Масова та елітарна культура, контркультура, субкультура

Елітарна культура (від франц. elite – добірне, вибране (обране), краще) – субкультура привілейованих груп суспільства, що характеризується принциповою закритістю, духовним аристократизмом і ціннісно-смисловою самодостатністю. Апелюючи до обраної меншості своїх суб’єктів, як правило, що є одночасно її творцями і адресатами, елітарна культура свідомо і послідовно протистоїть культурі більшості, або масовій культурі в широкому сенсі (у всіх її історичних і типологічних різновидах – фольклорі, народній культурі, офіційній культурі того або іншого стану або класу, держави в цілому, культурній індустрії технократичного суспільства ХХ – ХХІ ст. тощо). Більш того, елітарна культура потребує постійного контексту масової культури, оскільки ґрунтується на механізмі відштовхування від цінностей і норм, прийнятих в масовій культурі, на руйнуванні стереотипів, що склалися, і шаблонів масскульту (у тому числі їх пародіювання, осміювання, іронію, гротеск, полеміку, критику, спростування).

Розрізняються політичні («правлячі», «владні») і культурні еліти.

Історичне походження елітарної культури таке: вже в первісному соціумі жерці, волхви, чаклуни, племінні вожді стають привілейованими володарями особливих знань, які не можуть і не повинні призначатися для загального, масового користування. Згодом подібні відношення між елітарною кульутрою і культурою масовою в тій або іншій формі, зокрема секулярній (релігійній), неодноразово відтворювалися (у різних релігійних конфесіях і особливо сектах, в чернечих і духовно-лицарських орденах, масонських ложах, у ремісничих цехах, що культивують професійну майстерність, у релігійно-філософських зібраннях, у літературно-художніх та інтелектуальних гуртках, що складаються навколо харизматичного лідера, вчених співтовариствах і наукових школах, в політ, об’єднаннях і партіях, – зокрема особливо тих, що працювали конспіративно, змовницьки, в умовах підпілля і так далі).

Елітарна культура є ініціативним і продуктивним початком у будь-якій культурі, виконуючи переважно творчу функцію в ній; тоді як масова культура шаблонізує, рутинизує, профанує досягнення елітарної культури, адаптуючи їх до сприйняття і споживання соціокультурною більшістю суспільства. У свою чергу, елітрана культура постійно висміює або викриває масову культуру, пародіює її або гротескно деформує, представляючи світ масового суспільства і його культури страшним і потворним, агресивним і жорстоким; у цьому контексті долі представників елітарної культури уявляються трагічно, ущемлено, зламаними (романтичні і постромантичні концепції «генія і натовпу»; «творчого божевілля» або «священної хвороби», і буденного «здорового глузду»; натхненного «сп’яніння», у тому числі наркотичного, і вульгарній «тверезості»; «свята життя» і нудної повсякденності).

Теорія і практика елітарної культури розцвітає особливо продуктивно і плідно на «зламі» культурних епох, при зміні культурно-історичних парадигм, своєрідно виражаючи кризові стани культури, нестійкий баланс між «старим» і «новим».

Елітарна або висока культура створюється привілейованою частиною суспільства, або на її замовлення професійними творцями. Вона містить витончене мистецтво, класичну музику і літературу. Висока культура, наприклад, живопис Пікассо або музика Шенберга, важка для розуміння непідготовленої людини. Як правило, вона на десятиліття випереджає рівень сприйняття людини із середнім рівнем освіченості. Коло її «споживачів» – високоосвічена частина суспільства: критики, літературознавці, завсідники музеїв і виставок, театрали, художники, письменники, музиканти. Коли рівень утворення населення зростає, коло «споживачів» високої культури розширюється. До її різновиду можна віднести світське мистецтво і салонну музику. Формула елітарної культури – «мистецтво для мистецтва». Висока культура позначає пристрасті і звички городян, аристократів, багатих, правлячої еліти, а масова культура – культура низів. Одні й ті ж різновиди мистецтва можуть належати високій і масовій культурі: класична музика – високою, а популярна музика – масовою, фільми Феліні – високою, а бойовики – масовою. Проте існують такі жанри літератури, зокрема фантастика, детективи і комікси, які завжди відносять до популярної або масової культури, але ніколи до високої. Те ж саме відбувається з конкретними витворами мистецтва. Органна меса Баха належить до високої культури, але якщо вона використовується як музичний супровід в змаганнях з фігурного катання, то автоматично зараховується до розряду масової культури, не втрачаючи при цьому своєї приналежності високій культурі. Численні оркестровки творів Баха в стилі легкої музики, джазу або року зовсім не компрометують високої культури. Те ж саме стосується і Мони Лізи на упаковці туалетного мила або її комп’ютерної репродукції, що висить в службовому офісі.

Елітарна кульутра створюється не всім народом, а освіченою частиною суспільства – письменниками, художниками, філософами, ученими – гуманітаріями. Як правило, висока культура має спочатку експериментальний або авангардний характер. У нім пробуються ті художні прийоми, які будуть сприйняті і їх правильно зрозуміє широкий шар непрофесіоналів через багато років потому. Фахівці називають іноді точні терміни – 50 років. З таким запізненням зразки вищої художності випереджають свій час.

Феноменом другої половини XX ст. стало формування і поширення масової культури. У прямому розумінні – це культура, що знаходить попит в основній масі населення безвідносно приналежності до тієї чи іншої нації, держави. Незважаючи на регіональні або національні особливості, масова культура є космополітичною.

Своїм виникненням та бурхливим розвитком масова культура завдячує сучасній цивілізації. З переходом людства після Другої світової війни від індустріальної до постіндустріальної ери значно поширився розвиток і вплив засобів масової комунікації, інформаційних технологій, суттєво підвищився рівень освіченості населення багатьох країн. Тим самим створювались нові можливості поширення культури в суспільстві, донесення її надбань до кожного індивіда.

Масова культура зайняла місце між культурою елітарною (верхівка суспільства, найосвіченіші верстви) та народною, укоріненою переважно серед сільського населення. Вона приваблює, насамперед маргінальні (від лат. margo – край; від фр. marginal – побічний, на полях, несуттєвий, другорядний, незначущий) верстви людей, вилучених цивілізацією з їх традиційного оточення, культурного ґрунту. Це жителі села, що опинились у місті, емігранти, ті, хто змушені змінити спосіб життя через втрату роботи, кваліфікації та знаходиться в пошуку нових світоглядних та духовних орієнтирів.

Найхарактернішою рисою масової культури є її комерційний характер. У ринковому суспільстві ця культура, розрахована на основну масу населення, обов’язково виступає в ролі продукту, споживання якого має приносити прибуток. Для вивчення попиту на цей продукт сучасна західна цивілізація вже давно використовує могутній потенціал наук про людину – соціологію, психологію, менеджмент, політологію. Одночасно не лише вивчаються, а й формуються культурні потреби і бажання мас. Існує досить розгалужена система індустрії масової культури, що включає в себе такі підрозділи:

- засоби масової інформації – ЗМІ (практично всі приватні канали радіо та телебачення, газети та журнали існують за рахунок реклами споживчих товарів та послуг);

- система організації та стимулювання масового попиту на продукцію (реклама на вулицях, транспорті, індустрія моди);

- індустрія здоров’я (формування іміджу здорового способу життя);

- індустрія дозвілля (туризм, книговидання, популярна музика та ін.);

- міжнародна ком’ютерна мережа Інтернет;

- масова соціальна міфологія (численні матеріали про життя кумирів, поширюються міфи, псевдонаукові вчення, де складні або недостатньо досліджені проблеми зводяться до простих пояснень, типу: вплив прибульців з космосу, зірок, знаків зодіаку, передбачення Нострадамуса).