Информационные технологии 5 страница

 

Доручення - це документ, який надає право конкретній особі на певні дії від імені окремого громадянина чи організації (отримання грошових або матеріальних цінностей, юридично значущі дії).

Доручення поділяють на особисті (приватні) та офіційні.

Особисті доручення складають особи, які передають власні права іншим особам, Це може бути право на отримання заробітної плати, поштового переказу, матеріальних цінностей та ін.

Офіційні доручення видають на одержання грошових і товарно-матеріальних цінностей, здійснення господарських, посередницьких, транспортних операцій тощо.

Залежно від обсягу та змісту повноважень, що надаються представ­никові, доручення поділяють на разові, спеціальні та загальні.

 

Разові видають на виконання одноразової дії (отримання коштів, матеріальних цінностей); спеціальні - на здійснення приватною чи службовою особою однотипних дій (представництво в органах суду, виконання господарських і банківських операцій); загальні - на ви­конання розширених повноважень (управління майном, банківські операції).

Максимальний термін дії доручення не може перевищувати трьох років. Якщо термін не вказано, він зберігає юридичну силу протягом одного року від дня його укладання. Важливі доручення засвідчують­ся нотаріально.

 

Особисте разове доручення має такі реквізити:

1. Назва документа (посередині сторінки).

2. Текст документа, у якому зазначено:

а) прізвище, ім'я, по батькові особи, яка видає доручення (паспорт-
ні відомості);

б) прізвище, ім'я, по батькові особи, що отримує доручення (пас-
портні відомості);

в) зміст дій, обов'язків, прав, які має повноваження виконувати до-
вірена особа;

г) термін дії разового доручення.

3. Дата складання.

4. Підпис особи, яка видає доручення.

 

5. Засвідчення підпису особи, яка видає доручення, керівником організації, де вона працює чи навчається (Підпис Іванчуксґ П.М. за­свідчую);

6. Посада, назва організації, підпис, ініціали та прізвище того, хто засвідчує.

 

7. Дата засвідчення.

8. Печатка організації, де працює засвідчувач.

Зразок особистого доручення:

 

Доручення

 

Я, Андрійчук Олександр Іванович, студент II курсу економічного факультету (паспорт серії КЛ № 813962, виданий Кам'янка-Бузьким РВ УМВС України у Львівській області 4 липня 2003 р.) доручаю Зу­бик Світлані Іванівні (паспорт серії ВЛ № 306725, виданий Старови-жівським РВ УМВС у Волинській області 21 серпня 2002 р.) отримати в касі Львівського національного університету імені Івана Франка на­лежну мені стипендію за грудень 2004 року.

Доручення дійсне до 31 січня 2005 року.

15 січня 2005 р. (Підпис)

Підпис Андрійчука О.І. засвідчую:

Декан економічного факультету (Підпис) М.С. Бондаренко

17 січня 2005 р.

 

Розписка - це документ, який підтверджує передавання й отримання документів, грошей, товарів, матеріальних цінностей від установи чи іншої особи.

Розписки бувають особисті (приватні) та службові. Розписка може мати довільну форму викладу, але обов'язково міс­тить такі реквізити:

1. Назва документа (посередині сторінки).

2. Текст розписки, де зазначено:

а) прізвище, ім'я, по батькові, посада (а також назва установи) особи,
яка видає розписку і підтверджує отримання цінностей;

б) прізвище, ім'я, по батькові та посада особи, яка передала цінності;

в) найменування матеріальних цінностей, їх кількість і вартість,
точна сума коштів - цифрами і словами (у дужках);

г) підстава для передавання й отримання цінностей (для службової
розписки).

3. Дата складання документа.

4. Підпис особи, яка отримала цінності.

5. Засвідчення підпису (у приватній розписці).

Якщо передають суму грошей, у розписці вказують адресу, паспорт­ні відомості того, хто їх отримує. Підпис особи, яка дає розписку, за­свідчує нотаріус. Розписку пишуть тільки в одному примірнику. Виправлень у розписці не може бути.

 

Зразок розписки:

 

Розписка

 

Я, асистент кафедри соціології економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Ткач Марія Семенів-на, отримала від завідувача кафедри 150 анкет для соціологічного до­слідження на суму 86 (вісімдесят шість) гривень для проходження практики студентів III курсу спеціальності „Соціологія".

Підстава: наказ декана економічного факультету № 20 від 12.06. 05.

 

17.06.05 (Підпис)

 

Протокол - це документ, що відображає процес і результати по­стійних та тимчасових колегіальних органів, фіксує проведення збо­рів, нарад, засідань, обговорень тощо.

За обсягом протоколи можна поділити на:

1) стислі, у тексті яких написано лише ухвали;

2) повні, у тексті яких стисло записують виступи доповідачів та
інших учасників зборів, засідань, нарад, формулюють ухвали;

3) стенографічні, у яких усі виступи записують дослівно.
Реквізити протоколу:

1. Назва документа.

2. Порядковий номер протоколу.

3. Назва заходу, який протоколюється (збори, нарада, засідання,
конференція тощо).

4. Назва організації, де відбувався захід.

5. Дата проведення заходу (ліворуч).

 

6. Місце (місто, село) проведення заходу (праворуч на рівні дати проведення заходу).

7. Посада, прізвище, ініціали керівників заходу (голови, секрета­ря, членів президії).

8. Кількісний склад учасників заходу.

9. Порядок денний (у називному відмінку).

10. Текст протоколу.

11. Перелік додатків (із зазначенням кількості сторінок, якщо по-
трібно).

12. Підписи керівників заходу (голови і секретаря).
Примітки до оформлення реквізитів.

1. Якщо кількісний склад учасників заходу становить 10-12 осіб, то можна назвати всіх присутніх. Якщо їх більше, вказують кількість присутніх і додають до протоколу реєстраційний листок. Так само оформляють кількість відсутніх.

2. Текст протоколу відповідає пунктам порядку денного. Текст кож­ної позиції укладають за формою: СЛУХАЛИ, ВИСТУПИЛИ, УХВА­ЛИЛИ. Біля " СЛУХАЛИ" римськими цифрами ставлять номер питан­ня, що розглядається. Після слова ставлять двокрапку. Потім подають ініціали та прізвище доповідача, ставлять тире і розкривають зміст виступу. Якщо є текст доповіді, це позначають у дужках зауваженням Текст доповіді додається.

3. Виступ можна оформляти як пряму мову особи, яка його виголо­шує, або як непряму мову.

4. Ухвала може складатися з одного чи декількох пунктів, які нуме­рують арабськими цифрами. Якщо ухвала має форму резолюції, вона складається з констатуючої та резолюційної частин (у констатуючій частині обґрунтовують важливість питання, що розглядається, дають стислу характеристику стану справ; у резолюційній - визначають захо­ди для виконання завдань, розв'язання проблем, усунення недоліків).

Учасник заходу може викласти особливу думку щодо прийнятої ухвали. Це оформляють на окремому аркуші, на якому мусить бути підпис і дата, та додають до протоколу.

5. Результати голосування записують так: За Бакаленко Н.І. подано
37 голосів, проти — 2, утримався — 1.

Протокол укладає спеціально призначений (обраний) працівник -секретар, який пише чернетку під час роботи колегіального органу, доопрацьовує текст документа після засідання і подає його на підпис голові. Протокол набуває чинності після того, як його підписали сек­ретар і голова.

Зразок протоколу:

 

Протокол № 4

14.01.05 М.Львів

 

загальних зборів акціонерів ВАТ „ПК-сервіс"

 

Присутні: 254 особи (реєстраційний листок додається) Голова: Л.Г. Михайлюк Секретар: ТІ. Павленко

 

Порядок денний

 

1. Звіт Правління про результати фінансово-господарської діяль-
ності Товариства за 2004 рік.

2. Визначення основних напрямів діяльності Товариства на 2005 рік.

3. Переобрання членів Правління Товариства.

І. СЛУХАЛИ:

Звіт Голови Правління Даців Т.С. про результати фінансово-госпо­дарської діяльності Товариства (текст звіту додається).

 

ВИСТУПИЛИ:

Голова Спостережної ради Товариства Павлюк Л.П. - вказала на важливість внесення змін і доповнень до Положення'про Правління Товариства.

Голова Ревізійної комісії Степанюк P.O. - висловила зауваження Ревізійної комісії щодо фінансово-господарської діяльності Товарист­ва за 2004 рік.

 

УХВАЛИЛИ:

1. Звіт Голови Правління Даців Т.С. схвалити.

2. Пропозицію Павлюк Л.П. врахувати. II. СЛУХАЛИ:...

Голова Секретар

(Підпис) (Підпис)

Л.Г. Михайлюк ТІ. Павленко

 

Витяг з протоколу - це відтворення частини протоколу, яка сто­сується розгляду окремого питання. Іноді з тих чи інших причин ця інформація стає потрібною фізичній чи юридичній особі.

Реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Номер витягу з протоколу (відповідає номеру повного протоколу).

3. Назва заходу, який протоколюється.

4. Назва організації, де відбувся захід.

5. Дата проведення заходу (пишуть ліворуч).

 

6. Місце (місто, село) проведення заходу (пишуть праворуч на рівні дати проведення заходу).

7. Пункт порядку денного, що цікавить особу чи установу, якій вида­ють витяг.

8. Ухвала (вміщують повний текст ухвали з питання порядку денного або ту частину ухвали, яка безпосередньо стосується замовника витягу).

 

Примітка:

Витяг засвідчується підписами голови та секретаря зборів і скріп­люється печаткою та підписом посадової особи, яка згідно з розподі­лом функціональних обов'язків видає витяги і є відповідальною за їх достовірність та відповідність текстові протоколу-оригіналу.

 

Зразок витягу з протоколу:

Витяг з протоколу № 2
24.10.04 м.Львів

засідання профспілкового комітету Львівського національного університету імені Івана Франка

 

І. СЛУХАЛИ: Про надання путівки до лікувально-профілактично­го санаторію „Карпати" лаборантові кафедри педагогіки і психології Сенику Д.Г.

УХВАЛИЛИ: Надати лаборантові кафедри педагогіки і психології Сенику Д.Г. путівку до лікувально-профілактичного санаторію „Карпати". Оригінал підписали:

Голова (Підпис) В.М. Андріюк

Секретар (Підпис) СІ. Герега

Пояснювальна записка - це документ, який укладають для пояс­нення ситуації, що склалася, фактів, дій або вчинків працівника на вимогу керівника, а у деяких випадках - з ініціативи підлеглого.

Пояснювальні записки є службові та особисті.

 

Реквізити:

1. Адресат (посада, прізвище та ініціали керівника, якому пода­ється записка).

2. Автор документа (його посада, прізвище та ініціали); назва струк­турного підрозділу, який подає документ.

3. Назва виду документа.

4. Заголовок до тексту (у службовій пояснювальній записці).

5. Текст.

6. Дата.

7. Підпис.

 

Примітка:

Пояснювальну записку, що не виходить за межі установи, пишуть на стандартному аркуші паперу; ту, що скеровується за межі установи, оформляють на бланку і реєструють.

 

 

Зразок особистої пояснювальної записки:

 

Деканові

хімічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка проф. Терлецькому П.М.

 

Пояснювальна записка

 

Я, Михальченко Сергій Володимирович, студент групи ХМХ-32, не прийшов 18 лютого 2005 року на заняття з неорганічної хімії у зв'яз­ку з хворобою.

Довідку № 27 від 15.02.05 з поліклініки додаю.

21.02.05

(Підпис)

§ 5. Різновиди наукових робіт

Реферат - це короткий письмовий (або усний) виклад змісту нау­кової праці, результатів наукової діяльності; доповідь на будь-яку тему, що складається на основі огляду літературних та інших джерел і в якій викладають найголовніше з обраної теми, подають як чужі, так і влас­ні думки та оцінки, роблять висновки.

Реферат обов'язково містить такі елементи:

1. Титульну сторінку.

2. План.

3. Текст, який складається зі вступу, основної частини, висновків
(назв цих частин не подають).

4. Список використаної літератури.

Титульна сторінка — це перша сторінка реферату, яка призначена для початкового ознайомлення з роботою. Вона містить такі реквізити:

1. Назва міністерства, якому підпорядковується установа.

2. Назва закладу, в якому навчається автор.

3. Тема реферату.

4. Вказівка на тип роботи (реферат).

5. Відомості про автора роботи.

6. Місце і рік написання.

Зразок титульної сторінки реферату:

Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка

 

 

НЕДОЛІКИ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ

 

Реферат

студентки І курсу економічного факультету групи ЕКЕ-12 Гапчин Наталії Богданівни

 

Львів 2005

Наукова стаття - це невеликий за обсягом твір у збірнику, журна­лі, газеті. У ній поєднуються аналіз, опис, критичне осмислення стану дослідження проблеми.

Наукова стаття має такі неодмінні елементи:

• постановка проблеми в загальному вигляді та її зв'язок з важли­вими науковими чи практичними завданнями;

• аналіз останніх досліджень та публікацій, в яких започатковано розв'язання конкретної проблеми і на які спирається автор, виділення тих частин загальної проблеми, яким присвячено статтю;

• формулювання мети та завдань статті;

• виклад основного матеріалу дослідження з повним обгрунтуван­ням одержаних наукових результатів;

• висновки з проведеного дослідження і перспективи подальших розвідок у цьому напрямі^[1].

Оформлення статті залежить переважно від вимог друкованого органу, куди її подано. Наприклад, для друку у фаховому виданні „Вісник Львівського національного університету імені Івана Фран­ка. Серія філологічна" наукові статті мають відповідати таким вимогам:

Текст [обсяг до 10 сторінок] подавати особисто на дискеті разом із одним надрукованим примірником у такому оформленні:

1. Текстовий редактор Microsoft Word 6.0 або 7.0.

2. На аркушах формату A4 шрифт Times New Roman, розмір - 10 кеглів, інтервал 1, поле верхнє, нижнє - 4, 6 см, ліве, праве - 4 см від краю колонтитула, верхнього, нижнього - 4, 6 см.

3. У лівому верхньому кутку - УДК статті. Через інтервал велики­ми літерами назва статті (по центру). Ім'я та прізвище автора посере­дині рядка, виділені жирним шрифтом. Через інтервал анотація, клю­чові слова українською мовою. Текст подавати з абзацу (1, 5 см).

4. Посилання подавати в тексті у квадратних дужках із зазначен­ням прізвища автора (авторів), року видання та сторінки цитованого джерела, напр.: [Пономарів: 1981: 145].

5. Бібліографію, складену за алфавітом, подати після тексту за зраз­ком: Городенська К.Г., Кравченко М.В. Словотвірна структура слова (відіменні деривати). - К., 1981.

6. Після бібліографії подати ім'я та прізвище автора, назву статті, коротку анотацію та ключові слова англійською мовою.

 

 

Зразок фрагмента наукової статті: УДК 811.161.2'3737

 

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН „ДЕРЖАВА - ПІДПРИЄМНИЦТВО"

 

Сергій Марченко

 

На основі аналізу напрямів розвитку економічних відносин, що сформу­вались у світовій економіці другої половини XX ст., оцінено процеси рефор­мування української економіки на етапі переходу до ринку. Основну увагу зо­середжено на висвітленні механізмів взаємоузгодження інтересів держави і підприємництва та побудові на цій основі господарсько-фінансових відносин між ними.

Ключові слова: господарсько-фінансові відносини, реформування, підпри­ємництво, приватизація, державний бюджет.

 

(Далі подають текст статті)

 

 

Курсова (дипломна, магістерська) робота - одна з важливих форм фахової підготовки майбутніх фахівців (бакалаврів, спеціалістів та магістрів). Вона має продемонструвати глибокі спеціальні теоретичні знання та вміння практично їх використовувати для розв'язання кон­кретної проблеми. Курсова (дипломна, магістерська) робота пов'я­зана з формуванням умінь опрацьовувати і творчо використовувати наукову літературу, самостійно добирати фактичний матеріал, систе­матизувати та по-науковому описувати його, робити висновки та уза­гальнення.

Курсова (дипломна, магістерська) робота - це результат наукового пошуку, який проводять студенти під керівництвом викладача. Фор­мулювання тематики курсових (дипломних, магістерських) робіт по­в'язане з урахуванням змісту спеціальних дисциплін та спецкурсів, які слухають студенти впродовж навчання. Тему для дослідження сту­дент вибирає самостійно із низки тем, які пропонує викладач. Дипло­мна (магістерська) робота може бути своєрідним продовженням роз­початої на попередніх курсах праці. Унаслідок розширення аспектів опису, залучення нового фактичного матеріалу студент вивчає пробле­му на вищому науковому рівні, робить ґрунтовніші висновки.

Захист наукових робіт відбувається в кінці навчального року. Під час захисту курсової роботи студент коротко доповідає про результати дослідження, відповідає на запитання. На основі захисту та поперед­ньої оцінки керівника, висловленої в рецензії, виставляють остаточну оцінку.

Дипломну (магістерську) роботу оцінює рецензент. Керівник пише відгук, в якому висловлює думку щодо рекомендації дипломної (магі­стерської) роботи до захисту. Остаточну оцінку виставляють члени дер­жавної екзаменаційної комісії на підставі рецензії та публічного за­хисту дипломної (магістерської) роботи.

Мінімальний обсяг курсової роботи - 25 сторінок, дипломної - 65 рукописних або 45 друкованих сторінок; магістерської - 60 друкова­них сторінок. До загальної кількості сторінок наукової роботи не вхо­дять додатки, список використаної літератури, таблиці та рисунки, які за обсягом займають сторінку, хоча їх теж нумерують.

Курсову (дипломну, магістерську) оформляють на папері формату А4 (297 ммх210 мм). Текст друкують через півтора міжрядкових ін-тервала, кегль шрифту - 14. Шрифт друку має бути чітким, чорного кольору, середньої насиченості, щільність тексту однакова.

Нумерація сторінок курсової (дипломної, магістерської) роботи по­чинається з четвертої сторінки. Титульну сторінку, зміст, першу сторі­нку вступу враховують, але не нумерують. Номери проставляють по­середині верхнього поля аркуша арабськими цифрами на відстані не менше 10 мм. Слово „сторінка" не пишуть, а біля цифр не ставлять ніяких позначок.

Рубрикація тексту курсової (дипломної, магістерської) роботи перед­бачає членування на частини та їх називання: вступ, розділ, висновки.

 

Заголовки мають бути короткі та однозначні. Основні частини роботи починають писати з нової сторінки.

Встановлено вимоги до змісту, структури та обсягу, яких слід до­тримуватися у процесі написання та оформлення наукових робіт^[2].

Курсова (дипломна, магістерська) робота складається з таких зміс­тових компонентів: вступ, основна частина, висновки.

Вступ - це початкова змістова частина наукового дослідження. Обсяг вступу не має перевищувати 10% загального обсягу роботи. Цей компонент наукової роботи не потребує поширених цитувань, абстракт­них роздумів.

У вступі мотивують актуальність теми, з'ясовують зміст основ­них термінів (понять), ступінь вивчення зазначеної теми (огляд лі­тератури, історія питання), предмет та об'єкт дослідження, форму­люють мету, визначають завдання, обґрунтовують застосування від­повідних методів та прийомів, з'ясовують теоретичне та практичне значення роботи, вказують на її джерельну базу, зазнача­ють структуру роботи.

Основні вимоги до написання структурних елементів вступу кур­сової (дипломної, магістерської) роботи:

Актуальність - пов'язана з формулюванням суті проблеми, яка завжди виникає тоді, коли попередні дослідження не спроможні пояс­нити функціонування певного явища чи теорія не може пояснити щойно виявлені факти.

Зміст основних термінів, понять - дослідник обґрунтовує вжи­вання ключових термінів, подає їхнє тлумачення за допомогою поси­лань на конкретні лексикографічні джерела чи наукові праці (це мо­жуть інколи з'ясовувати в першому розділі).

Ступінь вивчення теми - передбачає огляд літератури, критич­ний її аналіз, виділення суттєвого, оцінювання того, що зробили рані­ше інші дослідники, що привернуло увагу науковців, але не стало об'єк­том їхнього докладного аналізу.

Предмет дослідження - це явище, обране для вивчення, яке зумов­лює проблемну ситуацію.

Об'єкт дослідження - це матеріал, який безпосередньо аналізу­ють, систематизують, опрацьовують у роботі і на основі опису якого роблять відповідні висновки.

Мета - це запланований кінцевий результат, якого прагне досягти дослідник у процесі виконання дослідження.

Завдання - це проміжний результат, якого планує досягти дослід­ник на конкретних етапах виконання роботи. Вони визначають спря­мованість і хід дослідження, структуру роботи (кожному із завдань може відповідати певна змістова частина - розділ, параграф).

Методи дослідження - це основні шляхи, прийоми розв'язання проблеми.

Теоретичне та практичне значення роботи визначає спроба осмислити, систематизувати певні явища, дослідити закономірності і тенденції їх функціонування, можливості використати здобуті резуль­тати в практичній діяльності.

Джерельна база - це носії фактичного матеріалу, який послужив базою для дослідження.

Наприкінці вступу доцільно вказати на структуру роботи, тобто подати перелік її основних змістових частини, зазначити наявність додатків.

Основна частина - це найбільший за обсягом компонент курсової (дипломної, магістерської) роботи, що засвідчує вміння студента само­стійно описувати, аналізувати та систематизувати матеріал. Теоретич­ну основу наукового опису становлять наукові праці (статті, моногра­фії, підручники).

Основну частину подають у вигляді розділів, у межах яких виділя­ють підрозділи, пункти, підпункти. Виділення розділів, їх кількість та назву узгоджують з різними аспектами опису та напрямами досліджен­ня. Для виділення підрозділів (пунктів, підпунктів) можна використа­ти критерії систематизації матеріалу. Розділи нумерують римськими цифрами і паралельно з нумерацією подають слово Розділ, а підрозді­ли - арабськими, вживаючи знак параграфа (§), якщо використовують традиційну систему рубрикації. Назва має бути коротка (переважно просте називне речення), відповідати змісту виділеної частини, не до­пускати двозначності в трактуванні слів та заголовка в цілому. Напри­клад, назву одного з розділів (і параграф) до теми „Моделі багатофак-торного статистичного аналізу" можна сформулювати так:

 

Розділ І

Основні статистичні оцінки багатофакторного рівняння регресії §1. Вибіркові похибки коефіцієнтів множинної регресії

 

Після назви розділу можна подавати невеликий за обсягом текст, в якому викладають загальні твердження, обґрунтовують доцільність визначених параметрів опису, формулюють принципи класифікації, називають виділені класи, підкласи. Кожен розділ і параграф має ко­роткі, приблизно 3> -4 речення, висновки про результати опису.

У тексті основних розділів широко використовують фактичний ма­теріал, який ілюструє сформульовану автором роботи думку.

Для підтвердження висловлених думок у тексті основної частини широко використовують цитати, поклики на праці науковців, обсяг яких не повинен перевищувати 30% від загального обсягу текстової части­ни роботи. Використані цитати оформляють за типом речень з пря­мою або непрямою мовою, напр.: Економіст О.О. Терещенко ствер­джує: „ Санація - це система фінансово-економічних, виробничо-тех­нічних, організаційно-правових, соціальних заходів, спрямованих на відновлення платоспроможності, ліквідності та прибутковості під-приємства-боржника ", або: Як зауважує економіст О. О. Терещенко, „санація — це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових, соціальних заходів, спрямованих на відновлення платоспроможності, ліквідності та прибутковості підприємства-боржника ", або: економіст О. О. Терещенко зауважує, що санація -це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організацій­но-правових, соціальних заходів, спрямованих на відновлення плато­спроможності, ліквідності та прибутковості підприємства-борж-ника. У ролі присудка можуть бути слова стверджувати, відзначати, зазначати, констатувати, наголошувати, а також конструкції на думку науковців, за спостереженням економістів, як свідчать дослідження останніх років. Доцільно також використовувати слова-кваліфікато-ри, напр.: справедливо (стверджує), переконливо (свідчить), багатьох (науковців) та ін.

При цитуванні слід дотримуватися таких правил^[3]:

1. Книгу для цитування вибирають за останнім або за авторизова­ним виданням. Бажано не вилучати окремих слів чи фраз із тексту; цитату не скорочувати, а подавати її повністю, але з коментарем. Ско­рочуючи цитати, обов'язково вживати три крапки (...).

2. Використану в тексті цитату беруть у лапки і відповідно нумеру­ють, у підрядковій примітці повторюють цей номер із зазначенням джерела згідно з правилами бібліографічного опису друкованих праць.

Застосовують ще й такі форми покликів: а) у тексті після цитати в круглих дужках подають бібліографічний опис використаного джере­ла (скорочено); б) після цитати в тексті у квадратних дужках зазнача­ють номер поклику відповідно до зведеного бібліографічного списку літератури в кінці роботи.

3. До тверджень інших авторів, не цитованих, а вільно переказаних у тексті, подають точний бібліографічний опис у підрядковій примітці з пояснювальним словом Див.

4. Цитату, узяту не з першоджерела, а з іншої наукової літератури, подають за останнім джерелом. У цьому випадку вводять такі пояс­нювальні слова, як Цит. за або Див.

5. Повторно цитуючи за тим самим джерелом, бібліографічне по­силання на тій самій сторінці роботи подають у формі Там само. - С. 25, а на наступних сторінках - скорочено. Скорочувати можна: а) заголовок роботи, якщо він багатослівний чи складається з одного або більше підзаголовків; б) вихідні дані, крім зазначеної сторінки.

Скорочення у цитатах і бібліографічних покликах позначають за допомогою трьох крапок.

 

Висновки - це завершальна частина курсової (дипломної, магіс­терської) роботи, в якій узагальнено викладають результати наукового дослідження. Висновки не містять опису фактичного матеріалу. Уза­гальнені відомості підтверджують невеликою кількістю прикладів.

Висновки становлять 10% від загального обсягу роботи.

Текст висновків - це сукупність мікротем, що відображають багат­ство аспектів опису. Відсутність узагальнень щодо якогось з аспектів опису є свідченням його незначущості. Одна мікротема може склада­тися з одного абзацу або об'єднувати кілька абзаців. Подібно до тез, їх можна нумерувати за допомогою арабських цифр, але частіше одну думку від іншої відділяють абзацами.

 

Послідовність викладу висновків відповідає порядку опису матеріа­лу в основній частині роботи. Початкові речення висновків визнача­ють актуальність теми, потребу всебічного її вивчення. Наприклад, до курсової роботи на тему „Моделі багатофакторного статистичного аналізу" їх можна сформулювати так:

Багатофакторний статистичний аналіз - це шлях, який допома­гає знайти явний вигляд залежності досліджуваного показника від численних факторів, що впливають на його зміну, а також кількісно оцінити їхній вплив.

Дослідивши основні аспекти побудови багатофакторноїмоделі та проаналізувавши отримані результати на прикладі багатофактор­ноїлінійноїрегресійної моделі, можна зробити такі висновки.

Прикінцеві фрази висновків можуть бути пов'язані з узагальнен­ням проведеного в роботі опису матеріалу в різних аспектах та напря­мах, визначенням перспектив подальшого дослідження проблеми. На­приклад, висновки до роботи на запропоновану вже тему можна закін­чити такими реченнями:

Сфера практичного застосування методу моделювання обмежуєть­ся можливостями й ефективністю формалізації економічних проблем і ситуацій, а також станом інформаційного, математичного, техніч­ного забезпечення використовуваних моделей. Перспективною може стати спроба застосувати математичну модель для досягнення ба­жаних результатів щодо зростання внутрішнього валового продукту.

Крім названих змістових частин, до структури роботи входять ти­тульна сторінка, зміст, список використаної літератури. Роботу можна також доповнити додатками та списком умовних скорочень.

Титульна сторінка - перша сторінка наукової роботи, призначена для початкового знайомства з працею, тому важливо, щоб на ній були зафік­совані відомості про роботу. Титульна сторінка подає таку інформацію:

1. Назва міністерства, якому підпорядковується установа.

2. Назва закладу, в якому навчається автор.

3. Назва кафедри, на якій виконано роботу.