Електронна комерціяЕлектронна комерція (e-commerce) - форма постачання продукції, при якій вибір і замовлення товару чи послуги здійснюється через комп’ютерні мережі, а розрахунки між покупцем і постачальником проводяться з використанням електронних документів і/або засобів платежу. При цьому покупцями товарів (або послуг) можуть виступати як приватні особи, так і організації. Глобальна мережа Інтернет зробила електронну комерцію доступною для фірм будь-якого масштабу. Якщо раніше організація електронного обміну даними вимагала помітних вкладень у комунікаційну інфраструктуру і була доступною лише великим компаніям, то використання Інтернет дозволяє сьогодні приєднатися до «електронних торговців» і невеликим фірмам. Інтернет дає будь-якій компанії можливість залучати клієнтів з усього світу. Подібний on-line бізнес формує новий канал для збуту - «віртуальний», що майже не потребує матеріальних вкладень. Якщо інформація, послуги або продукція (наприклад, програмне забезпечення) можуть бути поставлені через Web, то весь процес продажу (включаючи оплату) може відбуватися в on-line режимі. Під визначення електронної комерції підпадають не тільки системи, орієнтовані на Інтернет, але й «електронні магазини», що використовують інші комунікаційні середовища. У той же час процедури продажів, які ініційовані інформацією з WWW, але використовують для обміну даними факс, телефон та ін., можуть бути лише частково віднесені до класу електронної комерції. Відзначимо також, що, незважаючи на те, що WWW є технологічною базою електронної комерції, у ряді систем використовуються й інші комунікаційні можливості. Так, запити до продавця для уточнення параметрів товару або для оформлення замовлення можуть бути послані і через електронну пошту. Виділяють 4 основні групи суб’єктів електронної комерції: 1. Споживачі (С-consumer) – фізичні особи. 2. Бізнесові організації (В-business). 3. Державні органи (G-government, інколи A-administration). 4. Фінансові установи, що забезпечують розрахунки між іншими суб’єктами електронної комерції. Відповідно до того, як здійснюється взаємодія суб’єктів, виділяють наступні моделі електронної комерції (рис. 5.5): 1. В2С (business-to-consumer) – надання компаніями товарів та послуг кінцевим споживачам, яскравий приклад реалізації цього напряму – електронні крамниці в мережі Інтернет. 2. В2В (business-to-business) – продаж товарів та послуг через Інтернет між компаніями – прикладом є різноманітні товарні біржі, торгові майданчики в Інтернеті. 3. С2С (consumer-to-consumer) – можливість здійснення угод через Інтернет між фізичними особами – прикладом є електронні аукціони типу www.ebay.com. 4. С2В (consumer-to-business) – надання послуг фізичними особами бізнесовим структурам. 5. G2C (government-to-consumer) – надання урядовими установами послуг кінцевим споживачам через Інтернет. Особливістю даного напряму електронної комерції є те, що оплату послуг урядових установ ми здійснюємо наперед (сплачуючи податки). Даний напрям електронної комерції на сьогоднішній день найменш розвинутий, однак має досить високий потенціал, особливо в соціальній та податковій сфері. Серед послуг, що можуть надаватися державою громадянам через Інтернет, можна назвати: заповнення податкових декларацій та збір податків; реєстрація транспорту; оплата квитанцій за комунальні послуги та штрафів; надання інформації з питань законодавства і права (правові бази даних) та ін. 6. C2G (consumer-to-government) – надання громадянами послуг державі. Як приклади можна навести: електронні голосування; опитування громадської думки та ін. 7. G2G (government-to-government) – автоматизація відносин і документообігу між державними відомствами та між відомствами різних держав. 8. В2G (business-to-government) – надання комерційними компаніями товарів та послуг державним установам. Даний напрямок проявляється останнім часом у використанні Інтернету урядами розвинених країн для проведення закупівель – від публікації оголошень до опублікування результатів угод. Реалізація даного напряму може здійснюватися за допомогою B2G-торговельних майданчиків, на яких проводяться тендери чи аукціони. 9. G2В (government-to-business) – надання послуг державними органами бізнес-організаціям, яке включає: автоматизацію розрахунків за податками, сертифікацію, надання інформації з питань законодавства і права та ін.
Рисунок 5.5 – Напрями електронної комерції
Проблеми впровадження електронної комерції: 1. Затрати. Електронна торгівля вимагає істотних інвестицій у нові технології, які можуть торкнутися багатьох із основних ділових процесів компанії. Як всі головні ділові системи, електронні системи торгівлі вимагають істотних інвестицій в апаратні засоби, програмне забезпечення, укомплектування персоналом і його навчання. Комерційна діяльність має потребу у всеохоплюючому рішенні, яке буде простим у використанні і сприятиме збільшенню рентабельності. 2. Цінність. Компанії хочуть знати, що їхні інвестиції в електронні системи торгівлі окуплять себе і принесуть прибутки. Досягнення цілей типу визначення кола потенційних споживачів, автоматизації ділових процесів, скорочення вартості повинно гарантуватися. Системи, які використовуються для розв'язання таких задач, повинні бути досить гнучкі, щоб змінитися, коли змінюється бізнес. 3. Безпека. Internet забезпечує універсальний доступ, але компанії повинні захистити свої активи від випадкового або зловмисного неправильного використання. Системний захист, однак, не повинен створити перешкоджаючу складність або зменшити гнучкість. Інформація клієнта також повинна бути захищена від внутрішнього й зовнішнього неправильного використання. 4. Посилення існуючої системи. Більшість компаній уже використовує інформаційні технології для ведення бізнесу поза межами Internet, в таких сферах як маркетинг, управління замовленнями, складання рахунків, обслуговування клієнтів тощо. Internet надає альтернативний додатковий спосіб ведення бізнесу, але обов'язково електронні системи торгівлі повні бути інтегрованими із вже існуючими таким чином, щоб не виникало дублювання функціональних можливостей і підтримувалися їх застосовність, поточна робота і надійність. 5. Функціональна сумісність. Коли системи двох або більше видів комерційної діяльності здатні обмінюватися документами без безпосереднього втручання, бізнес досягає скорочення вартості, поліпшеної роботи і збільшення динамічності ланцюжків створення вартості. Невдача по будь-якому із зазначених пунктів може привести до краху всіх зусиль по впровадженню системи. Тому стратегія комерції компанії повинна бути розроблена так, щоб вирішувати всі ці проблеми й допомагати клієнтам досягати вигід від електронної торгівлі. Бачення компанією електронної торгівлі повинне також допомагати бізнесу встановлювати більш міцні відносини з партнерами й клієнтами. Основні принципи технології електронної комерції: 1. Сильний захист інтелектуальної власності. Сильне авторське право, патент, і інші форми захисту інтелектуальної власності є ключовими до підбадьорення інформаційної економіки. 2. Інтерактивна довіра: захист і таємність. Без упевненості споживача в безпеці, захисті, і таємності інформації в кібер-просторі не буде ніякої електронної комерції і ніякого росту. 3. Вільна і відкрита міжнародна торгівля. Закриті ринки і дискримінаційна обробка будуть душити електронну комерцію. Internet - глобальне середовище, і правила інформаційної економіки повинні відбити той факт. 4. Вкладення в інфраструктуру технології електронної комерції. Підтримка фізичної інфраструктури, необхідної, щоб поставляти цифровий зміст, життєвий для заохочення технологічного росту.
|
