Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Лекція. Суспільно-політичне та духовне життя на Україні в 20-30-ті роки ХХ ст




 

План.

  1. Утвердження адміністративно-командної системи управління.
  1. Західноукраїнські землі між двома світовими війнами. Утворення ОУН.
  1. Політика українізації та її здобутки і втрати.

Література :

  1. Бойко О. Історія України. – К. ,1999.-С. 350-379.
  1. Історія Украіни : нове бачення : У 2т. /Під ряд. В.А. Смолія. – К.,1996 –Т.2. –С. 214-285.
  1. Історія України : Навч. посіб. – С. 263-306.
  1. Історія України Під. ряд. В.А. Смолія .- К., 1997- С. 262-309.
  1. Субтельний О. Україна : Історія. – К., 1992. – с.351-391.

Терміни та поняття.

Репресіїпереслідування осіб, групи осіб, нації з боку держави.

Культурна революція – одна з трьох складових розробленого В.Леніним плану побудови соціалізму в СРСР (індустріалізація, колективізація, культурна революція). Суть її складали перетворення в галузі культури, передусім, в народній освіті для перетворення СРСР на “країну загальної писемності”, для кадрового забезпечення індустріалізації. Мала на меті формування “нової соціалістичної культури”. Супроводжувалася руйнуванням “старої буржуазної культури” : знищення культурних цінностей, що не відповідали здійсненню завдань пролетаріату, насадженням атеїзму, руйнуванням храмів, винищенням духовенства, буржуазної інтелігенції тощо.

Українізація – політика більшовиків в галузі культури в 20-ті рр. спрямована на поширення української мови в різних сферах суспільного життя.

“Розтрілене Відродження” – період знищення української інтелігенції (письменників, поетів тощо ) в 30-ті роки.

Інтегральний націоналізм – тоталітарна форма націоналізму, обгрунтована у працях Д. Донцова. Майбутня українська держава, на його думку, повинна бути тоталітарною, а не демократичною. Цією ідеологією керувалася Організація українських націоналістів (ОУН).

Тоталітаризм – політичний режим і система державної влади з використанням насильницьких засобів у процесі управлення суспільством , з відсутністю політичного плюралізму й демократичних свобод , обмеженням політичних прав усього населення.

Персоналії.

Й. Сталін – партійний і державний діяч СРСР, Генеральний секретар ВКП (б) , одноосібний диктатор в СРСР з 1929 до 1953 р.

М. Хвильовий (Фітільов) – український письменник – романтик, лідер модерної української літератури 20-х років.

М. Скрипник – народний комісар освіти УСРР у 1927-1933 рр., один з головних прихильників українізації серед більшовицького керівництва, виступав за розширення прав УСРР в складі СРСР.

Евген Коновалець – полковник Українських січових стрільців , засновник ОУН.

Степан Бендера – голова ОУН – революційної (бендерівці) у 1940 – 1959рр.

Дати.

  • 1923 р. – початок політики українізації;
  • 1923 р. березень – остаточне визнання Східної Галичини частиною Польщі Радою послів великих держав у Парижі;
  • 1925 березень – саморозпуск УКП;
  • 1925 – 1928 рр. – літературне дискусія, розпочата М.Хвильовим;
  • 1928 р. – “Шахтинська справа”;
  • 1919 – 1939 рр. – входження Східної Галичини ,Західної Волині та Полісся й Закерзоння до складу Польщі;
  • 1918 – 1940 рр. – входження Північної Буковини, Північної та Південної Бессарабії до складу Румунії;
  • 1918 – 1945 рр. входження Закарпаття до складу Чехословаччини;
  • 1929 р. – створення у Відні Організації Українських Націоналістів (ОУН), яка ставила за мету побудову незалежної Соборної української держави;
  • 1930 р. – компанія “нацифікації” у західноукраїнських землях;
  • 1932 р., жовтень – пуск Дніпрогесу;
  • 1933 р. – відновлення університетів в Україні ; самогубство М. Хвильового;
  • 1937- 1938 рр. – пік репресій в Україні;
  • 1937 р., січень – ухвалення нової Конституції УРСР Надзвичайним ХІV з’їздом Рад України;
  • 1938 р. 11 жовтня – здобуття Закарпаттям автономії;
  • 1939 р. 15 березня – проголошення самостійності Карпатської України.

Показати на карті.

- територію УСРР у 20-30-ті рр.;

- міста де було відновлено університети (Київ, Харьків, Дніпропетровськ, Одеса);

- територію Західної України у складі Польщі (Східна Гаичина, Західна Волинь та Полісся..)

- територію Західної України у складі Румунії (Північна Буковина, Північна Бессарабія (Хотинщина), Південна Бессарабія (Придунайські землі);

- територію Західної України у складі Чехословаччини (Закарпаття).

1. “Великий перелом” 20-х рр. посилив процес відчуження виробника від засобів виробництва, висунув на перший план позаекономічний примус , призвів до різкого падіння життєвого рівня народу (ціни у 30-і рр. зросли у 6,4 рази), що зумовило зростання психологічної напруги у суспільстві. крім цього, прискорена індустріалізація , суцільна колективізація і протиріччя, що виникли при їх здійсненні, суттєво дестабілізували внутрішній розвиток СРСР.

В умовах перманентної “надзвичайної ситуації в країні” для політичного керівництва все чіткішою ставала потреба міцної державної влади, здатної не тільки контролювати, а й спрямовувати суспільні процеси. Це завдання міг виконати тоталітарний режим , що сформувався в СРСР у 30-х рр.

Термін “тоталітаризм” (з італійської “охоплюючий все в цілому”).

Він виникає тоді коли надмонополізація економіки, виробництва веде до одержавлення всіх сфер життя країни.

Для тоталітарного режиму характерне піднесення ідеології в ранг найважливішого державного інституту. Щоб монопольно управляти , ідеологізується все господарське життя, політика, наука, міжнародні відносини, культура і всі сфери духовного життя. Причинами встановлення тоталітарного режиму в СРСР були: відсутність традицій демократії, низький рівень політичної культури населення , поступове зростання партійного та державного апарату , диктатура ВКП (б) в політичній сфері, командно-адміністративна система управління державною економікою.

Про зміцнення тоталітаризму в Україні у 20 – 30-х рр. свідчать такі тенденції на процеси:

  1. Утвердження комуністичної форми тоталітарної ідеології. Це утвердження йшло через безкомпромісну боротьбу з релігією (1930 р. ліквідовано УАКПЦ), ідеологічне протистояння із “зміновіхівською” інтелігенцією, (1924 р. – процес над т.зв. “Центром дій”), завоювання “Просвіт” (1929-1930 рр.. були закриті всі “Просвіти”),боротьба проти ухилів у партії. Монополію на істину мали забезпечити органи цензури створені на початку 20-х рр.
  1. Монополізація влади більшовицькою партією, усунення з політичної арени інших політичних партій. Наприкінці громадянської війни в Україні легально існували три партії : КП (б)У як філіал РКП (б) ; Українська партія соціалістів-революціонерів боротьбистів, які з березня 1920 р. самоліквідувались і влилися до КП (б)У ; УКП – утворилися з лівого крила УСДРП на початку 1920 р., проіснувала до 1925 р. На ХУІ з’їзду ВКП (б) (червень 1930 р.) з усією відвертістю було заявлено : “Наша партія є хребет пролетарської диктатури . Наша партія керує усіма організаціями пролетаріату й усіма сторонами діяльності пролетарської диктатури, починаючи з придушення класових ворогів і закінчуючи питаннями коноплі, льону, свинарства…” До Конституції СРСР 1936 р. вперше увійшло положення про керівну і спрямовуючу роль комуністичної партії у політичній системі.
  1. Зрощення правлячої партії з державним апаратом . У 1938 р. до Верховної Ради УРСР було обрано 304 депутати, з яких 222 комуністи, 36 комсомольців, 46 безпартійних. В 1934 р. серед керівників і спеціалістів важкої промисловості України комуністи становили ¼; серед директорів підприємств – майже 70%.
  1. Встановлення жорстокого контролю держави над суспільним життям.
  1. Встановлення монопольного контролю з боку партійно-державного апарату над економічною сферою, централізація керівництва економікою. Утворюється командно-адміністративна система , як певна форма організації суспільства (і відповідного типу управління). Особливо важливим елементом адмін.команд. системи був апарат – зв’язуюча ланка між “верхами” і “низами”. Управлінський апарат в Україні був досить громіздким : 1928 р. в народному господарстві було 1 млн.942 тис. робітників і службовців, з яких 242 тис. складали апарат органів державного і господарського управління, і ін. Управлінцем був кожен восьмий . На жаль кількість не переходила у якість. Командна економіка стала своєрідним фундаментом тоталітаризму в СРСР. ЇЇ основним стержнем була “надзвичайна система” суспільної організації, що базувалася на монополії партійно-державного апарату та владу. Збереження і зміцнення системи монополій породжували насилля. Підтвердженням цього можуть бути слова Сталіна сказані на ХУІ з’їзді ВКП (б) “Репресії в галузі соціалістичного будівництва є необхідним елементом наступу …..” У довоєнний період Україною прокотилося три хвилі масових репресій (починаючи з 1929 р.); І – (1929-1931 рр.) – розкуркулення , депортація; ІІ – (1932-1934 рр.) – штучний голод, постишевський терор, репресії після вбивства С.Кірова; ІІІ – (1936 – 1938 рр.) – доба “Великого терору”.

Головним завданням масових репресій були:

  1. Ліквідували організовану опозицію та інакомислення;
  1. Забеспечили державу через систему ГУЛАГУ безплатною робочою силою;
  1. Тримали під жорстким контролем хід суспільних процесів.

Перші кроки до масового терору – це боротьба із “шкідниками”, яка розпочалася в умовах згортання непу. Сигналом до неї стала “Шахтинська справа” (1928 р.) (Харківський центр”).

Після цієї справи розпочалася цілеспрямована боротьба проти кадрів української національної інтелігенції. “Звинувачення” і “викриття” наростали, як снігова лавина. Були сфабриковані такі справи, як : процес над “Спілкою визволення України” (1930 р.); “Українським національним центром”, “Українською військовою організацією”, справа про “контрреволюційну” організацію на селі тощо. Репресії на обійшли і владні структури. Згідно з рішенням ХУІ конференції ВКП(б) і ІІ Всеукраїнської конференції КП(б)У протягом 1929-1930 рр., в Україні була проведена “чистка” в 61 823 установах радянського державного апарату; з 338 тис. осіб, які проходили “чистку” звільнено майже 40 тис. (11%).

Репресії на початку 30-х рр. відповідно до настанов Сталіна застосовувались проти :

  1. “шкідництва”;
  1. “переродженців і дворушників” у самій партії;
  1. “рештків ворожих класів”;
  1. “рештків старих контрреволюційних партій”.

“Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна – з відвертістю і цинізмом говорив один із слідчих у справі “СВУ” Брук. – Це наше завдання, і воно буде виконане, кого не поставимо – перестріляємо”.

Після геноциду, застосованого до українського селянства в 1932-1933 рр., почався наступ на українську культуру. В 1933 р. наркомом освіти призначено В. Затонського. У січні 1933 р. секретарем ЦК КП(б)У було призначено П.Постишева, наділеного необмеженими диктаторськими повноваженнями. З його приходом починається період (1933-1939 рр.) розгортання терористичного більшовицького наступу проти української культури. За трагічними наслідками весь дотеперішній етап культурного розвою протягом 1920-х рр. названо “розстріляним відродженням”. Це був період ліквідації “українізації” (офіційно припинено постановою ЦК КП(б)У 22.11.1933 р.) та проведена русифікації усіх сфер українського життя.

За постановою ЦК ВКП(б) у 1933 р. проведено чистку партії. З КП(б)У виключено 51 тис. членів. Чистка в КП(б)У продовжувалась і пізніше : з 468 793 членів у 1933 р. залишилось в 1938 р. тільки 306 527, водночас із 115 членів ЦК КП(б)У тільки один був переобраний в 1938 р. У ІІ пол.1937 р. ліквідовано весь склад ЦК КП(б)У.

У грудні 1934 р. у зв’язку з вбивством С.Кірова на Україні засуджено до розстрілу, за фальшивим звинуваченням у приналежності до “білогвардійської організації”, діячів української культури: Г. Косинку, К. Буревія, Д. Фальківського, О. Близька, І. Крушельницького та ін. з так званої групи“28”.

З початку 1930-х рр. проходить цілковита реорганізація і чистка в Українській Академії Наук, репресовано 250 осіб. Найбільших втрат зазнали українські письменники : 89 було ліквідовано, 212 примушено замовкнути, 64 заслано, а 83 емігрували.

У січні 1934 р. столицю України перенесено з Харкова до Києва.

Для знищення тоталітарного режиму важливо не тільки знищити будь яку опозицію, не тільки прищепити суспільству вірус тотального страху, а й створити атмосферу взаємної недовіри, взаємної підозри. Для цього ХІІІ з’їздом КП(б)У було висунуто гасло “До кінця викорчовувати залишки ідіотської хвороби – політичної безпечності, підняти революційну пильність. Що викликало потік наклепів та доносів.

Атмосфера в суспільстві була гнітюча. (“Жити стало краще, жити стало веселіше”).

Громадсько-політичне життя в Україні у 30-ті рр. характеризувалося встановленням та посиленням одноосібної диктатури Сталіна. Саме в цей час була встановлена комуністична тоталітарна диктатура, наслідки якої ми пожинаємо до сьогоднішнього дня. Всі опозиційні диктатурі сили, які існували чи могли існувати, були придушені.







Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 2461. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2019 год . (0.003 сек.) русская версия | украинская версия