами...³ Ця класифікація вра­жає безглуздістю, оскільки окремі групи тварин справді є і можливі, але якраз неможливим є поєднання їх в однорідний ряд. Такий мовний калейдоскоп допомагає створити комічний ефект. Інший приклад - з оголошення: Мистецький гурт Політехніки запрошує усіх: митців, немитців, веселих, сумних, пофігістів, політехнівців, універівців, ака­демістів, медиків, фізиків, ліриків, студентів, працівників та безробі­тних. Просимо прийти на 15 годину (вул. Глибока, 8). Неофіційний стиль оголошення і характер адресата зумовлює і уможливлює пору­шення, допущені у поділі. Невмотивоване поєднання слів з різних се-мантико-семантичних груп робить цей ряд нелогічним. Це порушення називають логічною неоднорідністю, напр.: Переваги, які одержує клі­єнт агентства нерухомості: можливість продати нерухомість за максимальною ціною; економія часу; зменшення кількості зайвих ві­зитів; захист від непрофесіоналізму та шахрайства; персональний агент з нерухомості; ексклюзивне обслуговування.

2. Члени однорідного ряду мають виключати один одного, тобто
однорідний ряд — це видові поняття, об'єднані родовим.

Прикладами помилки змішування родових і видових понять можуть бути такі поєднання: у творах і віршах письменника; люди і молодь були захоплені; п 'єсу показуть на багатьох сценах і в театрах; він побував у Грузії, Вірменії і Баку.

3. При побудові однорідного ряду потрібно враховувати важли-
вість повноти поділу.

Особливо це важливо для наукового тексту. Наведемо приклади: Потрібно, щоб ризики враховували всі учасники проекту: замовник, інвестор, учасник, страхова компанія; Активними учасниками між­народного бізнесу стають підприємства, галузі, уряди, міжнарод­ні та регіональні організації; У процесі регулювання використову­ють різні підходи, методи, інструменти, організаційні форми впли­ву; Меншими грошовими одиницями від гривні були: ногата, купа, резана і вівериця.

На повноті переліку наголошують узагальнювальні слова, водно­час вони допомагають зорієнтуватися у складних нагромадженнях однорідних членів, виділяючи головне, напр.: Чорна смородина, по­річки, аґрус, айва, морква, ріпа -усі ці плоди й коренеплоди є джере­лом пектину за допомогою якого виводяться з організму канцеро­генні речовини. Часто між родовим поняттям, яке виражає узагаль-нювальне слово, й видовим, яке містять у собі однорідні члени, виникає пояснювальний зв'язок, що передається словами а саме, наприклад, тобто, як-от, напр.: Перед новими демократіями по­стала низка важливих питань, а саме: забезпечення просування до конкурентної ринкової економіки, збереження і зміцнення недавно здобутої незалежності.

Відобразити повноту поділу допомагають сполучники. Відсутність єднальних сполучників означає, що однорідний ряд незамкнений, пере­лік може бути продовжений (невичерпний, нескінченний), напр.: Про­блема безробіття привертає увагу економістів, соціологів, правників,

 

психологів. Якщо у кінці однорідного ряду з'являється сполучник і -ряд закінчується, напр.: Обов 'язковою частиною всякої виробничої сис­теми має бути комп 'ютерно-інтегроване виробництво, управління і планування. Про незакінченість однорідного ряду свідчать також тек­стові скорочення (та ін., і т. ін., тощо), напр.: Кількісний аналіз інфор-мації — прогнозування, оптимізація, оцінка ризику тощо; Для цього використовують такі макроекономічні інструменти, як законодавче регулювання, надання субсидій, оподаткування, фіскальна і монетар­на політика тощо. Повторюваний єднальний сполучник / (й) також витворює ознаку незакінченості й водночас має характер підсилення інформації, напр.: / на тім рушникові оживе все знайоме до болю: дитинство, й розлука, й твоя материнська любов (А. Малишко).

Передусім показником наявності у реченні однорідних членів є пе­релічувальна інтонація. Сурядні сполучники, які служать для зв'язку однорідних членів речення, мають різне семантико-синтаксичне наван­таження. Вибір сполучника для зв'язку однорідних членів речення, спосіб цього зв'язку теж потребує деяких застережень, зокрема:

І. Єднальний сполучник і може поєднувати пари однорідних чле­нів речення. Потрібно зважати, щоб поєднання парами було вмотиво­ваним. Найчастіше навіть в одній парі однорідних членів речення про­стежується синонімічний чи антонімічний зв'язок між словами, напр.: потреби і вимоги споживачів; проблеми і труднощі, складне і багато­гранне явище; взаємопов 'язаний і взаємозумовлений розвиток; про­даж і перепродаж акцій; міжнародна і національна регулювальні си­стеми; вертикальна і горизонтальна структури управління тощо. Повторення таких пар декілька разів означає складне комбіноване по­єднання і ніколи не може бути довільним. У художньо-публіцистично­му мовленні така побудова додає симетричності й виразності, у діло­вому та науковому мовленні до таких конструкцій треба ставитися обережно, напр.:..поняття добро і зло, світло і пітьма, користь і корисливість, розум і зарозумілість, наука й дилетантизм є анто­німами, людина ж має сповідувати тільки перші з цих слів; Основні напрями діяльності вільних економічних зон: переробка вантажів, складування, збереження, пакування, виготовлення будівельних мате­ріалів і конструкцій; переробка сільгосппродукції і виготовлення про­дуктів з вітчизняної і тієї, що ввозиться, сировини; виготовлення і складання електропобутової техніки і товарів народного вжитку;