Лікування защемлення
12.1. Незалежно від термінів, різновидності і локалізації грижового защемлення, хворі підлягають ексренному операційному лікуванню. 12.2. Будь-яка спроба вправлення грижі є недопустимою. Виняток роблять для хворих, які перебувають у вкрай тяжкому стані через супутні захворювання, за умови, що з моменту защемлення пройшло не більше двох годин. Перед вправленням підшкірно вводять 1 мл 0, 1 % розчину атропіну, спорожнюють сечовий міхур, зондом промивають шлунок, проводять очисну клізму та теплу ванну. 12.3. Якщо защемлення ліквідувалося при траспортуванні хворого в стаціонар, чи з приймального відділення в хірургічне, то такий пацієнт підлягає госпіталізації з динамічним спостереженням хірурга. Якщо впродовж кількох годин не з’являються ознаки подразнення очеревини чи ГКН, то хворий підлягає плановому операційному лікуванню грижі. Якщо з’являється клініка перитоніту чи ГКН – екстрена операція лапаротомії, ревізії органів черевної порожнини з резекцією некротизованих петель кишки та пластикою грижі. 12.4. Етапи операції при защемленій грижі: розтин шкіри і підшкірної основи над грижою → розкриття грижового мішка та видалення грижової води → фіксація защемленого органа → розсічення грижових воріт → ліквідація защемлення → оцінка життєздатності защемленого органа (зігрівання петлі кишки, введення в корінь брижі 100 мл 0, 25 % новокаїну) → видалення нежиттєздатних тканин (резекція кишки) → видалення грижового мішка → пластика грижових воріт (перевагу надають найбільш простому методу). Ознаки життєздатності кишки
12.5. Післяопераційний період включає застосування знеболювальних препаратів, гемодинамічних середників, серцевих препаратів, дихальних аналептиків, детоксикаційну терапію, парентеральне харчування, антибактеріальну терапію. Шви знімають на 7-9 день. Термін непрацездатності після операції з приводу защемленої грижі 4-6 тижнів. 13. Несправжнє защемлення Брока. В це поняття включають симптомокомплекс, який нагадує загальну картину защемлення, однак він є викликаний яким-небудь іншим гострим захворюванням органів черевної порожнини. Клінічна картина дозволяє діагностувати защемлену грижу, тоді як основна причина захворювання залишається невстановленою. Найчастіше у грижовому мішку виникають вторинні запальні зміни, внаслідок поступлення в нього випоту з черевної порожнини при гострому апендициті, перфоративній виразці, завороті кишечника, запаленні придатків матки, лімфатичних вузлів брижі та ін. Вправима грижа стає напруженою, болючою, невправимою. Для постановки правильного діагнозу слід добре зібрати анамнез. При псевдозащемленні біль в животі з’являється раніше, ніж вторинні патологічні зміни в грижовому мішку. 14. Невправимість. Під цим ускладненням розуміють фіксацію грижового вмісту в грижовому мішку, внаслідок чого грижа перестає вправлятися в черевну порожнину. Причиною невправимості є зрощення між петлями кишківника і грижовим мішком. Зрощення розвиваються в результаті хронічної травматизації грижового мішка при вправленні грижі та носінні бандажу. 14.1. Розвиток невправимості грижі супроводжується появою чи посиленням больових відчуттів при різких рухах та зміні положення тіла, зниженням працездатності. Це ускладнення характеризується неможливістю як пасивного, так і активного вправлення грижового вмісту в черевну порожнину. 14.2. Важливим симптомом, що відрізняє невправиму грижу від защемленої є позитивний симптом кашльового поштовху. При невправимій грижі він свідчить про вільне розміщення вмісту в грижових воротах, а також про те, що вміст грижі може переміщуватися і збільшуватися в об'ємі. Невправимість грижі вимагає хірургічного лікування для попередження більш грізних ускладнень. 15. Копростаз – це каловий завал. При цьому ускладненні просвіт кишкової петлі закривається каловими масами з розвитком порушення прохідності кишки. 15.1. Найчастіше копростаз виникає у осіб з послабленою перистальтикою товстої кишки. Ознаки ГКН при копростазі розвиваються повільно, грижове випинання збільшується поступово. Розлади кровообігу в кишці, як правило, не розвиваються. Факторами, що сприяють розвитку копростазу є надмірне вживання їжі, в'ялість перистальтики, хронічні закрепи, невправимість грижі, зрощення в ділянці грижового мішка. 15.2. В більшості випадків копростаз розвивається в невправимій грижі, яка містить товсту кишку. Застій калових мас може поширюватися і на тонку кишку. В такому випадку поступово наростають явища ГКН. Хворих турбують загальна слабість, спрага, нудота, блювання, розлади серцевої діяльності. В подальшому з'являється біль в животі, затримка газів, калу та інші ознаки ГКН. Диференціальні ознаки копростазу і еластичного защемлення
15.3. При копростазі допомогу необхідно надавати терміново. Рекомендується проведення легкого масажу грижового випинання, застосування малих клізм з гіпертонічним розчином чи гліцерином або повторних сифонних клізм. Проносні середники повністю виключаються до того часу, поки копростаз в грижі не ліквідується. У випадку поєднання невправимої грижі і копростазу, коли всі лікувальні заходи не дають ефекту, хворого необхідно терміново прооперувати і видалити вміст кишкової петлі, яка міститься в грижі. Операція повинна бути мінімальною за об’ємом. 16. Запалення грижі – це такий стан, коли запальний процес, який виникає з різних причин, поширюється на грижовий мішок чи (і) його вміст. 16.1. Гостре запалення грижі може бути різного походження: 16.1.1. від запального процесу в органах, що містяться в грижі (термінальний ілеїт, запалення червоподібного паростка, дивертикула Меккеля, маткової труби чи яйника, чіпця та ін.). 16.1.2. від запального процесу в самому грижовому мішку (криптогенна інфекція, туберкульоз). 16.1.3. від запального процесу в сусідніх органах (епідідіміт, орхіт, лімфаденіт), а також при поширенні інфекцій шкіри (піодермія, фурункули, гнійні виразки). 16.2. Випадки запалення грижі зустрічаються рідко – до 1 % від усіх гриж. Хворих турбує незначний постійний біль у грижі, що підсилюється при її пальпації чи вправленні. Для лікування призначають ліжковий режим на 3-4 дні, антибіотики, сульфаніламіди, місцево – холод. 16.3. Запалення грижі, викликане гноєрідною чи гнильною інфекцією з внутрішніх органів, перебігає тяжко: загальний стан хворого погіршується, підвищується температура тіла, з'являються пропасниця, блювання, гикавка, затримка стільця та газів, болючість, набряк, почервоніння та інфільтрація шкіри над грижею. Грижове вип'ячування значно збільшується в розмірах, розвивається парез кишечника. Такі випадки запалення грижі вимагають невідкладного операційного втручання. 17. Пошкодження грижі. Як правило це забій вмісту грижі чи порушення цілісності стінки кишки (розрив), які спричиняють розвиток перитоніту, внутрішньочеревинну кровотечу чи гематому і запалення грижі. Розриву частіше піддаються петлі кишок і сечовий міхур, забою – великий чепець та перенхіматозні органи. Деколи зустрічаються самовільні розриви кишки в грижі, або розриви внаслідок закритої чи відкритої травми грижі. Пошкодження кишки в грижі викликає розвиток перитоніту з характерною клінічною картиною гострого живота, що вимагає екстренного хірургічного лікування. 18. Новоутвори грижі. Пухлини можуть виходити з різних елементів грижі: грижового мішка, вмісту грижі, оболонок грижі. Відносно грижового мішка вони поділяються на: пухлини грижового вмісту, пухлини самого мішка, пухлини ззовні мішка. Пухлини грижового вмісту – це різні пухлини органів, які можуть бути вмістом грижі: великий чепець, тонка чи товста кишка, шлунок, додатки матки, сечовий міхур, товста чи тонка кишка. Найбільш частими пухлинами грижового мішка бувають ліпома, фіброма, папілома чи мезотеліома. Ззовні грижового мішка розвиваються переважно неінкапсульована ліпома, сполучнотканинні пухлини (фіброми, ліпоми), невуси шкіри. Лікування – операційне видалення.
|
