Лекція. Суспільно-політичне та духовне життя на Україні в 20-30-ті роки ХХ ст

 

План.

1. Утвердження адміністративно-командної системи управління.

1. Західноукраїнські землі між двома світовими війнами. Утворення ОУН.

1. Політика українізації та її здобутки і втрати.

Література:

1. Бойко О. Історія України. – К., 1999.-С. 350-379.

1. Історія Украіни: нове бачення: У 2т. /Під ряд. В.А. Смолія. – К., 1996 –Т.2. –С. 214-285.

1. Історія України: Навч. посіб. – С. 263-306.

1. Історія України Під. ряд. В.А. Смолія.- К., 1997- С. 262-309.

1. Субтельний О. Україна: Історія. – К., 1992. – с.351-391.

Терміни та поняття.

Репресії – переслідування осіб, групи осіб, нації з боку держави.

“ Культурна революція ” – одна з трьох складових розробленого В.Леніним плану побудови соціалізму в СРСР (індустріалізація, колективізація, культурна революція). Суть її складали перетворення в галузі культури, передусім, в народній освіті для перетворення СРСР на “країну загальної писемності”, для кадрового забезпечення індустріалізації. Мала на меті формування “нової соціалістичної культури”. Супроводжувалася руйнуванням “старої буржуазної культури”: знищення культурних цінностей, що не відповідали здійсненню завдань пролетаріату, насадженням атеїзму, руйнуванням храмів, винищенням духовенства, буржуазної інтелігенції тощо.

Українізація – політика більшовиків в галузі культури в 20-ті рр. спрямована на поширення української мови в різних сферах суспільного життя.

“Розтрілене Відродження” – період знищення української інтелігенції (письменників, поетів тощо) в 30-ті роки.

Інтегральний націоналізм – тоталітарна форма націоналізму, обгрунтована у працях Д. Донцова. Майбутня українська держава, на його думку, повинна бути тоталітарною, а не демократичною. Цією ідеологією керувалася Організація українських націоналістів (ОУН).

Тоталітаризм – політичний режим і система державної влади з використанням насильницьких засобів у процесі управлення суспільством, з відсутністю політичного плюралізму й демократичних свобод, обмеженням політичних прав усього населення.

Персоналії.

Й. Сталін – партійний і державний діяч СРСР, Генеральний секретар ВКП (б), одноосібний диктатор в СРСР з 1929 до 1953 р.

М. Хвильовий ( Фітільов) – український письменник – романтик, лідер модерної української літератури 20-х років.

М. Скрипник – народний комісар освіти УСРР у 1927-1933 рр., один з головних прихильників українізації серед більшовицького керівництва, виступав за розширення прав УСРР в складі СРСР.

Евген Коновалець – полковник Українських січових стрільців, засновник ОУН.

Степан Бендера – голова ОУН – революційної (бендерівці) у 1940 – 1959рр.

Дати.

• 1923 р. – початок політики українізації;

• 1923 р. березень – остаточне визнання Східної Галичини частиною Польщі Радою послів великих держав у Парижі;

• 1925 березень – саморозпуск УКП;

• 1925 – 1928 рр. – літературне дискусія, розпочата М.Хвильовим;

• 1928 р. – “Шахтинська справа”;

• 1919 – 1939 рр. – входження Східної Галичини, Західної Волині та Полісся й Закерзоння до складу Польщі;

• 1918 – 1940 рр. – входження Північної Буковини, Північної та Південної Бессарабії до складу Румунії;

• 1918 – 1945 рр. входження Закарпаття до складу Чехословаччини;

• 1929 р. – створення у Відні Організації Українських Націоналістів (ОУН), яка ставила за мету побудову незалежної Соборної української держави;

• 1930 р. – компанія “нацифікації” у західноукраїнських землях;

• 1932 р., жовтень – пуск Дніпрогесу;

• 1933 р. – відновлення університетів в Україні; самогубство М. Хвильового;

• 1937- 1938 рр. – пік репресій в Україні;

• 1937 р., січень – ухвалення нової Конституції УРСР Надзвичайним ХІV з’їздом Рад України;

• 1938 р. 11 жовтня – здобуття Закарпаттям автономії;

• 1939 р. 15 березня – проголошення самостійності Карпатської України.

Показати на карті.

- територію УСРР у 20-30-ті рр.;

- міста де було відновлено університети (Київ, Харьків, Дніпропетровськ, Одеса);

- територію Західної України у складі Польщі (Східна Гаичина, Західна Волинь та Полісся..)

- територію Західної України у складі Румунії (Північна Буковина, Північна Бессарабія (Хотинщина), Південна Бессарабія (Придунайські землі);

- територію Західної України у складі Чехословаччини (Закарпаття).

1. “Великий перелом” 20-х рр. посилив процес відчуження виробника від засобів виробництва, висунув на перший план позаекономічний примус, призвів до різкого падіння життєвого рівня народу (ціни у 30-і рр. зросли у 6, 4 рази), що зумовило зростання психологічної напруги у суспільстві. крім цього, прискорена індустріалізація, суцільна колективізація і протиріччя, що виникли при їх здійсненні, суттєво дестабілізували внутрішній розвиток СРСР.

В умовах перманентної “надзвичайної ситуації в країні” для політичного керівництва все чіткішою ставала потреба міцної державної влади, здатної не тільки контролювати, а й спрямовувати суспільні процеси. Це завдання міг виконати тоталітарний режим, що сформувався в СРСР у 30-х рр.

Термін “тоталітаризм” (з італійської “охоплюючий все в цілому”).

Він виникає тоді коли надмонополізація економіки, виробництва веде до одержавлення всіх сфер життя країни.

Для тоталітарного режиму характерне піднесення ідеології в ранг найважливішого державного інституту. Щоб монопольно управляти, ідеологізується все господарське життя, політика, наука, міжнародні відносини, культура і всі сфери духовного життя. Причинами встановлення тоталітарного режиму в СРСР були: відсутність традицій демократії, низький рівень політичної культури населення, поступове зростання партійного та державного апарату, диктатура ВКП (б) в політичній сфері, командно-адміністративна система управління державною економікою.

Про зміцнення тоталітаризму в Україні у 20 – 30-х рр. свідчать такі тенденції на процеси:

1. Утвердження комуністичної форми тоталітарної ідеології. Це утвердження йшло через безкомпромісну боротьбу з релігією (1930 р. ліквідовано УАКПЦ), ідеологічне протистояння із “зміновіхівською” інтелігенцією, (1924 р. – процес над т.зв. “Центром дій”), завоювання “Просвіт” (1929-1930 рр.. були закриті всі “Просвіти”), боротьба проти ухилів у партії. Монополію на істину мали забезпечити органи цензури створені на початку 20-х рр.

1. Монополізація влади більшовицькою партією, усунення з політичної арени інших політичних партій. Наприкінці громадянської війни в Україні легально існували три партії: КП (б)У як філіал РКП (б); Українська партія соціалістів-революціонерів боротьбистів, які з березня 1920 р. самоліквідувались і влилися до КП (б)У; УКП – утворилися з лівого крила УСДРП на початку 1920 р., проіснувала до 1925 р. На ХУІ з’їзду ВКП (б) (червень 1930 р.) з усією відвертістю було заявлено: “Наша партія є хребет пролетарської диктатури. Наша партія керує усіма організаціями пролетаріату й усіма сторонами діяльності пролетарської диктатури, починаючи з придушення класових ворогів і закінчуючи питаннями коноплі, льону, свинарства…” До Конституції СРСР 1936 р. вперше увійшло положення про керівну і спрямовуючу роль комуністичної партії у політичній системі.

1. Зрощення правлячої партії з державним апаратом. У 1938 р. до Верховної Ради УРСР було обрано 304 депутати, з яких 222 комуністи, 36 комсомольців, 46 безпартійних. В 1934 р. серед керівників і спеціалістів важкої промисловості України комуністи становили ¼; серед директорів підприємств – майже 70%.

1. Встановлення жорстокого контролю держави над суспільним життям.

1. Встановлення монопольного контролю з боку партійно-державного апарату над економічною сферою, централізація керівництва економікою. Утворюється командно-адміністративна система, як певна форма організації суспільства (і відповідного типу управління). Особливо важливим елементом адмін.команд. системи був апарат – зв’язуюча ланка між “верхами” і “низами”. Управлінський апарат в Україні був досить громіздким: 1928 р. в народному господарстві було 1 млн.942 тис. робітників і службовців, з яких 242 тис. складали апарат органів державного і господарського управління, і ін. Управлінцем був кожен восьмий. На жаль кількість не переходила у якість. Командна економіка стала своєрідним фундаментом тоталітаризму в СРСР. ЇЇ основним стержнем була “надзвичайна система” суспільної організації, що базувалася на монополії партійно-державного апарату та владу. Збереження і зміцнення системи монополій породжували насилля. Підтвердженням цього можуть бути слова Сталіна сказані на ХУІ з’їзді ВКП (б) “Репресії в галузі соціалістичного будівництва є необхідним елементом наступу …..” У довоєнний період Україною прокотилося три хвилі масових репресій (починаючи з 1929 р.); І – (1929-1931 рр.) – розкуркулення, депортація; ІІ – (1932-1934 рр.) – штучний голод, постишевський терор, репресії після вбивства С.Кірова; ІІІ – (1936 – 1938 рр.) – доба “Великого терору”.

Головним завданням масових репресій були:

1. Ліквідували організовану опозицію та інакомислення;

1. Забеспечили державу через систему ГУЛАГУ безплатною робочою силою;

1. Тримали під жорстким контролем хід суспільних процесів.

Перші кроки до масового терору – це боротьба із “шкідниками”, яка розпочалася в умовах згортання непу. Сигналом до неї стала “Шахтинська справа” (1928 р.) (Харківський центр”).

Після цієї справи розпочалася цілеспрямована боротьба проти кадрів української національної інтелігенції. “Звинувачення” і “викриття” наростали, як снігова лавина. Були сфабриковані такі справи, як: процес над “Спілкою визволення України” (1930 р.); “Українським національним центром”, “Українською військовою організацією”, справа про “контрреволюційну” організацію на селі тощо. Репресії на обійшли і владні структури. Згідно з рішенням ХУІ конференції ВКП(б) і ІІ Всеукраїнської конференції КП(б)У протягом 1929-1930 рр., в Україні була проведена “чистка” в 61 823 установах радянського державного апарату; з 338 тис. осіб, які проходили “чистку” звільнено майже 40 тис. (11%).

Репресії на початку 30-х рр. відповідно до настанов Сталіна застосовувались проти:

1. “шкідництва”;

1. “переродженців і дворушників” у самій партії;

1. “рештків ворожих класів”;

1. “рештків старих контрреволюційних партій”.

“Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна – з відвертістю і цинізмом говорив один із слідчих у справі “СВУ” Брук. – Це наше завдання, і воно буде виконане, кого не поставимо – перестріляємо”.

Після геноциду, застосованого до українського селянства в 1932-1933 рр., почався наступ на українську культуру. В 1933 р. наркомом освіти призначено В. Затонського. У січні 1933 р. секретарем ЦК КП(б)У було призначено П.Постишева, наділеного необмеженими диктаторськими повноваженнями. З його приходом починається період (1933-1939 рр.) розгортання терористичного більшовицького наступу проти української культури. За трагічними наслідками весь дотеперішній етап культурного розвою протягом 1920-х рр. названо “розстріляним відродженням”. Це був період ліквідації “українізації” (офіційно припинено постановою ЦК КП(б)У 22.11.1933 р.) та проведена русифікації усіх сфер українського життя.

За постановою ЦК ВКП(б) у 1933 р. проведено чистку партії. З КП(б)У виключено 51 тис. членів. Чистка в КП(б)У продовжувалась і пізніше: з 468 793 членів у 1933 р. залишилось в 1938 р. тільки 306 527, водночас із 115 членів ЦК КП(б)У тільки один був переобраний в 1938 р. У ІІ пол.1937 р. ліквідовано весь склад ЦК КП(б)У.

У грудні 1934 р. у зв’язку з вбивством С.Кірова на Україні засуджено до розстрілу, за фальшивим звинуваченням у приналежності до “білогвардійської організації”, діячів української культури: Г. Косинку, К. Буревія, Д. Фальківського, О. Близька, І. Крушельницького та ін. з так званої групи“28”.

З початку 1930-х рр. проходить цілковита реорганізація і чистка в Українській Академії Наук, репресовано 250 осіб. Найбільших втрат зазнали українські письменники: 89 було ліквідовано, 212 примушено замовкнути, 64 заслано, а 83 емігрували.

У січні 1934 р. столицю України перенесено з Харкова до Києва.

Для знищення тоталітарного режиму важливо не тільки знищити будь яку опозицію, не тільки прищепити суспільству вірус тотального страху, а й створити атмосферу взаємної недовіри, взаємної підозри. Для цього ХІІІ з’їздом КП(б)У було висунуто гасло “До кінця викорчовувати залишки ідіотської хвороби – політичної безпечності, підняти революційну пильність. Що викликало потік наклепів та доносів.

Атмосфера в суспільстві була гнітюча. (“Жити стало краще, жити стало веселіше”).

Громадсько-політичне життя в Україні у 30-ті рр. характеризувалося встановленням та посиленням одноосібної диктатури Сталіна. Саме в цей час була встановлена комуністична тоталітарна диктатура, наслідки якої ми пожинаємо до сьогоднішнього дня. Всі опозиційні диктатурі сили, які існували чи могли існувати, були придушені.